29 квітня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/29477/24
Провадження № 22-ц/820/691/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П'єнти І. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2025 року (суддя Мазурок О. В., повне судове рішення складено 22 січня 2025 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначало, що 29 жовтня 2023 року з ОСОБА_1 в електронній формі був укладений кредитний договір № 1544-1160-1, за умовами якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 5000 грн зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 3,5% від суми кредиту за кожен день користування (1277,5% річних) строком на 365 днів (до 28 жовтня 2024 року) шляхом переказу на його платіжну карту № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк». У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за договором у період з 29 жовтня 2023 року по 28 жовтня 2024 року виникла заборгованість у розмірі 68875 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за кредитом, 63875 грн - заборгованість за процентами.
Тому позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість за договором.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2025 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором № 1544-1160-1 від 18 липня 2023 року станом на 29 жовтня 2024 року в розмірі 68875 грн, судовий збір в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування кредитом, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду. Суд не взяв до уваги те, що заявлена позивачем сума заборгованості не підтверджена первинними бухгалтерськими документами. Вважає, що розмір процентів є неспівмірним з розміром кредиту. Суд не врахував положення пункту 2 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», яким передбачено, що у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15% суми простроченого платежу, а також позицію Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Суд не застосував до договору про споживче кредитування положення Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов в договорах, зокрема встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Зазначає, що позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та з порушенням вимог діючого законодавства, спонукав його на укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах, які він не міг оцінити належно. Також суд не врахував положення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, яким передбачено звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
У відзиві позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Розмір процентів за користування кредитними коштами сторони договору визначили за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору та не суперечить вимогам законодавства.
Рішення суду в частині стягнення кредиту не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно установив, що 29 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «Процент» і ОСОБА_1 в електронній формі був укладений кредитний договір № 1544-1160-1, за умовами якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 5000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник в свою чергу зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у строки, визначені цим договором.
Сторони узгодили, що фіксована процентна ставка за користування кредитом - 3,5% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (річна процентна ставка - 1277,50%), строк надання кредиту - 365 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - 16 днів. Товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 , що належить позичальнику.
Кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 417602.
ТОВ «ФК «Процент» перерахувало 5000 грн за договором № 1544-1160-1 від 29 жовтня 2023 року.
Випискою АТ КБ «ПриватБанк» по рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_1 (карта № НОМЕР_2 ), підтверджено зарахування 29 жовтня 2023 року переказу коштів у розмірі 5000 грн.
Зобов'язання за договором відповідач не виконав.
За розрахунком позивача заборгованість станом на 29 жовтня 2024 року складає 68875 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за кредитом, 63875 грн - заборгованість за процентам за користування кредитом.
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.
Задовольняючи позов про стягнення процентів, суд виходив з факту невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 207 ЦК України,правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» (далі - Закон) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частин 3, 5, 6, 7 і 12 статті 11 Закону електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями статті 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина 2 статті 639 ЦК України).
Доводи апеляційної скарги про неспівмірність нарахованих процентів за користування кредитом не заслуговують на увагу з таких підстав.
За змістом частин 1 та 2 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Укладаючи кредитний договір від 29 жовтня 2023 року з Додатками, сторони узгодили порядок сплати процентів за користування кредитом, а саме погодили суму кредиту в розмірі 5000 грн (пункт 1.1.), строк кредиту 365 днів (пункт 1.3.), процентну ставку за користування кредитом 3,5% від суми кредиту за кожний день, річну процентну ставку 1277,50% (пункт 1.2.), орієнтовну загальну вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строк кредитування) 68875 грн, що включає в себе суму кредиту (5000 грн) та проценти за користування кредитом (63875 грн) (Додаток 1).
Визначення розміру процентної ставки за договором відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на час укладення договору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач на час укладення кредитного договору був обізнаний з процентними ставками за користування кредитними коштами, орієнтовним розміром кредиту, загальною вартістю кредиту, а також графіком платежів за договором, оскільки Додаток №1 до кредитного договору № 1544-1160-1 від 29.10.2023 Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки підписаний нимелектронним підписом одноразовим ідентифікатором 417602. Проте, свої зобов'язання у визначений договором строк щодо повернення кредиту, сплати процентів ОСОБА_1 не виконав.
Тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на необізнаність про вкрай невигідні умови кредитування, які позичальник не міг оцінити належно, є необґрунтованим.
Зазначену в апеляційній скарзі практику Верховного Суду колегія суддів до уваги не приймає, оскільки обставини у справах не є ідентичними.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом вимог чинного законодавства України щодо звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення зобов'язання апеляційний суд відхиляє, оскільки Банк пред'явив вимоги до відповідача про стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами в межах строку дії кредитного договору, а не процентів відповідно до статті 625 ЦК України, неустойки (штрафу, пені) за порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України передбачено звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Твердження про несправедливість умов кредитного договору, укладення його на вкрай невигідних умовах, як на підставу для скасування рішення суду, не можуть бути взяті до уваги, так як ОСОБА_1 не звертався з вимогами про визнання договору недійсним.
Інші доводи апеляційної скарги на законність рішення суду не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).
З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для відмови в позові про стягнення заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитними коштами.
Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2025 року в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 29 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач О. І. Талалай
Судді А. П. Корніюк
І. В. П'єнта