16 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/2851/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» -Лопатнікової А.В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бізнес Дніпро» -Кузьменка В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бізнес Дніпро»
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2025 (у складі колегії суддів: Дармін М.О. (головуючий), Кощеєв І.М., Чус О.В.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024 (у складі колегії суддів: Рудь І.А. (головуючий), Колісник І.І., Красота О.І.)
у справі № 904/2851/20
за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бізнес Дніпро»
про усунення перешкод у користуванні власністю та стягнення 58 457,83 грн за договором оренди приміщення від 01.02.2020
У травні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТКБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бізнес Дніпро» (далі - ТОВ «Авто Бізнес Дніпро»), в якому просило суд:
- усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом примусового звільнення приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32 (об'єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер № 31995312101) загальною площею 1 872,10 кв. м, що складається з ЛВС та гаражів, від боржника ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» та його майна в порядку виконання рішень про виселення боржника;
- стягнути неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з 01.05.2020 по 22.05.2020 в сумі 58 457,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано обставинами неповернення відповідачем об'єкта оренди після закінчення строку дії договору оренди приміщення від 01.02.2020.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2025, позов задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом примусового звільнення приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32 (об'єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер №31995312101) загальною площею 1 872,10 кв. м, що складається з ЛВС та гаражів, від боржника ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» та його майна в порядку виконання рішень про виселення боржника. Стягнуто з ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» на користь АТКБ «ПриватБанк» неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з 01.05.2020 по 22.05.2020 в сумі 58 457,83 грн та судовий збір у розмірі 4 204,00 грн.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2025 року ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» подало касаційну скаргу, у якій, з урахуванням заяви про виправлення описки, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19.03.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 904/2851/20 за касаційною скаргою ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» на зазначені судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.04.2025.
АТКБ «ПриватБанк» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
09.04.2025 ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» подало доповнення до касаційної скарги.
11.04.2025 АТКБ «ПриватБанк» подало відзив на доповнення до касаційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що 01.02.2020 між АТКБ «ПриватБанк» (орендодавець) та ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» (орендар) укладено договір оренди приміщення № б/н (далі - договір), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець зобов'язується передати орендарю, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності (пункт 1.1).
Приміщення, яке передається в оренду за договором (далі - приміщення) знаходиться за адресою: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, будинок 32, має загальну площу 1 872,10 квадратних метри та складається з ЛСВ та гаражів і знаходиться у власності орендодавця на підставі договору іпотеки від 01.06.2016, що зареєстрований в реєстрі за № 4453 (пункт 1.2 договору); приміщення надається орендареві для використання його у діяльності орендаря як СТО; приміщення є предметом іпотечного договору № 46 від 12.03.2009, укладеного між орендодавцем та Національним банком України (іпотекодержатель) (пункт 1.4. договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору приміщення передається орендодавцем і приймається орендарем в оренду на умовах сплати останнім плати за користування приміщенням шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця № UA203052990О00036004030003345.
Орендна плата підлягає сплаті до 20 числа поточного місяця за наступний місяць оренди (розрахунковий) із розрахунку 22,00 грн за 1 кв. м, в т.ч. ПДВ 3,67 грн, а за всю орендовану площу 41 186,20 грн, в т.ч. ПДВ - 6 864,37 грн за місяць оренди та починає нараховуватись з моменту підписання акта здачі-приймання приміщення. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (пункт 2.2). У разі звернення стягнення на предмет іпотеки - приміщення до іпотекодержателя переходить право на отримання орендної плати на приміщення (пункт 2.5).
За умовами пункту 4.2 договору орендар зобов'язався, зокрема, звільнити приміщення та повернути його орендодавцю у разі закінчення строку дії договору або у разі його дострокового розірвання в останній день дії договору у стані, в якому приміщення було одержане, з урахуванням нормального зносу (підпункт 4.2.15).
У пункті 5.1 договору сторони узгодили, що передача орендодавцем та прийняття орендарем приміщення в оренду надається та засвідчується актом здачі-приймання приміщення в оренду. Повернення приміщення орендодавцю здійснюється за актом здачі-приймання. Обов'язок по складанню акта здачі-приймання покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні договору. Орендодавець/орендар зобов'язаний здійснити огляд приміщення під час підписання акта здачі-приймання.
Згідно із пунктом 5.2 договору приміщення та інше майно вважаються фактично переданими орендодавцю/орендареві з моменту підписання акта здачі-приймання. У момент підписання цього акта орендодавець/орендар передає орендодавцю/орендарю ключі від приміщення.
За змістом пункту 5.3 договору оплата оренди орендарем здійснюється по день фактичного звільнення приміщення.
Відповідно до пункту 7.1 договору цей договір вважається укладеним з моменту його підписання та діє з 01.02.2020 по 30.04.2020.
Судами установлено, що 01.02.2020 сторонами підписано акт здачі-приймання приміщення, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у користування приміщення, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32, має загальну площу 1872,10 кв. м та складається з ЛСВ та гаражів.
АТКБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що після закінчення строку дії договору оренди приміщення відповідач не повернув майно з оренди та не вчинив інші дії, передбачені умовами договору після закінчення його дії. Оскільки відповідач не виконав свій обов'язок щодо повернення орендованого майна позивач також просив стягнути на свою користь неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з 01.05.2020 по 22.05.2020 в сумі 58 457,83 грн.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що:
- договір оренди приміщення від 01.02.2020, укладений між сторонами, припинив свою дію 30.04.2020, позивач у листах від 30.04.2020 № Е.18.0.0.0/4-74082, від 20.05.2020 № Е.18.0.0.0/4-83441 виклав заперечення проти поновлення договору на строк, який був раніше встановлений договором, підстав вважати цей договір поновленим відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) суд не встановив, а відповідач належними і допустимими доказами таких обставин не довів;
- після припинення договору оренди відповідач не повернув позивачу об'єкт оренди в порядку, передбаченому умовами договору, чим чинить позивачу перешкоди в користуванні майном загальною площею 1 872,10 кв. м, що складається з ЛВС та гаражів, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32 (об'єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер №31995312101);
- неповернення об'єкта оренди за договором після закінчення строку дії договору є підставою для застосування до відповідача наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК, щодо стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з 01.05.2020 по 22.05.2020 в сумі 58 457,83 грн.
ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» у поданій касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, послалося на те, зокрема, що судами попередніх інстанцій порушено норми статей 73, 76 ГПК та вирішено спір на підставі неналежних і недопустимих доказів, якими є листи позивача від 30.04.2020 № Е.18.0.0.0/4-74082, від 20.05.2020 № Е.18.0.0.0/4-83441, щодо яких відсутні відомості їх направлення відповідачу, отже після закінчення строку дії договору оренди від 01.02.2020 позивачем не було заявлено про небажання продовжувати строк його дії. У ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції до суду були подані заяви ТОВ «БІЗНЕС-АВТО» та ТОВ «АГРО СЕРВІС ТЕХІНВЕСТ» про вступ у справу як третіх осіб, як не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, проте суд апеляційної інстанції ці заяви не розглянув і зазначених осіб до участі у справі не залучив. Судами не враховано, що саме неправомірні дії АТКБ «ПриватБанк» призвели до неможливості оплати оренди та надання відповідного доказу сплати як доказу користування приміщеннями на законних правових підставах.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, доводів та вимог касаційної скарги, виходить із такого.
При вирішенні спору у справі, що розглядається, проаналізувавши положення статті 764 ЦК, частини 4 статті 284 Господарського кодексу України, якими урегульовано правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно зазначили, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії. Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Як установили суди попередніх інстанцій, умовами договору оренди приміщення, укладеного 01.02.2020 між АТКБ «ПриватБанк» і ТОВ «Авто Бізнес Дніпро», не передбачено можливості автоматичного продовження цього договору, матеріали справи не містять доказів вчинення сторонами договору дій, направлених на його пролонгацію, а АТ КБ «ПриватБанк» як орендодавець своїми діями довів відсутність наміру на продовження цього договору, про що свідчить наявний в матеріалах справи лист від 30.04.2020 № Е.18.0.0.0/4-74082, у якому позивач повідомив відповідача про неможливість продовження орендних відносин за цим договором і закінчення його дії відповідно до пункту 7.1, а також лист позивача від 20.05.2020 № Е.18.0.0.0/4-83441 із вимогою про звільнення приміщення від майна відповідача, підписання акта приймання-передачі приміщення у редакції позивача та сплату нарахованої позивачем неустойки у розмірі 50 483,31 грн.
За встановлених обставин того, що договір оренди приміщення від 01.02.2020 припинив свою дію 30.04.2020 (дата, погоджена під час укладання сторонами цього договору), суди з огляду на встановлені фактичні обставини справи дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у орендаря права користуватися орендованими приміщеннями після цієї календарної дати та незаконність перебування відповідача в спірних приміщеннях після закінчення строку дії договору, що стало підставою для задоволення позову.
Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження з посиланням на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК з урахуванням пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК, ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих і неналежних доказів.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК).
Разом із тим за приписами статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття (така правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19).
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19)
Саме лише посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог статті 236 ГПК.
Скаржник не довів наявність порушень, встановлених законом, щодо порядку одержання доказів, що мають наслідки визнання їх недопустимими. Відповідно скаржник не довів того, що судом першої та апеляційної інстанцій встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Разом із тим доводи скаржника про те, що досліджені та оцінені судами першої та апеляційної інстанцій наявні в матеріалах справи копії листів від 30.04.2020 № Е.18.0.0.0/4-74082, від 20.05.2020 № Е.18.0.0.0/4-83441, щодо яких, на думку скаржника, відсутні відомості їх направлення відповідачу, є неналежним доказом для встановлення факту припинення дії договору оренди від 01.02.2020, фактично зводяться до необхідності переоцінки таких доказів, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому необхідно зауважити, що судами попередніх інстанцій установлено, що в матеріалах справи наявні докази направлення цих листів на адресу відповідача: накладна № 490082080720 (т. 1 , а.с. 22), опис вкладення у цінний лист на ім'я ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» (т.1, а.с. 24), фіскальні чеки за пересилання ПАТ «Укрпошта» (т. 1, а.с. 25) та накладні №4909400630685 та №4909400630693.
Таким чином, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності з урахуванням доводів і вимог АТКБ «ПриватБанк», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що такі докази доводять відсутність намірів позивача на продовження договору оренди від 01.02.2020, укладеного з ТОВ «Авто Бізнес Дніпро», та припинення договору з 01.05.2020, що не було спростовано відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку.
Водночас у касаційній скарзі не наведено переконливих доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» про те, що судом апеляційної інстанції не було розглянуто заяви ТОВ «БІЗНЕС-АВТО» та ТОВ «АГРО СЕРВІС ТЕХІНВЕСТ» про вступ у справу як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, і не залучено зазначених осіб до участі у справі, також не знайшли свого підтвердження, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Так, суд апеляційної інстанції, розглянувши зазначені заяви ТОВ «БІЗНЕС-АВТО» та ТОВ «АГРО СЕРВІС ТЕХІНВЕСТ», встановив, що ТОВ «БІЗНЕС-АВТО» пропущено процесуальний строк для подання заяви про вступ у справу як третьої особи, що є самостійною підставою для залишення заяви без задоволення, оскільки ця особа володіла інформацією про розгляд цієї справи з 2020 року зі стадії підготовчого провадження, коли ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2020 у даній справі було повернуто позов ТОВ «БІЗНЕС-АВТО», а у клопотанні останнього не зазначено вагомих причин неподання відповідної заяви про залучення як третьої особи в рамках підготовчого провадження в суді першої інстанції.
При цьому, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, заява ТОВ «АГРО СЕРВІС ТЕХІНВЕСТ» про залучення у справу як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, не містить клопотання про поновлення процесуального строку для подання заяви про вступ у справу третьої особи та не зазначено причин неподання такої заяви у підготовчому провадженні в суді першої інстанції.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що відсутні і будь-які підстави для залучення цих осіб до участі у справі як третіх осіб відповідно до частини 1 статті 50 ГПК, через не доведення заявниками того факту, що рішення у справі впливає на їхні права або обов'язки щодо сторін спору.
Посилання у касаційній скарзі ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК, на обставини того, що судом апеляційної інстанції не залучено цих осіб до участі в справі, на права і обов'язки яких може вплинути рішення у цій справі, також не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки відповідно до положень статті 287 ГПК саме особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на відповідне судове рішення, а звернення однієї особи в інтересах іншої особи з відповідного питання поза межами відносин представництва, процесуальним законом не передбачено.
Отже, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи ТОВ «Авто Бізнес Дніпро», викладені у доповненнях до касаційної скарги, поданих 09.04.2025 у межах строку на касаційне оскарження, стосовно наявності доказів сплати 200 000,00 грн у рахунок орендної плати за договором оренди приміщення від 01.02.2020 та їх не дослідження судами попередніх інстанцій, також відхилюються судом касаційної інстанції, оскільки, по-перше, аналогічні доводи були викладені скаржником в апеляційній скарзі і судом апеляційної інстанції установлено, що 13.02.2024 Господарським судом Дніпропетровської області відмовлено ТОВ «Авто Бізнес Дніпро» у задоволенні клопотань від 12.01.2024 про повернення на стадію підготовчого провадження та від 22.01.2024 про поновлення відповідачу строку на подання доказів та долучення до справи нових доказів, тому такі докази не підлягають оцінці з боку апеляційного суду; а, по-друге, в силу частини 2 статті 300 ГПК, як зазначалося вище, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання скаржника у доповненнях до касаційної скарги на відсутність правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах «щодо сплати заявленої до стягнення суми шляхом переведення грошових коштів на депозитний рахунок нотаріуса» не може бути розцінено як подання касаційної скарги, у тому числі на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, оскільки скаржник не вказав, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно і щодо якої відсутній висновок Верховного Суду при вирішенні спору у подібних правовідносинах, а також не обґрунтував необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Доводи касаційної скарги відповідача загалом зводяться виключно до намагання спрямувати Верховний Суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку зазначеним скаржником доказам, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваних судових рішеннях скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бізнес Дніпро» залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024 у справі № 904/2851/20 залишити без змін.
3. Поновити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024 у справі № 904/2851/20.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко