29 квітня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/229/24
Провадження № 22-ц/820/579/25
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.,
з участю представників сторін,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2024 року, суддя Продан Б.Г., у справі за позовом керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Лісовогринівецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Черевичник», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки,
встановив:
В січні 2024 року керівник Хмельницької окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ПП «Черевичник» про витребування земельної ділянки.
В обґрунтування позову вказав, що наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-23731-СГ від 15.12.2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Стуфчинецької сільської ради (на даний час Лісовогринівецької сільської об'єднаної територіальної громади), та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6825088400:04:008:0240.
На підставі зазначеного наказу право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку зареєстровано 22.12.2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №120 від 23.01.2018 року, ОСОБА_2 , через довірену особу ОСОБА_4 відчужив вищевказану земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , по частці кожному.
На підставі договору оренди земельної ділянки б/н від 22.06.2018 року та акту приймання-передачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передали вказану земельну ділянку в оренду ПП «Черевичник».
Прокурор вказав на неправомірність набуття ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки, оскільки раніше він вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. На підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області ОСОБА_2 отримав безоплатно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, кадастровий номер 6822184500:06:007:0107, яка розташована за межами населених пунктів М'якотівської сільської ради Ізяславсього району Хмельницької області, право власності на земельну ділянку зареєстровано 18.11.2016 року.
В порушення вимог ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України, ОСОБА_2 при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області з відповідною заявою не вказав, що раніше використав своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянку для ведення особистого селянського господарства, тому внаслідок незаконної повторної безоплатної приватизації земельна ділянка з кадастровим номером 6825088400:04:008:0240 неправомірно вибула з державної власності.
Посилаючись на правові позиції суду касаційної інстанції прокурор просив суд витребувати у відповідачів вищезазначену земельну ділянку на користь територіальної громади в особі Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29.03.2024 року провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_3 закрито у зв'язку із смертю останнього.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.12.2024 року позов задоволено. Витребувано у ПП «Черевичник», ОСОБА_5 на користь територіальної громади в особі Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6825088400:04:008:0240, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки земельна ділянка, площею 2 га, кадастровий номер 6825088400:04:008:0240, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, вибула із земель державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_2 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника земельної ділянки, тому вона підлягає поверненню на користь відповідної територіальної громади.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким провадження в частині вимог до ПП «Черевичник» закрити, в решті позовних вимог відмовити.
В обґрунтування скарги вказав, що витребування у нього, як добросовісного набувача, спірного майна, призведе до покладення на останнього надмірного тягара, що є неспівмірним із легітимною метою, яку переслідує прокурор.
Йому не було відомо та не могло бути відомо про порушення порядку отримання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 у власність.
В той же час, за відсутності у реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, особа яка добросовісно покладалася на ці відомості набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих обтяжень.
Вирішуючи спір, суд не врахував, що в частині позовних вимог до ПП «Черевичник» справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства, а належить до розгляду в порядку судочинства господарського.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області зазначило, що ним порушення закону допущено не було. ОСОБА_2 у поданій заяві про безоплатну приватизацію спірної земельної ділянки вказав, що він відповідним правом на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не скористався. Натомість, державний реєстратор міг вказані обставини перевірити, однак цього не зробив.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор зазначив, що посилання ОСОБА_1 на судову практику суду касаційної інстанції щодо неможливості витребування у добросовісного набувача спірної земельної ділянки є не релевантним.
Факт вибуття спірної земельної ділянки поза волею держави встановлено ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01.11.2023 року у справі №686/26291/23, згідно з якою ОСОБА_2 , внаслідок шахрайських дій набув спірну земельну ділянку.
Добросовісність відповідача, сама по собі, не виключає факту вибуття спірного майна з володіння держави поза її волею.
Повернення спірної земельної ділянки належному володільцю переслідує легітимну мету та є пропорційним втручання у мирне володіння майном, оскільки вказана необхідність явно переважає приватний інтерес ОСОБА_1 .
Задоволення позовних вимог не є перешкодою для звернення ОСОБА_1 в суд з відповідним позовом до ОСОБА_2 , діями якого ОСОБА_1 заподіяно відповідної шкоди.
Посилання апелянта на порушення судом правил підсудності є безпідставним, оскільки розгляд однієї і тієї ж справи за правилами різних видів судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності і об'єктивності з'ясування обставин справи.
В судовому засіданні представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги.
Прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи судом повідомлені належним чином.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Судом встановлено, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-30244-СГ від 11.11.2016 року ОСОБА_2 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 6822184500:06:007:0107 та 18.11.2016 року зареєстрував своє право власності на неї.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 15.12.2017 року №22-23731-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2 га, розташованої на території Стуфчинецької сільської ради (на даний час Лісовогринівецької сільської об'єднаної територіальної громади), кадастровий номер 6825088400:04:008:0240, та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства. 22.12.2017 року на підставі зазначеного наказу ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на дану земельну ділянку.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.01.2018 року за №120, ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , по частці кожному.
22.06.2018 року, на підставі договору оренди земельну ділянку з кадастровим номером 6825088400:04:008:0240 передано у користування ПП «Черевичник» строком на 10 років.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Згідно з положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №674/31/15-ц (провадження №14-288цс18), у постанові Верховного Суду від 17.06.2024 року у справі №359/11887/21 (провадження №61-7085св23).
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, (далі - ЄСПЛ), (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
«Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Сторонами не оспорюється, що незаконним наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області надано спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_2 , який раніше вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки з таким цільовим призначенням, що свідчить про те, що ця ділянка вибула з володіння держави поза її волею.
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.
Суд, встановивши всі обставини справи та характер спірних правовідносин, правильно застосувавши норми матеріального права, зробив обґрунтований висновок, щодо витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що витребування не порушуватиме принципу пропорційності втручання у право власності відповідача, перешкод для витребування земельної ділянки на підстав статті 388 ЦК України не встановлено.
Недотримання чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок є порушенням суспільного інтересу на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому законом.
Обставин того, що у зв'язку із витребуванням у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки останній нестиме «індивідуальний надмірний тягар» судом не встановлено, відповідач не навів вмотивованих обґрунтувань, підтверджених належними доказами, про настання для нього негативних наслідків як особи, яка постраждала від такого втручання, тому відсутні підстави вважати непропорційним втручання у мирне володіння майном (постанова Верховного Суду від 09.09.2024 року у справі №136/349/22).
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.08.2024 року у справі №308/2662/18 та від 07.08.2024 року у справі №308/12875/18, колегія суддів зазначає таке.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 року у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У справах №308/2662/18, №308/12875/18 склалися правовідносини щодо правомірності передачі у власність фізичній особі земельної ділянки, яка перебувала в користуванні та яку вона отримала обґрунтовано розраховуючи, що Ужгородська міська рада діяла в межах своїх повноважень, однак в ході розгляду кримінальної справи встановлено, що орган місцевого самоврядування діяв неповноважним складом, чим порушив принцип «належного урядування».
Водночас у справі, яка переглядається, вибуття спірної земельної ділянки поза волею власника на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області встановлено судом та сторонами не оспорюється. За обставин даної справи частки спірної земельної ділянки набута ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу у фізичної особи, яка була отримана нею ( ОСОБА_2 ), внаслідок вчинення шахрайських дій, а не внаслідок неналежного урядування держави, тому висновки, викладені у наведеній як приклад неоднакового застосування норм матеріального права постанові касаційного суду, є незастосовними до спірних правовідносин.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору оренди землі від 22.06.2018 року ОСОБА_1 передав належну йому на праві власності частки спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6825088400:04:008:0240 в оренду ПП «Черевичник».
Таким чином, на момент пред'явлення позову, хоча право власності на земельної ділянки було зареєстровано за ОСОБА_1 , відповідна земельна ділянка перебувала у користуванні ПП «Черевичник» на праві оренди.
Частиною 1 статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 року у справі №911/3680/17 власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Колегія суддів зазначає, що за вимогами частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, відповідно до якої господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб'єктного складу учасників.
У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.
У даній справі суд, вирішуючи спір у частині вимог до ПП «Черевичник» не врахував, що учасником спору є приватна юридична особа. Спір у частині позовних вимог, пред'явлених до юридичних осіб, є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичної особи, зокрема, щодо права оренди на нерухоме майно. Отже, з огляду на суб'єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим провадження у справі у відповідній частині підлягає закриттю.
Вказаний висновок узгоджується із постановами Верховного Суду від 04.05.2022 року у справі №676/7424/19, від 29.09.2022 року у справі №676/7426/19-ц, від 25.10.2023 року у справі №676/1919/20, від 22.05.2024 року у справі №676/180/20.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
За змістом частини 2 статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Водночас відповідно до частини 1 статті 256 ЦПК України суд роз'яснює позивачеві, що розгляд справи в частині вищезазначених позовних вимог прокурора віднесений до юрисдикції господарського суду.
Враховуючи вищенаведене, з огляду на неправильне застосування судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення у справі щодо вимог, пред'явлених до ПП «Черевичник» із закриттям провадження в цій частині, в решті рішення суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 377, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2024 року в частині витребування земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 6825088400:04:008:0240 у Приватного підприємства «Черевичник» та стягнення з останнього судового збору скасувати.
Провадження у справі в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 6825088400:04:008:0240, у Приватного підприємства «Черевичник», закрити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Повідомити позивача, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог про витребування у Приватного підприємства «Черевичник» земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 6825088400:04:008:0240, віднесено до юрисдикції господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 квітня 2025 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова