Справа №336/10139/24
Пр.4-с/336/4/2025
17 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретаря судового засідання: Теряник А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі цивільну справі №336/10139/24 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , старший державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ляшенко Дмитро Дмитрович, на дії державного виконавця,-
11.10.2024 представник заявника адвокат Мідяний Є.О. в інтересах заявника через систему «Електронний суд» звернувся із вказаною скаргою, за змістом якої просить визнати неправомірними та скасувати рішення (повідомлення) старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ляшенка Дмитра Дмитровича від 26 вересня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, а саме: виконавчого листа №336/7883/23, виданого 08.08.2024 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, про встановлення порядку участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також дії старшого державного виконавця щодо повернення виконавчого листа стягувачу. Також сторона заявника просить зобов'язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрити виконавче провадження за цим виконавчим листом.
За змістом скарги рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у цивільній справі 336/7883/23, пр.2/336/356/2024 від 18.06.2024, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні сина задоволено частково. Встановлено наступний порядок участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : спілкування шляхом телефонного або інтернет зв'язку щоденно у будь-який час за попередньої домовленості з ОСОБА_2 і зі згоди ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду набрало законної сили 19.07.2024, на підставі заяви стягувача судом видано два виконавчих листа - щодо порядку участі відповідача (08.08.2024) у вихованні сина та щодо судових витрат. 08.08.2024 виконавчий лист пред'явлений до виконання до Центрального відділу ДВС ц м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса), проте 07.10.2024 заявник отримав повідомлення від 26.09.2024 про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання відповідно до п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконання даного рішення, на думку державного виконавця, не передбачає застосування заходів примусового виконання рішення.
З підстав, передбачених ст.55 Конституції України, ст.1, 26, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 447, 448 ЦПК України, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи, що рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, на підставі якого видано виконавчий лист, передбачає застосування заходів примусового виконання, представник заявника адвокат Мідяний Є.О. просить задовольнити скаргу.
Ухвалою суду від 15.10.2024 постановлено скаргу прийняти до свого провадження, призначити судове засідання у справі, повідомити про подання скарги, час та місце проведення судового розгляду у справі заявника та заінтересовану особу.
Ухвалою суду від 13.12.2024 із занесенням до протокола судового засідання залучено до участі у справі заінтересовану особу - боржника у даному провадженні Назаренко Д.В., яка має електронний кабінет у системі «Електронний суд» та обізнана із розглядом скарги, отримувала доступ до записів судових засідань (повідомлення №11827 від 23.02.2025).
Представник заявника в судовому засіданні 20.02.2025 підтримав доводи скарги, просив задовольнити її, наголосив, що дії державного виконавця суперечать чинному законодавству, що зумовило порушення прав стягувача.
В подальшому відповідно до клопотання представник заявника адвокат Мідяний Є.О. за вх.№ від 17.04.2025 просив здійснювати розгляд за відсутності сторони заявника відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України.
Заінтересована особа старший державний виконавець Ляшенко Д.Д., що діє на підставі довіреності, у вказаному судовому засіданні просив відмовити у задоволенні скарги, підтримав доводи, наведені у письмових запереченнях, які надані до суду (відзив).
За змістом відзиву заінтересована особа вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню із посиланням на перелік заходів виконавчого провадження, що може вчинити державний виконавець відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Так, старший державний виконавець Ляшенко Д.Д. вважає, що законом не передбачено примусових заходів щодо виконання вказаного рішення суду, дитина мешкає в Республіці Болгарія із матір?ю, що позбавляє виконавця можливості здійснити належне повідомлення боржника про наявність виконавчого провадження, виконавчі дії та заходи примусового виконання, тому просить відмовити у задоволенні скарги.
З урахуванням вимог ст.450 ЦПК України, п.7 Листа ВССУ від 28.01.2013 № 24-152/0/4-13 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі», оскільки підстав для залучення інших осіб судом не встановлено, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за даного суб'єктного складу.
Розглянувши викладені у скарзі доводи особи, яка звернулась зі скаргою, заперечення заінтересованої особи, дослідивши наявні письмові докази, надавши оцінку наявним матеріалам справи, суд приходить до висновку, що заявлені у скарзі вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у цивільній справі №336/7883/23, пр.2/336/356/2024 від 18.06.2024 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні сина задоволено частково. Встановлено наступний порядок участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : спілкування шляхом телефонного або інтернет зв'язку щоденно у будь-який час за попередньої домовленості з ОСОБА_2 і зі згоди ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 19.07.2024.
Матеріалами справи підтверджено, що виконавчий лист від 18.06.2024 виданий Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 08.08.2024 (по суті спору), поданий до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), проте 26.09.2024 згідно з п.7 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» повернутий стягувачу.
Згідно з повідомленням про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, винесеного старшим державним виконавцем відділу ДВС Ляшенком Д.Д. 26.09.2024 за результатом розгляду заяви щодо примусового виконання виконавчого листа №336/7883/23, виданого Шевченківським районним судом м.Запоріжжя 08.08.2024, оскільки виконавчий лист не має резолютивну частину рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень. Тому на підставі п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається без прийняття до виконання.
Копія повідомлення стягувачем (заявником) отримана 07.10.2024, що свідчить про дотримання строків звернення зі скаргою до суду, визначених ч.1 ст.449 ЦПК України.
Суд при розгляді справи наголошує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року).
Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 3, ч.1 ст.5 ЗУ «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За приписами ст. 10 вказаного нормативно-правового акта, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону України № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Суд також враховує, що згідно з роз'ясненнями, наведеними у п.9 узагальнення ВССУ від 25.09.2015 «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах», зміна способу та порядку виконання рішення - це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов'язки суб'єктів виконавчого провадження під час їх вчинення. Тобто судом вживаються нові заходи для реалізації рішення суду в разі неможливості його виконання у порядку і спосіб, що встановлені раніше. Таким чином, аналіз підстав для визначення іншого способу виконання судового рішення, ніж той, що передбачений та встановлений безпосередньо рішенням суду, ухваленим в результаті розгляду справи по суті, є компетенцією суду та не може бути предметом аналізу державного виконавця на стадії виконання судового рішення.
Щодо процесуальних аспектів розгляду скарги, суд зауважує, що згідно з ч.1 ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За положеннями ч.1,5 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено ч.1,2 ст.451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до змісту ч.1 ст.431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до п.4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮУ від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованого в МЮУ 02.04.2012 за № 489/20802, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених ч.4 ст.4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Так, підставою для винесення повідомлення старшого державного виконавця Ляшенка Д.Д. від 26.09.2024 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання стали положення п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Проте, суд наголошує, що статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» способи примусового виконання рішення вичерпно не врегульовані. У залежності від змісту зобов'язання до боржника можуть застосовуватися й інші заходи примусового виконання рішення, що забезпечують досягнення мети виконавчого провадження.
Відповідно до ч.1 ст.271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Тобто, в разі наявності обґрунтованих підстав для цього, державний виконавець не позбавлений права звернутись до суду із відповідною заявою.
Тому, на переконання суду, дії державного виконавця з повернення виконавчого документа є неправомірними, відповідно, інтереси скаржника мають бути захищені у визначений ним у скарзі спосіб, що відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства.
Разом з цим, суд зауважує, що за положеннями ч.1 ст.41 зазначеного нормативно-правового акта, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Тобто, прямого обов'язку розглянути питання про відкриття виконавчого провадження в даному випадку (в разі скасування повідомлення державного виконавця) чинним законодавством не передбачено.
Відповідно, суд вважає за необхідним зобов'язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) розглянути в передбаченому законом порядку питання про відкриття виконавчого провадження та відкрити виконавче провадження згідно з виконавчим листом, виданим Шевченківським районним судом м. Запоріжжя від 08.08.2024 у справі №336/7883/23.
Керуючись приписами ч.4 ст.263 ЦПК України, суд зазначає, що згідно з постановою Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 439/1475/18, пр.61-3069св23, визначаючи, чи судове рішення (щодо вирішення спору по суті) підлягає примусовому виконанню, суди мають враховувати, що, за загальним правилом, примусовому виконанню підлягають усі судові рішення, які неможливо виконати без застосування заходів примусового виконання у виконавчому провадженні, зокрема, якщо боржник відмовляється добровільно виконати рішення суду на користь стягувача і поза межами виконавчого провадження в інший спосіб та порядок стягувач не може виконати таке рішення суду. В оцінці того, якому саме заходу примусового виконання відповідає зміст зверненого до виконання рішення суду, суду потрібно враховувати його суть та зміст.
Під час розгляду скарг на рішення (повідомлення) державного/приватного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що виконавчий документ не передбачає вжиття заходів примусового виконання рішень, суд у кожній справі має виходити з конкретних обставин, зокрема, з'ясовувати, чи покладається на боржника обов'язок вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, передати майно стягувачу, сплатити грошові кошти тощо. Подібні висновки Верховний Суд сформулював у постанові від 27 червня 2022 року у справі № 356/177/18 (провадження № 61-11895св21).
Так, суд дійшов висновку про те, що належним та повним виконанням ухваленого рішення суду у згаданій справі буде досягнення остаточної правової мети звернення особи за судовим захистом з позовом, який суд частково задовольнив, ухваливши відповідне рішення, - про виконання боржником встановленого судом порядку участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітнього сина.
З наведених підстав суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.453 ЦПК України слід роз'яснити державному виконавцю, що про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Керуючись ст. 4, 18, 258-260, 263, 271, 431, 447-451, 453 ЦПК України, суд, -
Скаргу задовольнити.
Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ляшенка Дмитра Дмитровича щодо повернення виконавчого документа стягувачу, а саме: виконавчого листа №336/7883/23, виданого 08.08.2024 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, без прийняття до виконання.
Визнати неправомірним та скасувати повідомлення старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ляшенка Дмитра Дмитровича від 26 вересня 2024 року про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання, а саме: виконавчого листа №336/7883/23, виданого 08.08.2024 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя.
Зобов'язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) розглянути в передбаченому законом порядку питання про відкриття виконавчого провадження та відкрити виконавче провадження на підставі виконавчого листа, виданого 08.08.2024 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя у цивільній справі №336/7883/23, про встановлення порядку участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15-ти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 15-ти днів з дня її вручення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Ухвала суду складена та підписана 17.04.2025.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Суддя Л.А. Вайнраух