28 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 344/18325/24
провадження № 51-1231 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
перевіривши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 березня 2025 року щодо нього,
встановив:
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, визнано винуватим та засуджено за частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за частиною 1 статті 357 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом повного складання покарань остаточно призначено ОСОБА_4 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 5 років та у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, який відповідно до вимог частини 3 статті 72 КК постановлено виконувати самостійно.
На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
10 квітня 2024 року, при невстановлених слідством обставинах та часі, ОСОБА_4 , перебуваючи по вул. Вовчинецька у м. Івано-Франківську, побачив банківську карту AT «Універсал Банк» НОМЕР_1 , держателем якої є ОСОБА_5 , яку остання загубила. ОСОБА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів, привласнив, з метою подальшого таємного викрадення грошових коштів, вказану банківську карту.
Крім цього, 17 червня 2024 року приблизно о 10:07 ОСОБА_4 , перебуваючи по вул. Вовчинецька, 121 у м. Івано-Франківську, побачив велосипед марки «Conway Dirt 6020», який належить ОСОБА_6 , та який її неповнолітній син ОСОБА_7 залишив без нагляду неподалік магазину «Кльова точка». ОСОБА_4 , діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи шкідливі наслідки і свідомо бажаючи їх настання, в період дії на території України воєнного стану, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав велосипед марки «Conway Dirt 6020».
Після вчинення крадіжки ОСОБА_4 із викраденим майном покинув місце вчинення кримінального правопорушення, яким в подальшому розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_6 майнову шкоду в сумі 4493 грн.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 березня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року щодо ОСОБА_4 - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2025 року касаційну скаргу засудженого було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
24 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга засудженого (доповнення до касаційної скарги), в якій він усунув недоліки, зазначені в ухвалі касаційного суду від 07 квітня 2025 року, а саме долучив копію оскаржуваного рішення та зазначив про своє бажання брати участь у касаційному розгляді.
У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про скасування вказаної ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості.
Засуджений зазначає, що в апеляційній скарзі ним вказувалось на повне визнання вини, щире каяття у вчиненому, відшкодування шкоди потерпілому та стан його здоров'я. Стверджує, що при залишенні без задоволення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції обмежився перерахунком обставин, встановлених судом першої інстанції. Вважає, що апеляційний суд безпідставно не застосував положення частини 1 статті 69 КК та не призначив більш м'яке покарання. При цьому, на думку засудженого, фактичні обставини справи давали підстави для застосування положень статті 69 КК при призначенні йому покарання.
Зазначає, що апеляційний суд не дотримався вимог закону, належним чином не врахував тяжкість злочину, його особу та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, належним чином не вмотивував свого рішення.
З огляду на зазначене, засуджений вважає, що призначене йому покарання є незаконним, несправедливим внаслідок суворості та суперечить вимогам статті 65 КК.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення засудженим ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 185, частиною 1 статті 357 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі засудженим не оспорюються та не заперечуються.
Доводи засудженого про невідповідність призначеного покарання через суворість та можливості призначення йому покарання із застосуванням положень частини 1 статті 69 КК є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 65 КК при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з частиною 1 статті 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Призначаючи засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до статті 12 КК є кримінальним проступком та тяжким злочином; дані про особу винуватого, який раніше судимий; неодружений; на диспансерному обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває; перебував на стаціонарному лікуванні з 27 по 29 січня 2024 року через наслідки від вживання психоактивних речовин; під час судового засідання засвідчив критичне ставлення до вчиненого. Також суд зважив на щире каяття ОСОБА_4 та його поведінку під час та після вчинення кримінальних правопорушень.
Місцевий суд відніс щире каяття ОСОБА_4 до обставин, що пом'якшують покарання, а рецидив злочинів - до обставин, що обтяжують покарання.
Суд першої інстанції зважив на досудову доповідь Івано-Франківського районного відділу ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області щодо ОСОБА_4 , відповідно до якої вбачається наявність високого рівня ризику ймовірності вчинення повторного кримінального правопорушення та високий рівень ризику небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб.
Крім того, місцевий суд врахував думку прокурора, який просив призначити ОСОБА_4 покарання в межах інкримінованих йому статей у вигляді позбавлення волі на строк 5 років, зі штрафом в розмірі 850 грн, думку потерпілих, які щодо визначення міри покарання покладалися на розсуд суду, та позицію ОСОБА_9 та його захисника, які просили застосувати при призначенні покарання положення статті 69 КК.
З огляду на зазначене, суд вважав, що таке покарання є достатнім, справедливим, необхідними для виправлення ОСОБА_4 та запобігання вчиненню кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Апеляційний суд, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, дійшов висновку про те, що встановлені місцевим судом обставини, які пом'якшують покарання, з урахуванням особи винуватого, конкретних обставин кримінального провадження, не свідчать про істотне зниження ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та не дають правових підстав для застосування при призначенні покарання ОСОБА_4 положення частини 1 статті 69 КК.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_4 та його захисника щодо суворості призначеного покарання та необхідності його пом'якшення є необґрунтованими, а призначене покарання необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій у колегії суддів не викликають сумнівів, оскільки під час призначення засудженому покарання враховано та оцінено обставини, на які покликається засуджений у своїй касаційній скарзі. При тому, що врахуванню підлягають обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу засуджений.
Відповідно до частини 1 статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
При перевірці оскаржуваного рішення судом касаційної інстанції не встановлено обставин, які би вказували про явну несправедливість і суворість покарання, призначеного засудженому, в зв'язку з чим доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Водночас, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення вимог касаційної скарги засудженого щодо застосування положень частини 1 статті 69 КК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування або зміни судових рішень, колегія суддів не вбачає.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, а його висновки про залишення апеляційних скарг засудженого та його захисника без задоволення належним чином вмотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які потребують перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргоюна ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 березня 2025 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3