Номер провадження: 11-кп/813/1613/25
Справа № 523/2807/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 02.04.2025, якою у к/п №12023162490001685 від 02.12.2023 відносно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Шевченкове, Кілійського р-ну Одеської обл., громадянина України, не одруженого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 31.05.2025 включно, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції було задоволено клопотання прокурора ОСОБА_8 та продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України до 31.05.2025 включно із утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Обґрунтовуючи ухвалу, суд 1-ої інстанції, врахував особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованого злочину, можливу міру покарання та прийшов до висновку про те, що на даний час жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, що є підставою для продовження на час судового розгляду запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 вказує на те, що ухвала суду є незаконною і необґрунтованою з таких підстав:
- в ухвалі суд 1-ої інстанції не зазначає встановлені ризики, а також докази, якими підтверджується наявність таких ризиків;
- суд 1-ої інстанції не врахував особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який має постійне місце проживання в Одеській обл., раніше не судимий, не перебуває на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах, має сім'ю, позитивно характеризується за місцем проживання та вже більше року утримується під вартою.
За таких обставин, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду 1-ої інстанції від 02.04.2025 та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Прокурор Суворовської окружної прокуратури м. Одеси в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про апеляційний розгляд повідомлявся належним чином, водночас в судове засідання з'явилась захисник ОСОБА_6 , яка доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_7 не заявляв клопотання про розгляд зазначеної апеляційної скарги за його участі.
Враховуючи, що в апеляційній скарзі захисника не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого, колегія суддів на підставі ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 КПК України вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності, а також за відсутності прокурора, при цьому фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону фактично дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з приписів п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
Відтак, на даній стадії апеляційний суд не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді 1-ої інстанції, за результатами дослідження всіх доказів.
З апеляційної скарги захисника, матеріалів кримінального провадження, а також відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що триває судовий розгляд наведеного к/п за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та остаточне рішення по кримінальному провадженню ще не прийнято.
Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, можливу міру покарання, яка може йому загрожувати у разі визнання його винуватим, зокрема, у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, суспільну небезпеку інкримінованого злочину, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені, ст. 177 КПК України, зокрема, переховування від суду та незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
На переконання колегії суддів, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на його переховування від суду та зазначена позиція апеляційного суду кореспондується із практикою ЄСПЛ, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Отже, не відповідають дійсності посилання сторони захисту на недоведеність стороною обвинувачення існування в зазначеному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки як вже раніше зазначалось, обґрунтовуючи необхідність у застосуванні найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд 1-ої інстанції обґрунтовано послався на те, що до теперішнього часу такі ризики продовжують існувати.
При цьому, колегія суддів, погоджується з твердженням сторони захисту про те, що суд 1-ої інстанції не вказав заявлені ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, водночас, з огляду на умотивованість клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у якому відповідні ризики зазначені, а також на встановлені судом апеляційної інстанції в ході апеляційного перегляду обставини, які підтверджують, що заявлені раніше ризики не зменшилися та продовжують існувати, приходить до висновку про те, що на даному етапі судового розгляду провадження наявні підстави для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 .
Доводи сторони захисту про наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, не підтверджені документально.
Що стосується аргументів сторони захисту відносно того, що обвинувачений раніше не судимий, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, апеляційний суд приймає їх до уваги, проте наведене суттєво не зменшує встановлені апеляційним судом вище ризики та не може бути підставою для застосування стосовно нього більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, з огляду також на обставини злочину, у вчиненні якого він обвинувачується, окрім того зазначені обставини не стали для обвинуваченого стримуючим фактором.
Обставин, передбачених ч. 2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_7 строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
В цьому контексті апеляційний суд зауважує на тому, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, у рішенні від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції», що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар.
Відтак, запобіжний захід має бути обрано (продовжено) із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Таким чином, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
Відповідно до п.1) ч.3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Водночас, апеляційний суд враховує доводи захисника відносно того, що ОСОБА_7 тривалий час утримується під вартою, у зв'язку з чим, керуючись ст. 8 Конституції України, ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважає за необхідне звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття невідкладних заходів, щодо дотримання розумних строків розгляду зазначеного кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 183, 331, 370, 404, 405, 407, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 02.04.2025, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення застави до 31.05.2025, включно - залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність дотримання розумних строків, передбачених ст. 28 КПК України, при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4