Справа № 504/4218/24
Номер провадження 2/504/1429/25
28.04.2025с-ще Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Литвинюк А.В.,
секретаря судового засідання Батяла М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , який діє в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, в якому просив стягнути заборгованість за договором позики у загальному розмірі 191870,40 грн, яка складається з 134848,00 грн - суми заборгованості, 15000,00 грн - штрафу за прострочення повернення позики, 35280,00 грн - пені у розмірі 10% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, 6742,40 грн штрафу у розмірі 5% від суми позики, а також судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 1918,70 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 40000 грн.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача посилається на те, що 24.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошей у розмірі 134848,00 грн в строк до 24.06.2022 року. Факт отримання грошових коштів підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 24.12.2021 року.
Однак, після закінчення встановленого строку повернення коштів, відповідач в добровільному порядку свого зобов'язання не виконав, що стало підставою для звернення до суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 року справу розподілено судді Литвинюк А.В.
Ухвалою суду від 18.10.2024 року відкрито провадження та призначено розгляд даної справи у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст.128-130 ЦПК України.
В судове засідання, призначене на 28.04.2025 року позивач та його представник не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином, однак 16.12.2024 року представник позивача, адвокат Непомнющий О.М. через систему «Електронний суд» звернувся до суду з заявою, в якій просив суд здійснювати розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, позовні вимоги підтримав та не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_3 про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвали суду та судових повісток на адресу реєстрації, що підтверджується відповіддю Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 16.10.2024 року №03.1-12.01/4234, однак, у судове засідання, призначене на 28.04.2025 року не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
При цьому суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з п.1 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку.
Відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав для відкладення судового засідання чи оголошення перерви в судовому засіданні у відповідності до положень ст.223 ЦПК України, судом не встановлено.
Згідно з ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У відповідності до ч.2 ст.282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Приймаючи до уваги, що дві судові повістки були повернуті поштою з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а одна судова повістка була отримана відповідачем особисто, суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача, який сповіщений про розгляд справи належним чином, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, ухваливши заочне рішення у справі, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, оскільки, надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 24.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошей, відповідно до якого позикодавець передав, а позичальник прийняв грошову суму у розмірі 134848,00 грн. в строк до 24.06.2022 року.
Відповідно до п.2 зазначеного договору позика передається позикодавцем без мети отримання прибутку позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою. Підписання цього договору позичальником підтверджує факт одержання ним від позикодавця грошових коштів в сумі, визначеній в п.1 цього договору. Підписаний позичальником договір є доказом передачі позики від позикодавця до позичальника.
Підпунктом 3.2 зазначеного договору сторони погодили графік повернення позичальноком позиченої суми.
Згідно з п.7 зазначеного договору, в разі коли позичальник не поверне позикодавцю позику (або її частину) у встановлений строк (або достроково у випадках, передбачених цим договором), позикодавець вправі стягнути заборгованість за позикою та неустойку, згідно п.8 цього договору у примусовому порядку, відповідно до діючого законодавства.
Відповідно до п.8 зазначеного договору, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики (або її частину) у встановлений строк, позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням штрафу та пені в наступному порядку:
-в разі якщо прострочення повернення позики, тобто повернення позики з порушенням строків встановлених у графіку, визначеному в п.3.2 цього договору, складає менше 5 днів, то сума штрафу дорівнює 200 грн за кожен день прострочення;
-в разі якщо прострочення повернення позики, тобто повернення позики з порушенням строків встановлених у графіку, визначеному в п.3.2 цього договору, складає більше 5 днів, то сума штрафу дорівнює 500 грн за кожен день прострочення;
-встановленого індексу інфляції за весь час прострочення;
-пеню у розмірі 10% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення та за кожне відповідне неналежне виконання умов цього договору, а також штраф у розмірі 5 % від суми позики, зазначеній у п.1 цього договору, за кожне порушення строків сплати позики.
24.12.2021 року ОСОБА_3 власноручно склав письмову розписку, у відповідності до якої останнім засвідчено, що він отримав від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 134848,00 грн, які зобов'язується повернути не пізніше 24.06.2022 року.
Однак, після закінчення встановленого строку повернення коштів, відповідач в добровільному порядку свого зобов'язання не виконав.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно зі ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з вимогами ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 ст.545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч.ч.1,4 ст.545 ЦК України).
З огляду на те, що ОСОБА_3 не повернув борг у розмірі 134848,00 грн, суд приходить до висновку про те, що відповідач істотно порушив норми чинного законодавства та умови договору позики грошей від 24.12.2021 року не виконавши взяті на себе зобов'язання щодо повернення боргу, внаслідок чого, у останнього виникла заборгованість.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Як вбачається з договору позики грошей від 24.12.2021 року та розписки від 24.12.2021 року, сторонами обумовлено строк повернення грошових коштів, а саме до 24.06.2022 року.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження сплати вказаних коштів в обумовлений термін, відповідачем під час розгляду справи в порушення вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, до суду не надано.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідачем не було повернуто позикодавцеві позику у строк, передбачений договором позики грошей від 24.12.2021 року та розпискою від 24.12.2021 року, позикодавцеві позику, що є істотним порушенням їх умов, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при його укладенні, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що вимоги представника позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики грошей від 24.12.2021 року у загальному розмірі 191870,40 грн, яка складається з 134848,00 грн - суми заборгованості, 15000,00 грн - штрафу за прострочення повернення позики, 35280,00 грн - пені у розмірі 10% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, 6742,40 грн штрафу у розмірі 5% від суми позики є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1918,70 грн.
Також, представником позивача у позові заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат понесених на правничу допомогу в сумі 40000 грн.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським об'єднанням, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.6 ст.137 ЦПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Таким чином, опис наданих послуг та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження їх сплати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Цивільний процесуальний кодекс України передбачає такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Так, представником позивача на підтвердження здійснення витрат пов'язаних з розглядом справи надано:
-копію договору про надання правової допомоги від 01.10.2021 року, укладений між адвокатом Непомнющим О.М. та ОСОБА_1 ;
-копію акту розрахунку до договору про надання правової допомоги від 01.10.2021 року, укладений 09.09.2024 року між адвокатом Непомнющим О.М. та ОСОБА_1 ;
-копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №761, виданого 13.06.2012 року;
-копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги №1304113 від 25.09.2024 року.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
Проте, представником позивача не надано достатніх доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу (детального опису робіт, погодженого адвокатом та клієнтом, актів прийому-передачі виконаних адвокатом робіт, квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), відтак, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правову допомогу з позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1,2,5,12,13,76-82,89,137,141,246,263-265,268,280-282,352,354 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 , який діє в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість у розмірі 191870 гривень 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1918 гривень 70 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Литвинюк А. В.