Рішення від 16.04.2025 по справі 913/266/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року м.Харків Справа № 913/266/20(757/3448/20-ц)

Провадження №10/913/266/20(757/3448/20-ц)

Господарський суд Луганської області у складі судді Масловського С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №913/266/20(757/3448/20-ц) за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 )

до відповідача-1 - приватного нотаріуса Кучеренко Наталії Петрівни (місцезнаходження: вул. Ольгинська, 6, офіс 7, м. Київ, 01001)

відповідача-2 - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство “Український інноваційний банк» (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053)

про стягнення коштів

в межах справи №913/266/20 за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС-Металл" (місцезнаходження: вул. Чавдар Єлизавети, буд. 13, кв. 37, м. Київ, 02140)

до боржника - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про банкрутство

Секретар судового засідання Богуславська Є.В.

У засіданні брали участь:

від позивача - адвокат Титикало Р.С. (оред серії АІ №1388045 від 11.08.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2845 від 22.02.2007;

від відповідача 1- представник не прибув

від відповідача 2- адвокат Пилип В.М., (ордер серії АА №1275875 від 06.02.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000253 від 22.12.2011).

від третьої особи - представник не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.01.2020 ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м.Києва з позовом до приватного нотаріуса Кучеренко Наталії Петрівни, ПАТ “Українська інноваційна компанія» про стягнення збитків у розмірі 994489 грн. 26 коп. як різниці між ринковою вартістю квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1525539 грн 26 коп. та ціною, за якою її було продано з прилюдних торгів у розмірі 531 050,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 30.09.2008 між ПАТ "Український інноваційний банк" та ТОВ "Торговий дім "Байкал" було укладено кредитний договір, відповідно до якого позичальнику було видано кредит в розмірі 547000 грн 00 коп.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за договором, між ПАТ "Український інноваційний банк" та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_3 .

22.06.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки на вказану квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30.09.2008.

20.09.2011 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса.

23.04.2012 відбулися прилюдні торги з реалізації належної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_3 , за результатами яких, переможцем стала ОСОБА_1

26.04.2012 згідно протоколу №1012049/1 ОСОБА_1 відповідно до платіжного доручення №1 від 26.04.2012 сплачено кошти у розмірі 531050 грн 00 коп.

В той же час, як зазначає позивач рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18.07.2012 у справі №2608/74001/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13.11.2013, виконавчий напис нотаріуса, зареєстрований у реєстрі №3293 за договором іпотеки нерухомого майна від 30.09.2008 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 782837 грн 65 коп. суми боргу за кредитним договором від 30.08.2008 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19.01.2016 у справі №759/18852/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19.01.2017, позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м.Києві, ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 , законним представником якої є ОСОБА_6 , ПАТ «Укрінбанк» про визнання прилюдних торгів недійсними, повернення майна з чужого незаконного володіння і визнання права власності задоволено частково.

Визнано незаконним акт №352/19 від 27.04.2012 року державного виконавця про прилюдні торги з продажу квартири АДРЕСА_4 , затвердженого начальником відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м.Києві 27.04.2012 року.

Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане, 04.05.2012 року і зареєстроване у реєстрі за №305, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Т.Тарасюком, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 (іпн - НОМЕР_1 ) на трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 та належала ОСОБА_2 (іпн - НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (іпн - НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 (іпн - НОМЕР_4 ) на підставі Свідоцтва про право власності, виданого в м.Києві 26.03.1998 року Головним Управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 26.03.1998 року серія НОМЕР_5 .

Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 . У решті позову відмовлено.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.12.2018 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19.01.2016 у справі №759/18852/14-ц та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19.01.2017 залишено без змін.

Як зазначає позивач, порушення її прав спричинено недбалістю відповідача -2, а саме передчасним поданням відповідачем -2 документів нотаріусу та порушенням норм законодавства відповідачем -1, у зв'язку з чим, слід стягнути з відповідачів втрачену різницю ціни за квартиру, що утворилась внаслідок цінової політики у сфері нерухомості порівняно з 2012 роком, коли була придбане спірне нерухоме майно, тим самим позивач заявляє про право на справедливу реституцію.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.06.2020 у справі №757/3448/20-ц відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кучеренко Наталії Петрівни, ПАТ “Українська інноваційна компанія» про стягнення коштів, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання з повідомленням (викликом) сторін на 19.10.2020 о 10:15 год.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.10.2020 у справі №757/3448/20-ц залучено у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кучеренко Наталії Петрівни, ПАТ “Українська інноваційна компанія» про стягнення коштів, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ПАТ “Український інноваційний банк», та продовжено розгляд справи в підготовчому засіданні, і призначено її до розгляду на 22.01.2022 о 10:00 год.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.04.2021 у справі №757/3448/20-ц закрито підготовче провадження у справі та призначити справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду на 06.07.2021 о 10:30 год.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.10.2021 у справі №753/10406/19 прийнято цивільну справу № 757/3448/20-ц за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Кучеренко Наталії Петрівни, ПАТ “Українська інноваційна компанія» про стягнення коштів, до свого провадження новим складом суду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.11.2021 у справі №757/3448/20-ц цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Кучеренко Наталії Петрівни, ПАТ “Українська інноваційна компанія» про стягнення коштів - передано до Господарського суду Луганської області для розгляду по суті, на розгляді якого перебуває справа № 913/266/20 про банкрутство боржника Публічного акціонерного товариства Українська інноваційна компанія.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.05.2022 матеріали справи №913/266/20(757/3448/20-ц) передано на розгляд судді Масловському С.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 19.05.2022 справу №913/266/20(757/3448/20-ц) прийнято до провадження; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, повторно провести підготовче провадження. Провадження у справі №913/266/20(757/3448/20-ц) за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Кучеренко Наталії Петрівни, Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство “Український інноваційний банк», про стягнення коштів зупинено до розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи №913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.02.2023 поновлено провадження у справі №913/266/20(757/3448/20-ц). Підготовче засідання призначено на 03.03.2023 о 14 год. 20 хв.

У судовому засіданні 03.03.2023 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 06.04.2023 о 14 год 20 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 06.04.2023 провадження у справі №913/266/20(757/3448/20-ц) за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Кучеренко Наталії Петрівни, Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство “Український інноваційний банк», про стягнення коштів зупинено до розгляду та оприлюднення Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №909/578/17.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.08.2023 поновлено провадження у справі №913/266/20(757/3448/20-ц). Підготовче засідання призначено на 23.08.2023 об 15 год. 00 хв.

У судовому засіданні 23.08.2023 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.09.2023 о 14 год 40 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 20.09.2023 постановлено ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 10.10.2023 о 12 год 45 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 10.10.2023 постановлено ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 03.11.2023 о 14 год 20 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.11.2023 постановлено повернутись у справі №913/266/20(757/3448/20-ц) до стадії підготовчого провадження.

Провадження у справі №913/266/20(757/3448/20-ц) за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1 - приватного нотаріуса Кучеренко Наталії Петрівни, відповідача-2 - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство “Український інноваційний банк» про стягнення коштів - зупинити до оприлюднення судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №913/266/20.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.01.2025 поновлено провадження у справі №913/266/20(757/3448/20-ц). Підготовче засідання призначено на 06.02.2025 об 11 год. 00 хв.

У судовому засіданні 06.02.2025 постановлено ухвалу про: задоволення усного клопотання представника позивача про участь у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.03.2025 о 12 год 45 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 05.03.2025 повідомлено учасників справи про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 03.04.2025 об 11 год. 15 хв.

У судовому засіданні 03.04.2025 постановлено ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 16.04.2025 о 12 год 45 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Відповідач -1 - приватний нотаріус Кучеренко Наталія Петрівна проти позову заперечив з підстав його необґрунтованості, та зазначив про відсутність підстав для відшкодування збитків, оскільки вчинення 22.06.2011 відповідачем -1 виконавчого напису не порушувало прав позивача щодо спірного нерухомого майна, у зв'язку з відсутністю у позивача будь- яких прав на квартиру, оскільки позивач не був учасником правовідносин щодо реалізації спірної квартири.

Крім того, відповідачем -1 зазначено, що відсутність порушення відповідачем -1 прав позивача та відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів а завданими збитками встановлено рішенням Печерського районного суду від 25.10.2013 у справі №757/11897/13-ц, що набрало законної сили, а тому ці обставини вважаються доведеними і не потребують доказування

Також, відповідачем -1 зазначено, що про вчинення відповідачем -1 виконавчого напису від 22.06.2011 позивачу було відомо ще у червні 2013 року, про що свідчить справа №757/11897/13-ц, в свою чергу, з даним позовом позивач звернувся до суду 23.01.2020, тобто з пропуском позовної давності.

Відповідач -2 - Публічне акціонерне товариство “Українська інноваційна компанія» проти позову заперечив, та зазначив, що обставини відсутності вини відповідача -2 встановлено рішенням Господарського суду Луганської області від 09.02.2021 у справі (13/266/20(428/105/20), яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ “Українська інноваційна компанія» про стягнення 531050 грн 00 коп. відмовлено, у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача.

Також, відповідачем -2 зазначено про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки рішення Святошинського районного суду м.Києва у справі №2608/7401/12, яким було визнано виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню було ухвалено 18.07.2012, в свою чергу, позивач до суду з даним позовом звернувся майже через 15 років.

15.04.2025 за допомогою підсистеми “Електронний суд» до Господарськго суду Луганської області від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Титикало Р.С. надійшли письмові пояснення без номеру від 15.04.2025, в яких представником позивача зазначено, зокрема, що ОСОБА_1 не була учасником справи №2608/7401/12, при цьому відповідні апеляційні та касаційні скарги позивача були судами відхилені; остаточне рішення у вказаній справі було ухвалено 12.12.2018, а тому саме з цієї дати слід відраховувати позовну давність.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та письмові пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2008 ПАТ «Український інноваційний банк» та ТОВ «Торговий дім «Байкал» уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 547 000 грн з кінцевим строком повернення до 29 вересня 2009 року зі сплатою 20 % річних.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за договором, між ПАТ "Український інноваційний банк" та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_3 .

22.06.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки на вказану квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30.09.2008.

20.09.2011 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса.

23.04.2012 відбулися прилюдні торги з реалізації належної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 , за результатами проведення яких переможцем стала ОСОБА_1 .

26.04.2012 згідно протоколу №1012049/1 ОСОБА_1 відповідно до платіжного доручення №1 від 26.04.2012 сплачено кошти у розмірі 531050 грн 00 коп.

27.04.2012 державним виконавцем складено акт № 352/19 про прилюдні торги з продажу квартири.

04.05.2012 на ім'я ОСОБА_1 видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.07.2012 усправі №2608/7401/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13.11.2013 року, виконавчий напис нотаріуса, зареєстрований у реєстрі за №3293 за договором іпотеки нерухомого майна від 30.09.2008 року, визнано таким, що не підлягає виконанню.

02.07.2012 ОСОБА_2 , а 06.08.2012 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, приватного підприємства «Нива В. Ш.» треті особи: ОСОБА_1 , служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 , в інтересах якої діє ОСОБА_6 , публічне акціонерне товариство «Укрінбанк» (далі - ПАТ «Укрінбанк») про визнання прилюдних торгів недійсними.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.06.2013 у справі №2608/11488/12 в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для визнання прилюдних торгів недійсними, оскільки виконавчий напис вчинений нотаріусом 22 червня 2011 року, був чинним на період проведення прилюдних торгів.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19.09.2013 у справі №2608/11488/12 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14.06.2013 залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.09.2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

24 грудня 2014 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 змінили підстави позову та збільшили позовні вимоги та подали позовну заяву до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, приватного підприємства «Нива В. Ш.», ОСОБА_1 , третя особа: ПАТ «Укрінбанк» про визнання недійсними прилюдних торгів. Просили визнати недійсними прилюдні торги проведені 23.04.2012 з продажу квартири АДРЕСА_3 (далі - квартира), визнати недійсними протокол та акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів від 23.04.2012, визнати недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 04.05.2012 видане ОСОБА_1 , витребувати на їх користь по 1/3 частині квартири від ОСОБА_1 та визнати за ними право власності на вказану квартиру.

04.01.2016 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про припинення ПП «Нива - В. Ш.».

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.01.2016 у справі №759/18852/14-ц у зв'язку з ліквідацією ПП «Нива - В. Ш.» провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ПП «Нива - В. Ш.» закрито.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19.01.2016 у справі №759/18852/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19.01.2017, позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м.Києві, ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 , законним представником якої є ОСОБА_6 , ПАТ «Укрінбанк» про визнання прилюдних торгів недійсними, повернення майна з чужого незаконного володіння і визнання права власності задоволено частково.

Визнано незаконним акт №352/19 від 27.04.2012 року державного виконавця про прилюдні торги з продажу квартири АДРЕСА_4 , затвердженого начальником відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м.Києві 27.04.2012 року.

Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане, 04.05.2012 року і зареєстроване у реєстрі за №305, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Т.Тарасюком, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 (іпн - НОМЕР_1 ) на трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 та належала ОСОБА_2 (іпн - НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (іпн - НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 (іпн - НОМЕР_4 ) на підставі Свідоцтва про право власності, виданого в м.Києві 26.03.1998 року Головним Управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 26.03.1998 року серія НОМЕР_5 .

Витребувано з володіння ОСОБА_1 (іпн - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (іпн - НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (іпн - НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 (іпн - НОМЕР_4 ) трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 . У решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29.02.2016 у справі №759/18852/14-ц вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.12.2018 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19.01.2016 у справі №759/18852/14-ц та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19.01.2017 залишено без змін.

13.07.2016 на позачергових Загальних зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства “Український інноваційний банк», було прийнято рішення про затвердження Статуту товариства в новій редакції, рішення про зміну назви товариства на Публічне акціонерне товариство “Укрінком».

Відомості про це були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 05839888, тобто такий самий, як у ПАТ “Укрінбанк».

28.03.2017 рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства “Укрінком», змінено найменування товариства як юридичної особи з Публічного акціонерного товариства “Укрінком» на “Публічне акціонерне товариство “Українська інноваційна компанія», затверджено статут в новій редакції.

Відповідно до висновку викладеному у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019, ПАТ “Укрінбанк» та ПАТ "Укрінком" є тією ж юридичною особою, яке довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи.

В той же час, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20 зазначає, що неодноразові рішення органу управління ПАТ “Український інноваційний банк» про внесення відповідних змін щодо зміни назви, місцезнаходження акціонерного товариства, нової редакції статуту, видів діяльності товариства та призначення органів управління, не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов'язків цією юридичної особи, які виникли раніше у зв'язку із здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб'єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, а отже ПАТ “Укрінбанк» та ПАТ “Українська інноваційна компанія» є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов'язків.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Такою нормою визначається можливість використання як способу захисту порушеного права відшкодування збитків, що має універсальний характер захисту цивільних прав.

Статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Верховний Суд виходить з того, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Отже, заявляючи до стягнення збитків, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні статті 22 ЦК України, статей 224 та 225 ГК України (упущена вигода/реальні збитки/моральна шкода).

Враховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, зважаючи на власне суб'єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Право на отримання судового захисту означає, що суб'єкт має право звернутися до суду та матиме право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Можливість реалізувати вказані права повинна бути забезпечена кожній особі без будь-яких дискримінаційних перепон чи занадто формалізованих ускладнень.

Згідно з частиною першою статті 41 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок)

При цьому, правила статті 216 ЦК України застосовуються виключно до сторін правочину, якими відповідно до статті 655 ЦК України є покупець та продавець.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена лише стороні недійсного правочину.

Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно виходити з умов відповідного договору, що укладається між органом державної виконавчої служби та спеціалізованою організацією.

У разі якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є відділ державної виконавчої служби.

Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація.

Таким чином, наявні підстави для висновку, що для правильного вирішення спору необхідно встановити правову природу відносин між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, оскільки реституція, тобто повернення у стан, який існував до укладення недійсного правочину, можлива лише між його сторонами.

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №552/6676/16-ц та постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №357/3369/19.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18)).

Згідно з пунктом 3.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота.

Можливість повернення майна, переданого, у тому числі, на виконання недійсного правочину, шляхом пред'явлення вимоги набувачу, який не є стороною недійсного правочину, а так само володіння яким (майном) згодом відпала, урегульовано положеннями глави 83 ЦК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

Відповідно до ч.1- 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Тобто будь-яка особа, яка вважає своє право (інтерес) порушеним, невизнаним чи оспорюваним, має право звернутися до суду та набуває процесуального статусу позивача у відповідній справі після відкриття судом провадження у ній. Недоведеність права вимоги особи, яка вважає своє право порушеним, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18.

Сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Частиною 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем зазначено про недбалість Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія», яка виразилась у передчасності подання приватному нотаріусу Кучеренко Н.П. (відповідач -1) документів, необхідних для здійснення виконавчого напису, який згодом було визнано, таким, що не підлягає виконанню, тим самим позивачу були спричинені збитки у розмірі 994489 грн. 26 коп. як різниці між ринковою вартістю спірної квартири у розмірі 1525539 грн 26 коп. та ціною, за якою її було продано з прилюдних торгів у розмірі 531050 грн 00 коп.

Разом з цим, господарським судом зазначено, що під час розгляду справи №913/266/20(428/105/20) за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Українська інноваційна компанія" про стягнення грошових коштів, перерахованих за результатами проведених прилюдних торгів в розмірі 531050 грн 00 коп., судом встановлено, що належним відповідачем є Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м.Києві, у зв'язку з чим, у задоволенні позову було відмовлено.

Також, судом враховано, що рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 10.11.2021 у справі №759/9160/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" про стягнення коштів, 3% річних та інфляційних втрат задоволено. Стягнуто з Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відшкодування сплачених коштів за придбане майно у розмірі 531050 грн 00 коп., 3% річних в розмірі 66519 грн 47 коп., інфляційні втрати в розмірі 190009 грн 69 коп. Під час розгляду справи, місцевим судом було зокрема встановлено, що сторонами договору купівлі - продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів є продавець - державна виконавча служба Святошинського РУЮ у м.Києві та покупець - ОСОБА_1 , яким 26.04.2012, згідно платіжного доручення №1 від 26.04.2012 були перераховані грошові кошти в розмірі 531050 грн 00 коп.

Разом з цим, в порушення приписів ст.ст. 74-77 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не було надано достатніх та належних доказів на підставі яких можна було б встановити, що саме ПАТ “Українська інноваційна компанія» та приватний нотаріус Кучеренко Н.П. були стороною правочину, на підставі якого позивачем були перераховані грошові кошти за придбане нерухоме майно, враховуючи, що відповідно до сталої практики Верховного Суду, належним відповідачем є відповідний відділ Державної виконавчої служби (як сторона відповідного договору).

Враховуючи вище викладене, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем позову до неналежних відповідачів приватного нотаріуса Кучеренко Н.П. та ПАТ "Українська інноваційна компанія, господарський суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_1 про солідарне стягнення з приватного нотаріуса Кучеренко Наталії Петрівни, Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" збитків в розмірі 994489 грн 26 коп. не є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо заяв відповідачів про застосування строків позовної давності, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, оскільки у задоволені позову ОСОБА_1 про стягнення збитків відмовлено, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Кучеренко Наталії Петрівни, Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство “Український інноваційний банк» про стягнення коштів - відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному пп.17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Відповідач 1- приватний нотаріус Кучеренко Наталія Петрівна (місцезнаходження: вул. Ольгинська, 6, офіс 7, м. Київ, 01001)

Відповідач 2- Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404. ідентифікаційний номер 05839888)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство “Український інноваційний банк» (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053)

Повне рішення складено 30.04.2025.

Суддя Сергій МАСЛОВСЬКИЙ