Справа № 125/1406/24
Провадження № 22-ц/801/875/2025
Категорія: 62
Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.
Доповідач:Копаничук С. Г.
24 квітня 2025 рокуСправа № 125/1406/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
з участю секретаря судового засідання: Кашпрук М. Г.
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3
третя особа без самостійних вимог на предмет спору - служби у справах дітей Барської міської ради Вінницької області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хитрука В. М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних - служби у справах дітей Барської міської ради Вінницької області, про визначення додаткового строку на прийняття спадщини,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до неповнолітнього ОСОБА_3 , інтереси якого представляє законний представник - мати ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог - служби у справах дітей Барської міської ради Вінницької області, про визначення додаткового строку на прийняття спадщини. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання загинув її син ОСОБА_4 . На день його смерті відкрилася спадщина, яку позивач має намір успадкувати. Вона є спадкоємцем майна за законом, однак не може оформити спадщину, оскільки не подала вчасно заяву у нотаріальну контору про прийняття спадщини з поважних причин через тривалу постійну невиліковну хворобу, внаслідок якої вона не могла рухатися, писати і яка після смерті сина загострилася, а тому не змогла фізично подати вчасно заяву у нотаріальну контору про прийняття спадщини. Просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті її сина - ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю три місяці з дати набрання рішенням законної сили.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю три місяці з дати набрання рішенням законної сили.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючи в інтересах сина ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати ,а у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суд не врахував ту обставину, що зазначені позивачкою доводи про причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини не є поважними. Факт перебування на лікування не у всіх випадках може вважатись безумовною підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини . Важливим у цьому аспекті є тривалість лікування та ступінь захворювання, однак ці обставини суд не дослідив.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 року вищевказаним вимогам закону відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в бою, під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації, загинув ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть.
Позивач ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про його народження.
На день смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, яке сторони мають намір успадкувати.
Згідно даних спадкової справи 6/24, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернувся неповнолітній син померлого ОСОБА_3 .
Згідно даних виписки з історії хвороби № 4776 неврологічного відділення КНП «Жмеринська ЦРЛ» Жмеринської МР ОСОБА_1 незадовго до смерті сина перебувала на лікуванні у неврологічному відділенні з 22.06.2023 року по 12.07.2023 року з діагнозом: гостре порушення мозкового кровообігу в стовбурі головного мозку. Лівобічний геміпарез. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. Високий ризик ІХС. Атеросклеротичний кардіосклероз, СН ІІ а ст. , Цукровий діабет ІІ типу. Деформуючий артроз правого плечового суглобу. Скарги на головний біль, головокружіння, нездатність до ходи, слабкість, обмеження рухів, ігнорування розладів в лівих кінцівках , нудоту , блювання. Режим ліжковий.
Згідно медичного висновку КНП «Баррський медичний центр ПМСД» №99.04 від 09 березня 2021 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги і догляду на непрофесійній основі, комісія рекомендувала ОСОБА_1 догляд на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 17.05.2025 року.
Постійний догляд за ОСОБА_1 на непрофесійній основі здійснює син ОСОБА_5 .
Тобто, суд дійшов вірного висновку , що позивач ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини через тривалі захворювання , внаслідок яких вона не могла рухатися, не могла писати, що після смерті сина загострилися.
З акту обстеження матеріально - побутових умов від 28.05.2024 року комісія встановила, що ОСОБА_5 фактично проживає з матір'ю ОСОБА_1 , яка має розлади опорно - рухового апарату та здійснює за нею постійний догляд.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки обставинам справи на предмет поважності зазначених позивачкою причин пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, є такими, що не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст.1223 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч.1 ст. 1269, ч.1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з ч.1,2 ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила ч.3 ст.1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини;
2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини;
3) ці обставини визнані судом поважними.
Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі№ 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску позивачем визначеного статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
За правилами доказування, визначеними ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач незадовго до смерті сина перенесла інсульт, внаслідок чого вона не могла рухатися (ліжковий режим, парез) . Крім того, вона у цей час мала й інші супутні важкі захворювання, що після смерті сина ймовірно загострилися ,а тому достовірною причиною несвоєчасності вирішення нею питань спадщини на той час являвся стан її здоров'я і необхідність лікування, що відповідно до ч.3 ст. 1272 ЦК України є підставою для визначення її додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд належним чином оцінив причини пропуску нею строку на прийняття спадщини після смерті сина , а тому дійшов обгрунтованого висновку про те, що вона пропустила строк для прийняття спадщини з поважної причини ,врахувавши також те, що проміжок часу між закінченням строку для прийняття спадщини і подачею позову у цій справі, є відносно незначним.
Враховуючи обставини цієї конкретної справи, колегія суддів вважає, що суд вірно оцінив поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини та наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини на підставі ч.3 ст.1272 ЦК України.
Близькі за змістом висновки містяться в постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23 (провадження № 61-7645св24), від 14 серпня 2024року у справі № 537/3556/22 (провадження № 61-2839св24).
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про те, що поважність причин пропуску подання заяви про прийняття спадщини не зумовлена хворобою позивачки не заслуговують на увагу і правильних висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а в основному зводяться до невірного тлумачення норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих доводів щодо предмета доказування ,які б спростовували висновки суду та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає дійсним обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі, а тому підлягає залишенню без змін.
Відповідно до п.п. "в" п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції ,залишити за ОСОБА_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий С. Г. Копаничук
судді: Л. О. Голота
В. В. Оніщук