Справа № 304/261/25
Закарпатський апеляційний суд
23.04.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження № 11-кп/4806/133/25, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Перечинського районного суду від 03 березня 2025 року,
Ухвалою Перечинського районного суду від 03 березня 2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , і продовжено йому запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, до 01.05.2025 року включно.
З цієї ухвали слідує, що на розгляді Перечинського районного суду перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 162 КК України.
Матеріалами контрольного провадження встановлено,що прокурор подав до Перечинського районного суду клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в якому просив продовжити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення застави. Обґрунтовуючи клопотання прокурор, зокрема, зазначає, що наявність обґрунтованої підозри підтверджується зібраними у провадженні доказами, а саме рапортом оперативного чергового про смерть ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; протоколом прийняття заяви від 07 серпня 2023 року щодо вжиття заходів для притягнення групи осіб, які спричинили ОСОБА_8 тілесні ушкодження та незаконно проникли до житла; протоколом огляду місця події від 15 серпня 2023 року, в ході якого здійснено огляд трупа ОСОБА_8 ; протоколом огляду місця події, в ході якого проведено огляд будинку АДРЕСА_1 та виявлено пошкоджені вікна і двері на будинку, дерев'яні кілки зі слідами речовини бурого кольору, схожої на кров, на підлозі у кімнаті виявлено пляму речовини бурого кольору, схожої на кров; протоколом огляду місця події від 07 серпня 2023 року, в ході якого проведено огляд домогосподарства АДРЕСА_2 та виявлено п'ять дерев'яних кілків і дерев'яну биту; висновком судово-медичної експертизи № 558 від 20 серпня 2023 року, згідно з яким встановлено, що смерть ОСОБА_8 настала внаслідок тупої травми голови, яка проявилась у вигляді закритої черепно-мозкової травми; протоколом допиту потерпілої ОСОБА_9 , яка показала, що саме ОСОБА_7 наносив дерев'яними кілками удари по тілу ОСОБА_8 ; протоколами пред'явлення осіб для впізнання, в ході чого ОСОБА_9 впізнала ОСОБА_7 та інших осіб, які причетні до вказаного злочину; протоколом слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_9 , під час якого остання відтворила обставини, за яких наносились тілесні ушкодження ОСОБА_8 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 , яка показала, що бачила як ОСОБА_7 та інші особи дерев'яними кілками наносили удари по тілу ОСОБА_8 ; протоколами пред'явлення осіб для впізнання, в ході яких свідок ОСОБА_10 впізнала ОСОБА_7 та інших осіб як таких, які наносили удари по тілу та голові ОСОБА_8 ; протоколом проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_10 , під час якого остання відтворила обставини, які мали місце 07 серпня 2024 року, в ході чого були нанесенні тілесні ушкодження ОСОБА_8 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 23 серпня 2023 року, яка показала, що вона бачила як ОСОБА_7 спільно з іншими особами наносив удари дерев'яними палицями по тілу та голові ОСОБА_8 ; протоколами пред'явлення осіб для впізнання від 28 серпня 2023 року, в ході яких свідок ОСОБА_11 впізнала ОСОБА_7 та інших осіб як таких, які дерев'яним кілком наносили удари по тілу та голові ОСОБА_8 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 23 серпня 2023 року, яка показала, що бачила як ОСОБА_7 спільно з іншими особами наносив удари дерев'яними предметами по тілу та голові ОСОБА_8 ; протоколами пред'явлення осіб для впізнання від 28 серпня 2023 року, в ході яких свідок ОСОБА_12 впізнала ОСОБА_7 та інших осіб як таких, які дерев'яним кілком наносила удари по тілу та голові ОСОБА_8 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 08 серпня 2023 року, який показав, що він бачив як ОСОБА_7 спільно з іншими особами наносив удари дерев'яними палицями по тілу та голові ОСОБА_8 ; протоколами пред'явлення осіб для впізнання від 08 серпня 2023 року, в ході яких свідок ОСОБА_13 впізнав ОСОБА_7 та інших осіб як таких, які дерев'яним кілком наносили удари по тілу та голові ОСОБА_8 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 08 серпня 2023 року, який показав, що бачив як ОСОБА_7 спільно з іншими особами наносив удари дерев'яними кілками по тілу та голові ОСОБА_8 ; протоколами пред'явлення осіб для впізнання від 08 серпня 2023 року, в ході яких свідок ОСОБА_14 впізнав ОСОБА_7 та інших осіб як таких, які дерев'яним кілком наносили удари по тілу та голові ОСОБА_8 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 29 вересня 2023 року, який показав, що він перебуваючи на посаді медичного працівника приїхав на виклик до села Порошково, де група осіб дерев'яними кілками спричинила ОСОБА_8 тілесні ушкодження, в результаті чого останнього без свідомості доставили в реанімаційне відділення Ужгородської центральної міської лікарні; висновками товарознавчих експертиз від 20 вересня 2023 року, якими оцінена вартість пошкодженого майна та іншими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами.
В обґрунтування клопотання прокурор вказує, що 11 серпня 2023 року ОСОБА_7 виїхав через пункт пропуску «Лужанка» за межі України, у зв'язку з чим 06 жовтня 2023 року винесено постанову про оголошення його у міжнародний розшук, а 19 жовтня 2023 року досудове розслідування даного кримінального провадження зупинено у зв'язку з розшуком підозрюваного. Крім цього ухвалою слідчого судді Перечинського районного суду від 18 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Зазначає, що 04 листопада 2024 року на адресу СМПС ГУ НП в Закарпатській області офіційними каналами зв'язку Інтерполу надійшло повідомлення від правоохоронних органів Німеччини про те, що того ж дня на території м. Гамбург, Німеччина, було затримано громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно обліків даних ГС Інтерполу перебуває у міжнародному розшуку з метою арешту та екстрадиції. Другого січня 2025 року із сектору міжнародного поліцейського співробітництва надійшло повідомлення про те, що офісом Генерального прокурора надано доручення щодо проведення процедури видачі (екстрадиції) ОСОБА_7 з Федеративної Республіки Німеччина до України, а 13 січня 2025 року відбулася фактична передача ОСОБА_7 представникам органу, який здійснює розшук вказаної особи на українсько-польському кордоні в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Краківець» («Корчова») Львівської області; того ж дня на підставі ухвали слідчого судді Перечинського районного суду від 18 грудня 2023 року ОСОБА_7 було затримано у порядку ст. 208 КПК України. Ухвалою слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 січня 2025 року відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
Прокурор вказує, що зважаючи на встановлені під час досудового розслідування обставини вчинення кримінальних правопорушень та встановлені і підтверджені ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, є необхідність у продовженні обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Такими ризиками є запобігання спробам переховуватися від суду, оскільки інкриміновані ОСОБА_7 злочини є в тому числі тяжкими, за які, зокрема, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, при цьому обвинувачений вже залишав митну територію України та переховувався від органу досудового розслідування за наведених вище обставин, а також не має постійного джерела доходу; запобігання спробам незаконно впливати на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, які допитані і надали викривальні покази стосовно ОСОБА_7 та інших обвинувачених, при цьому ОСОБА_7 достовірно відомо про місце проживання таких свідків і потерпілих, оскільки вони проживають в одному населеному пункті, а відтак з врахуванням, що свідки і потерпілі ще не допитувалися судом, такий ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження; запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема підшукуючи осіб, що можуть надати вигідні для обвинуваченого неправдиві показання. Прокурор вважає, що наведені обставини не дають підстав звертатися до суду з клопотанням про застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки заявлені ризики не зменшилися та продовжують існувати, а відтак просить клопотання задовольнити, не визначаючи при цьому розміру застави як щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Ухвалою слідчого судді зазначено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 162 КК України. При продовженні запобіжного заходу, слідчий суддя вказує на ризики, які були встановлені під час його обрання, зокрема: можливість переховування від органів досудового розслідування або суду, а також можливість незаконного впливу на потерпілого та свідків. Слідчий суддя зазначає, що ці ризики не змінилися, не зменшилися і не припинили своє існування, що обґрунтовує продовження тримання обвинуваченого під вартою. Існування заявленого прокурором ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, слідчим суддею не встановлено. Окрім того, в ухвалі зазначено, що у випадку злочину, який спричинив загибель людини, суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини (п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК), яким у даному випадку і є кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 .
Не погоджуючись з вказаним рішенням, адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій вказує на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість цього рішення. Зазначає, що при розгляді клопотання місцевий суд не звернув увагу на вручення підозри в поза процесуальний спосіб, а саме підозру ОСОБА_7 вручено не особисто, а надіслано на його адресу проживання. Також не враховано, що ОСОБА_7 є особою молодого віку, є раніше не судимим, має сім'ю (дружину, малолітніх дітей), має місце проживання, міцні соціальні зв'язки, позитивну репутацію, умови запобіжного заходу не порушує, його процесуальна поведінка відповідає вимогам закону, і те, що він не чинив ніяких перешкод у проведенні слідчих та процесуальних дій, які проводились за його участі. Ризики, передбачені ст. 177 КПК України є недоведеними що, вказує на відсутність обставин, які б виправдовували обмеження права ОСОБА_7 на свободу та які б свідчили про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу. Крім цього апелянт зазначає, що ОСОБА_7 перетнув кордон законним шляхом, що свідчить про те, що останній ні від кого не переховувався. Просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою обрати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою з покладенням на ОСОБА_7 обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Апеляційна скарга розглядається за відсутності підозрюваного, який перебуває у СІЗО, що з огляду на положення ст. 405, 422 КПК України, не перешкоджає її розгляду. Приймаючи рішення про розгляд провадження за відсутності підозрюваного апеляційний суд бере до уваги, що: підозрюваний належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги; від нього не надходили заяви про його бажання брати участь у судовому засіданні, а тому апеляційним судом його явка не визнавалась обов'язковою; у розгляді апеляційних скарг брав участь захисник підозрюваного адвокат ОСОБА_5 , який не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги без участі ОСОБА_7 ..
Заслухавши доповідь судді про суть ухвали слідчого судді, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, пояснення учасників судового розгляду: захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_5 , який підтримав апеляційну скаргу; прокурора ОСОБА_6 , який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна особа має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований, або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку визначеному законом.
Указані гарантії права на свободу та особисту недоторканість, які передбачені ст. 29 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції ), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції». У п. 1 ст. 1 цього Закону зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію ст. 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини у всіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а статтями 13, 17 закону України «Про виконання рішень та практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, що узгоджується з вимогами ч. 5 ст. 9 КПК.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання доцільності застосування чи продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, у порядку ст. 331 КПК, повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
З матеріалів контрольного провадження слідує, що на розгляді Перечинського районного суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 162 КК України.
Ухвалою Перечинського районного суду від 03.03.2025 задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 01 травня 2025 року (включно) без визначення розміру застави.
Зі змісту цієї ухвали слідує, що місцевий суд, обґрунтовуючи своє рішення про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, послався на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, на суворість покарання (злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України, є тяжким злочином та передбачає покарання у виді реального позбавлення волі на строк від 7 до 10 років), а також на те, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги, що на даній стадії кримінального провадження, суд не в праві давати оцінку обґрунтованості підозри та пред'явеного ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки вказані обставини повинні досліджуватися судом у ході судового розгляду, за результатами якого буде прийнято остаточне рішення у справі.
Приймаючи судове рішення та оцінюючи твердження апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги положення ст. ст. 176, 178, 183 КПК України, відповідно до яких, тримання особи під вартою є виключним запобіжним заходом і застосовується лише, якщо жоден із інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Однак, під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дотримані не повною мірою.
Суд першої інстанції, продовжуючи щодо обвинуваченого ОСОБА_7 найбільш суворий запобіжний захід, не з'ясував та не навів переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти заявленим прокурором ризикам, зокрема переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського Суду з прав людини, що згідно з ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України, є частиною національного законодавства щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (рішення у справі «Руденко проти України»).
В контексті п. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п. 60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду, в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «W.v. Switzerland», строк тримання особи під вартою повинен бути розумним і не може оцінюватись абстрактно. Питання розумності знаходження обвинуваченого під вартою повинно оцінюватись в кожній справі відповідно до її специфічних рис. Тривале тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі лише, якщо є специфічні ознаки суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає правило поваги до свободи особи («W.v. Switzerland judgment of 26 Januaru 1993, Series A no. 254 A, p. 15, § 30)».
Отже, наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою чи повторного застосування такого запобіжного заходу має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Дейнеко проти України», не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою. Отже, це є порушенням пункт 3 статті 5 Конвенції.
При оцінці зібраних у судовому провадженні доказів, доводів апеляційної скарги, та прийнятті судового рішення, колегія суддів вважає, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою містить формальний виклад обставин та базується лише на тяжкості покарання, яке загрожує ОСОБА_7 , у разі визнання його винуватим, а також на вагомості наявних доказів про вчинення ним інкримінованих йому злочинів.
Однак, місцевий суд, погодившись з доводами сторони обвинувачення, викладеними у клопотанні, не оцінив у сукупності всіх обставин даного кримінального провадження, що є обов'язком суду згідно з приписами ст. 178 КПК України.
Колегія суддів наголошує на тому, що прокурором не було доведено, а місцевим судом не було встановлено переконливих обставин, які б беззаперечно стверджували, що з плином часу заявлені ризики не зменшились та виправдовують подальше застосування до обвинуваченого найбільш суворого виду запобіжного заходу.
Зокрема, ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв'язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бакчиєв проти Молдови»).
Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує вимоги ст. 5 Конвенції, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку»
Дослідивши матеріали контрольного провадження, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженнями апеляційної скарги про дотримання обвинуваченим ОСОБА_7 умов запобіжного заходу, а також те, що його процесуальна поведінка відповідає вимогам закону, і те, що він не чинив ніяких перешкод у проведенні слідчих та процесуальних дій, які проводились за його участі. Прокурором протилежного не доведено.
При цьому, необхідно зауважити, що висновок суду про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 іншого, більш м'якого, запобіжного заходу взагалі не аргументований, носить формальний характер, оскільки суд обмежився лише посиланням на те, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Разом із цим, не можуть бути залишені поза увагою і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що обвинувачений є особою молодого віку, раніше не судимим, має сім'ю (дружину, малолітніх дітей), місце проживання, міцні соціальні зв'язки, позитивну репутацію, а також те, що він перетинав кордон законним шляхом.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7 виїхав за межі України 11 серпня 2023 року через пункт пропуску «Лужанка» на законних підставах. Обмежень чи заборон щодо цього не мав, що не заперечив прокурор у судовому засіданні. Разом з ним виїхала дружина та їх спільні неповнолітні діти. Підозра була направлена поштою, що теж не оспорюється. 06 жовтня 2023 року було винесено постанову про оголошення в розшук. 19 жовтня 2023 року досудове розслідування було зупинено. ОСОБА_7 було затримано 04 листопада 2024 року. До ОСОБА_7 було застосовано процедуру екстрадиції, 13 січня 2025 року відбулась фактична передача. 14 січня 2025 року було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави. 28 січня 2025 року було затверджено обвинувальний акт, який було передано на розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційним судом встановлено, що дружина підозрюваного разом з неповнолітніми дітьми повернулась до Ураїни, де проживає і на теперішній час за адресою: АДРЕСА_3 . Разом з цим встановлено, що на даний час ОСОБА_16 перебуває на 5-6 тижні вагітності та знаходиться на стаціонарному лікуванні, що підтверджується довідкою №88 від 17.04.2025 року та довідкою КНП «Перечинської лікарні». Оскільки ОСОБА_16 перебуває на стаціонарному лікуванні, а ОСОБА_7 утримується під вартою, догляд малолітніх дітей здійснює тітка ОСОБА_17 , яка на даний час фактично проживає разом із племінниками за адресою: АДРЕСА_3 . За твердженнями захисника ОСОБА_5 , ОСОБА_17 має намір виїхати за межі країни на заробітки.
Ці обставини у своїй сукупності дають підстави вважати, що до підозрюваного ОСОБА_7 може бути застосовано менш суворий запобіжний захід ніж тримання під вартою. Зокрема, цілодобовий домашній арешт здатний забезпечити його належну процесуальну поведінку у кримінальному провадженні.
Вказане підтверджується наданими у судовому засіданні доказами, а саме: довідкою №96/02-16 від 11.04.2025; довідкою №97/02-16 від 11.04.2025; копіями паспорту громадянина для виїзду за кордон ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_19 ; копіями свідоцтв про народження дітей: ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; заявою від 03.03.2023; довідкою Перечинської лікарні про знаходження ОСОБА_16 на лікуванні; довідкою №88 про вагітність ОСОБА_16 ; роздруківкою в'їзду та виїзду ОСОБА_7 за межі кордону країни.
Сукупність вищенаведених обставин, на переконання колегії суддів, значно знижують встановлені місцевим судом ризики, не свідчить про те, що тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою є виправданим та свідчить про можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу - у виді цілодобового домашнього арешту за місцем його перебування.
За приписами ст. 181 КПК, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Стаття 195 КПК України передбачає застосування електронних засобів контролю у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії. Електронні засоби контролю можуть застосовуватися: слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов'язок; працівниками органу Національної поліції на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Електронні засоби контролю застосовуються в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України. Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності у їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров'я особи, яка їх використовує. Слідчий, працівник органу Національної поліції перед застосуванням електронного засобу контролю зобов'язаний під розпис роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю. Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов'язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.
Разом з тим, береться до уваги те, що згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» домашній арешт, з урахуванням його ступеня та інтенсивності, вважається позбавленням волі за змістом статті 5 Конвенції.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що, з урахуванням обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, цілодобовий домашній арешт з застосуванням засобів електронного контролю та покладенням відповідних процесуальних обов'язків, здатен запобігти заявленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 .
За цих обставин, вимоги апеляційної скарги про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою не можуть бути задоволені.
Тому, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню із постановленням апеляційним судом нової, якою клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню із застосуванням щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю та покладенням обов'язків: прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.
Приймаючи рішення колегія суддів бере до уваги вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; положення ст. ст. 220, 317 цього ж Кодексу про те, що саме за клопотанням учасників процесу сторони обвинувачення чи захисту апеляційний суд визначає необхідність дослідження тих чи інших доказів для з'ясування фактичних обставин справи, і те, що стороною обвинувачення не надано жодних доказів, які б спростовували чи впливали на вищенаведені висновки апеляційного суду.
Керуючись ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., ст. 177, 181, 183, 199, 331, 376, 404, 405,407, 418,419, 422-1 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - задоволити частково.
Ухвалу слідчого судді Перечинського районного суду від 03 березня 2025 року - скасувати.
Обрати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням засобів електронного контролю строком на 60 днів до 01 травня 2025 року включно, за місцем фактичного проживання: АДРЕСА_3 ,
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 наступні обов'язки, передбачені процесуальним законом:
1) прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;
3) утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
5) носити електронний засіб контролю.
Дата закінчення дії ухвали до 01 травня 2025 року.
Органам Національної поліції негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Працівники Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань.
Організацію виконання ухвали з доставки обвинуваченого ОСОБА_7 до вказаного вище місця перебування доручити керівнику Ужгородського районного відділу ГУНП в Закарпатській області.
Контроль за виконанням процесуальних обов'язків поставити на прокурора Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: