ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.04.2025Справа № 910/7956/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (відповідач-1)
Департаменту культури та туризму Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (відповідач-2)
релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області» (відповідач-3)
про визнання недійсним протоколу, статуту, визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування запису про державну реєстрацію,
Представники:
від позивача ОСОБА_1 , Задніпряний В.В. (адвокат)
від відповідача-1 Новицька А.О.
від відповідача-2 не прибув
від відповідача-3 не прибув
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (далі - Київська ОДА) (відповідача-1), Департаменту культури та туризму Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (відповідача-2), релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області» (далі - Релігійна громада ПЦУ смт. Коцюбинське) (відповідача-3) про:
- визнання недійсним статуту релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області»;
- визнання протиправним та скасування розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) від 20.02.2024 № 166 «Про реєстрацію статуту релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області»;
- скасування запису про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, 08.03.2024 09:34:35, 1003571070002002511.
Суд своєю ухвалою від 28.06.2024 відкрив провадження у справі № 910/7956/24, постановив розглядати справу в порядку загального позовного провадження.
До закінчення підготовчого засідання позивач шляхом подання письмової заяви (сформована в системі «Електронний суд» 22.09.2024) змінив предмет позову (т. 1 а.с. 197-209), в якій виклав позовні вимоги у такій редакції:
1. Визнати недійсним протокол № 1 загальних зборів Релігійної громади парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви смт Коцюбинське Київської області від 03 лютого 2024 року.
2. Визнати недійсним статут релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області» в новій редакції, зареєстрований розпорядженням голови Київської обласної військової адміністрації від 20 лютого 2024 року № 166 «Про реєстрацію статуту релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області» (Київська область, Бучанський район, смт. Коцюбинське, вулиця Пономарьова, 1/1) та на підставі чого внесено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 08.03.2024 09:34:35, 1003571070002002511 (ЄДРПОУ 36383071).
3. Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Київської обласної військової адміністрації від 20 лютого 2024 року № 166 «Про реєстрацію статуту релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області» (Київська область, Бучанський район, смт. Коцюбинське, вулиця Пономарьова, 1/1).
4. Скасувати запис про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, 08.03.2024 09:34:35, 1003571070002002511 (ЄДРПОУ 36383071) релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області» (ЄДРПОУ 36383071) які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Суд прийняв до розгляду зміну предмету позову, про що 30.09.2024 постановив ухвалу, яка була занесена до протоколу судового засідання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що проведення загальних зборів (парафіяльних зборів) та ухвалення ними рішення про зміну канонічного підпорядкування релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви смт Коцюбинське Бучанського району Київської області» здійснювалось без дотримання вимог чинного законодавства та з порушенням статуту цієї організації, а тому затверджений ними статут релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області», рішення про його реєстрацію (оскаржуване розпорядження) та відповідний запис про реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу є протиправними та підлягають скасуванню.
Обґрунтовуючи доводи про порушення законодавства та статуту при проведені зборів позивач посилається на те, що всупереч статуту релігійної організації, що був чинний станом на 03.02.2024 (редакція від 23.11.2009) настоятель парафії (позивач) не скликав парафіяльні збори, а в самих зборах приймали участь особи, які не є членами парафії. Розпорядження Київської обласної державної адміністрації щодо реєстрації статуту, як вважає позивач, прийнято за результатами розгляду документів, які не відповідали вимогам ст.14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: документи не містили заяви керівника або уповноваженого представника, оскільки тільки позивач, як керівник релігійної громади або уповноважений ним представник мали право діяти в порядку сомопредставництва; відомості у заяві не відповідали відомостям у поданих документах.
Київська обласна державна адміністрація (відповідач-1) позов відхилила повністю з таких підстав:
- вимога, яка адресована до відповідача-1 про визнання протиправним та скасувати розпорядження, не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові;
- надані документи, на підставі яких прийнято оскаржуване розпорядження, відповідали вимогам ст.14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», повноваження особи ( ОСОБА_2 ), яка подала заяву про реєстрацію статуту, ґрунтувались на рішенні зборів від 03.02.2024;
- процедура реєстрації статуту не передбачає можливості та необхідності встановлення факту членства у релігійній організації осіб, що беруть участь у зборах;
- оскільки статут релігійної організації в редакції від 23.11.2009 не був приведений у відповідність до вимог Закону України № 2673-VII від 17.01.2019, відповідач-1 при прийнятті оскаржуваного розпорядження керувався тими положеннями статуту, що не суперечили цьому Закону;
- процедура реєстрації статуту релігійної організації та процедура державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу - релігійну організацію не є тотожними процедурами, ці процедури регулюються різними законодавчими актами, кожен з яких визначає перелік документів, на підставі яких ухвалюються відповідні рішення.
Релігійна громада ПЦУ смт. Коцюбинське (відповідач-3) позов відхилила повністю. Відповідач-3, які і вдповідач-1, вважає, що вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження є неналежним способом захисту порушеного права, та відповідність наданих документів для прийняття цього розпорядження вимогам ст.14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Також відповідач-3 навів такі заперечення:
- позивач не навів жодного обґрунтування недійсності статуту;
- у зборах 03.02.2024 прийняли участь 77 осіб, які є членами релігійної громади. Критерії, які, на думку відповідача-3 слід застосувати для віднесення особи до релігійної громади, є сомовизнання нею свого членства та відповідність вимогам статуту, до яких відносить досягнення 18-ти річного віку, регулярне відвідування богослужінь. Позивач не навів доказів участі у зборах осіб, що не відповідають цим критеріям;
- збори 03.02.2024 проведені відповідно до вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Оскільки статут релігійної громади, що був чинний станом на час їх проведення, не було приведено у відповідність до вимог Закону України № 2673-VII від 17.01.2019, положення статуту щодо порядку скликання (за рішенням настоятеля) не підлягають застосуванню.
Департамент культури та туризму Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (відповідач-2) відзив не надав.
Під час підготовчого провадження, за клопотанням позивача, суд витребував у Київської обласної державної адміністрації реєстраційну справу релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області», про що 29.07.2024 постановлено ухвалу.
18.10.2024 позивач подав клопотання про долучення доказів - витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ОСОБА_3 , який був головою зборів 03.02.2024, та ОСОБА_4 , який був їх секретарем. Ці документи, на думку позивача, підтверджують його доводи щодо участі у зборах осіб, які не є членами релігійної парафії. Обґрунтовуючи подання цих доказів не одночасно з позовом позивач послався на те, що інформація про участь у зборах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 йому стала відома з протоколу зборів, що знаходиться у реєстраційній справі відповідача-3 та яка отримана судом внаслідок виконання Київською обласною державною адміністрацією вказаної вище ухвали від 29.07.2024.
Наведені позивачем обставини суд вважає такими, що обґрунтовано перешкоджали позивачу надати ці докази у строк, встановлений ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, а тому відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України 11.11.2024 суд постановив ухвалу, яку заніс до протоколу судового засідання, про долучення доказів.
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 подали заяви про залучення їх до участі у справі як третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Суд відмовив у задоволенні заяв, про що 09.12.2024 постановив ухвалу, яку заніс до протоколу судового засідання.
Схожі клопотання також подали ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (про залучення їх до участі у справі як третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору).
Суд відмовив у задоволенні заяв, про що 30.01.2025 постановив ухвалу, яку заніс до протоколу судового засідання.
Клопотання обґрунтовані тим, що їх заявники є членами релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви», а тому рішення у справі може вплинути на їх права дотримуватись релігійної практики та релігійних обрядів, дотримуватись церковних канонів і правил Української Православної Церкви.
Відмовляючи у задоволенні клопотань суд виходив з того, що наведені обставини не є такими, які відповідно до ч. 2 ст. 50 ГПК України є підставою для постановлення ухвали про залучення третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Зокрема, умовою залучення третіх осіб є наявність обставин, які свідчать про те, що рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. З огляду на це суд констатує, що вирішення спору хоч і пров'язано зі свободою віросповідання, тобто правом сповідувати релігію в об'єднанні з іншими, водночас предметом дослідження у справі є процедура зміни підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а тому ухвалення рішення не визначатиме зміст та обсяг права віросповідання членів релігійної організації.
Релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області» подала клопотання про повернення до підготовчого провадження та долучення доказів у справі.
Суд відмовив у задоволенні заяв, про що 06.03.2025 постановив ухвалу, яку заніс до протоколу судового засідання. Відмова ґрунтується на відсутності фактичних та процесуальних умов для вчинення судом таких дій.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідачів, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Релігійна громада парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви, як об'єднання православних віруючих для задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати християнську віру, заснована у 2009 році.
23 листопада 2009 року загальними зборами віруючих громади прийнято статут релігійної громади парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (протокол № 1 від 23.11.2009), який зареєстровано розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 04.02.2010 № 98.
Державну реєстрацію релігійної громади парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви як юридичної особи проведено 04.02.2010 (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 4940499).
За статутом релігійна громада парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви є первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви (далі - УПЦ) і входить до складу Київської єпархії УПЦ.
Релігійна громада парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви зобов'язалась здійснювати свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, Статуту правління УПЦ, Статуту управління Київської єпархії УПЦ, статуту релігійної громади (п. 1.4 статуту).
Діяльність парафії поширюється на смт Коцюбинське Київської області (п. 1.10 статуту).
Структура та управління релігійної громади парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (далі - парафія) є предметом регулювання розділу ІІ статуту.
Згідно з п. 2.1 статуту вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель парафії. До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
Парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея, благочинним, або іншим уповноваженим представником єпархіального архієрея у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік (п. 2.2. статуту).
Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним (п. 2.4 статуту).
Парафію очолює настоятель, який призначається єпархіальним архієреєм. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею (п. 2.13 статуту).
Одними з обов'язків настоятеля є ведення списку парафіяльних зборів (підпункт «б» пункту 2.14 статуту), скликання парафіяльних зборів та головування на них (підпункт «є» пункту 2.14 статуту).
З 2011 року настоятелем парафії був позивач.
Статут релігійної громади парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви, крім критеріїв, які наведені у п. 2.1, не містив порядок обліку членства осіб у парафії.
03 лютого 2024 року відбулися загальні збори релігійної громади парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви смт Коцюбинське Київської області (далі - Релігійна громада або Парафія). Рішення, що ухвалені цими зборами, оформлені протоколом № 1 (далі - Протокол).
Згідно з цим Протоколом на зборах були присутніми 77 осіб, які ідентифікують себе як члени цієї релігійної громади. На розгляд зборів були винесені такі питання:
1. Обрання голови і секретаря загальних зборів.
2. Обрання складу лічильної комісії парафіяльних зборів Релігійної громади.
3. Встановлення списку членів загальних зборів Релігійної громади.
4. Зміна підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної церкви України.
5. Зміна найменування Релігійної громади.
6. Зміна місцезнаходження Релігійної громади.
7. Погодження змін до статуту Релігійної громади єпархіальним архієреєм Релігійної громади.
8. Внесення змін та прийняття статуту Релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції.
9. Зміни у поминаннях під час здійснення богослужінь.
10. Припинення повноважень керівника Релігійної громади.
11. Обрання складу парафіяльної ради Релігійної громади.
12. Обрання складу ревізійної комісії Релігійної громади.
13. Уповноваження на підписання протоколу загальних зборів.
14. Проведення реєстрації статуту Релігійної громади в новій редакції та державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Головою цих зборів обрано ОСОБА_3 , а секретарем - ОСОБА_4 , які підписали Протокол (справжність підписів цих осіб посвідчено нотаріусом 09.02.2024).
З усіх питань збори прийняли позитивні (проголосували «за») рішення, зокрема і з таких:
- вирішили змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та оганізаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України, а також визначити, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України);
- змінено офіційне найменування релігійної громади, визначивши таке нове найменування: релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області»;
- викладено та прийнято статут Релігійної громади в новій редакції;
- припинено повноваження керівника Релігійної громади ОСОБА_1 ;
- обрано головою парафіяльної ради Релігійної громади ОСОБА_2 на три роки;
- вирішили провести державну реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, уповноважити ОСОБА_2 на представництво Релігійної громади перед органами державної влади.
07 березня 2024 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) щодо реєстрації статуту Релігійної організації в новій редакції.
Київська обласна державна адміністрація (Київська обласна військова адміністрація) прийняла розпорядження № 166 від 20.02.2024 «Про реєстрацію статуту релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області).
08.03.2024 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, номер запису 1003571070002002511.
Вирішення спору у цій справі пов'язано з визначенням легітимності зборів 03 лютого 2024 року як загальних зборів релігійної громади парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви смт Коцюбинське Київської області, оскільки виключно їхня легітимність надає чинності та правомочності ухваленим ними рішень та, відповідно, є передумовою правомірності затвердженого ними статуту, розпорядження № 166 від 20.02.2024, а також змін до відомостей про юридичну особу. Виходячи з мотивів, покладених позивачем в основу своїх вимог, в рамках встановлення легітимності підлягає з'ясуванню додержання процедури їх скликання та приналежність осіб, присутніх на зборах, до Релігійної громади.
Збори Релігійної громади є юридичної формою діяльності такої громади, а рішення - є результатом такої діяльності. Саме рішення зборів Релігійної громади є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання діяльності Релігійної громади і мають обов'язковий характер.
Водночас позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним протоколу № 1 загальних зборів Релігійної громади від 03 лютого 2024 року.
Закон (статті 15 і 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України) надає кожній особі право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).
Певні правові наслідки породжують рішення зборів Релігійної громади, які є юридичними фактами. Протокол зборів є документом, який засвідчує їх існування. З огляду на це вимога про визнання недійсним протоколу зборів Релігійної громади є неналежним і неефективним способом захисту.
Незважаючи на обрання позивачем неналежного способу захисту, зміст рішень зборів від 03.02.2024 як юридичного факту, що породжує правові наслідки, підлягає дослідженню з визначених позивачем мотивів.
Зміна канонічної та організаційної підлеглості є складовою права на свободу думки, совісті та релігії, яке задекларовано, проголошено і гарантовано міжнародним та національним законодавством. Гарантія цього права на національному рівні є складовою конституційних прав та обов'язків (ст. 35 Конституції України), правові механізми та інструменти якого покликаний забезпечити Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Саме гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права законодавець відніс до одного із завдань цього Закону.
Станом на 03.02.2024 Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» був чинний в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» № 2673-VIІI від 17.01.2019.
Зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон), які були внесені Законом України № 2673-VIІI від 17.01.2019, стосувались, у тому числі, порядку здійснення права реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях (ст. 8 Закону) та порядку реєстрації статутів релігійних організацій (ст. 14 Закону).
Декларуючи визнання державою права релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості, законодавець у ст. 8 Закону встановив механізм реалізації такого права - шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами (ч. 3 ст. 8 Закону).
Отже, з 2019 року запроваджена законодавча процедура скликання загальних зборів релігійної громади з питань зміни підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту надавала право ініціативи скликання таких зборів членам релігійної громади.
Натомість статут Релігійної громади у редакції 2009 року таких винятків не містив, надаючи виключно настоятелю право скликання парафіяльних зборів з будь-яких питань та головування на них.
Статут релігійної організації як документ, що визначає її дієздатність, є встановлений релігійною громадою обсяг правил, що регулюють її правовий стан, відносини, пов'язані з внутрішнім управлінням, порядок участі у стосунках з іншими особами, у тому числі стосунки в межах ієрархічної та інституційної структури, до якої належить релігійна організація. Попри те, що релігійні організації в Україні є відокремленими від держави (ч. 2 ст. 5 Закону), релігійні організації, будучи самостійними в питаннях віросповідання, канонічності, інстанційної та ієрархічної організації відносин, повинні додержуватись вимог чинного законодавства і правопорядку (ч. 10 ст. 5 Закону).
Релігійна громада, як первинна ланка в ієрархічній та інституційній структурі релігійної організації, є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб (ст. 8 Закону). Ця дефініція охоплює таку складову як добровільність, якою є вибір, що робить людина за вільною волею без або не в результаті примусу. Добровільно об'єднавшись громадяни перетворюють власну волю на волю релігійної громади, яка виступає як єдине ціле та переслідує єдину мету - задоволення їх релігійних потреб.
Принцип перетворення волі громадян у волю релігійної громади відображає діалектику релігійної громади як «живої» організації, що може змінюватись в залежності від соціальної формації, а тому наділена автономією, у тому числі і щодо питань організації.
Ухвалюючи Закон України № 2673-VIІI від 17.01.2019 законодавець у розділі II «Прикінцеві положення» зобов'язав релігійні організації привести статути (положення) релігійних організацій у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності та передбачив, що до приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.
Велика Палата Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 зробила правовий висновок про те, що у контексті визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях йдеться про те, що встановлений державою механізм реалізації цього права (шляхом ухвалення рішення загальними зборами) не може бути знівельований встановленням вимог, які фактично унеможливлюють реалізацію самого цього права, навіть якщо ці вимоги відповідають ієрархічній та інституційній структурі релігійної організації.
Отже право релігійної громади на зміну її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях слід розглядати як право людини - члена громади, заснованої на принципі добровільного об'єднання, змінити таку підлеглість, і це право є складовою природнього права людини на свободу віросповідання.
А тому, за умови дотримання встановленого державою механізму реалізації цього права, акти (внутрішні, зовнішні), які встановлюють обмеження, санкціонування (схвалення) або інші процедури ініціювання вирішення питань про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях, що суперечать ст. 8 Закону, відповідно до розділу II «Прикінцеві положення» Закону України № 2673-VIІI від 17.01.2019, не застосовуються.
З огляду на викладене відсутність рішення настоятеля Релігійної громади, що прийнято відповідно до статуту Релігійної громади у редакції 2009 року, про скликання парафіяльних зборів, не є порушенням процедури скликання зборів, що відбулись 03 лютого 2024 року.
Порядок ухвалення загальними зборами релігійної громади рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту є предметом регулювання ч. 4 ст. 8 Закону, за якою такі рішення ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
В розрізі законодавчих передумов правомочності загальних зборів релігійної громади визначним є встановлення складу релігійної громади.
Законодавчий механізм членства у релігійній громаді декларує загальні принципи, на яких воно повинно базуватись, делегувавши порядок та умови його набуття самій релігійній громаді у її локальних нормативних актах. Так, за ч. 2 ст. 8 Закону членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Як зазначено вище, за статутом Релігійної громади (з п. 2.1) вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель парафії. До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
Тобто, статут Релігійної громади у редакції 2009 року визначав тільки загальні умови членства, не передбачаючи окремих формалізованих процедур прийняття нових членів релігійної громади, порядок їхнього обліку, припинення такого членства тощо, що давало б змогу визначити загальний склад Релігійної громади, від якого слід обчислювати дві третини, та ідентифікувати тих чи інших осіб як членів громади.
Сформована у ст. 73 ГПК України дефініція, яка визначає поняття «докази», розуміє під ними будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставини (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стандарт доказування, під яким слід розуміти ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною, для господарського процесу полягає перевазі доказів, який відомий як «баланс ймовірностей». Цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Наведені позивачем аргументи про неналежність осіб, що прийняли 03 лютого 2024 року участь у зборах, до членства у Релігійній громаді є констатацією його власних вражень як настоятеля Релігійної громади щодо відвідувань цими особами богослужінь та сповідей, перебування у канонічному послухові настоятелю.
Рішення Релігійної громади, ухвалені рішеннями 03 лютого 2024 року, вплинули на права позивача на свободу віросповідання як права індивідуально сповідувати релігію. Також внаслідок ухвалених рішень позивач втратив стан настоятеля Релігійної громади. З огляду на це позивач є зацікавленою особою у вирішенні спору, а тому його бачення членства у Релігійній громаді суд оцінює як суб'єктивне сприйняття, яке потребує об'єктивного підтвердження іншими засобами доказування.
А тому сам факт проведення зборів 03 лютого 2024 року, що не заперечується сторонами, відсутність фіксованого членства у Релігійній громаді та відсутності будь-яких об'єктивних доказів невідповідності осіб, що прийняли у них участь, вимогам п. 2.1 статуту Релігійної громади у редакції 2009 року, свідчить про більшу вагомість зафіксованих у Протоколі даних про присутність на зборах 77 членів Релігійної громади і недоведеність зворотних доводів позивача.
Оцінюючи доводи щодо неналежності членів Релігійної громади ОСОБА_3 та ОСОБА_4 внаслідок здійснення ними підприємницької діяльності не в смт Коцюбинське ( ОСОБА_3 - у м. Ірпінь, селище міського типу Гостомель, ОСОБА_4 - у м. Вишневе) суд вважає за можливе застосувати правові висновки, наведені Великою Палатою Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21. У цій справі Велика Палата Верховного Суду розмежувала поняття «релігійна громада» і «територіальна громада», вказавши, що вони не є тотожними, та в умовах відсутності врегульованого статутом релігійної громади порядку, який би дозволяв установити її членів, вона застосовує критерій територіального зв'язку як такий, що робить об'єктивно можливим виконання визначеної у статуті умови членства - регулярне відвідування богослужіння (п. 8.82 постанови). За висновками Великої Палати Верховного Суду незважаючи на нетотожність понять «релігійна громада» та «територіальна громада», територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді (п. 8.52 постанови). У п. 8.56 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що статус релігійної громади саме як місцевої релігійної організації покликаний забезпечувати віросповідні потреби вірян насамперед певної місцевості.
У суду відсутні підстави для відступу від цих правових висновків. А тому можлива неналежність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до територіальної громади смт Коцюбинське не є тими обставинами, які унеможливлюють їх членство у Релігійній громаді.
З огляду на викладене позивачем не доведена не легітимність зборів 03 лютого 2024 року як загальних зборів релігійної громади парафії на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви смт Коцюбинське Київської області, а також нечинність та неправомочність ухвалених ними рішень.
Оскільки підстави вимоги про визнання недійсним статуту релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області» в новій редакції ґрунтуються на доводах щодо неправомочності рішень загальних зборів 03 лютого 2024 року, недоведеність такої нелегітимності є підставою для відмови у задоволені цієї вимоги.
Також не підлягає задоволенню вимога про визнання недійсним розпорядження № 166 від 20.02.2024.
Реєстрація статуту (положення) релігійної організації є формою державного контролю за відповідністю статуту (положення) або діяльності релігійної організації чинному законодавству.
Процедура реєстрації статуту релігійної організації врегульована ст. 14 Закону. За цією нормою для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч. 1). Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції (ч. 3). До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін у статут (положення) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося) (ч. 4). Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам (ч. 19).
Розпорядження № 166 від 20.02.2024 є актом місцевої адміністрації (ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації») та є адміністративним актом, оскільки є рішенням індивідуального характеру, що прийнято Київською обласною державною адміністрацією як адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (ст.2 Закону України «Про адміністративну процедуру»).
Відповідно до розпорядження № 166 від 20.02.2024 воно набирає чинності з моменту повідомлення релігійної організації, що свідчить про його виконання.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.
Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
У постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
Наведене також узгоджується з положеннями статті 2 ГПК України, зокрема, завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 11.09.2019 у справі № 826/4509/17 та від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 сформувала висновки, відповідно до яких до ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.
Статут релігійної організації, який пройшов реєстрації відповідно до ст. 14 Закону, є тим документом, що продаються заявником для реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). Саме державна реєстрація є офіційним визнанням шляхом засвідчення державою факту зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу. А тому за ст. 25 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій.
Отже рішення, яке виконано на час звернення з позовом до суду (у цьому випадку шляхом проведення державної реєстрації змін до установчих документів) є неефективним способом захисту прав особи (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
Таким чином, оскільки розпорядження № 166 від 20.02.2024 є ненормативним актом, який вичерпав свою дію, вимога про визнання його недійсним є неефективним способом захисту, у зв'язку з чим у позові в цій частині суд відмовляє.
Не піддягає задоволенню і вимога про скасування запису про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, 08.03.2024 09:34:35, 1003571070002002511. Ця вимога, як і вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області» в новій редакції, ґрунтується на доводах щодо неправомочності рішень загальних зборів 03 лютого 2024 року, тобто є похідною вимогою від недійсності протоколу № 1 загальних зборів від 03 лютого 2024 року, необґрунтованість якої та наведених позивачем на її підтвердження доводів є підставою для відмови у позові також в частині скасування запису про державну реєстрацію змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити ОСОБА_1 у позові до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації), Департаменту культури та туризму Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації), релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) смт Коцюбинське Бучанського району Київської області.
Покласти судові витрати на ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складений 30.04.2025.
Суддя С. А. Ковтун