Ухвала
23 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 346/2938/22
провадження № 61-11657св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Антонюк Оксана Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Антонюк Оксана Василівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на нерухоме та рухоме майно, визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації
за касаційною скаргою адвоката Пацалової Тамари Валеріївни як представника ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Девляшевського В. А., Мальцевої Є. Є.і касаційними скаргами адвоката Греська Василя Васильовича як представника ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 березня 2024 року у складі судді Третьякової І. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Девляшевського В. А., Мальцевої Є. Є.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви від 14 серпня 2023 року про зміну предмета позову, просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_3 в період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1;
визнати спільною сумісною власністю подружжя її та ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1706 га, яка розташована в с. Рунгури Коломийського району Івано-Франківської обл., кадастровий номер 2623285201:01:003:0121, видане на ім'я ОСОБА_2 ;
скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 та припинити право власності на вказану земельну ділянку;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на транспортний засіб марки «Mercedes Benz» моделі «Sprinter», видане 16 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_2 ;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на грошовий вклад з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходиться в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», залишок на якому становить 29 006,36 грн згідно з умовами договору № SAMDNWFC00020938594, укладеного на ім'я померлого ОСОБА_3 , видане 15 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_2 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1706 га, яка розташована в с. Рунгури Коломийського району Івано-Франківської області, кадастровий номер: 2623285201:01:003:0121, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами; 1/2 частину автомобіля марки «Mercedes Benz» моделі «Sprinter», 2005 року випуску, колір - білий, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; 1/2 частину грошових вкладів з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходились у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рахунку № НОМЕР_3 , залишок по якому складає 29 006,36 грн згідно з умовами договору № SAMDNWFC00020938594, укладеного на ім'я померлого ОСОБА_3 ;
стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 14 503,18 грн у рахунок компенсації 1/2 частини коштів з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходились у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рахунку НОМЕР_3 , залишок на якому складав 29 006,36 грн, згідно з умовами договору № SAMDNWFC00020938594, укладеного на ім'я померлого ОСОБА_3 ;
стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір, витрати на правову допомогу, витрати за виконання звіту про оцінку майна, витрати на проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що в 1995 році вона познайомилася з ОСОБА_3 , і з того часу вони стали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. Сім'я проживала в будинку на АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 на праві приватної власності. ОСОБА_3 був учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим постійно хворів, був інвалідом ІІ групи, майже не працював, єдиним джерелом його доходу була пенсія. Позивач протягом 2003-2018 років працювала за кордоном і надсилала ОСОБА_3 кошти для ремонту будинку. В 2009 році за спільні кошти був придбаний автомобіль марки «Mercedes Benz» моделі «Sprinter», право власності на який зареєстроване за ОСОБА_3 . Після поліпшення житлових умов і забезпечення необхідних для комфортного проживання благ, позивач припинила працювати за кордоном, і вони з ОСОБА_3 продовжили мешкати у спірному будинку та вести спільне господарство.
ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік помер. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої увійшли будинок і земельна ділянка, на якій він розміщений, автомобіль «Mercedes Benz» і грошові кошти на рахунку в АТ КБ «Приватбанк». Позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, де їй було роз'яснено необхідність звернення до суду щодо встановлення факту її проживання зі спадкодавцем однією сім'єю більше п'яти років до відкриття спадщини. Із заявою про прийняття спадщини звернувся також брат покійного, ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами є спільною сумісною власністю її і ОСОБА_3 як подружжя, оскільки за час їхнього спільного проживання та здійснених ремонтних робіт, значно збільшилась його вартість, а тому вона має право претендувати на його половину. Крім цього, позивач претендує на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2306 га, яка має перейти у її власність пропорційно до належної їй частки будинку. Транспортний засіб та грошові кошти в банку також є спільним майном, оскільки були набуті під час їх спільного проживання, а тому вона має право на 1/2 частину вказаного майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 28 березня 2024 року позов задовольнив частково. Визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 16 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,1706 га в с. Рунгури, Коломийського району Івано-Франківської обл., кадастровий номер 2623285201:01:003:0121, визначивши, що спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається із 1/2 частки вказаної земельної ділянки площею 0,1706 га.
Визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 16 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_2 , на транспортний засіб марки «Mercedes Benz» моделі «Sprinter», визначивши, що спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з 1/2 частки транспортного засобу марки «Mercedes Benz» моделі «Sprinter».
Визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 15 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_2 , на грошові вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що знаходяться на рахунку № НОМЕР_3 , залишок на якому становить 29 006,36 грн, згідно з умовами договору № SAMDNWFC00020938594, укладеного на ім'я ОСОБА_3 , визначивши, що спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається із 1/2 частки вказаного грошового вкладу.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину такого нерухомого та рухомого майна:
житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 ;
земельної ділянки, площею 0,1706 га в с. Рунгури Коломийського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2623285201:01:003:0121, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами;
автомобіля марки «Mercedes Benz» моделі «Sprinter», 2005 року випуску, колір - білий, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ;
грошових вкладів у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рахунку № НОМЕР_3 , залишок на якому становить 29 006,36 грн, згідно з умовами договору № SAMDNWFC00020938594, укладеного на ім'я ОСОБА_3 .
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14 503,18 грн у рахунок компенсації 1/2 частки вказаного грошового вкладу.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 000,00 грн за проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи, 3 000,00 грн витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (за замовлення звітів про оцінку майна), та 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю обставин проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини в період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вартість житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами зросла внаслідок спільних трудових та грошових затрат ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за період їх спільного проживання однією сім'єю, тому вказане нерухоме майно є об'єктом права їх спільної сумісної власності, право власності на 1/2 частини якого належить позивачу. Проведений капітальний ремонт у житловому будинку не є самочинним будівництвом. Позивач має право на частину земельної ділянки пропорційно до розміру частини житлового будинку, розташованого на цій же земельній ділянці, тобто 1/2 частини. (стаття 120 Земельного кодексу України).
Автомобіль «Mercedes Benz Sprinter», кошти на рахунку в АТ КБ «Приват Банк», відкритому на ім'я ОСОБА_3 , набуті у період спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , є їх спільною сумісною власністю, тому позивач має право на 1/2 частки цього майна.
Відповідач презумпцію права спільної сумісної власності не спростував.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 18 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гресько В. В. задовольнив частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 березня 2024 року в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 16 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,1706 га, яка розташована в с. Рунгури, кадастровий номер 2623285201:01:003:0121, та в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки скасував та в цих частинах ухвалив нове рішення.
Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 16 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,1706 га, яка розташована в с. Рунгури , кадастровий номер 2623285201:01:003:0121.
В задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки відмовив.
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 набув спірну земельну ділянку в порядку приватизації в грудні 2004 року, а тому вона є його особистою приватною власністю, унаслідок чого не підлягає поділу між подружжям.
Позивач не зверталася з вимогами про визнання права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування.
Позивач не надала доказів щодо визначення розміру частини земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування її частини будинку;як використовуватиметься позивачем земельна ділянка під її частиною будинку; яка саме її частина та для якої мети.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Пацалова Т. В. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 150/300/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 204/9373/14-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 2-95/12, від 15 липня 2020 року у справі № 127/2061/16-ц, від 29 жовтня 2019 року у справі № 921/99/18, від 18 лютого 2020 року у справі № 907/132/19, від 16 червня 2020 року у справі № 914/1101/19, від 23 червня 2020 року у справі № 910/14057/18.
На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Суд дійшов висновків про визнання права власності за позивачем на 1/2 частини спірного будинку, а тому відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України до позивача одночасно переходить право власності на земельну ділянку в розмірі, що відповідає розміру належного їй нерухомого майна, тобто 1/2 частини.
У касаційнійних скаргах, подананих до Верховного Суду, адвокат Гресько В. В. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 рокута ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справах № 466/3769/16 та № 490/4949/17, від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17, від 06 грудня 2019 року у справі № 520/10480/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 493/915/16-ц, від 27 травня 2021 року у справі № 201/13289/16-ц, від 21 грудня 2023 року у справі № 910/6187/22, від 20 червня 2019 року у справі № 910/4473/17, від 17 червня 2020 року у справі № 396/47/17, від 15 липня 2020 року у справі № 454/116/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 301/1852/16-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 332/81/21, від 07 серпня 2019 року у справі №162/405/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 641/1355/18, від 11 листопада 2020 року у справі №610/1905/18, від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21, від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц, від 23 листопада 2023 року у справі № 466/725/20, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14719/15ц.
На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги і погіршив становище відповідача в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку. Спадкодавець набув спірну земельну ділянку в порядку приватизації, а тому ділянка була його приватною власністю.
Суди дійшли помилкового висновку про встановлення факту проживання позивача і ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрацію шлюбу як чоловіка та жінки на підставі неналежних та недопустимих доказів, зокрема:
акт обстеження житлових умов складено зі слів сусідів; свідки, покази яких суди взяли до уваги, повідомляли свої оціночні судження щодо відносин між позивачем і ОСОБА_3 , вони не були безпосередніми очевидцями факту формування між ними спільного бюджету, не бачили вмісту отриманих посилок/конвертів, отриманих ОСОБА_3 від ОСОБА_1 в період з 2004 до 2020 року; фотознімки за період з 1998 до 2020 року; суди взяли до уваги події, які відбулись до 2004 року, що виходить за межі доказування у справі, а саме народження у 1999 році спільної дитини ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , яка померла у 2002 році;
Сам факт перебування осіб у близьких стосунках не може свідчити про проживання їх однією сім'єю як чоловіка і жінки.
Недоведеними є обставини щодо грошової участі позивача у ремонті будинку. Суди взяли до уваги подані позивачем докази без належного їх перекладу на українську мову, а також покази свідків, що не можуть бути належним підтвердженням обставин отримання та передання коштів.
Суди безпідставно відхилили доводи відповідача про самочинність будівельних робіт із капітального ремонту спірного житлового будинку, який був проведений без одержання будівельного паспорта та дозволу на проведення робіт. Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, який суд взяв до уваги, набрав чинності з 10 червня 2017 року, тобто після того, як такі роботи могли бути здійснені у будинку. З урахуванням наявності самочинного будівництва будинок не може підлягати поділу.
ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3 , і нотаріус правомірно видав відповідачу свідоцтва про право на спадщину на спірне майно.
Суди здійснили розподіл судових витрат при частковому задоволенні позовних вимог із порушенням норм процесуального права. Визначити пропорційність для розподілу судових витрат у цій справі є ускладненим або неможливим, тому судові витрати мали розподілятись порівну між сторонами. Крім того, витрати на виготовлення звіту про оцінку майна не можуть вважатись судовими витратами. Також неправильно визначена ціна позову в частині вимог про визнання права власності на автомобіль, оскільки його вартість не підтверджена належними доказами.
У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Греська В. В. як представника ОСОБА_2 , мотивований безпідставністю касаційної скарги позивача. Спірна земельна ділянка набута спадкодавцем в порядку приватизації, тому не є спільним сумісним майном подружжя. Розмір земельної ділянки, на яку претендує позивач, перевищує площу житлового будинку.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Пацалової Т. В. як представника ОСОБА_1 , мотивований необґрунтованістю касаційної скарги відповідача. Акт обстеження матеріально-побутових і сімейних обставин містить підписи посадових осіб і скріплений печаткою селищної ради. Свідки підтвердили факт проживання позивача з ОСОБА_3 однією сім'ю як чоловіка і жінки, наявність в них спільного побуту. Суди правильно встановили факт проживання однією сім'ю без реєстрації шлюбу з 2004 року. Відповідач не надав доказів того, що ремонт будинку здійснено за інші, ніж спільні кошти подружжя. Проведені у будинку будівельні роботи належать до Переліку будівельних робіт, затвердженого постановою КМУ від 07 червня 2017 року№ 406, які не потребують документів та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, а отже, правильним є висновок судів, що капітальний ремонт не є самочинним будівництвом. Суди правомірно стягнули судові витрати з відповідача на користь позивача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Пацалової Т. В. як представника ОСОБА_1 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами адвоката Греська В. В. як представника ОСОБА_2
03 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , і після його смерті відкрилась спадщина на належне йому на праві власності майно.
ОСОБА_3 належав житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право приватної власності на домоволодіння від 01 червня 1989 року, видане на підставі рішення виконкому Коломийської районної ради від 10 травня 1989 року № 101.
ОСОБА_3 був власником земельної ділянки площею 0,2306 га, кадастровий номер 2623285201:01:003:0011, в с. Рунгури Коломийського району Івано-Франківської області на підставі рішення ХІІІ сесії четвертого демократичного скликання Рунгурської сільської ради від 13 грудня 2004 року (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 113593 від 10 березня 2006 року).
У 2016 році був здійснений поділ зазначеної земельної ділянки на дві з кадастровими номерами 2623285201:01:003:0121, 2623285201:01:003:0122, при цьому цільове призначення земельних ділянок не змінилось (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)).
Земельна ділянка площею 0,06 га з кадастровим номером 2623285201:01:003:0122 була зареєстрована 25 липня 2017 року за ОСОБА_4 на підставі договору дарування.
Із спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , відомо, що 31 грудня 2020 року із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_1 .
Нотаріус письмовим роз'ясненням від 31 грудня 2020 року рекомендувала позивачу звернутися до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 з метою отримання права на спадкування за законом після його смерті в порядку статті 1264 ЦК України.
12 травня 2021 року із заявою про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_2
16 липня 2022 року нотаріус видав ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом в тому числі на земельну ділянку, площею 0,1706 га, яка знаходиться в с. Рунгури Коломийського району: Івано-Франківської області, кадастровий номер: 2623285201:01:003:0121.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
Мотиви передання справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
У цій справі суди вважали доведеним факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_3 в період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Суди встановили, що вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який належав ОСОБА_3 , істотно збільшилась саме внаслідок спільних трудових та грошових затрат власника і позивача за період їхнього спільного проживання однією сім'єю, і він є об'єктом права спільної сумісної власності.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_5 просила, в тому числі, визнати за нею право власності на частину земельної ділянки, яка була приватизована чоловіком позивача, та після його смерті перейшла у спадок до його брата, враховуючи, що позивач набула право власності на 1/2 частину будинку, зведеного на відповідній земельній ділянці.
У пункті 5 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
У статті 140 ЗК України передбачені спеціальні підстави припинення права власності на земельну ділянку. Однією з таких підстав є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Цивільний закон конструкцій безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельну ділянку (чи права на частку) на підставі рішення суду у справах про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі не містить. При цьому, вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі.
Не виключається поділ подружжям в натурі будинку, будівлі, споруди, що є спільною сумісною власністю подружжя, який знаходиться на такій земельній ділянці, та набуття особою, яка не мала права власності на земельну ділянку. Проте таке припинення права приватної власності відповідача на земельну ділянку (на частку у праві) за вимогою другого з подружжя можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку або врахування відповідної компенсації вартості земельної ділянки (її частки) при поділі іншого майна подружжя. Тому за вимогою другого з подружжя про припинення права приватної власності відповідача на земельну ділянку (на частку у праві) судам слід вирішувати питання щодо попереднього внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п'ятої статті 71 СК України, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 369/3056/21.
Отже, право приватної власності на земельну ділянку, не може бути припинене без надання відповідної компенсації власнику.
Проте у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 у справі № 370/1339/20 зазначено таке: «Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об'єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.»
У постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що системний аналіз змісту норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Також висновків про те, що в разі набуття особою права власності на будівлю, споруду або їх частину, до неї переходить і право власності на земельну ділянку, на якій розміщене це нерухоме майно, в обсязі, що відповідає частці у праві власності на об'єкт нерухомості, дійшов Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2023 року у справі № 317/3170/22, від 22 березня 2023 року у справі № 760/28053/13, від 27 червня 2022 року у справі № 442/7579/18, від 30 вересня 2022 року у справі № 158/1546/20.
У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що передання частини земельної ділянки у власність позивача, яка набула право на відповідну частину житлового будинку, можливе виключно за умови компенсації її вартості власнику земельної ділянки або його спадкоємцю, що забезпечить дотримання принципу справедливості, балансу прав і майнових інтересів, а також непорушності приватної власності.
Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у правовідносинах. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від раніше викладених висновків, зокрема сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2023 року у справі № 370/1339/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18, від 16 жовтня 2023 року у справі № 317/3170/22, від 22 березня 2023 року у справі № 760/28053/13, від 27 червня 2022 року у справі № 442/7579/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі № 158/1546/20,які не передбачали необхідності компенсації вартості частини земельної ділянки у разі визнання права власності на частину будівлі, розташованої на цій ділянці.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передання справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 346/2938/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Антонюк Оксана Василівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на нерухоме та рухоме майно, визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації за касаційною скаргою адвоката Пацалової Тамари Валеріївни як представника ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 року і касаційними скаргами адвоката Греська Василя Васильовича як представника ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 року передати на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов