Справа № 185/4357/25
Провадження 2/185/4566/25
30 квітня 2025 року м. Павлоград
Суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Бабій С.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
23 квітня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь заборгованість за договором позики від 03.05.2023 у розмірі 20 000 доларів США та 3% річних за період з 02.11.2023 по 31.03.2025 у розмірі 848,22 доларів США.
Ухвалою суду від 25.04.2025 у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
30 квітня 2025 рокупозивач подав заяву про забезпечення позову, в якій вказує, що 03.05.2023 між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачу-1 було передано 20 000 доларів США, які він зобов'язався повернути до 01.11.2023. На підтвердження укладення договору позики, його умов та факту передачі грошей відповідачем-1 власноруч написано розписку. Відповідач-1 свої зобов'язання не виконує, уникає контактів із позивачем та не погашає борг, що створює ризик невиконання можливого рішення суду. Згідно з відповіддю Територіального сервісного центру МВС № 1242 у Дніпропетровській області від 26.03.2025, у власності ОСОБА_2 перебувають, зокрема, автомобіль SCANIA R440, 2010 року випуску, об'єм двигуна 12740 см?, зареєстрований 18.11.2022, та причіп SCHMITZ SKI 24 SL 8.2, 2010 року випуску, зареєстрований 13.09.2024.
Позивач зазначає, що ціна позову є значною, і в разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначене майно відповідача-1 виконання рішення суду може бути утрудненим або неможливим через ризик відчуження майна.
Ознайомившись із заявою позивача про забезпечення позову, вважаю за можливе задовольнити її частково з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч. 6 ст. 153 ЦПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Верховний Суд у постанові від 29 січня 2025 року у справі № 752/5046/22 зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів; запобігання порушенню прав інших осіб. Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказала, що особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, повинна належним чином обґрунтувати підстави застосування заходу забезпечення позову, зазначити обставини, які свідчать про те, що неприйняття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, та підтвердити такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Верховний Суд у постанові від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 зазначив, що обраний вид забезпечення позову не повинен призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Суд встановив, що між сторонами виник спір щодо виконання договору позики від 03.05.2023. Згідно з розпискою, доданою до матеріалів справи, ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_1 20 000 доларів США до 01.11.2023. Станом на момент подання заяви відповідач-1 не виконав свої зобов'язання. Твердження позивача про те, що відповідач-1 уникає контактів і не погашає борг, у сукупності з непогашенням заборгованості після настання строку виконання зобов'язання (01.11.2023), свідчить про наявність ризику невиконання можливого рішення суду.
Відповідно до відповіді Територіального сервісного центру МВС № 1242 від 26.03.2025, у власності ОСОБА_2 перебувають, зокрема, автомобіль SCANIA R440, 2010 року випуску, об'єм двигуна 12740 см?, та причіп SCHMITZ SKI 24 SL 8.2, 2010 року випуску, що підтверджує належність цього майна відповідачу-1.
Оцінивши заявлені вимоги щодо застосування заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що повне накладення арешту на майно із забороною користування є неспівмірним із позовними вимогами, оскільки може призвести до невиправданого обмеження майнових прав відповідача-1, зокрема права використання транспортних засобів у господарській діяльності. Водночас заборона розпорядження майном є достатнім заходом для забезпечення реального виконання судового рішення, оскільки запобігає відчуженню майна, не створюючи при цьому надмірних обмежень для відповідача.
Матеріали справи підтверджують наявність прямого зв'язку між запропонованим позивачем заходом забезпечення позову і предметом позову, а також існування реальної загрози подальшого відчуження майна, що може унеможливити виконання рішення суду.
Заборона розпорядження майном не перешкоджатиме відповідачу-1 фактично володіти та користуватися зазначеним майном, що забезпечує баланс інтересів сторін.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства та висновки Верховного Суду, оцінивши обґрунтованість доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, спроможності заходів забезпечити фактичне виконання судового рішення, а також імовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд вважає за доцільне вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 розпоряджатися рухомим майном та забороною проведення будь-яких дій, пов'язані з відчуженням та державною реєстрацією речових прав та/або права власності на автомобільSCANIA R440, 2010 року випуску, об'єм двигуна 12740 см?, зареєстрований 18.11.2022 та причіп SCHMITZ SKI 24 SL 8.2, 2010 року випуску, зареєстрований 13.09.2024.
У задоволенні іншої частини вимог, зокрема щодо заборони користування майном, слід відмовити, оскільки цей захід є надмірним і не відповідає принципу співмірності.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 151, 153, 157, 260, 261, 353 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) розпоряджатися рухомим майном автомобілем SCANIA R440, 2010 року випуску, об'єм двигуна 12740 см?, зареєстрований 18.11.2022 та причіпом SCHMITZ SKI 24 SL 8.2, 2010 року випуску, зареєстрований 13.09.2024, із забороною проведення будь-яких дій, пов'язані з відчуженням та державною реєстрацією речових прав та/або права власності на автомобіль SCANIA R440, 2010 року випуску, об'єм двигуна 12740 см?, зареєстрований 18.11.2022 та причіп SCHMITZ SKI 24 SL 8.2, 2010 року випуску, зареєстрований 13.09.2024.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Згідно ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
В залежності від результатів вирішення спору по суті, ухвала про вжиття заходів забезпечення позову діє у строки, встановлені ч.ч. 7-10 ст. 158 ЦПК України.
Строк пред'явлення ухвали до виконання, як виконавчого листа, три роки.
Адреси сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя С.О. Бабій