нп 2/490/1708/2025 Справа № 490/452/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
28 квітня 2025 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі Вознюк Д.І., за участі позивача ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин,-
23.01.2025 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла зазначена позовна заява ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин.
Позивач просить визнати таким , що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як такого, що не проживає в житловому будинку понад шість місяців.
В обґрунтування позовних вимог позивач , зазначив, що разом з позивачем в квартирі зареєстровано її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є членом сім'ї. Квартира , в якій позивач та син зареєстровані є неприватизованою. З 2013 року відповідач не мешкає у квартирі за даною адресою та виїхав в місто Севастопіль , де мешкає й до теперішнього часу. Повертатися не планує, оскільки там має родину та роботу. Всі обов'язки, що випливають з сплати комунальних платежів та утриманню квратири у належному технічному стані, покладені на позивача.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.01.2025 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.03.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі. Судуд пояснила, що в 2013 році син виїхав до Криму і там залишився проживати, створив сім'ю. Вона відвідувала його в 2018 році, він ще тоді їй повідомив, що не збирається повертатисмя до миколаєва. Останнього разу він зателефонував їй в березні 2022 року у стані алкогольного сп'яніння, з того часу вона з ним не спілкувалася та взагалі не знає про його місцеперебування. наразі вона є пенсіонеркою та отримує низьку пенсію, що не дозволяє їй оплачувати комунальн послуги за сина.
Відповідач двічі не з'явивися в судове засідання, повідомлявся судом належним чином, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.
У зв'язку з неявкою позивача, відповідача, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності сторін та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
З свідоцтва про шлюб, вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб 24.02.1978 року. ОСОБА_3 змінила прізвище на " ОСОБА_5 ".
З ордеру № 622 виданого Виконавчим комітетом міської ради депутатів трудящихся Бюро обміну жилої площі , вбачається, що ОСОБА_3 має право на вселення в порядку обміну до житлового приміщення за адресою : АДРЕСА_1
З копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 , вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є його рідною матір'ю.
Судом досліджено рахунки про сплату комунальних послуг за вказаною адресою, які відкрито на ім'я ОСОБА_1 та нею сплачено.
19.02.2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою , в якій просить орган реєстрації департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, зняти задеклароване/зареєстроване місце проживання ( перебування) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом досліджено договір №17 найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, з якого, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у безстрокове користування надано двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
З доданої до матеріалів справи інформації про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
З акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 27.05.2024 року , вбачається, що в присутності свідків, мешканців будинків , а саме: АДРЕСА_2 , за ініціативою власника квартири АДРЕСА_3 Військова ОСОБА_1 складено акт про те, що за вищевказаною адресою,громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за даною адресою, але фактично не проживає, починаючи з 2013 року та по теперішній час. Підтверджено факт, що в квартирі відсутні особисті речі ОСОБА_2 .
З відповіді ГУНП в Миколаївській області , вбачається, що проведеною перевіркою на даний час викладені позивачем факти знайшли своє підтвердження, а саме зі слів сусідів встановлено, що дійсно ОСОБА_2 у період з 2012 року по сьогоднішній день мешкає у м.Севастополі АР Крим.
Допитана в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_6 , яка є найближчою сусідкою позивачки, суду повідомила, що знає позивачку більше 50 років, а її сина валентина від народження. Точно щонайменше з 2018 року вона його ні разу не бачила та не чула про нього, він в цій квартирі не проживає та не з'являвся взагалі, ніхто з сусідів його не бачив не чув про ньго. Мати проживає весь цей час одна в квартирі.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Відповідно до ч. 4 ст.9ЖК УкраїнськоїРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Згідно зі ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Частиною 4 ст.9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У ч.3 ст.71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців.
Аналіз норм ст.ст.71,72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Згідно зі ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст.71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Судом встановлено, що відповідач не проживає в квартирі більше 12 років, тобто понад строки встановлені у ст.71 ЖК України. Доказів наявності поважних причин такого не проживання суду не надано.
При цьому , сусіди підтвердили відсутність проживання ОСОБА_2 за адресою : АДРЕСА_1 , більше ніж 7 років поспіль і по теперішній час.
Отже, в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що відповідач остаточно втратив інтерес до спірного житлового приміщення.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов задовольнити.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем вимога про відшкодування судових витрат не заявлялася, вони покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 18,259, 263-265, 284 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО