Справа № 201/14004/24
Провадження № 2/201/844/2025
(заочне)
22 квітня 2025 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Демидової С.О.,
з секретарем судового засідання Терновою А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації, -
07 листопада 2024 року позивач звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в якій просила суд :
?Встановити юридичний факт, що громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою яка постраждала внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації проти України.
? Стягнути з російської федерації особі Міністерства юстиції російської федерації на користь громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму завданих її майну збитків у розмірі 263 824,44 грн.
?Стягнути з російської федерації особі Міністерства юстиції російської федерації на користь громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму моральної шкоди в розмірі 15 000 000 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 24 лютого 2022 року внаслідок збройної агресії російської федерації відносно України ворожі війська окупували частину території України, зокрема, місто Маріуполь Донецької області, яке опинилося в блокаді.
Перша спроба окупувати Маріуполь була ще в 2014 році, вже тоді місто зазнало страждань, а вона отримала моральні збитки, оскільки прийшлось покинути свої комфортні умови життя в цілях безпеки та виїхати з міста.
Будучи розлученою з 2014 року, самотньою мамою, вона з маленькою донькою виїхали до міста Моршин Львівської області, де змушена була винаймати житло, а після визволення міста повернулися додому.
Вона є власницею двох житлових квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
До залишення постійного місця проживання вона з донькою, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були повноцінною частиною суспільства, мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя.
Однак, 06 березня 2022 року ворожі снаряди потрапили в їх будинок, з вікон повилітало все скло, від декількох квартир в будинку залишилися тільки великі дірки, верхні поверхи горіли. Загинули їхні сусіди, для них це було велике потрясіння і шок. Не було світла, опалення, зв'язку, приходилося кип'ятити воду та готувати їжу на вулиці на багатті. Ворог продовжував бомбити будинки з літаків, люди гинули від обстрілів, осколків снарядів, їх тіла продовжували залишатися на землі. Було страшно та холодно, постійно ходили і спали у верхньому одязі. Кожної ночі були обстріли та вони не знали чи прокинуться зранку.
15 березня 2022 року, страждаючи від постійних обстрілів, вони з донькою прийняли рішення виїжджати. Поспіхом збирали все найважливіше, хоча через розгубленість і страх забули про деякі важливі речі. Відтак, машиною із надписом «ДІТИ» добралися до селища Мангуш Донецької області, потім зупинилися в місті Василівка Запорізької області, де їм прийшлося ночувати в машині, температура на вулиці сягала -8 градусів, щоб доїхати необхідно було економити пальне, тому було дуже холодно. Були постійні обстріли, не зважаючи на те, що вони виїжджали колоною, яка складалася з мирних людей. Зі страхом переживши ніч, вони дочекалися ранку і почали рухатися в сторону міста Запоріжжя, після чого їм вдалося виїхати на підконтрольну територію України.
20 березня 2022 року вони з донькою приїхали до міста Яремче Івано-Франківської області, де їх прийняли на дитячій туристичні базі «Прут». Умови істотно відрізнялися від звичних їм умов проживання вдома, було холодно в приміщенні, необхідно було економити електрику, газ та воду. Але найголовніше, було відносно спокійно.
Вже перебуваючи в місті Яремче вони дізналися, що їх обидві квартири зруйновані від прильоту снаряду, в заміському будинку поселилися окупанти, пошкоджений гараж.
28 червня 2022 року подано заяву про залучення її у якості потерпілої у кримінальному провадженні №22022000000000054, що відкрите внаслідок широкомасштабного збройного вторгнення на територію України підрозділів Збройних сил російської федерації та нанесення ракетно-бомбових ударів.
Відповідно до витягів з Єдиного порталу державних послуг Дія зафіксовано пошкодження її майна, що не придатне до експлуатації. Згідно Довідки про оціночну вартість об?єктів нерухомості та Договору купівлі продажу квартири від 27.02.2008 року №8-562, вартість майна становить 142 624,44 грн та 121 200,00 грн, так відповідно матеріальний збиток, завданого їй як власнику майна становить загальною сумою 263 824,44 грн.
3 початком збройної агресії російської федерації проти України вони з донькою втратили рідних і друзів, майно, роботу, своє минуле, втратили все. Дитина сумує за рідним домом, своєю кімнатою зі всіма необхідними речами, книгами, улюбленими іграшками. За рідним містом згадує зі сльозами на очах, і весь час їй доводиться заспокоювати доньку. Вони живуть в постійному стресі, на фоні якого погіршився стан здоров?я і у неї і у дитини. Від стресу та вологого клімату в неї почалися проблеми з суглобами. В дочки появилися болі в ногах та інших частинах тіла, з?явилося аутомунне захворювання. Витративши багато часу та коштів проходили обстеження та лікування, яке дало ускладнення на очі. Зараз дочка знаходиться на обліку у кардіоревматолога та офтальмолога.
Після переїзду довелось пристосуватись до нових життєвих умов, шукати житло та спробувати хоча б якось відновити прийнятний для себе рівень життя. Зараз вони проживають в орендованій однокімнатній квартирі старого житлового фонду, серед коробок з одягом і продуктами з гуманітарної допомоги. Всі ці умови значно відрізняються від тих, в яких вони раніше жили.
Таким чином, наявний факт порушення основоположник прав людини в Україні, через що їй з донькою, ОСОБА_2 , завданий невгамовний душевний біль, безперервні страждання через війну та руйнування, пошкодження майна, всього пережитого ними, що в подальшому відобразилося на стані їхнього здоров?я, а також порушенні сну, постійній депресії, відчутті тривоги, сліз. Враховуючи її вік, і те, що вона самотня мама, яка одна виховує свою неповнолітню доньку, практично не можливо все це здобути і відновити самотужки. Тому змушена звертатися до суду за захистом своїх прав.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. ( а.с.25-26).
Ухвалою судді від 11 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків (а.с. 27-29).
02 грудня 2024 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду в загальному позовному провадженні (а.с. 44-45).
Ухвалою суду від 03 березня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду по суті (а.с. 57-58).
Позивач в судове засідання не з'явилася 16 квітня 2025 року на електрону пошту суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності на задоволенні позовних вимог наполягала.
Відповідач про розгляд справи повідомлявся шляхом публікації оголошення на сайті суду.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Фактичні обставини, встановлені судом
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно довідки від 06 квітня 2022 року № 2618-5000794688 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_3 (а.с. 10).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_1 має у власності кв. АДРЕСА_4 (а.с. 11) та кв. АДРЕСА_2 (а.с. 12).
Згідно повідомлення про пошкоджене або втрачене нерухоме майно в застосунку дія 31 березня 2022 року, об'єкт нерухомого майна кв. АДРЕСА_4 , фіксація пошкоджень - пошкоджено частково (не придатно до експлуатації), все зруйновано, все вигоріло (а.с. 15). кв. АДРЕСА_2 дата реєстрації повідомлення 02 квітня 2022 року фіксація пошкоджень - пошкоджено частково (не придатне до експлуатації), руйнування, пожежа (а.с. 16).
Відповідно до довідки про оцінку вартості об'єкта нерухомості від 31 жовтня 2024 року кв. АДРЕСА_4 , оціночна вартість об'єкта оцінки 142 624,44 грн., оціночна вартість поліпшень 142 624,44 грн. (а.с. 17-19).
Оціночна вартість об'єкта оцінки кв. АДРЕСА_2 становить 81 552,39 грн., а оціночна вартість поліпшень 81 552,39 грн. що підтверджується довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомого майна від 31 жовтня 2024 року (а.с. 32-34).
08 червня 2022 року ОСОБА_1 було надано для ознайомлення пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого у кримінальному провадженні № 22022000000000054 (а.с. 20).
Також позивачем надано висновки офтальмолога про огляд ОСОБА_2 (а.с.21-23).
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває повномасштабне вторгнення Збройних Сил рф на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено дотепер.
Загальновідомо (тобто, не потребує доказування відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України), що рф, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» №2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України №2188-IX).
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11) і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.
У постанові від 22 червня 2022 року у справі №311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. До таких висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивачів, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Звернення позивачів до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі №686/29638/23, від 11 грудня 2024 року в справі №638/7894/23, від 04 вересня 2024 року в справі №201/196/23.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Так, встановлення факту про те, що позивач є особою, яка постраждала від незаконної збройної агресії відповідача є способом захисту, який не передбачений законодавством. Тому такий спосіб захисту прав чи інтересів позивача може бути застосований виключно, якщо суд дійде висновку, що передбачені законом способи захисту порушеного права не будуть ефективними.
Суд доходить висновку, що такий спосіб захисту порушеного права не є належним у даній справі, оскільки стороною позивача не доведено в який спосіб задоволення такої позовної вимоги може сприяти захисту права позивача чи відновити її порушене право. Також задоволення такої вимоги не сприятиме отриманню позивачем жодних пільг, компенсації чи відшкодувань, передбачених чинним законодавством. Належним способом захисту прав та інтересів позивача за обставин викладених у позовній заяві є способи, передбачені п. 8,9 ч.2 ст.16 ЦК України, а саме: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Таким чином, на думку суду, встановлення факту про те, що позивач є особою, яка постраждала від незаконної збройної агресії відповідача, у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення, оскільки є обставиною, що входить у предмет доказування та дає особі підстави для отримання відшкодування завданої шкоди. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у даній категорії справ, а лише підставою для вирішення такої справи.
Отже заявлена позовна вимога про встановлення юридичного факту, що позивач є особою, яка постраждала від незаконної збройної агресії російської федерації проти України задоволенню не підлягає.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).
В даній справі позивач звернулася до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок збройної агресії російської федерації на території України та просила суд стягнути з відповідача на її користь 15 000 000 грн.
Частиною 1 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті. Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Зокрема, рішенням ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (II)» (заява №38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023) зобов'язано росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, ЄСПЛ присудив 8240000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20000 євро на одну особу.
При визначенні розміру моральної шкоди спричиненої позивачу у зв'язку із збройною агресією російської федерації суд бере до уваги, що позивач зазнала моральних переживань та душевних страждань, які виразились у втраті душевного спокою, вимушеністю позивача покинути власну домівку та змінити звичний спосіб життя, втрати нею близьких людей, побоюванні за власну безпеку, порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації їхнього життя та безпеки.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер порушень конституційних прав позивача, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог і що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 5 000 000 гривень, що на думку суду відповідає заподіяній позивачу моральній шкоді і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 29 січня 2025 року у справі №754/15605/23.
Судом встановлено, що розмір матеріальної шкоди спричиненої ОСОБА_1 внаслідок обстрілу її квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 складає 224 176,83 гривень, тому суд вважає необхідним частково задовольнити вимоги про відшкодування матеріальної шкоди та стягнути з відповідача на користь позивача суму у розмірі 224 176,83 гривень.
Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Позивачем заявлено позовні вимоги про відшкодування матеріальної, за яку судовий збір стягується в розмірі 1% від ціни позову, але не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також моральної шкоди, за яку судовий збір стягується в розмірі 1 211,20 грн.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 280-282, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації - задовольнити частково.
Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 000 гривень.
Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) суму відшкодування майнової шкоди в розмірі 224 176,83 грн.
Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна 3 452,97 гривень судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду .
Повний текст рішення складено 30 квітня 2025 року
Суддя С.О. Демидова