Дата документу 28.04.2025Справа № 554/14333/22
Провадження № 1-кп/554/267/2025
28 квітня 2025 року м.Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави в складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження (in absentia), внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014110350000277 від 17.12.2014 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Севастополь, АР Крим, громадянина України, освіта вища, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ), несудимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.408, ч.1 ст.111 КК України,
І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним та кваліфікація дій
22 січня 1998 року ОСОБА_7 прийняв військову присягу, відповідно до якої урочисто присягнув, вступаючи на військову службу, завжди бути вірним, відданим Українському народові, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну і військову таємницю, тобто присягнув виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників і ніколи не зраджувати Українському народові.
Наказом голови Служби зовнішньої розвідки України від 15.07.2010 № 384-ос, ОСОБА_7 присвоєно чергове військове звання «майор».
Наказом голови Служби зовнішньої розвідки України від 17.01.2012 № 27-ос, ОСОБА_7 призначено на посаду начальника адміністративно-господарського відділення 9 служби 4 управління 2 департаменту Служби зовнішньої розвідки України.
У березні 2014 року, в ході збройного конфлікту на всій території Автономної Республіки Крим, внаслідок збройної агресії рф, зокрема, було захоплено 9 службу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
У період з 10 березня 2014 року по 14 березня 2014 року військовослужбовці збройних сил рф безпідставно проникли на територію військової частини НОМЕР_1 та здійснили незаконне захоплення майна військової частини, у зв'язку з чим її бойова і мобілізаційна готовність були підірвані.
Надалі, відповідно до розпоряджень окупаційної влади так званого (рос.) «Совета Министров Республики Крым» № 823-р від 19.08.2014, № 18-р від 21.01.2015 та № 453-р від 25.05.2015, земельна ділянка, майно та товарно-матеріальні цінності в/ч НОМЕР_1 були передані на баланс “ФГКУ в/ч 28735» ФСБ рф для забезпечення її ефективної оперативно-службової діяльності.
У той же час, відповідно до наказу голови Служби зовнішньої розвідки України № 149/дск від 15.05.2014, з метою здійснення окремих заходів щодо передислокації 9 служби 4 управління 2 департаменту, військовослужбовцям наказано в строк до 19.05.2014 року прибути до міста Києва у пункт постійної дислокації Служби зовнішньої розвідки України, про що було повідомлено ОСОБА_7 в усному порядку.
У період проходження військової служби у військовослужбовця Служби зовнішньої розвідки України, майора ОСОБА_7 , з мотивів особистих поглядів та ставлення до політичної й суспільної ситуації у державі, виник злочинний умисел на ухилення від військової служби та він, реалізуючи його, бажаючи досягти мети повного ухилення від військової служби, умисно і свідомо порушуючи вимоги ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.4, 11, 16, 49, 82-84, 88 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не виконав наказ і не з'явився до міста Києва у пункт постійної дислокації Служби зовнішньої розвідки України, чим порушив встановлений порядок проходження військової служби та без поважних причин не з'явився на військову службу, з метою ухилення від її проходження, тобто вчинив дезертирство.
Незважаючи на вказані обставини, ОСОБА_7 , отримавши, в березні-квітні 2014 року, але не раніше 13 березня 2014 року, пропозицію від невстановлених представників ФСБ рф щодо подальшого працевлаштування у військову частину НОМЕР_2 ФСБ рф, надав згоду перейти на бік ворога в умовах збройного конфлікту.
У цей же період часу, ОСОБА_7 , будучи громадянином України та військовослужбовцем, маючи звання «майор», умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та передбачаючи, що внаслідок його дій буде завдано шкоду державній безпеці України у вигляді заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності і обороноздатності, з особистих мотивів перейшов на бік ворога, шляхом працевлаштування на умовах окупаційної влади до військової частини НОМЕР_2 ФСБ рф, де здійснював свою діяльність на користь рф.
06 квітня 2014 року ОСОБА_7 , будучи громадянином України та військовослужбовцем Служби зовнішньої розвідки України, перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту і продовжуючи свою злочинну діяльність, отримав паспорт громадянина рф серії НОМЕР_3 , а 09.11.2015 року у зв'язку із досягненням 45 - річного віку був документований паспортом громадянина рф серії НОМЕР_4 .
Таким чином, ОСОБА_7 , перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту, сприяв утриманню, посиленню та становленню окупаційної влади, що продовжує незаконні дії по окупації АР Крим по даний час. Крім того, особистим прикладом продемонстрував іншим військовослужбовцям 9 служби 4 управління 2 департаменту СЗР України - військової частини НОМЕР_1 невиконання вимог Конституції України, військової присяги, Статутів Збройних Сил України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Закону України «Про оборону України», а своїми знаннями, навичками та діями всупереч інтересам України, виконував службові обов'язки у військовій частині НОМЕР_2 ФСБ рф, тобто вчинив державну зраду.
За таких обставин дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч.1 ст.408 КК України, як не з'явлення на військову службу, з метою ухилення від неї (дезертирство) та за ч.1 ст.111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в період збройного конфлікту (державна зрада).
ІІ. Позиція сторін
На підтвердження пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 за ч.1 ст.408, ч.1 ст.111 КК України стороною обвинувачення подано докази, які містилися у письмових доказах, які безпосередньо досліджені в ході судового розгляду.
Виступаючи в судових дебатах прокурор вважав, що надані ним докази повністю доводять інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення та просив суд, з урахуванням положень ч.1 ст.70 КК України, призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією усього майна, яке є його особистою власністю.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 у ході судового розгляду та судових дебатів висловив свої твердження та просив суд призначити обвинуваченому мінімальне покарання .
Обвинувачений ОСОБА_7 до органів досудового розслідування та суду не з'явився, про дату і час слухань справи повідомлявся через засоби масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, офіційний сайт Шевченківського районного суду м.Полтави.
Частиною 5 ст. 139, п.20-1 КПК України, а також ч. 3 ст.12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено здійснення спеціального судового провадження щодо злочину, передбаченого ст.258-3 КК України стосовно обвинуваченого, який ухиляється від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який перебуває на тимчасово окупованій території України, та оголошений у розшук. Вимога про оголошення у міждержавний або міжнародний розшук не поширюється на випадки, якщо вирішується питання про застосування стосовно цих осіб спеціального кримінального провадження. Спеціальне судове провадження може здійснюватись за відсутності обвинуваченого (in absentia).
Викладене повністю узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, висвітленою, зокрема в справах: «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії», «Шомоді проти Італії» та «Медениця проти Швейцарії», де ЄСПЛ зазначав, що, якщо судове засідання відбувається за відсутності підсудного, це не є само по собі порушенням ст.6 Конвенції.
Відтак у даній справі на підставі ухвали суду від 11.12.2024 року здійснювалось спеціальне досудове розслідування в порядку ст. 297-1 КПК України та судовий розгляд за відсутності обвинуваченого (in absentia), згідно вимог ч. 3 ст. 323 КПК України. Право на захист обвинуваченого забезпечено.
Установлені фактичні дані свідчать про ухилення обвинуваченого ОСОБА_7 від суду та переховування його від органів досудового розслідування та суду, у зв'язку з чим він оголошений у розшук, тому наявні підстави і для судового розгляду вказаного кримінального провадження за відсутності обвинуваченого, однак за обов'язкової участі його захисника.
IІІ. Докази, надані стороною обвинувачення на підтвердження обставин кримінального провадження та їх оцінка судом
Відповідно до ст.94 КПК України кожен доказ повинен бути оцінений з точки зору належності, допустимості і достовірності, а в сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку.
У ст.85 КПК України належність доказів відображає положення про те, що на підставі цих даних установлюється наявність чи відсутність фактів і обставин, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Відповідно до ст.86 КПК України допустимість доказів означає отримання фактичних даних у встановленому законом порядку.
Щодо ознаки достовірності доказів, то вона закладена у розумінні фактичних даних як правдивих відомостей. Під достатністю слід розуміти сукупність належних та допустимих фактичних даних, які у своїй єдності забезпечують відображення всіх елементів предмета доказування та приводять до висновку про доведеність (недоведеність) обставин кримінального провадження, тоді як критерій взаємопов'язаності слід розглядати з тієї позиції, що докази не повинні суперечити один одному чи створювати неоднозначне уявлення про ті чи інші факти.
На розгляд суду прокурором, на підтвердження висунутого проти обвинуваченого ОСОБА_7 обвинувачення надано докази, які суд оцінив з точки зору їх належності, достовірності, допустимості та достатності.
Відповідно даних рапорта та протоколу огляду матеріалів кримінального провадження № 22021170000000027 за фактом переходу військовослужбовців на бік ворога в умовах збройного конфлікту, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК, оглянуто процесуальні документи, які вказують на причетність начальника адміністративно - господарського відділення 9 служби 4 управління 2 департаменту Служби зовнішньої розвідки України в/ч НОМЕР_1 (АР Крим, АДРЕСА_1 ) ОСОБА_7 до вчинення такого правопорушення (а.с.176 тому № 1).
Із даних рапорта співробітника СБУ в Полтавській області слідує, що відділом контррозвідки Управління, в межах визначеної компетенції, отримана та перевірена інформація щодо вчинення співробітниками 9 служби 4 управління 2 департаменту Служби зовнішньої розвідки України в/ч НОМЕР_1 дій, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.
Так, з 20.02.2014 року на території АР Крим розпочалося захоплення неідентифікованими збройними формуваннями збройних сил рф адміністративних будівель органів влади та місцевого самоврядування правоохоронних органів, військових об'єктів та об'єктів інфраструктури тощо. Станом на 07.03.2014 року у військовій частині НОМЕР_1 за списком було 82 співробітника: 77 військовослужбовців та 5 найманих працівників СЗР України. До зазначеної дати співробітники виконували службові завдання відповідно до вказівок керівництва 2 департаменту СЗР України.
Надалі, станом на 24.03.2014 року у зв'язку з подіями в АР Крим, які характеризувалися використанням підрозділів збройних сил рф на території півострова з метою посягання на територіальну цілісність та Конституційний лад України, а діяльність окремих суб'єктів, громадян України, військовслужбовців, в т.ч. тих, які сприяли вказаним подіям, а також тих, які приймали особисту участь у створені умов для встановлення самопроголошеної влади на території України, встановлені спеціального та пропускного режиму на території АР Крим, здійснення заходів із перешкоджання впровадження контррозвідувального режиму та виконкання окремих розвідувальних заходів з боку військовослужбовців СЗР України в умовах збройного конфлікту, 14 військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 вийшли з АР Крим та прибули в розпорядження голови СЗР України. Однак, інші військовослужбовці в/ч НОМЕР_5 всупереч вимогам наказу голови СЗР України № 149/ДСК «Про окремі заходи щодо передислокації підрозділу СЗР Українип, що дислокується в АР Крим» не прибули в пункт постійної дислокації СЗР України, що в м.Києві та не приступили до виконання службових обов'язків, тобто незаконно ухилилися від подальшого проходження військової служби в СЗР України. Проведеними заходами встановлено, що приблизно в період з 14 - 16.03.2014 року особовий склад в/ч НОМЕР_1 було зібрано біля будівлі ГУ СБУ по АР Крим, що в м.Севастополь по вул.Івана Франка, 13 для зустрічі з представниками так званої влади Криму та співробітниками ФСБ рф. У ході вказаного зібрання співробітники ФСБ рф запропонували діючим співробітникам СЗР України продовжити службу у вказаній військовій частині на попередніх посадах, але як співробітники ФСБ рф. Після цього декілька півробітників СЗР України, перебуваючи на військовій службі, зрадили військовій присязі на вірність України, прийняли пропозицію ворога щодо переходу на службу в органи ФСБ рф та продовжили виконання своїх службових обов'язків на території вказаної військової частини на користь рф, продовживши військову службу в ФСБ рф, а саме (рос.): «Федеральном государственном казенном учреждении «Войсковая часть 28735» (ФГКУ в/ч НОМЕР_2 ).
Вищевказаний підрозділ ФСБ рф створений 30 липня 2014 року, з юридичною адресою: АРК Крим, м.Алушта, с.Сонячногірське, 15 -й кілометр траси Алушта - Судак», засновник ФСБ росії, керівник з 30.07.2014 року по 04.02.2020 року ОСОБА_8 . Основним видом діяльності ФГКУ в/ч НОМЕР_2 зазначено «Діяльність із забезпечення громадської безпеки та правопорядку».
Відповідно до розпоряджень окупаційної влади так званого (рос.): «Совета Министров Республики Крым» № 823 - р від 19.08.2014, № 18-р від 21.01.2015 та № 453-р від 25.05.2015, земельна ділянка, майно та товарно - матеріальні цінності в/ч НОМЕР_1 були передані на баланс «ФГКУ в/ч 28735» ФСБ рф для забезпечення ефективної оперативно - службової діяльності.
За наявними оперативними даними, з часу анексії рф півострова Крим (Автономна республіка Крим, Україна, тимчасово окупована територія) з березня 2014 року, декілька військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 СЗР України продовжували виконувати штатні функціональні обов'язки на користь ФСБ рф, чим умисно нанесли шкоду обороноздатності нашої держави, її територіальної цілісності та недоторканості (а.с.179 -180 тому № 1).
Відповідно до даних СПО СК: АС (рос.) «Российский паспорт» ОСОБА_7 набув громадянство росії та 19.11.2015 року отримав паспорт громадянина рф серії НОМЕР_3 , а 09.12.2015 року у зв'язку із досягненням 45-річного віку документований паспортом громадянина рф серії НОМЕР_4 (а.с.192 тому № 1).
Натомість 22 січня 1998 року ОСОБА_7 приймав військову присягу, відповідно до якої урочисто присягнув, вступаючи на військову службу, завжди бути вірним, відданим Українському народові, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну і військову таємницю, тобто присягнув виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників і ніколи не зраджувати Українському народові.
Наказом голови Служби зовнішньої розвідки України від 15.07.2010 № 384-ос, ОСОБА_7 присвоєно чергове військове звання «майор».
Наказом голови Служби зовнішньої розвідки України від 17.01.2012 № 27-ос, ОСОБА_7 призначено на посаду начальника адміністративно-господарського відділення 9 служби ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ).
Наказом голови СЗР України від 29.05.2014 № 407-ос ОСОБА_7 виведений у розпорядження 2 департаменту СЗРУ, а наказом голови СЗРУ від 28.08.2014 № 600-ос виведений у розпорядження директора 2 департаменту 55 Центру СЗРУ.
Наказом голови СЗР України від 29.12.2015 № 726-ос ОСОБА_7 звільнений з військової служби за підпунктом «є» п.64 (у зв'язку із позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) відповідно до Положення про проходження військової служби військовслужбовцями СЗР України та виключений із списків особового складу (а.с.192 тому № 1).
У ході проведеного впізнання за фотокартками свідок ОСОБА_9 впізнала на фото № 3 чоловіка, який в 2014 році працював на території військової частини НОМЕР_1 , яким є ОСОБА_7 (а.с.234 - 237 тому № 1).
На а.с.203 - 205 тому № 1 наявний протокол огляду сайтів мережі Інтернет, у ході яких в пошуковому полі інтернет - браузера, після введення фрази (рос.) «воинская чать К-1401» виявлено посилання на сайти в мережі Інтернет, в яких зазначається така військова частина, де розміщено розпорядження «Ради міністрів Республіки Крим» під назвою (рос.): « Распоряжение Совета Министров Республики Крым от 19 августа 2014 года № 823-р» про безоплатну передачу майна в/ч НОМЕР_1 , новоствореній військовій частині під назвою (рос.): « Войсковая часть 28735» ФСБ рф». За результатами огляду, інформація, яка розміщена на даному сайті, роздрукована та долучена до протоколу, як додаток № 1, з чим ознайомився суд.
Надалі, з метою пошуку відкритих даних про вказану ФГКУ «ВЧ НОМЕР_2 ФСБ рф» у різних варіантах було введено дані до пошукового поля та виявлено, що за посиланням у мережі Інтернет «zakupki.gov.ru» розміщуються всі державні закупівлі підприємств, установ та організацій рф за бюджетні кошти, зокрема, інформація про закупівлі «войсковой части 28735», де в ході огляду міститься інформація про закупки, в яких приймав участь ОСОБА_7 , вже як військовослужбовець вказаного військового підрозділу, про свідчить підпис цієї особи під відповідними номерами, що долучено до справи як додатки № 2 - 10, з чим ознайомився суд (а.с.203 - 233 тому № 1).
На а.с.241 тому № 1 наявна характеристика на військовослужбовця ОСОБА_7 , відповідно до якої, за час служби на посаді начальника АГВ 9 служби 4 управління 2 департаменрту СЗР України, останній зарекомендував себе кваліфікованим керівником, однак не дотримався Статутів ЗСУ, Законів України та Конституції України, зрадив військовій присязі на вірність Українському народу, перейшов на службу до сзу рф, тобто на бік ворога. Державної мови не знав та не користувався нею (а.с.241 тому № 1).
У ході судового розгляду допитані свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які показали, що до березня 2014 року проходили військову службу у в/ч НОМЕР_5 , яка дислокувалася в АДРЕСА_1 . Разом з ними службу проходив ОСОБА_7 . У березні 2014 року від вищестоячого керівництва було отримано наказ про прибуття до м.Києва для подальшого вирішення місця проходження служби. Цей наказ було доведено до відому всім військовослубовцям, однак, ОСОБА_7 до м.Києва не прибув, залишившись в АР Крим та перейшовши на сторону ворога.
IV. Аналіз, оцінка доказів судом щодо обвинувачення ОСОБА_7 , яке визнано судом доведеним
Згідно зі ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Положення ст.94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Досліджуючи обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_7 , суд визнає кожний доказ належним, допустимим, достовірним, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення в справі.
Так, встановлено, що протягом лютого-березня 2014 року військовослужбовці збройних сил рф шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, захопили державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, розташовані на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, тим самим порушили територіальну цілісність та державний суверенітет України, що продовжується по теперішній час.
Крім того, 06.03.2014 в приміщенні Верховної Ради АР Крим у порушення ч. 2 ст. 2, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України, депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1702-6/14 (рос.): «О проведении общекрымского референдума», згідно якої 16.03.2014 року мав відбутися так званий «референдум», на який винесли питання входження АР Крим та м.Севастополя до складу рф на правах суб'єкта федерації. У той же день, 06.03.2014 року Севастопольська міська рада на позачерговій сесії прийняла рішення № 7151 з аналогічним змістом.
Відповідно до зазначених постанов, 16.03.2014 року проведено незаконний референдум із заздалегідь відомим та підконтрольним рф результатом, який надалі став формальною підставою для прийняття незаконного рішення про включення до складу рф території АР Крим і міста Севастополя на правах суб'єктів федерації.
Конституційний суд України своїм рішенням № 2-рп/2014, у справі
№ 1?13/2014 від 16.03.2014, визнав постанову ВР АРК № 1702-6/14 від 06.03.2014 року неконституційною.
Депутатами Верховної Ради АР Крим, 17.03.2014 року в порушення
ч. 2 ст. 2, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України, прийнято постанову № 1745-6/14 (рос.): «О независимости Крыма», згідно з якою, на підставі Декларації про незалежність Республіки Крим і міста Севастополя, прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Рішенням Конституційного суду України № 3-рп/2014 у справі
№ 1?15/2014 від 20.03.2014, згадану вище «Декларацію про незалежність Республіки Крим і міста Севастополя» визнано неконституційною.
Надалі між рф та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» 18.03.2014 року підписано договір про входження території АР Крим та м.Севастополя до складу рф.
Після цього, державною думою рф 20.03.2014 року прийнято федеральний конституційний закон від 21.03.2014 № 6-ФКЗ (рос.): «О принятии в рф Республики Крым и образовании в составе рф новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Згідно з указаним законом, АР Крим та м. Севастополь, всупереч Хартії ООН від 26.06.1945 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф від 01.04.1999 року, Договору між Україною і рф про українсько-російський державний кордон від 20.04.2004, увійшли до складу рф.
За таких обставин, статус території АР Крим, відповідно до
Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII, визначено як тимчасово окупована територія, унаслідок збройної агресії рф та встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Таким чином, станом на березень 2014 року Україна перебувала в стані, що характеризується діями щодо вирішення національно-етнічних, релігійних та інших протиріч із застосуванням засобів збройного насильства, за яких держава не переходить в особливий стан, що визначається як війна, і не вводить режим воєнного стану в країні або на частині її території, а збройна боротьба не виходить за межі операційного напрямку (мають місце різні військові інциденти, військові акції, інші військові зіткнення обмеженого масштабу (низької інтенсивності) із застосуванням іррегулярних або регулярних збройних формувань), тобто знаходилася у стані збройного конфлікту.
В умовах збройного конфлікту та окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, вірні присязі Українському народу військовослужбовці самостійно та централізовано виходили з окупованої території Автономної республіки Крим для подальшого проходження служби на території, не підконтрольній рф.
Виходячи з необхідності збереження життя, здоров'я, забезпечення прав і законних інтересів військовослужбовців, працівників Збройних Сил України, інших військових формувань, працівників правоохоронних органів України, які проходять службу (працюють) на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Указом Президента України № 339 від 24.03.2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», введено в дію вказане рішення Ради національної безпеки і оборони України.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23.03. 2014 року вирішено невідкладно розпочати передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України. Рішення було опубліковане в офіційних виданнях та в засобах масової інформації.
На виконання Указу Президента України № 339 від 24.03.2014,
01.04.2014 року Кабінетом Міністрів України схвалено план організації виконання останнього.
Відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, військовослужбовці військових формувань та правоохоронних органів України, які прибули з тимчасово окупованої території і виявили бажання (за наявності підстав) звільнитися з військової служби, звільняються з військової служби, у тому числі в особливий період, за наявних підстав, а при їх відсутності - у зв'язку із скороченням штатів, якщо вони звернулися з клопотанням про звільнення протягом трьох місяців після прибуття з тимчасово окупованої території. Військовослужбовці військових формувань та правоохоронних органів України, які не прибули до визначених пунктів у визначені військовими формуваннями та правоохоронними органами України строки, вважаються такими, що залишили військові частини, та зараховуються у розпорядження відповідних посадових осіб. Відповідна інформація щодо їх розшуку надається до правоохоронних органів.
За наведених обставин, в березні 2014 року, в ході збройного конфлікту на всій території Автономної Республіки Крим, внаслідок збройної агресії рф, також захоплено 9 службу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
Так, у період з 10.03.2014 по 14.03.2014 військовослужбовці збройних сил рф безпідставно проникли на територію військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалася за адресою: АДРЕСА_1 та здійснили незаконне захоплення майна військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з чим бойова і мобілізаційна готовність зазначеної військової частини була підірвана.
Надалі, відповідно до розпоряджень окупаційної влади так званого (рос.) «Совета Министров Республики Крым» № 823-р від 19.08.2014, № 18-р від 21.01.2015 та № 453-р від 25.05.2015, земельна ділянка, майно та товарно-матеріальні цінності в/ч НОМЕР_1 були передані на баланс “ФГКУ в/ч 28735» ФСБ рф для забезпечення її ефективної оперативно-службової діяльності.
У той же час, відповідно до наказу голови Служби зовнішньої розвідки України № 149/дск від 15.05.2014, з метою здійснення окремих заходів щодо передислокації 9 служби 4 управління 2 департаменту, військовослужбовцям 9 служби 4 управління 2 департаменту СЗР, наказано у строк до 19.05.2014 прибути до міста Києва у пункт постійної дислокації Служби зовнішньої розвідки України, про що було повідомлено також ОСОБА_7 в усному порядку, однак останній залишився на тимчасово окупованій території, зрадив військовій присязі на вірність Українському народу та перейшов на сторону ворога.
Таким чином, враховуючи сукупність достатніх, достовірних, належних та допустимих доказів, суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
При прийнятті даного рішення суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011, відповідно до якої при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».
V. Мотиви щодо призначення покарання ОСОБА_7 за обвинуваченням, яке визнано судом доведеним
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом не встановлено.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 не встановлено.
Згідно ст.65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а також прийняти до уваги те, що згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Судом встановлено, що обвинуваченим ОСОБА_7 вчинено тяжке та особливо тяжке кримінальне правопорушення, він є особою раніше не судимою, посередньо характеризується за місцем роботи, на обліку в лікаря - психіатра, - нарколога, - невролога не перебуває.
Таким чином, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд враховує тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, їхню суспільну небезпечність, характеристику особи, вік, майновий стан, поведінку як під час вчинення кримінальних правопорушень, так і після цього, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих обставин, а тому приходить до висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке є його особистою власністю.
VІ. Мотиви інших рішень
Цивільний позов у справі не заявлено
Речові докази в справі відсутні.
Процесуальні витрати в справі відсутні.
З метою забезпечення належного виконання обвинуваченим ОСОБА_7 призначеного покарання, яке він зобов'язаний відбувати реально, уникнення ризиків, пов'язаних із ухиленням від суду та продовження ним злочинної діяльності, суд обирає стосовно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст.ст. 368,373, 374 КПК, суд,-
ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.408, ч.1 ст.111 КК України та призначити йому покарання за:
ч.4 ст.408 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі;
ч.1 ст.111 КК України у виді 15 (п'ятнадцяти років) позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Обрати стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня його затримання, після набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржено через Шевченківський районний суд міста Полтави до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо такускаргу не було подано.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, прокурору.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3