№ 201/11618/24
провадження 2/201/2877/2025
30 квітня 2025 року місто Дніпро
суддя Соборного районного суду міста Дніпра Антонюк О.А. розглянувши в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі в письмовому провадженні заяву про відвід головуючому по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут експериментальних матеріалів і виробів» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітку і моральної шкоди,
ОСОБА_1 20 вересня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут експериментальних матеріалів і виробів» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітку і моральної шкоди, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Справа не слухалася, виносилися ухвали, розглядаються клопотання, було оскарження і апеляційне провадження, спір по суті не вирішено.
29 квітня 2025 року позивачем було заявлено клопотання, заява про відвід судді Антонюка О.А., в обґрунтування якого він посилається на те, що суддя не може брати участі в розгляді цієї справи в зв'язку з сумнівами в його об'єктивності та неупередженості (на думку заявника, цей суддя порушує процесуальні права відповідача через не вірне, на його думку, вирішення процесуальних питань, обмежує його права на захист, не врахування його становища і практики судів та отримання документів і інш.), що, на думку заявника, унеможливлює слухання справи цим суддею.
Перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.
Ухвали суду під головуванням судді Антонюка О.А. у цій цивільній справі були законні (усунення недоліків, запит на інформацію, розгляд клопотань та інш.), ту ж саму справу суддя не розглядав і не розглядає, це не новий розгляд справи після скасування попереднього рішення під головуванням цього чи іншого судді, це не розгляд справи після скасування ухвали про закриття провадження в справі під головуванням цього судді, справа по суті не вирішена.
Посилання заявника фактично на п. п. 4 і 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України нічим не підтверджені і не обґрунтовані.
Розподіл судових справ та матеріалів за вказаними вище критеріями регулюється Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішеннями Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з неодноразовими наступними) та зборами суддів відповідного суду.
Дії судді при прийнятті даної конкретної справи до провадження та призначенні її до розгляду справи відповідають вимогам цивільно-процесуального закону, об'єктивних даних про сумніви в об'єктивності та неупередженості судді не надано, нічим не підтверджені сумніви та припущення не можуть бути покладені в основу задоволення відводу, законних підстав (передбачених ст. 33, 36, 37 ЦПК України) для задоволення відводу немає. Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Одночасно, не можуть бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Посилання заявника на можливу не пропорційність, недоброчестніть чи таку оманливу поведінку позивача не свідчить про таке ж стосовно самого судді, головуючого. До того ж, у своїх заявах і зверненнях сам заявник вказує на обізнаність з вирішеними судом процесуальними питаннями, хоча і заявляє, що не знав про них, про відсутність зв'язку чи інтернету, доступу до електронного суду чи інш., що може свідчити про його упередженість.
Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відвід судді суд також бере до уваги те, що окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу apriori не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.
Зокрема, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу судді. Крім того, у заяві про відвід не наведено фактів прояву суддею поведінки, яка б свідчила про його упередженість чи небезсторонність у цій справі.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо), залишення позову без розгляду і інш. не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.
Суд також звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; вирішуючи питання про слухання або перенесення слухання у справі начебто через неможливість розглянути її без належним чином повідомленого про слухання справи відповідача, не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Посилання заявника на те, що невірне, на його думку, вирішення певних клопотань може вплинути на результати розгляду цієї цивільної справи, протирічить названому.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 рокуу справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
За положенням ч. 3 ст. 40 ЦПК України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
В цій ситуації питання відводу вирішує головуючий в справі без передачі її для розгляду в порядку ст. 40, 33 ЦПК України.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 33, 36, 37, 40, 258, 260, 261 ЦПК України, суд
Визнати заявлений позивачем ОСОБА_1 відвід судді по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут експериментальних матеріалів і виробів» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітку і моральної шкоди необґрунтованим та відмовити в його задоволенні.
Ухвала набрала законної сили 30 квітня 2025 року та окремому оскарженню не підлягає.
Суддя -