Справа № 487/607/25
Провадження № 2/487/1198/25
30.04.2025 м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючої судді Скоринчук К.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Карбівничої А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги мотивовано тим, що 23.06.2024 ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 уклали договір №495251-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями. Договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором. Позивач надав відповідачеві грошові кошти у розмірі 29 000 грн, які відповідач зобов'язувався повернути 08.12.2024 та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Строк дії кредитного договору закінчився, однак відповідач своїх зобов'язань не виконав. А тому позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача борг, утворений за кредитним договором, у сумі 104626,72 грн.
03 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
03 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
Представник позивача - Сімчук Я.В., яка діє на підставі довіреності №14 від 07.10.2024, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. У позовній заяві позивач зазначив, що проти заочного розгляду та ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 , який є користувачем електронного кабінету, був обізнаний про дату, час та місце розгляду справи, що, окрім того, підтверджується довідками суду про доставку смс-повідомлень, прийнятими телефонограмами, а також ознайомлений з позовом, який разом із додатками було надіслано на його електронну пошту та доставлено до електронного кабінету, повторно в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, правом на відзив не скористався.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, в разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням зазначеного суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Ураховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши надані позивачем письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 13 ЦПК України визначено принципи диспозитивності цивільного судочинства. Зокрема, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом ст.1056-1ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при:
1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;
2) розірванні договору в судовому порядку;
3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;
4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України;
5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що, відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» 23.06.2024 сторони уклали кредитний договір №495251-КС-003. Відповідач ОСОБА_1 підписав вказаний кредитний договір одноразовим ідентифікатором UA-4528, який був згенерований та надісланий йому позивачем на вказаний відповідачем в анкеті номер телефону.
Факт укладення договору відповідач не заперечив.
Інформація про спростування презумпції правомірності вказаного договору відсутня.
Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким позичальник ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту.
Відповідно до п. 1 Договору кредиту ТОВ «БІЗПОЗИКА» надало відповідачу грошові кошти у розмірі 29000 грн у строк на 24 тижні - до 08.12.2024, на засадах строковості, поворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з умовами договору кредиту сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,5% процентів за кожен день користування кредитом за стандартною процентною ставкою та 1,14918207 - заниженою.
Пунктом 2 кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно Графіку платежів.
Пунктом 3 кредитного договору встановлений графік платежів, які мав би здійснювати відповідач для належного виконання умов кредитного договору.
Кредитні кошти перераховано позивачем на вказаний в анкеті та договорі картковий рахунок: НОМЕР_1 (а.с. 22, 35)
Факт зарахування коштів на вказаний відповідачем картковий рахунок підтверджується інформацією, витребуваною ухвалою суду за клопотанням позивача у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» №БТ/Е-2597 від 11.04.2025 (а.с. 94-99). Час зарахування коштів збігається із часом укладення договору (а.с. 32, 99).
Доказів у спростування зазначеного відповідачем суду не надано.
Оскільки відповідач не дотримувався графіку сплати платежів за кредитним договором, відповідно, за ним утворилася заборгованість, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.с.12).
Позивач, звернувшись до суду, просить стягнути з відповідача 104 626,72 грн., з яких: 29 000 грн тіло кредиту, 71 276,72 грн - сума прострочених платежів по процентах, 4 350,00 грн - сума прострочених платежів за комісією.
Згідно з ч.1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Дослідивши надані розрахунки, суд встановив, що відповідач борг не погашав.
Докази у підтвердження протилежного суду не надано.
Згідно зі статтями 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Оскільки строк дії кредитного договору закінчився, але відповідач тіло кредиту в розмірі 29000 грн не повернув, відповідно, позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині 71 276,72 грн - сума прострочених платежів по процентах, суд зазначає наступне.
Сторони уклали кредитний договір №495251-КС-003 строком до 08.12.2024 та узгодили усі визначені ним умови.
Пунктом 4.1.8 вказаного договору визначено, що продовження строку кредитування або строку дії договору, або строку виплати кредиту в односторонньому порядку сторонами не допускається. У позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредиту та/або продовження строку виплати кредиту, установлених цим договором.
Відомості про те, що укладений кредитний договір було пролонговано в матеріалах справи відсутні.
Згідно припису аб. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Тобто позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Як вбачається вбачається із розрахунку заборгованості, проценти за користування кредитними коштами нараховані від суми позики - 29000 грн, відповідно до мов договору, в межах строку його дії, тобто станом на 08.12.2024, та становлять 71267,72 грн (а.с. 12-13). За межами строку дії договору проценти не нараховувалися і їх сума станом на 13.01.2025 є незмінною - 71267,72 грн. За цих обставин позов в частині стягнення боргу за простроченими процентами у вказаному розмірі підлягає задоволенню, оскільки доказів у спростування наявності боргу в цій части відповідач не надав як і своїх розрахунків із зазначенням іншої суми чи відсутності заборгованості в цілому.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 4350 грн комісії, суд виходить з наступного.
Сторони, уклавши кредитний договір, узгодили усі умови його укладення. Сплата комісії у фіксованому розмірі, а саме: 4350 грн, є незмінною на весь період дії кредитного договору, що передбачено п. 2.5 договору. ОСОБА_1 не скористався правом відмови від договору в порядку п. 4.12 договору. Прийняв кредитні кошти та користувався ними. Вказане додатково підтверджує узгодження сторонами усіх умов договору. Оскільки п. 2.5 кредитного договору узгоджений сторонами, не суперечить вимогам закону, узгоджується з позицією Верховного Суду в постанові від 6 листопада 2023 року по справі №204/224/21 і відповідач не висловив свого заперечення, суд вважає, що позов в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи фактичні обставини справи суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази дійшов переконання, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт укладення з відповідачем кредитного договору №495251-КС-003, надання кредитних коштів відповідачеві, шляхом їх перерахування на вказаний ним картковий рахунок, користування відповідачем кредитними коштами та невиконання ним обов'язку щодо повернення тіла кредиту, а також сплати нарахованих процентів за користування кредитними коштами та комісії за надання кредиту. Відповідач проти позову не заперечив, наданих позивачем доказів не спростував, своїх розрахунків не надав, а тому суд дійшов висновку, що позов є доведеним та підлягає повному задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, ч. 4 ст. 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором від 23.06.2024 за №495251-КС-003 в розмірі 104 626,72 грн, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 29 000 грн; суми прострочених платежів по процентах - 71 276,72 грн; суми прострочених платежів за комісією - 4 350,00 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» понесені судові витрати - 2422,40 грн сплаченого судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду в порядку ч. 6 ст. 272 ЦПК України.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку - до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відповідачеві, який не з'явився в судове засідання, направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», ЄДРПОУ: 41084239, місце знаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: К.М. Скоринчук