30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 404/3403/24
провадження № 61-4533 ск 25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Пророка В. В., розглянувши заяву про самовідвід від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
1. До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у вказаній справі.
2. Автоматизованою системою діловодства (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 квітня 2025 року) справу призначено судді-доповідачу Пророку В. В. та визначено суддів, які входять до складу колегії: Литвиненко І. В. та Петрова Є. В.
3. Відповідно до пунктів 4 та 5 частини першої статті 36 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи або є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
4. Також частиною першою статті 39 ЦПК України встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
5. Також, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
6. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
7. ЄСПЛ у своєму рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» зазначив: «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 року у справі «Бускаріні проти Сан-Маріно» (Buscarini v. San Marino), заява № 31657/96, та «Посохов проти Росії» (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003-IV)».
8. Таким чином, ЄСПЛ зазначає, що дотримання прав особи, визначені частиною 1 статті 6 Конвенції щодо розгляду її справи встановленим законом судом, буде забезпечено лише тоді, коли її справу буде розглядати суд, який створений як орган та за персональним складом призначений у відповідності до вимог діючого законодавства.
9. Отже, ухвалення будь-якого рішення, навіть такого, що ґрунтується на правильному застосуванні норм права, не може вважатися законним, якщо воно ухвалене неповноважним складом суду.
10. Крім цього, згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.
12. Пунктом 1.9 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Верховному Суді, затверджених Постановою Пленуму Верховного Суду 21 березня 2025 року № 7 визначено, що не розподіляються на конкретного суддю-доповідача судові справи, які надійшли у дні перебування судді на навчанні (за наявності наказу голови суду).
13. Так, 07 та 08 квітня 2025 року суддя Пророк В. В. перебував на попередньо погодженому між Британською Радою в Україні, Верховним Судом та іншими органами державної влади навчанні як суддя Верховного Суду і, зокрема, як суддя-спікер, організованому для осіб, які здійснюють діяльність на публічній службі, про що було відомо, зокрема, голові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Таким чином відсутність наказу голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про відповідне навчання не спростовує факту офіційного перебування судді на навчанні, що окремо може викликати в учасників справи серйозні сумніви в об'єктивності та безсторонності здійснення розподілу справи суді-доповідачу та відповідно підозру в маніпуляції з авторозподілом судових справ.
14. Враховуючи викладене, з метою недопущення виникнення обставин, які могли б викликати в учасників справи та сторонніх спостерігачів сумніви щодо неупередженості судді чи порушення порядку розподілу судових справ та забезпечення довіри учасників справи до судових рішень Верховного Суду, заява судді Пророка В. В. про самовідвід від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 260 ЦПК України,
1. Заяву Пророка В. В. про самовідвід задовольнити.
2. Відвести суддю Верховного Суду Пророка В. В. від розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
3. Матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 у зазначеній справі передати на повторний автоматизований розподіл.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Пророк