вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" квітня 2025 р. Справа№ 910/9418/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Акімова А. В.
від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Комунального підприємства "Київський метрополітен"
на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2024 (повний текст рішення складено та підписано 02.12.2024)
у справі № 910/9418/24 (суддя Блажівська О. Є.)
за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"
до Київської міської ради
про визнання права власності за набувальною давністю
Короткий зміст позовних вимог.
В липні 2024 року Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 1984 року по день звернення до суду відкрито, добросовісно та безперервно володіє приміщеннями квартир № 1 та № 3 в будинку 162 по вул. Антоновича у м. Києві , а відтак, наявні правові підстави для визнання за КП "Київський метрополітен" права власності на вказані квартири за набувальною давністю в порядку статті 344 ЦК України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/9418/24 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що сам по собі факт користування позивачем спірним майном не є підставою для виникнення у нього права власності саме за набувальною давністю, а тому суд дійшов висновку, що у позивача відсутні підстави для набуття права власності на спірне майно з підстав, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.
Короткий зміст апеляційної скарги, її доводів та заперечень
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/9418/24, КП "Київський метрополітен" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 328, 344 ГПК України, ст.ст. 86, 210 ГПК України, ухвалити нове рішення про визнання за КП "Київський метрополітен" права власності на нерухоме майно за набувальною давністю на квартир на квартири № 1 та № 3 в будинку 162 по вул. Антоновича у м. Києві .
Зокрема, скаржник зазначає, що наданими доказами підтверджується фактичне користування спірними квартирами, в той час, як за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, відомості щодо спірних квартир відсутні.
Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що позов про право власності за давністю володіння не може заявлятися особою, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником, а надані позивачем докази лише підтверджують факт користування майном, яке належить до складу комунального.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, яка залучена до справи і врахована судом.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 (у складі колегії суддів: головуюча суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Київський метрополітен" на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі №910/9418/24 та призначено її до розгляду на 19.03.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 за клопотанням представника КП "Київський метрополітен" розгляд справи постановлено здійснювати у режимі відеоконференції у системі ВКЗ.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 продовжено строк розгляду апеляційної скарги КП "Київський метрополітен" на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/9418/24; розгляд апеляційної скарги відкладено на 16.04.2025.
У судовому засіданні 16.04.2025 у режимі відеоконференції взяла участь представниця позивача, яка підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач явку свого представника у судове засідання 16.04.2025 не забезпечив. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, КП "Київський метрополітен" користується приміщеннями квартир № 1 та № 3 в будинку 162 по вул. Антоновича у м. Києві з 1984 року по день розгляду справи в якості кімнат відпочинку локомотивних бригад.
Відповідно до технічного паспорту виготовленого станом на 24.10.2023 квартира № 1 в будинку 162 по вул. Антоновича у м. Києві є трикімнатною, загальна площа 70,1 кв.м.
Відповідно до технічного паспорту виготовленого станом на 24.10.2023 квартира № 3 в будинку 162 по вул. Антоновича у м. Києві є однокімнатною, загальна площа 37,1 кв.м.
18.10.2023 Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (КП КМР "КМ БТІ") надало КП "Київський метрополітен" інформаційні довідки КВ-2023 №31186 №31187, якими повідомило про те, що за даними реєстрових книг Бюро, квартири № 1 та № 3 в буд. 162 на вул. Антоновича (колишня вул. Горького) в м. Києві на праві власності не зареєстровані.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номера інформаційних довідок № 335731620 та № 335729608) за вказаними параметрами запиту у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно (квартири № 1 та № 3 в будинку 162 по вул. Антоновича у м. Києві ) відомості відсутні.
Звертаючись з позовом у даній справі, КП "Київський метрополітен" послалось на те, що ним оплачуються комунальні послуги, зокрема, оплата за користування електроенергією до 2022 року здійснювалось КП "Київський метрополітен" відповідно до фактично наданих показників лічильників, з 2022 року оплата за користування електроенергією здійснюється завідуючою кімнат відпочинку локомотивних бригад Електродепо "Оболонь" Комунального підприємства "Київський метрополітен".
Як доказ сплати комунальних послуг за користування спірними квартирами позивачем надано копію акту отриманих послуг АК "Київенерго" від 19.08.2018, бухгалтерської довідки за січень 2018 року, квитанції про сплату комунальних послуг: за грудень 2017, від 13.01.2023, від 15.01.2024, від 12.02.2024, від 12.02.2024 від 14.03.2024, від 13.04.2024, від 21.05.2024. При цьому позивачем повідомив, що квитанції про сплату комунальних послуг за період з 1999 по 2014 знищені, що підтверджується актом від 15.01.2014 № 1 "Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду", актом від 01.12.2015 № 1 "Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду", актом від 02.08.2018 № 2 "Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду", актом від 26.08.2022 № 2 "Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду".
Факт користування квартирами позивач також підтверджує письмовими пояснення завідуючої кімнат відпочинку локомотивних бригад, черговими кімнат відпочинку. Позивачем також до позовної заяви, як додатки долучено копію: журналу явки на роботу чергових кімнат відпочинку цеху експлуатації; книгу явок в кімнати відпочинку та побудки машиністів і помічників машиністів; книгу обліку заміни постільної білизни; журналу обліку використання лікарських засобів з аптечки першої допомоги; книгу перевірок керівниками електродепо і служби рухомого складу санітарного стану кімнат локомотивних бригад.
На думку позивача, оскільки він відкрито, добросовісно та безперервно володіє приміщеннями спірних квартир з 1984 року по день звернення до суду, наявні правові підстави для визнання за КП "Київський метрополітен" права власності на вказані квартири за набувальною давністю в порядку статті 344 ЦК України.
Відповідач - Київська міська рада, у поданому до суду 02.09.2024 відзиві на позов заперечував проти позовну, посилаючись на те, що позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто, особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає, хто є власником майна. У такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений характер.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
За змістом частин 1 та 2 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтею 15 ЦК України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин 1 та 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності таких умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 вказано, що за змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Отже, під час вирішенні питання щодо можливості визнання права власності на майно за набувальною давністю обов'язковою є наявність сукупності таких критеріїв, відсутність хоча б одного із яких виключає задоволення позову у аналогічних правовідносинах:
- добросовісність - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- безтитульність - це фактичне володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності;
- відкритість - володіння вважається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні;
- безперервність - це володіння протягом всього строку набувальної давності, якщо таке не переривалося.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 344 ЦК України.
Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №924/925/17 та від 22.05.2018 у справі №922/1574/17).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №552/1354/18 позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна.
Матеріалами справи підтверджено, що при зверненні з даним позовом КП "Київський метрополітен" посилався на те, що користується приміщеннями квартир № 1 та № 3 в будинку 162 по вул. Антоновича у м. Києві з 1984 року по день розгляду справи в якості кімнат відпочинку локомотивних бригад.
Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, відповідно до рішення Київської міської ради від 2 грудня 2010 року №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" житловий будинок № 162 на вул. Антоновича у м. Києві, у якому знаходяться спірні квартири, переданий до комунальної власності міста Києва.
Рішення Київської міської ради від 2 грудня 2010 року №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" є чинним.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про комунальну власність" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд і в своїх інтересах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Комунальна власність - рухоме і нерухоме майно, земля, природні ресурси, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, майнові права, результати виконаних робіт, надані послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші речі, цінні папери, матеріальні і нематеріальні блага, які на праві власності належать територіальній громаді.
В статті 3 Закону України "Про комунальну власність" передбачено, що склад і перелік об'єктів комунальної власності затверджується сільською, селищною, міською радою.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про комунальну власність" комунальне підприємство управляє комунальним майном на основі права господарського відання. Підприємство користується та розпоряджається належним йому майном з урахуванням цілей, визначених власником і встановлених ним обмежень. Підприємство, яке здійснює управління комунальною власністю на основі права господарського відання не може продавати нерухоме майно підприємства, здавати його в оренду, передавати як заставу, вносити в якості внеску до статутного фонду господарських товариств та здійснювати інші операції щодо розпорядження цим майном без згоди власника.
Комунальне підприємство, яке управляє комунальною власністю на підставі господарського відання може вільно розпоряджається іншим майном, якщо територіальна громада або відповідний орган місцевого самоврядування не встановили відповідних обмежень
З урахуванням вище зазначеного місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірні належать до складу комунального майна територіальної громади міста Києва, що розміщені в Голосіївському районі, а надані позивачем письмові докази підтверджують лише факт користування вказаними приміщеннями квартир.
Отже, в даному випадку, позивач, як Комунальне підприємств, мало бути обізнаним що спірне майно перебуває у нього на праві користування.
Поряд з цим, як вірно враховано судом, відсутність інформації про власника спірних квартир в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо спірних квартир зумовлена тим, що останні було віднесено до складу комунальної власності рішенням від 2 грудня 2010 року, тобто до 2013 року.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 911/1603/19 речові права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не підлягали обов'язковій реєстрації. Таким чином, відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність права.
Таким чином, те, що право власності на спірне майно ( не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав за територіальною громадою міста Києва не спростовує факту набуття останнім такого права на спірне майно до початку функціонування вказаного реєстру.
Також судом враховано, що відповідно до листа Мінюсту від 21.07.2022 №59595/Б-5053/19.1.3, коли мова йде про нерухоме майно державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 01 січня 2013 року, достатньо пересвідчитися у факті перебування такого майна у державній або комунальній власності. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 травня 2024 року у справі №320/9465/21.
Згідно ст. 26 Закону України "Про комунальну власність" підставами припинення права комунальної власності є: відчуження об'єктів комунальної власності; безоплатна передача об'єктів комунальної власності до державної; приватизація об'єктів комунальної власності; за інших підстав передбачених законодавством України.
Тобто, для набуття права власності на житло, яке перебуває у комунальній власності, слід дотримуватись відповідного законодавчо визначеного порядку приватизації житла, що відповідає правій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.01.2019 у справі №755/16913/16-ц).
З огляду на викладене, а також той факт, що позивач усвідомлював, що спірні квартири належали йому на праві користування, в той час, як сам по собі факт користування спірним майном не є підставою для виникнення у нього права власності, саме за набувальною давністю, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, про не доведення позивачем усіх обставин, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а відтак, вмотивованою є відмова в позові.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/9418/24 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана - 29.04.2025.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко