Номер провадження: 11-кп/813/472/25
Справа № 504/3062/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.12.2023 року відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Свердлове Комінтернівського району Одеської області, українця за національністю, громадянина України, освіта повна середня, не одруженого, неповнолітніх дітей не має, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової служби за контрактом, стрільця - зенітника зенітного взоду 4 зенітної ракетної батареї 2 зенітно ракетного дивізіону, військової частини НОМЕР_1 , солдата, в теперішній час військова служба призупинена на підставі наказу командира військової частини від 18.05.2020 року № 61-РС, раніше судимого згідно вироку Комінтернівського районного суду Одеської області від 23.01.2020 року за ч. 4 ст. 407 КК України до 3 років позбавлення волі із застосуванням ст. ст. 75 КК України з випробувальним терміном 1 рік,
обвинуваченого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.408 КК України,
установив
Вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.12.2023 року ОСОБА_8 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України та йому призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.12.2023 року, призначивши ОСОБА_8 за сукупністю вироків остаточне покарання у виді п'яти років одного місяця позбавлення волі.
Відповідно до оскаржуваного вироку:
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указу виконувача обов'язків Президента України від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 на території України з 18.03.2014 року почав діяти особливий період, який тривав на момент вчинення кримінального правопорушення.
05.04.2017 року ОСОБА_8 призвано на строкову військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлено для проходження військової строкової служби до військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ).
Під час проходження служби, 15.08.2017 року солдат ОСОБА_8 уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу в особі командира військової частини НОМЕР_1 строком на три роки.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2017 року № 166 ОСОБА_8 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення і призначено на посаду навідника зенітного взводу 3 зенітної ракетної батареї 1 зенітного ракетного дивізіону вказаної військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2019 року № 222 ОСОБА_8 призначено на посаду стрільця - зенітника зенітного взводу 4 зенітної ракетної батареї 2 зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації є день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Отже, з 05.04.2017 року, тобто з моменту відправлення у військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) з обласного збірного пункту, ОСОБА_8 розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби у вказаній військовій частині.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов'язки та додержуватись вимог статутів Збройних Сил України, знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Згідно вимог п.п. 1,2,3 та 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника), на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.
Проходячи військову службу на посаді стрільця - зенітника зенітного взводу 4 зенітної ракетної батареї 2 зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_8 , як військовослужбовець, відповідно до вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. ст. 9,11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно та неухильно виконувати накази командирів (начальників) у встановлений термін, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитись з честю і гідністю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Проте, ОСОБА_8 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військове правопорушення (злочин) проти встановленого порядку проходження військової служби.
Так, ОСОБА_8 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи військову службу на посаді стрільця - зенітника зенітного взводу 4 зенітної ракетної батареї 2 зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 65,68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, з метою назавжди ухилитись від обов'язків військової служби, в умовах особливого періоду, 19.03.2020 року о 08 годині 00 хвилин самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_3 , та незаконно перебуває поза межами військової частини, проводячи свій вільний час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
Не погоджуючись з зазначеним вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду відносно ОСОБА_8 змінити в частині призначеного покарання.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_8 провину у скоєному визнав у повному обсязі; активно сприяв розкриттю злочину.
Також зазначає, що обвинувачений опинився у скрутних життєвих обставинах: батьки померли, він зі своїм неповнолітнім братом - ОСОБА_9 залишились сиротами, а тому хвилюючись за молодшого брата залишив службу й вчинив злочин.
На даний час обвинувачений став на шлях виправлення, має бажання й надалі продовжувати служити в ЗСУ, здійснює донати на українські збройні сили.
На підставі цього, просить вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.12.2023 року відносно ОСОБА_8 змінити в частині призначеного покарання. Призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді двох років позбавлення волі та остаточно за сукупністю вироків призначити покарання у виді 2 років та 1 місяця позбавлення волі.
Апеляційний розгляд проведено без обвинуваченого ОСОБА_8 , який бажання про здійснення судового провадження за його участю не виявляв та захисником дане питання не порушувалось.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника обвинуваченого, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги; обговоривши її доводи; перевіривши матеріали кримінального провадження; провівши судові дебати колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч. 1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.408 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які судом досліджувались в обсязі, визначеному в порядку ч.3 ст.349 КПК України.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного, ОСОБА_8 злочину не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого стосовно суворості призначеного обвинуваченому покарання та можливість призначення йому покарання, із застосуванням положень ст.69 КК України, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.3 ст.408 КК України, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, особу винного, та дійшов висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі.
Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, як за своїм видом, так і за розміром, не можна вважати занадто суворим, з огляду на таке.
Так, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник обвинуваченого порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов'язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Вирішуючи питання про те, яке покарання має бути призначене обвинуваченому ОСОБА_8 за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.408 КК України, і чи повинен він його відбувати, суд першої інстанції в повній мірі врахував обставини, які згідно ст.66 КК України, пом'якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; врахував особу обвинуваченого, який раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння тяжкого військового злочину, та скоїв новий тяжкий військовий злочин під час іспитового строку.
З огляду на викладене, доводи захисника обвинуваченого про незаконність оскарженого вироку з посиланням на неврахування судом першої інстанції обставин, що пом'якшують покарання та даних про особу обвинуваченого є безпідставними.
Щодо доводів сторони захисту про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_8 більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією статті, застосувавши ст.69 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 69 КК України, в редакції що діяла на час скоєння кримінального правопорушення, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
З оскарженого вироку вбачається, що судом першої інстанції встановлені обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Апеляційний суд вважає, що врахувавши тяжкість та характер вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_10 покарання в межах санкції статті у виді позбавлення волі, без застосування ст.69 КК України.
Більш того, колегія суддів звертає увагу, що покарання обвинуваченому судом призначено в мінімальних межах санкції статті.
Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 року (справа №712/4384/20) вказав, що при застосуванні ст.69 КК України, суди мають встановити не лише наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, яким чином такі пом'якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Зі змісту ч.1 ст.69 КК України слідує, що призначення покарання, нижчого від найнижчої межі може мати місце в разі встановлення судами наявності таких кількох (мінімум двох) пом'якшуючих обставин, які обов'язково істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінально - караного діяння.
Правова конструкція ч.1 ст.69 КК законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом'якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК України.
В цьому кримінальному провадженні судом першої інстанції у якості пом'якшуючих обставин визнано щире каяття обвинуваченого та його активне сприяння розкриттю злочину. Враховано особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше судимий.
Однак, з врахуванням тяжкості та характеру вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, встановлені обставини не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, тому доводи сторони захисту про безпідставність не застосування судом першої інстанції ст.69 КК України є неспроможними.
Колегія суддів звертає увагу на те, що приписи ст.69 КК України про призначення винній особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом'якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Колегія суддів вважає, що наявність у обвинуваченого молодшого рідного брата у цьому кримінальному провадженні не призвели до істотного зниження ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_8 діяння.
Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно ч.1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Обвинувачений ОСОБА_8 , уклавши контракт на проходження військової служби, добровільно взяв на себе обов'язки військовослужбовця, а в період воєнного стану, під час військової агресії ворога в особі Російської Федерації, самовільно залишив місце служби з метою ухилитися від військової служби, при наявності прямої загрози національній безпеці держави, коли від військовослужбовців особливо вимагається бути високо дисциплінованим та мати високу моральну і патріотичну свідомість.
Апеляційний суд звертає увагу, що встановлені вищевказані дані, що характеризують особу обвинуваченого також не можуть слугувати чинником, який у сукупності з іншою інформацією про обвинуваченого могли б відіграти ключову роль для застосування положень ст. 69 КК України.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ої інстанції та вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання в мінімальних межах санкції ч.3 ст.408 КК відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК. Це покарання з огляду на положення ст. 50 цього Кодексу узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність і принципами співмірності та індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу. Підстав уважати призначене обвинуваченому покарання явно несправедливим через його суворість або м'якість, не вбачається.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Отже, апеляційний суд вважає оскаржуваний вирок в частині встановлення вини обвинуваченого, призначеного покарання, законним, обґрунтованим та справедливим, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 яка діє в інтересах ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.12.2023 року відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч.3 ст.408 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим який тримається під вартою, в той же строк з дня отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4