Справа № 515/964/24
Провадження № 2-о/513/5/25
Саратський районний суд Одеської області
29 квітня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Миргород В.С.,
при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Давиденка Костянтина Вікторовича, заінтересована особа Татарбунарська міська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, суд, -
13 червня 2024 року заявник через свого представника - адвоката Давиденка К.В. звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з заявою про встановлення факту постійного проживання разом із матір'ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на відмову нотаріуса в оформленні спадкових прав.
Свою заяву обгрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати заявника, ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про її смерть. За життя мати вчинила заповіт, згідно якого заповіла заявнику належну її земельну ділянку площею 3.87 га, що розташована на території Татарбунарської міської ради. Після смерті матері заявник звернувся до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки ним пропущено встановлений законом строк для прийняття спадщини та не надано доказів спільного проживання зі спадкодавцем. Проситьь ухвалити рішення, яким встановити факт постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з розпорядженням в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області Дем'янової О.А. від 13 червня 2024 року, справу передано на розгляд Саратському районному суду Одеської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 31 липня 2024 року справу передано у провадження судді Миргород В.С.
Ухвалою суду від 05 серпня 2024 року провадження у справі було відкрито в порядку окремого провадження; витребувано у державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Колісника Д.Ю. засвідчену належним чином копію спадкової справи № 106/2024, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 .
Заявник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Давиденко К.В. до суду не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені шляхом направлення судового повідомлення на електронну адресу, представник заявника направив заяву щодо розгляду справи без його участі та участі заявника ОСОБА_1 (№ 2286/25-Вх від 08.04.2025 року).
Представник заінтересованої особи, Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області О. Логінов до суду не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, направив заяву щодо розгляду справи без його участі, проти задоволення заявлених вимог заперечень не мав (№ЕП-272/25-Вх від 08.04.2025 року).
Заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, суду надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, не заперечують проти задоволення заяви.
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належним чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали спадкової справи 106/2024, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим 30.12.2016 року Татарбунарським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №498.
17.12.2016 року на випадок своєї смерті ОСОБА_4 зробила заповіт, яким заповіла ОСОБА_1 , земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3.87 га, що розташована на території Татарбунарської міської ради (за межами с.Глибоке) Білгород-Дністровського району Одеської області, яка належала її на підставі Державного акту про право власності на землю серія 11-ОД №082462, виданого Татарбунарською районною державною адміністрацією 13 квітня 2004 року.
Факт родинних відносин, між спадкодавцем та спадкоємцем підтверджено свідоцтвом про народження заявника ОСОБА_1 .
Заявник ОСОБА_1 звернувся до Саратської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але постановою державного нотаріуса від 01.05.2024 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки ним пропущено встановлений законом строк для прийняття спадщини та не надано доказів факту його постіного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно спадкової справи, справа відкрита за заявою ОСОБА_1 , заяви від інших спадкоємців відсутні.
З пояснень в судовому засіданні свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вбачається, разом з заявником проживала його мати ОСОБА_4 . Вони проживали у будинку матері ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 , наразі Білгород-Дністровського району Одеської області та саме ОСОБА_1 доглядав за нею до її смерті.
Згідно довідки Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 06.06.2024 року №20 ОСОБА_1 проживав разом з матерью ОСОБА_4 , з кінця жовтня по день її смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації місця проживання та здійснював догляд за нею.
Встановлення факту спільного проживання із померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 матерью ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, заявнику необхідно для реалізації спадкових прав. Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини відповідно до статті 549 ЦК Української РСР 1963 року.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.
Місцем проживання фізичної особи згідно із частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції положень Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у вказаній редакції) місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.
Пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що законодавець не пов'язує місце відкриття спадщини з місцем реєстрації спадкодавця, а відповідно до статті 1221 ЦК України ототожнює його з останнім місцем проживання останнього, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку.
При цьому відсутність реєстрації спадкодавця за останнім його місцем проживання, зокрема за місцем проживання спадкоємця, не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини частини третьої статті 1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.
За змістом норм статей 1268-1269 ЦК України факт прийняття спадщини тісно пов'язується з постійним проживанням разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, проте окремо встановити факт прийняття спадщини без встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини чинним законодавством не передбачено.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-844/2008 (провадження № 61-1424св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 145/1480/14-ц (провадження № 61-4170св18), від 01 квітня 2019 року у справі № 127/1149/17-ц (провадження № 61-21375св18) та від 05 червня 2019 року у справі № 554/3192/16-ц (провадження № 61-10720вс18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Заявник в іншому порядку, ніж судовий, не може захистити свої права щодо спадщини, а завданням судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Постановлення рішення про задоволення заяви є забезпеченням права сторони на справедливий суд відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи.
Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає надані докази належними та допустимими, а заява підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд-
Заяву задовольнити.
Встановити, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , постійно проживав зі спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на час відкриття спадщини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 29.04.2025.
Суддя В. С. Миргород