30.04.25
22-ц/812/582/25
Провадження № 22-ц/812/582/25 Головуючий суду першої інстанції Чернявська Я.А.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
29 квітня 2025 року м. Миколаїв Справа № 488/750/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Колосовій О.М.,
за участі відповідача - ОСОБА_1 ,
його представника - Кірюхіна О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Чернявської Я.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
08 лютого 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивувало тим, що 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 уклав з Акціонерним товариством «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк») угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631523023 (надалі - Кредитний договір).
Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
Умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання Позичальником умов Договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від Банку інформації.
Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за Кредитним договором, яка станом на 17 липня 2023 року становить 195 314,84 грн.
З метою досудового, добровільного врегулювання спору на адресу позичальника направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань. Дану вимоги залишено відповідачем без реагування.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Посилаючись на викладене, АТ «Сенс Банк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 631523023 у розмірі 195 314.84 грн
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2024 року позов задоволено.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором від 27 листопада 2020 року № 631523023 у загальному розмірі 195 314.84 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що сторонами при укладенні кредитного договору від 27 листопада 2020 року № 631523023 було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, обговорена процентна ставка за користування кредитом та процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту.
ОСОБА_1 факт укладання вказаного договору не оспорив. Протягом 14 календарних днів з дня укладання договору не відмовився від кредитного договору. Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом, а також виписки по рахунку за кредитною карткою за період з 27 листопада 2020 року по 17 липня 2023 року, здійснював погашення кредиту, що також в сукупності підтверджує факт отримання відповідачем кредитних коштів.
У свою чергу відповідач не повернув своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, що підтверджено розрахунком заборгованості за договором.
Доказів на спростування наданого позивачем розрахунку суду не надано.
Частково не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив його змінити зменшивши розмір стягнення до 76 246.55 грн заборгованості за тілом кредиту та відповідній їй сумі процентів за користування коштами.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції повинен був, з зазначених у відзиві на позовну заяву підстав, відмовити у задоволенні позову. Та закрити провадження у справі.
Позивач не надав до суду відповіді на відзив, яка б містила відповідь на всі зауваження відповідача.
Суд першої інстанції у порушення пункту 1 частини 3 статті 265 ЦПК України неправильно зазначив стислий виклад заперечень відповідача, взагалі не вказав, що він просить відмовити у задоволенні позову та з яких підстав.
В порушення вимог частини 4 статті 265 ЦПК України суд першої інстанції без належної оцінки доказів зазначив у рішенні, що між сторонами був укладений кредитний договір шляхом підписання оферти та акцепту без зазначення того, хто конкретно їх підписував.
Станом на 27 листопада 2021 року у відповідача існувала непогашена у пільговий період заборгованість перед позивачем у сумі 83 274.12 грн, внаслідок чого вже станом на цю дату позивач повинен був припинити дію договору та звернутися до відповідача з позовом про стягнення заборгованості, яка склалась на ту дату. Втім він пролонгував дію договору та за рахунок односторонього та неодноразового збільшення ліміту кредитної лінії, не видаючи відповідачу кошти, штучно збільшив розмір його заборгованості перед Банком до 177 627.69 грн.
На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 27 листопада 2020 року між АТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом підписання Оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631523023, угоди про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк», а також Заяви (акцепту) № 248.631523023.111 про прийняття пропозиції укласти договір страхування та паспорту споживчого кредиту, довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб.
Умовами вказаного договору сторони узгодили між собою суму максимального кредиту (кредитної лінії), що складає 200 000 грн; суму доступного кредитного ліміту 41 400 грн, розмір процентної ставки за користування Кредитною лінією для торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою у розмірі 39,99% річних; тип процентної ставки - фіксована; умови сплати обов'язкового мінімального платежу у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, здійснення договірного списання грошових коштів у розмірах, що необхідні для щомісячної сплати страхового платежу. визначених договором тощо.
Підписанням Акцепту, зокрема підпункту 2.1.1, ОСОБА_1 підтвердив, що акцепт Публічної пропозиції та укладення Договору між ним та АТ «Альфа-Банк» на умовах, викладених в Публічній пропозиції та додатках до Договору, що розміщені на вебсторінці www.alfabank.ua (або у разі її подальшої зміни - за іншою електронною адресою, що буде вказана в Договорі).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (частина 2 статті 527 ЦК України).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачеві кредит, що підтверджується випискою по особовому рахунку.
З огляду на норми частини 1 статті 1054 ЦК України, колегія апеляційного суду вважає, що у спірних правовідносинах позичальник має довести відсутність заборгованості у зв'язку з належним виконанням зобов'язання щодо повернення грошових коштів.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що кредитна лінія - вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. При цьому може бути передбачено право споживача отримати кредит у межах встановленого кредитного ліміту у разі часткового або повного погашення кредиту протягом строку кредитування, визначеного в договорі про споживчий кредит.
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення - частина 1 стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування».
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту - частина 2 статті 9 Закону України «Про кредитування».
Стаття 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору, передбачено умови договору про споживчий кредит.
Так, у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо супровідних послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної супровідної послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору;
У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Обов'язковою умовою для укладення договору про споживчий кредит є згода споживача на доступ до інформації, що складає його кредитну історію, та на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій, включене до Єдиного реєстру бюро кредитних історій, інформації щодо нього та цього кредиту, визначеної Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій". Відсутність такої згоди споживача має наслідком відмову кредитодавця в укладенні договору та здійсненні кредитної операції.
Отже суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що сторонами було укладено кредитний договір, зобов'язання за яким щодо повернення кредитних коштів та процентів за їх користування позичальник ОСОБА_1 не виконав, що спонукало Банк звернутися до суду за захистом своїх прав.
Між тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги щодо розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача з огляду на те, що Банк не надав відповідних доказів на підтвердження узгодження сторонами сплати комісії РКО. З наданих позивачем доказів не встановлено, що сторони узгодили щомісячну сплату комісії РКО, її розмір та за які послуги Банку підлягає сплаті така комісія.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (частини 2 статті 77 ЦПК України).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За такого, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що нарахування Банком комісії РКО та сплата її позичальником є безпідставними, а тому відповідно до наданого розрахунку Банку загальна сума сплаченої комісії РКО у розмірі 6 959.10 грн підлягає відрахуванню із загальної суми заборгованості за кредитним договором. Отже сума заборгованості за кредитним договором складає 188 355.74 (195 314.84 - 6 959.10) грн.
Апеляційний суд не погоджується з розрахунком заборгованості за кредитним договором, наведеним відповідачем в апеляційній скарзі, оскільки цей розрахунок виконано без урахування усіх мов кредитного договору, зокрема, щомісячної сплати обов'язкового платежу.
Аргументи апеляційної скарги щодо безпідставності збільшення Банком кредитного ліміту не заслуговують на увагу, оскільки Банк збільшував кредитний ліміт в межах обумовленого сторонами максимального кредиту та умови договору не містять заборону таких дій Банку.
Ураховуючи те, що в частині визначення судом першої інстанції розміру заборгованості за кредитним договором фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судом першої інстанції враховані не належним чином, не досліджено в повній мірі доводів відповідача, якими він обґрунтовував свої заперечення, оскаржуване судове рішення в цій частині не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції слід змінити в зазначеній частині, стягнувши з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 27 листопада 2020 року № 631523023 станом на 17 липня 2023 року у загальному розмірі 188 355 грн 74 коп..
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Звертаючись до суду першої інстанції з даний позовом АТ «Сенс Банк» сплатило судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції через ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4 542 грн (3 028 грн х 150% = 4 542 грн).
За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково на 3.56%, а позовну заяву АТ «Сенс Банк» на 96.44%
За такого з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 161.70 грн (4 542 грн х 3.56% = 161.70 грн).
З ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 920.20 грн (3 028 грн х 96.44% = 2 920.20 грн).
Застосувавши правило взаємозаліку обов'язку сторін зі сплати судового збору одне одному, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» слід стягнути судовий збір в розмірі 2 758.50 грн (2 920.20 грн - 161.70 грн = 2 758.50 грн).
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2024 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за договором про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 27 листопада 2020 року № 631523023 станом на 17 липня 2023 року у загальному розмірі 188 355 грн 74 коп., а також 2 758 грн 50 коп. судового збору.
В іншій частині зазначене судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 30 квітня 2025 року.