29.04.25
22-ц/812/649/25
Провадження №22-ц/812/649/25
Іменем України
29 квітня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Крамаренко Т.В., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання: Колосовою О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу № 483/1149/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке ухвалив Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Рак Лариси Миколаївни у приміщенні цього суду 25 лютого 2025 року, повний текст якого складений 07 березня 2025 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 20 листопада 2008 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у позику 250000 грн., що на час укладення договору складало 31250 доларів США, з умовою повернення грошових коштів після скасування мораторію на розпорядження належною ОСОБА_2 земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сторони договору позики визначили валюту зобов'язання в доларах США. Вказані обставини підтверджуються власноручно виконаною розпискою відповідача. Своїх зобов'язань за вказаним договором відповідач не виконав, кошти в обумовлений сторонами строк не повернув, внаслідок чого перед позивачем виникла вказана вище заборгованість. Відповідач ухиляється від добровільного погашення боргу.
Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 851553 грн. в рахунок заборгованості за договором позики, що становить 31250 доларів США за курсом гривні станом на , а також 8515 грн. 53 коп. судових витрат.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Михайленко Н.М. зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані, не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 в позику не отримував, правовідносин за договором позики між сторонами не існувало, за змістом розписки ОСОБА_2 лише зобов'язався віддати позивачу грошові кошти в сумі 250000 грн. після продажу земельної ділянки, а не повернути отриману у борг суму коштів, тобто зазначена розписка не є підтвердженням укладення між сторонами договору позики як реальної односторонньої оплатної угоди на зазначених позивачем умовах, вона не відповідає вимогам ст. 1046 ЦК України, а є удаваним правочином, вчиненим під впливом обману. В задоволенні позову представник відповідача просила відмовити.
У серпні 2021 р. ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв представник - адвокат Михайленко Н.М., подав зустрічну позовну заяву.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що відповідач грошових коштів від позивача не отримував, а долучена позивачем розписка не містить даних про укладення договору позики та його умови. Крім того, зазначена розписка є удаваним правочином, що вчинений під впливом обману з боку ОСОБА_1 , оскільки справжня воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені за договором позики. Розписка фактично виступала гарантією того, що відповідач належним чином виконає зобов'язання за майбутнім договором купівлі-продажу земельної ділянки.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір позики, укладений 20 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 250000 грн., як удаваний правочин, що був вчинений під впливом обману та стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 серпня 2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики прийнято до спільного розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
У відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення, оскільки сторонами додержано усіх умов договору позики, а ОСОБА_2 власноруч написав розписку про отримання грошових коштів. Крім того, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 просив застосувати позовну давність до зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , посилаючись на те, що строк позовної давності пропущено без поважних причин.
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено.
Рішення суд мотивував тим, що справжня правова природа правовідносин між сторонами є саме правовідносини з питань користування земельними ділянками відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на купівлю-продаж яких на момент написання розписок було накладено мораторій.
Отже, суд вважав встановленим, що справжня воля сторін правочину була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені за договором позики. Розписка фактично виступала гарантією того, що ОСОБА_2 не буде чинити опір ОСОБА_1 щодо користування його земельними ділянками, а також, що після зняття мораторію на купівлю-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення передасть право власності на свої земельні ділянки ОСОБА_1 , уклавши з ним договори купівлі-продажу цих земельних ділянок, тобто зазначена розписка гарантувала обов'язок ОСОБА_2 укласти у майбутньому договір купівлі-продажу земельних ділянок саме з ОСОБА_1 , але після зняття мораторію щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а тому суд дійшов висновку, що в задоволені первісного позову слід відмовити.
Вирішуючи вимоги за зустрічним позовом, суд виходив з того, що оскільки позивачем за первісним позовом не доведено факт укладення договору позики належними та допустимими доказами, то відсутні підстави для визнання неукладеного договору недійсним, а тому у задоволенні зустрічного позову також відмовив.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є незаконним в частині відмові у задоволенні йог позовних вимог, а тому просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове про задоволення позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при відхиленні первісних позовних вимог послався на покази свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , представника відповідача про те, що ніяких коштів, крім орендної плати за землю, ОСОБА_2 від ОСОБА_1 не отримував, вважаючи, що сторони укладають договір оренди земельних ділянок. Проте 20 листопада 2008 року відповідач отримав від позивача у борг 250000 грн., що на час виникнення договірних зобов'язань складало 31250 доларів США, та зобов'язався повернути кошти після скасування мораторію на розпорядження належної йому на праві власності земельної ділянки. На підтвердження укладення договору позики та його умов відповідач власноручно склав розписку. Суд встановив факт складання розписки та її підписання, що відповідачем не оспорюється. Так, за правилами частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Договором позики (розписки) встановлений строк повернення коштів після скасування мораторію на розпорядження належної відповідачу земельної ділянки, оскільки повернення ним боргу (за відсутністю інших коштів) можливий лише після отримання коштів від продажу землі. Вказаний порядок встановлений сторонами у договорі, цей порядок не суперечить нормам діючого законодавства України, договір не визнаний недійсним та не скасований. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця (частини 2 статті 1051 ЦК України). В порушення вимог закону суд послався на пояснення свідків у підтвердження того, що кошти відповідач від ОСОБА_1 не отримав. Крім того,на думку заявника, помилковим є посилання суду на те, що розписка гарантувала обов'язок ОСОБА_2 укласти у майбутньому договір купівлі-продажу земельної ділянки саме з ОСОБА_1 , оскільки в силу ч. 1 ст. 560 ЦК України гарантія охоплює інші цивільні правовідносини. Визначаючи на припущеннях свідків, що справжня правова природа правовідносин між сторонами є саме правовідносини з питань користування земельною ділянкою відповідача, суд одночасно встановив, що розписка, фактично, виступала гарантією передачі відповідачем права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 шляхом укладання з ним договору купівлі-продажу. При цьому суд не вказав, які саме обов'язкові умови відповідних договорів свідчать про існування вказаних правовідносин. Також, суд не надав оцінки тому факту, що відповідач умови договору позики не виконав та кошти ОСОБА_1 не повернув.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Щодо меж апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині вирішення первісного позову та ухвалити в цій частині нове про задоволення цього позову.
Тому апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не переглядає.
В суд апеляційної інстанції учасники справи не з'явилися, про місце, день та час розгляду справи були повідомлені відповідно до вимог ЦПК України. 29 квітня 2025 року через підсистему Електронний суд від представника відповідача адвоката надійшла заява про розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_7 .
Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, заяву представника відповідача, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи (шляхом направлення судових повідомлень засобами поштового зв'язку), які не з'явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частина 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає таким вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 082560 є власником земельних ділянок загальною площею 31,74 га з кадастровими номерами 4825182600:04:000:0173, 4825182600:04:000:0048 та 4825182600:04:000:0036 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Острівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (том 1, а.с.11).
20 листопада 2008 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 заповнив власноруч бланк розписки, підписавши її, за змістом якої підтвердив, що отримав у борг від ОСОБА_1 250000 грн., що еквівалентно 31250 доларів США, які зобов'язався повернути після настання у нього можливості розпорядитися належними йому земельними ділянками з кадастровими номерами 25182600:04:000:0173, 4825182600:04:000:0048 та 4825182600:04:000:0036, тобто після скасування мораторію розпорядження ними. Згідно розписки ОСОБА_2 зобов'язувався повернути суму, що еквівалентна доларовому варіанту позиченої суми, незалежно від курсу долара на день розрахунку. Моментом, з якого ОСОБА_1 може витребувати гроші, слід рахувати сплив одного місяця після набрання чинності закону про скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення (том 1, а.с. 4).
ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_2 не повернув йому взяті у борг кошти, звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довів, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, та виходив з того, що між сторонами існують правовідносини щодо користування позивачем земельними ділянками відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , на купівлю-продаж яких на момент написання розписок було накладено мораторій.
Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим з таких міркувань.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Також в силу частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд, пославшись у тексті рішення на наведені положення закону та правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду, належним чином їх не застосував.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).
В силу вимог частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті80 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина 2 статті 80 ЦПК України).
Так, аналіз тексту долученої ОСОБА_1 до позовної заяви розписки, складання та підписання якої ОСОБА_2 не заперечує, містить запевнення, викладене ОСОБА_2 , про отримання ним у борг від ОСОБА_1 250000 грн., що еквівалентно 31250 доларів США, а також зобов'язання повернути позичені кошти.
Отже вказана розписка підтверджує умови укладеного сторонами правочину, які відповідають ознакам саме договору позики, а тому є доказом не лише укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику - ОСОБА_2 .
За такого суд першої інстанції помилився щодо правовідносин, які виникли між сторонами, оскільки наявна у справі розписка є достатнім, належним та допустимим доказом того, що ОСОБА_2 взяв у борг в ОСОБА_1 на умовах строковості та повернення 250000 грн., тобто сторони уклали договір позики, а тому позичальник ОСОБА_2 зобов'язаний повернути отримані у борг кошти у порядку та строк (термін), передбачені договором.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково покладався на пояснення свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та представника ОСОБА_8 з метою оцінки правовідносин сторін, оскільки таке суперечить вимогам цивільно-процесуального закону щодо належності доказів.
Так, відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Враховуючи, що договір позики на суму 250000 грн. у 2008 році мав бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження позиції ОСОБА_2 про те, що гроші або речі насправді не були ним одержані від ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно розписки від 20 листопада 2008 року сторони визначили наступний термін, з якого ОСОБА_1 має право вимагати виконання зобов'язань ОСОБА_2 з повернення позичених коштів: один місяць після набрання чинності закону про скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення.
31 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» № 552-IX, який набрав чинності з 01 липня 2021 року та яким було знято мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.
Тому з урахуванням умов договору позики, укладеного сторонами, ОСОБА_2 мав повернути отримані у борг від ОСОБА_1 кошти 01 серпня 2021 року.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (кредит) у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
У справі, яка переглядається, належними та допустимими доказами підтверджені факти укладання договору між сторонами договору позики у передбаченій законом формі, надання позивачем за первісним позовом позичальнику - відповідачу коштів у користування та невиконання останнім зобов'язань з повернення цих коштів, що є підставою для стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за договором позики на користь ОСОБА_1 в розмірі 851553 грн., що відповідає умовам договору позики від 20 листопада 2008 року, оскільки є еквівалентом 31250 доларів США на час звернення ОСОБА_1 з позовом.
Тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги за первісним позовом є доведеними, а суд першої інстанції безпідставно відмовив в їх задоволенні.
Отже, апеляційний суд приймає доводи апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, його слід на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду скасовано, а позовні вимоги задоволені, слід провести розподіл судових витрат, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8515 грн. 53 коп. судового збору, сплаченого при зверненні з позовною заявою.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , 851553 грн. заборгованості за договором позики, а також 8515 грн. 53 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Т.В. Крамаренко
Л.М. Царюк
Повна постанова складена 30 квітня 2025 року