490/7619/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/7619/24
1 - кп/490/570/2025
30 квітня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024150010001516 від 20.06.2024р., за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця м. Берислав Херсонської області, громадянина України, з повною середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, працює оператором станка ТОВ «Південьспецпостач», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, на момент вчинення кримінального правопорушення займав посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони ДУ «Миколаївській слідчий ізолятор», -
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_4 ,
сторона захисту: обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 ,
ОСОБА_3 відповідно до наказу ДУ «Миколаївській слідчий ізолятор» № 37 о/с-23 від 03.03.2023р., призначений на посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони.
У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 8, 19, 68 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Окрім того, відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон) персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, узятих під варту.
Також, статтею 18 Закону визначено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, серед іншого, зобов'язані: застосовувати передбачені законом засоби виправлення і ресоціалізації засуджених; сприяти трудовому та побутовому влаштуванню осіб, звільнених від відбування покарання, та їх соціальній адаптації; забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними обов'язків, установлених законом; запобігати вчиненню кримінальних правопорушень та дисциплінарних проступків в органах і установах виконання покарань та слідчих ізоляторах; приймати і реєструвати заяви та повідомлення про кримінальні правопорушення і події, своєчасно приймати щодо них рішення; виявляти, припиняти кримінальні правопорушення, вчинені в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, брати участь в їх розкритті у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку в Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Зважаючи на обсяг владних повноважень, визначених Конституцією України, Закону України «Про кримінально-виконавчу службу України» та відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»та ч. 3 ст. 18 КК України, ОСОБА_3 є представником центрального органу виконавчої влади та службовою особою правоохоронного органу.
Проте, ОСОБА_3 , будучи працівником правоохоронного органу, всупереч обов'язку неухильного дотримання норм законодавства, став на шлях злочинної діяльності та обрав способом реалізації протиправних намірів незаконну діяльність у сфері обігу наркотичних засобів, а предметом цієї діяльності - канабіс, амфетамін та ЛСД, остання речовина відповідно до «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, канабіс віднесений до особливо небезпечного наркотичного засобу, а амфетамін є психотропною речовиною.
Так, ОСОБА_3 перебуваючи на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорониДУ «Миколаївській слідчий ізолятор», маючи спеціальне звання «сержант внутрішньої служби», всупереч вимогам Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори» та Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» вчинив кримінальне правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів за наступних обставин.
З червня 2020 року у ДУ «Миколаївській слідчий ізолятор» утримується ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який під час перебування в установі у точно невстановлений період часу налагодив з ОСОБА_3 товариське спілкування під час того, як останній здійснював чергування.
При одному із спілкувань між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , яке відбулося не пізніше червня 2024 року в корпусному відділенні ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» за адресою: м. Миколаїв, вул. Лагерне Поле, 5, ОСОБА_6 висловив ОСОБА_3 прохання про пронесення до ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» та збут йому наркотичних засобів та особливо небезпечних психотропних речовин за грошову винагороду, на що ОСОБА_3 погодився.
У подальшому, ОСОБА_3 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою власного збагачення, не пізніше 20 червня 2024 року, перебуваючи біля магазину № 7 розташованого на ринку квітів по пр. Миру у м. Миколаєві отримав за проханням ОСОБА_6 у невстановленої досудовим слідством особи (матеріали відносно якої виділено в окреме провадження) зарядний пристрій Sigma model: X-style C500/4 в середині корпусу якого знаходились: особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, масою в перерахунку на висушену речовину 4,551 г, особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонено - ЛСД, масою 0,000035 г, а також психотропна речовина, обіг якої обмежено - амфетамін, загальною масою 0,072 г, з метою їх подальшої передачі та збуту ОСОБА_6 , який знаходився в місці позбавлення волі - ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор», таким чином придбавши вищезазначені наркотичну та психотропні речовини.
За збут ОСОБА_6 вищевказаних психотропних та особливо небезпечних наркотичних засобів, ОСОБА_3 одночасно отримав від невстановленої досудовим розслідуванням особи (матеріали відносно якої виділено в окреме провадження), грошові кошти у сумі 2 000 гривень у якості винагороди за вказані дії.
Продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на збут психотропних та наркотичних засобів в місці позбавлення волі, 20.06.2024р. приблизно о 20 год. 45 хв. ОСОБА_3 , зберігаючи при собі раніше отриманий зарядний пристрій Sigma model: X-style C500/4 в середині корпусу якого знаходились: особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, масою в перерахунку на висушену речовину 4,551 г, особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонено - ЛСД, масою 0,000035 г, а також психотропна речовина, обіг якої обмежено - амфетамін, загальною масою 0,072 г, який перебував в його рюкзаку, приніс до місця своєї роботи - до ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор», що розташовується за адресою: м. Миколаїв, вул. Лагерне Поле, 5, з метою заступити на чергування та виконання своїх безпосередніх службових обов'язків.
Надалі, 20.06.2024р. у вищезазначений час, при проведенні співробітниками оперативного відділу ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» особистого догляду речей чергової зміни, що заступає на чергування в приміщенні класу службової підготовки в рюкзаку наявного у ОСОБА_3 був виявлений зарядний пристрій Sigma model: X-style C500/4 в середині корпусу якого знаходились: особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, масою в перерахунку на висушену речовину 4,551 г, особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якого заборонено - ЛСД, масою 0,000035 г, а також психотропна речовина, обіг якого обмежено - амфетамін, загальною масою 0,072 г, який останній зберігав при собі та мав на меті передати та збути ОСОБА_6 .
Вказані дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК України, а саме як незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, психотропної речовини та особливо небезпечної психотропної речовини.
07.10.2024р. між прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 укладено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 62024150010001516 від 20.06.2024р.
Згідно з угодою, ОСОБА_3 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у вчиненні зазначеного діяння, зобов'язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні, сприяв у розслідуванні кримінального провадження щодо нього, щиро розкаявся у вчиненому і визнав свою вину, надаючи визнавальні покази. Протиправними діями ОСОБА_3 не спричинено тяжких наслідків та не заподіяно матеріальної шкоди.
Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди, ОСОБА_3 буде призначене покарання за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 та прокурор ОСОБА_4 просили затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене сторонами покарання.
Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, передбачено покаряння у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Так, злочин, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винуватим, віднесений до категорії тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише суспільним інтересам, а отже угода про визнання винуватості може бути укладена.
Частиною 7 ст. 474 КПК України, встановлено, що суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши надані суду матеріали суд прийшов до віисновку, що: 1) умови угоди відповідають вимогам цього Кодексу та/або закону, діям обвинуваченого надана належна оцінка та правильна правова кваліфікація кримінального правопорушення; 2) умови угоди відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) укладення угоди було добровільним, що підтвердили всі учасники в судовому засіданні; 5) обвинувачений запевнив суд про можливість виконання ним взятих на себе за угодою зобов'язань; 6) наявні фактичні підстави для визнання винуватості.
Суд встановив, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
При цьому, судом з'ясовано, що обвинувачений в присутності захисника, цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, передбачені п.п. 2, 3, 4 ч. 4 ст. 474 КПК України, та наполягає на затвердженні угоди про визнання винуватості.
Умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам кримінального процесуального закону, кримінального закону та інтересам суспільства, тож зазначена угода може бути затвердженню судом.
Міра покарання, узгоджена обвинуваченим, захисником та прокурором, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання, а тому істотно знижують ступінь тяжкості злочину, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Приписами ст. 472 КПК України, встановлено, що в угоді про визнання винуватості крім іншого зазначаються узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
Таким чином, законодавцем надано право сторонам угоди самостійно визначатись з мірою покарання з врахуванням конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, суспільної небезпеки, суспільного інтересу та інш.
У Постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі № 638/15818/14-к зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України визначає порядок здійснення кримінального провадження (ст. 1 КПК України), а статті 468 - 476 цього Кодексу регулюють особливості кримінального провадження на підставі угод. Разом із тим, кримінальне процесуальне законодавство не визначає матеріально-правових підстав призначення кримінального покарання чи звільнення від нього чи від його відбування (ці питання регулюються законом про кримінальну відповідальність).
Згідно з положеннями ст. 471 і ст. 472 КПК України, зміст угоди про примирення та угоди про визнання винуватості включає узгоджене сторонами покарання та згоду підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням. Ця умова угоди відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України зобов'язує суд призначити узгоджене сторонами покарання, якщо він дійде висновку про можливість затвердження угоди. Разом із тим, ні положення статей 471, 472 КПК України, ні зміст самої угоди про примирення чи визнання винуватості не можуть тлумачитись як такі, що визначають певну особливу матеріально-правову природу призначеного на підставі угоди покарання, що відрізняється від аналогічного покарання, призначеного судом при здійсненні кримінального провадження в загальному порядку (без угоди).
Положення статей 471 і 472 КПК України, стосовно того, що зміст угоди про примирення та угоди про визнання винуватості включає узгоджене сторонами покарання та згоду підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, не можуть тлумачитись як такі, що визначають умовою відповідної угоди ще й обов'язок підозрюваного, обвинуваченого відбути узгоджене покарання у визначеному сторонами розмірі.
Умова угоди щодо узгодженої міри покарання породжує обов'язок для суду при затвердженні відповідної угоди призначити саме це покарання, а тому цю умову слід вважати реалізованою в момент ухвалення судом вироку, яким призначено визначене угодою покарання.
За таких обставин, ураховуючи зазначену вище позицію Верховного Суду, суд не вбачає підстав не призначити обвинуваченому покарання, узгоджене сторонами угоди.
Підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, не встановлено.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що умови угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 відповідають вимогам КПК України та КК України, дії ОСОБА_3 кваліфіковані правильно, покарання, узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості, є достатнім для попередження вчинення нових злочинів, а також для виправлення ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження цієї угоди.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, підлягають стягнення з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на проведення експертизи № СЕ-19/115-24/11448-НЗПРАП від 08.07.2024р., розмір витрат склав 3029, 12 грн.
Питання про речові докази суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.09.2024р. відносно ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави в сумі 100 000 гривень, який було внесено на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та ОСОБА_3 звільнено з - під варти.
На підставі вище викладеного та керуючись ст. 314, ч. 1 ст. 369, ч .2 ст. 373, ст. ст. 374, 468, 469, 472, 474, 475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 07.10.2024р. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024150010001516 від 20.06.2024р., укладену між прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та призначити йому покарання, з застосуванням ст. 69 КК України, - у виді позбавлення волі строком на 5 /п'ять/ років.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити засудженого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 /трьох/ років з дня проголошення вироку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Захід забезпечення кримінального провадження до набрання вироком законної сили залишити попередній у вигляді застави.
Після набрання вироком законної сили заставу в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень, внесену за ОСОБА_3 , згідно квитанції № 0.0.3868706467.1 від 09.09.2024р. по ухвалі Центрального районного суду м. Миколаєва, справа № 490/7619/24- повернути ОСОБА_3 .
Стягнути з засудженого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на проведення експертизи № СЕ-19/115-24/11448-НЗПРАП від 08.07.2024р., в сумі 3029, 12 грн. (три тисячі двадцять дев'ять гривень) 12 коп.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 10.07.2024р. на майно, яке було вилучено 20.06.2024р. в ході огляду місця події у ДУ «Миколаївській слідчий ізолятор» за адресою: м. Миколаїв, вул. Лагерне поле, 5, а саме:зарядний пристрій Sigma model: X-style C500/4 в якому (в корпусі): зіп-пакет з папірцем (на якому наявні лінії різного кольору); згорток з помаранчевою стрічкою при розгортанні якої наявний зіп-пакет з речовиною у вигляді порошку білого кольору; речовина зеленого кольору рослинного походження; мобільний телефон білого кольору Samsung SM-A325F/DS, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , s/n - НОМЕР_3 з паролем логічного захисту 1994777.
Речові докази по справі: зарядний пристрій Sigma model: X-style C500/4, особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, масою в перерахунку на висушену речовину 4,551 г, особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - ЛСД, масою 0,000035 г, а також психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, загальною масою 0,072 г, які перебувають у сейф пакеті Р8РЗ188670 у камері речових доказів МРУП ГУНП в Миколаївській області - знищити.
Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Головуючий ОСОБА_1