ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
24.04.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1084/24
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги",
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оскар Пелет",
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство "Серін-Ліс"
про стягнення боргу в сумі 995 946,95 грн.
представники сторін в судове засідання не з'явилась
установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оскар Пелет" (далі - відповідач) про стягнення боргу в сумі 995 946,95 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поруки №20221258/06/2024 від 28.06.2024 в частині відповідальності перед позивачем за виконання зобов'язання щодо оплати спожитої (купованої) електричної енергії споживачем, які виникли за Договором про постачання електричної енергії споживачу №20221258ПВ від 24.08.2023 укладений між позивачем та споживачем - ТОВ “Серін-Ліс».
04.02.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх.№1795/25 від 04.02.2025), в якому заявив клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву. Поважність пропуску подання відзиву у встановлений термін не зазначає, однак посилається на важливість подання відповідачем своїх аргументів.
Положеннями статті 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частинами першою, другою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Так, ухвалою суду від 25.11.2024(отримана відповідачем 26.11.2024) встановлено відповідачу строк п'ятнадцять днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, протягом якого відповідач має право подати відзив на позовну заяву, з урахуванням вимог статті 165, 178 ГПК України.
З урахуванням наведених обставин, сторона відповідача не скористалася своїм правом на подання відзиву у справі, протягом часу, встановленого законом - 15 днів з дня отримання позовної заяви з додатками. Доказів поважності причини пропуску строку суду не надано .
Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що стороною відповідача не було надано суду доказів поважності пропуску строку на подання відзиву на позов, суд, з метою забезпечення змагальності сторін та рівних прав учасників справи щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, що встановлено статтею 13 ГПК України, вважає, що у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов необхідно відмовити, а відзив відповідача - залишити без розгляду та розгляд справи, з урахуванням ч. 2 ст. 178 ГПК України, здійснити за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, вказують на те, що між ТОВ “Київські енергетичні послуги» (по договору - постачальник/по справі - позивач) та Приватним акціонерним товариством «Серін-Ліс» (по договору - споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу від 24.08.2023 № 20221258ПВ (далі - Договір), додатком 2 до якого є Комерційна пропозиція «Вільна (строкова)».
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2024 у справі №909/273/24, яке набрало законної сили 11.06.2024 стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Серін-Ліс» на користь ТОВ “Київські енергетичні послуги» 1 045 946,95 грн заборгованості по Договору про постачання електричної енергії споживачу від 24.08.2023 № 20221258ПВ, з яких: 1 026 255,30 грн основний борг, 4 889,76 грн 3% річних, 2 399,36 грн інфляційна складова боргу та 12 402,53 грн судовий збір.
28.06.2024, як засіб забезпечення виконання відповідного зобов'язання, між ТОВ “Київські енергетичні послуги» (по договору - кредитор/по справі - позивач), ПАТ «Серін-Ліс» (по договору - боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСКАР ПЕЛЕТ» (по договору - поручитель/по справі - відповідач) укладено Договір поруки № 20221258/06/2024 (далі - Договір поруки).
Відповідно до п. 1.1 Договору поруки поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед ТОВ “Київські енергетичні послуги» за виконання зобов'язання щодо оплати спожитої (купованої) електричної енергії споживачем, які виникли за Договором, укладеним між позивачем та споживачем.
Пунктом 3.1 Договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед позивачем за виконання споживачем зобов'язання за Договором на суму 1045 946,95 грн (один мільйон сорок п'ять тисяч дев'ятсот сорок шість гривень, 95 копійок).
Згідно п. 5.1 Договору поруки у разі порушення споживачем зобов'язання за Договором постачання поручитель зобов'язується виконати за споживача зобов'язання останнього у 5-денний термін з дня отримання вимоги від позивача.
Пунктом 6.1 Договору поруки передбачено, що у разі невиконання споживачем зобов'язання за Договором постачання позивач має право звернутися з вимогою про виконання такого зобов'язання до поручителя.
Вимогою № 25/4/7/31/34803 від 20.08.2024 позивач, у зв'язку із невиконанням споживачем зобов'язання щодо оплати послуг з постачання електричної енергії на суму 1045946,95 грн та у відповідності до вимог Договору поруки, звернувся до поручителя про сплату заборгованості за електричну енергію в сумі 1 045 946,95 грн. Докази направлення вимоги містяться в матеріалах справи, зокрема опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек від 20.08.2024 та Трекінг поштових відправлень відповідно до якого вказану вимогу одержано відділенням поштового зв'язку останнього 23.08.2024 та 06.09.2024 повернуто за зворотною адресою, за закінченням встановленого терміну зберігання.
03.10.2024 споживачем здійснено оплату на суму 50 000,00 грн в рахунок погашення заборгованості за Договором, що підтверджується витягом з виписки по банківському рахунку від 04.10.2024.
Залишок заборгованості споживача перед постачальником становить 995 946,95 грн.
Відповідно, сума вимоги позивача до відповідача за Договором поруки (ціна позову) складається з суми заборгованості Споживача та становить 995 946,95 грн.
Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі -ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктами 1, 2 статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно п. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України встановлено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
З урахуванням абзацу першого частини другої статті 207, частини першої статті 547 та статті 553 ЦК України договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем.
За загальним правилом, волевиявлення боржника щодо укладення договору поруки не є обов'язковим, а відтак у силу статей 203,215, 553 ЦК України відсутність згоди боржника не є підставою для визнання недійсним договору поруки, укладеного поручителем та кредитором боржника.
З урахуванням частини другої статті 556 та пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора у зобов'язанні. Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що уклавши договір поруки № 20221258/06/2024 від 28.06.2024, за відсутності законодавчих заборон на укладення такого правочину, який не оскаржений та є чинним на момент прийняття рішення, сторонами досягнуто взаємної згоди щодо усіх його істотних умов, у відповідності до принципу свободи договору- тому вказаний договір укладений у повній відповідності із вимогами законодавства.
Після виконання свого обов'язку за договором поруки, позивач звернувся до відповідача з вимогою, щодо погашення заборгованості протягом 5 календарних днів з дня отримання останньої . Вимога направлена відповідачу 20.08.2024 , а 06.09.2024 відділенням поштового зв'язку повернуто за зворотною адресою відправнику, за закінченням встановленого терміну зберігання та отримана позивачем - 24.09.2024.
Суд звертає увагу, що вимогу позивачем направлено відповідачу на адресу зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.Слід зазначити , що безпосередньо факт отримання вимоги знаходиться поза зоною контролю позивача, та є результатом власної вольової поведінки поручителя, який, не отримуючи пошту за належною адресою, має усвідомлювати можливі негативні наслідки.
Неотримання поручителем вимоги про сплату заборгованості за електричну енергію не є підставою для звільнення від зобов'язань за Договором поруки та відповідальності за його невиконання, адже направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Близького за змістом правового висновку дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19.
З урахуванням наведеного вище, судом встановлено вжиття позивачем заходів щодо належного повідомлення відповідача про наявність заборгованості у боржника за основним договором та необхідність її сплати відповідачем у встановлений у вимозі строк.
Отже, у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем щодо здійснення оплати 995 946,95 грн заборгованості.
Статтями 73,74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) , що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідач доводи позивача не спростував, доказів у підтвердження правомірного невиконання зобовязань за договором поруки не надав, як і не надав доказів сплати.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.
З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та таких, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
З урахуванням ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та результату вирішення спору (позов задоволено) судовий збір по справі слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 77, 86, 129, 161, 233, 118, 119, 165, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оскар Пелет", третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне акціонерне товариство "Серін-Ліс" про стягнення боргу в сумі 995 946,95 грн - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оскар Пелет" (вул. Теодора Цьоклера, буд.9-а, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 76014, код 42175782) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (вул. Юрія Іллєнка, буд.31, м. Київ, 04050, код 41916045) 995946,95 грн заборгованості та 11 951,36 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 30.04.2025.
Суддя С. М. Кобецька