ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.04.2025Справа № 910/810/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Жалоби С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» про ухвалення додаткового рішення по справі
за позовом Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток», м.Київ
до відповідача 1: Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», м.Київ
до відповідача 2: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ
про визнання протиправним та незаконним рішення і зобов'язання усунути порушення, -
За участю представників сторін:
від позивача: Овдій Я.П.
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
Приватне акціонерне товариство «Укргазвидобуток» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про:
- визнання протиправним та незаконним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з блокування коштів Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» як кредитора сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»;
- стягнення з Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» акцептованих вимог Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» у розмірі 195 799 123,89 грн.
Ухвалою від 27.01.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» було залишено без руху; надано позивачу строк на усунення недоліків; встановлено способи усунення недоліків позовної заяви.
04.02.2025 до суду надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» про усунення недоліків позовної заяви, в якій, з урахуванням змісту ухвали від 27.01.2025 позивачем викладено позовні вимоги в такій редакції:
« 2. Визнати протиправним та незаконним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з блокування коштів Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» (код ЄДРПОУ: 25635581) як кредитора сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк».
3. Зобов'язати Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» усунути порушення ліквідаційної процедури банку шляхом сплати грошових коштів у розмірі 195 799 123,89 (сто дев'яносто п'ять мільйонів сімсот дев'яносто дев'ять тисяч сто двадцять три гривні 89 копійок) гривень Приватному акціонерному товариству «Укргазвидобуток» (код ЄДРПОУ: 25635581), як кредитору сьомої черги.».
Ухвалою від 10.02.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.03.2025.
25.02.2025 відповідачем 1 було подано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог будо надано заперечення. Зокрема, відповідачем 1 вказано, що банком було встановлено, що кінцевим бенефіціарним власником Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» є фізична особа - ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Тоді як рішенням РНБО від 01.12.2022, яке введено в дію Указом Президента України від 01.12.2022 №820/2022 до ОСОБА_1 застосовані санкції. Отже, основною підставою блокування задоволення вимог позивача в ліквідаційній процедурі банку був саме встановлений факт наявності санаційного бенефіціара.
25.02.2025 відповідачем 2 також подано відзив на позов, в якому проти задоволення позову заперечено з огляду на те, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) значиться кінцевим бенефіціарним позивача. До ОСОБА_1 застосовано строком на 5 років, 14 (чотирнадцять) видів обмежувальних санкцій, серед яких - блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Вказані відомості є публічними, а Державний реєстр санкцій знаходиться в мережі за посиланням - drs.nsdc.gov.ua. отже, на думку відповідача 2, дотримуючись чинного законодавства, Акціонерним товариством «Міжнародний резервний банк» правомірно заблокувало кошти Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» в розмірі 195 799 123, 89 грн.
У судовому засіданні 26.03.2025 представники всіх учасників судового процесу вказали про відсутність заперечень проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.
Враховуючи думку представників позивача, відповідача 1 та відповідача 2, судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.04.2025.
У судовому засіданні 09.04.2025 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача 1 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Представником відповідача 2 було надано усні пояснення по справі, згідно змісту яких проти задоволення позову надано заперечення.
В судовому засіданні 09.04.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
14.04.2025 до суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення.
Ухвалою від 21.04.2025 розгляд заяви було призначено на 30.04.2025.
23.04.2025 до суду надійшли заперечення відповідача 1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, вказаним учасником судового процесу наголошено, що судом було задоволено лише частково позов, а саме одну вимогу, а отже, на думку Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», розподілу підлягають лише 50% заявленого до стягнення позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу. Одночасно, відповідачем 1 наголошено, що частина послуг, які наведені позивачем в описі, взагалі не були потрібними, неминучими для розгляду справи, а саме: аналіз статуту та протоколу наглядової ради, науковий висновок, аналіз засобів масової інформації, збір даних про клієнта, підготовка процесуальної заяви з питаннями. Також зауважено, що позивачем не вірно визначено тривалість судових засідань, а також встановлено зависокий тариф вартості послуг адвоката на годину.
29.04.2025 представником відповідача 1 було подано клопотання про відкладення судового засідання, з огляду на неможливість забезпечити явку представника Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк».
30.04.2025 представником відповідача 2 було подано клопотання про відкладення судового засідання, з огляду на зайнятість представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в іншому судовому засіданні.
Наразі, оцінюючи заяви відповідачів, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для їх задоволення, оскільки жодним з них не надано суду доказів неможливості забезпечити явку іншого представника, ніж був присутнім у минулих засіданнях суду по справі.
До того ж, судом враховано, що представником відповідача 1 було у письмовій формі висловлено свою правову позицію з приводу заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Слід зауважити, що у ст.244 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Отже. за висновками суду, неявка відповідачів не перешкоджає розгляду питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу у судовому засіданні 30.04.2025.
Розглянувши подану позивачем заяву та додані до неї документи і матеріали, Господарський суд міста Києва,
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Наразі, обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 189 000 грн позивачем представлено до матеріалів справи:
- акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №11 від 10.04.2025 на суму 189 000 грн;
- детальний опис послуг, наданих адвокатом, згідно змісту якого замовник прийняв, а адвокат надав такі послуги: аналіз первинних документів (8 годин); аналіз засобів масової інформації, збір даних про клієнта, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з ресурсу щодо ліквідації Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (2 години); опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, реєстру судових рішень для ознайомлення та використання практики з вирішення подібних спорів, консультування клієнта, надання пропозицій та рекомендацій для захисту інтересів клієнта та визначення правової позиції (8 годин); підготовка позовної заяви (17 годин); підготовка процесуальної заяви з питаннями до відповідачів (1 година); аналіз відзиву Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (2 години); аналіз відзиву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (2 особи); участь у судових засіданнях у приміщенні Господарського суду міста Києва (з години);
- договір №06/01 від 6.01.2025 про надання правничої допомоги;
- додаткова угода №1 від 06.01.2025 до договору №06/01 від 6.01.2025 про надання правничої допомоги щодо супроводу судової справи №910/810/25, відповідно до змісту якої вартість однієї години наданих послуг становить 4500 грн, а оплата здійснюється протягом 180 днів з моменту підписання акту здачі-приймання робіт;
- рахунок на оплату №11 від 10.04.2025 на суму 189 000 грн;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Одночасно, судом враховано, що у позовній заяві позивачем було визначено попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 200 000 грн.
Судом вказувалось, що відповідачем 1 висловлено заперечення з приводу розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу. Зокрема, вказаним учасником судового процесу наголошено, що судом було задоволено лише частково позов, а саме одну вимогу, а отже, на думку Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», розподілу підлягають лише 50% заявленого до стягнення позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу. Одночасно, відповідачем 1 наголошено, що частина послуг, які наведені позивачем в описі, взагалі не були потрібними, неминучими для розгляду справи, а саме: аналіз статуту та протоколу наглядової ради, науковий висновок, аналіз засобів масової інформації, збір даних про клієнта, підготовка процесуальної заяви з питаннями. Також зауважено, що позивачем не вірно визначено тривалість судових засідань, а також встановлено зависокий тариф вартості послуг адвоката на годину.
Оцінюючи доводи сторін господарський суд зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 статті 86 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 статті 86 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі N 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України , відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховано правову позицію Великої палати Верховного Суду, яку висловлено у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21. Зокрема, таке.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
фіксованого розміру,погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
У постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 Великої Палати Верховного Суду також наголошено, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Наразі, досліджуючи наведений позивачем опис наданих послуг, суд погоджується із доводами відповідача 1 про те, що фактично такі послуги як аналіз засобів масової інформації та збір інформації стосовно клієнта не є невідворотними та необхідними для розгляду справи. Одночасно, за висновками суду надмірними є визначені позивачем витрати часу на підготовку позовної заяви та опрацювання законодавчої бази. Одночасно, матеріалами справи вбачається за неможливе підтвердження надання адвокатом позивача таких послуг як аналіз відзивів обох відповідачів, оскільки фактично відповіді на відзиви позивачем так і не було подано.
Одночасно, суд критично ставиться до заперечень відповідача 1 в частині невірно визначеного позивачем часу проведення судових засідань, оскільки у складі судових витрат за численною практикою Верховного Суду відшкодовуються не лише вартість часу, який безпосередньо тривали судові засідання, а й час, який витрачається на дорогу до суду. Крім того, у суду відсутні підстави не враховувати час, в який судове засідання не проводилось через оголошення повітряної тривоги.
До того ж, суд не приймає як безпідставні та такі, що ґрунтуються на приміщеннях посилання відповідача на завищення вартості однієї години роботи адвоката.
З огляду на встановлене у сукупності та враховуючи подані відповідачем 1 заперечення щодо розміру судових витрат на правову допомогу, принципи співмірності та розумності судових витрат, обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, зважаючи на не складність справи, суд доходить висновку, що заява позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню на суму 121500 грн (як вартість 27 годин роботи адвоката), з яких: аналіз первинних документів 8 годин, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, реєстру судових рішень для ознайомлення та використання практики з вирішення подібних спорів, консультування клієнта, надання пропозицій та рекомендацій для захисту інтересів клієнта та визначення правової позиції (5 годин); підготовка позовної заяви (10 годин); підготовка процесуальної заяви з питаннями до відповідачів (1 година), участь у судових засіданнях 3 години.
В іншій частині заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 67 500 грн задоволенню не підлягає.
За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що за наслідками розгляду справи, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, враховуючи ч. 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають покладенню сторін пропорційно задоволених вимог. При цьому, враховуючи, що фактично у позові було об'єднано позовну вимогу немайнового характеру та майнового, суд вважає за доцільне застосувати у даному випадку саме правила розподілу судового збору. У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування алгоритму розподілу, що запропонований відповідачем 1 у зв'язку із відмовою в задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправним та незаконним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з блокування коштів Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» як кредитора сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», оскільки фактично судом було відмовлено в задоволенні цієї вимоги, з огляду на обрання не ефективного способу захисту та визначено, що саме задоволенням позовної вимоги до відповідача 1 буде досягнуто відновлення прав позивача.
Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 121 153,85 грн підлягають покладенню на Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк», а в решті - залишаються за позивачем. З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог (немайнового характеру) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, судові витрати на останнього не покладаються.
Керуючись приписами ст.ст.123, 126, 130, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України,
1. Стягнути з Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (01601, м.Київ, вул.Володимирвська. буд.46, ЄДРПОУ 25959784) на користь Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» (01034, м.Київ, вул..Пушкінська, буд.7, ЄДРПОУ 25635581) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 121 153,85 грн.
2. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини додаткового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 30.04.2025.
Суддя В.В. Князьков