Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/74/25
Провадження № 1-кп/499/60/25
30 квітня 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Іванівка Одеської області обвинувальний акт кримінального провадження №12024167260000062 від 04.10.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 у вчинені кримінальних правопорушень ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,-
ОСОБА_4 в невстановлений період часу, але не пізніше 04.10.2024, перебуваючи за місцем проживання, за адресою: АДРЕСА_2 , переглядаючи додаток «Телеграм», на одному невідомому каналі знайшов оголошення щодо виготовлення та продажу офіційного документа, а саме посвідчення водія. Після цього, у ОСОБА_4 виник протиправний умисел, направлений на підроблення офіційного документа (посвідчення водія) та його подальше використання. Він вирішив отримати посвідчення водія на своє ім'я всупереч порядку, установленому Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету міністрів України №340 від 08.05.1993 року, з метою його подальшого використання всупереч установленому законом порядку.
На виконання свого протиправного наміру, діючи умисно, з метою подальшого використання підробленого посвідчення водія, ОСОБА_4 використовуючи додаток «Телеграм», надіслав повідомлення на невстановлений досудовим розслідуванням номер телефону, який був вказаний в оголошенні та повідомив невстановлену особу про намір придбати посвідчення водія, з відкритими категоріями «А, В, С» на своє ім'я.
Реалізуючи кримінально-протиправний умисел, направлений на пособництво невстановленій особі у підробленні офіційного документа, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_4 вступив у змову з невстановленою особою та достовірно знаючи, що його особисті дані та документи будуть використані для підроблення посвідчення водія, виступаючи пособником протиправних дій невстановленої особи, надав вказаній особі свої особисті дані, а також свою фотокартку, для подальшого їх внесення до підробленого документу, тобто надав засоби та сприяв підробленню офіційного документу посвідчення водія.
У подальшому, невстановлена особа, у невстановлений час та у невстановленому місці, підробила офіційний документ (посвідчення водія), яке надає право керувати транспортним засобом та видається відповідно до Постанови КМУ від 08.05.1993 №430 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та доступу громадян до керування транспортними засобами», а саме бланк посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 22.09.2024 на право керування транспортними засобами категорії «А, В, С» видане ТСЦ 1242, на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке згідно Єдиного державного реєстру МВС України, ОСОБА_4 не видавалось та в невстановлений період часу, але не пізніше 04.10.2024 передала останньому для його подальшого використання.
Далі, в невстановлений період часу, але не пізніше 04.10.2024 , ОСОБА_4 , у відділені ТОВ «Нова Пошта» отримав посилку, всередині якої знаходився офіційний документ, який надає право керувати транспортним засобом та видається відповідно до Постанови КМУ від 08.05.1993 №430 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та доступу громадян до керування транспортними засобами», а саме посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 22.09.2024 на право керування транспортними засобами категорії «А, В, С», видане на його ім'я, яке не відповідає встановленому зразку аналогічного бланку посвідчення водія, що перебуває в офіційному обігу на території України, яке став зберігати при собі з метою його подальшого використання.
Таким чином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358 КК України - у підробленні посвідчення, яке видається установою, яка має право видавати такий документ і яке надає право з метою використання його підроблювачем, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Далі, 04.10.2024 приблизно о 12:35 годині, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час керування механічним транспортним засобом - легковим автомобілем марки «Honda», реєстраційний знак НОМЕР_2 , керування яким згідно Постанови Кабінету міністрів України №340 від 08.05.1993 року, потребує наявності посвідчення водія, категорії «В», був зупинений працівниками поліції, у складі екіпажу «Океан 502» Управління патрульної поліції ГУНП в Одеській області, на 401 км автодороги Одеса-Київ.
Після цього ОСОБА_4 при зазначених вище обставинах, діючи з умислом, направленим на використання завідомо підробленого документу, з мотивів підтвердження наявності у нього права на керування вказаним механічним транспортним засобом, достовірно знаючи, що він не отримував посвідчення водія у встановленому законом порядку - пред'явив вказаним працівникам управління патрульної поліції, вищевказаний завідомо підроблений офіційний документ - посвідчення водія, на власне ім'я, серії НОМЕР_1 від 22.09.2024, яке надавало йому право керування транспортними засобами категорії «А, В, С», яке не відповідає встановленому зразку, аналогічного бланку посвідчення водія, що перебуває в офіційному обігу на території України, чим умисно його використав.
Таким чином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358 КК України - у використанні завідомо підробленого документа.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , в скоєних діяннях визнав себе винуватим повністю, підтвердив у своїх свідченнях сутність пред'явленого йому обвинувачення, мотив і спосіб вчинення інкримінованих діянь, в скоєнному розкаявся.
Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і учасниками процесу не оспорюються.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.
Прокурор в судовому засіданні не заперечив, щодо розгляду кримінального провадження у порядку ст.349 КПК України не досліджуючи обставини справи, а обмежившись дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого.
Обвинувачений та захисник також не заперечили, щодо розгляду кримінального провадження у порядку ст.349 КПК України не досліджуючи обставини справи, а обмежившись дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого.
Оскільки учасники судового провадження не заперечували, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин даної справи, при цьому, судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, та у суду немає сумнівів у добровільності його позиції, йому роз'яснено про позбавлення його права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
При відсутності заперечень учасників судового провадження, сумнівів в правдивості свідчень ОСОБА_4 суд, в порядку ч.3 ст.349 КПК України, обмежив судовий розгляд допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Крім того, це повністю узгоджується з вимогами п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Суд, розглядаючи питання про правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 , керуючись ст. 337 КПК України, яка визначає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, приходить до висновку, що його дії за ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, кваліфіковані правильно.
На підставі всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, вислухавши прокурора, покази обвинуваченого, який свою вину визнав в повному обсязі, суд вважає що вина ОСОБА_4 в скоєних кримінальних правопорушеннях передбачених ч.3 ст. 358, ч.4 ст.358 КК України є доведеною, в його діяннях має місце склад кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст. 358, ч.4 ст.358 КК України.
Відповідно до ст. 12 ч. 4 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 358 ч. 3 КК України, вчинене обвинуваченим, є нетяжким злочином.
Відповідно до ст. 12 ч. 2 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 358 ч. 4 КК України, вчинене обвинуваченим, є кримінальним проступком.
Відповідно до ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суди мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винуватого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Обставини, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 - відсутні.
Обставини, які згідно ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_4 - щире каяття.
При вивченні особи обвинуваченого судом встановлено, що ОСОБА_4 раніше не судимий згідно ст.89 КК України, не працює, характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра, нарколога не перебуває, є інвалідом ІІ групи.
Захисник обвинуваченого просила при призначені покарання врахувати стан здоров'я її підзахисного, наголошувала, що він регулярно проходить лікування, так як у нього тяжка стадія захворювання, що підтверджується виписками з історії хвороби.
Просить суд застосувати при призначені покарання ст.69 КК України визначивши покарання у вигляді штрафу, так як вину він визнає, щиро кається у вчиненому, вчинив кримінальні правопорушення під впливом емоційного стану хворої людини.
При вирішенні питання про призначення покарання суд враховує практику Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання.
Так, у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При цьому суд також враховує правову позицію Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену Постанові від 28.05.2020 року (справа №753/13972/17; провадження № 51-986км20), згідно якої Верховний суд зазначив, що законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за вчинення того чи іншого злочину.
Враховуючи вищезазначені обставини в сукупності, за глибоким переконанням суду, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання, ставлення обвинуваченої до скоєного, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженої, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає за необхідне засудити обвинуваченого ОСОБА_4 до покарань передбачених санкціями ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України з урахуванням вимог ст.. 70 КК України.
Стосовно клопотання сторони захисту щодо застосування ст.69 КК України суд констатує, що однією з обов'язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання.
Верховний суд у Постанові від 27.03.2025 року справа № 953/3196/23 зазначив, що під час застосування ст. 69 КК України необхідно не лише встановити наявність двох і більше пом'якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виняткових випадках.Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.У будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Аналізуючи посилання сторони захисту, якими вони обґрунтовують необхідність застосувати до обвинуваченого положення ст.69 КК України, суд вважає що підстави для застосування ст.69 КК України відсутні, а доводи не обґрунтовані, так як судом не встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчинених кримінальних правопорушень.
З урахуванням зазначеного на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, суд вважає за можливе визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та призначити до відбування обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі за санкцією ч.3 ст.358 КК України.
Водночас, вирішуючи питання про необхідність реального відбування обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі за вчинене кримінальне правопорушення, суд враховує, фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, те що ОСОБА_4 скоїв нетяжкі кримінальні правопорушення, провину у яких визнав, усвідомив протиправність своєї поведінки, щиро розкаявся, має постійне місце проживання, є інвалідом ІІ групи, згідно зі ст. 89 КК України не судимий, позицію прокурора щодо міри покарання, тому вважає, що до обвинуваченого ОСОБА_4 можливо застосувати положення ст. 75 КК України та звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням.
В силу положень ч. 1 ст. 76 КК України, суд звільняючи ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, покладає на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, що з урахуванням критичного ставлення до своїх дій, відповідатиме меті його застосування і не обумовить порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Саме таке покарання суд вважає справедливим, пропорційним, необхідним та достатнім для виправлення винного і запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Питання про долю речових доказів і документів підлягають вирішенню на підставі ч.9 ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати на залучення експертів відповідно до ч.2 ст.124 КПК України підлягають стягненню із обвинуваченого.
Цивільний позов не заявлявся.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3, ч. 4 ст. 358 КК України та призначити покарання:
-за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;
-за ч.4 ст.358 КК України у виді 1-го (одного) року пробаційного нагляду.
У відповідності до ч.1 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_4 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та остаточно визначити покарання - позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк - 1 (один) рік.
Згідно п.1 та п.2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Стягнути із ОСОБА_4 процесуальні витрати на залучення експертів в розмірі 3183,60 грн. на користь держави.
Цивільний позов по справі не заявлявся.
Арешт накладений на підставі ухвали слідчого судді Іванівського районного суду Одеської області від 10.10.2024 року на посвідчення водія НОМЕР_1 виданого ТСЦ1242 від 22 вересня 2024 року на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на відкриту категорію права керування А,В,С яке запаковане до сейф-пакету FPS5013560 - скасувати/
Речові докази по справі - посвідчення водія НОМЕР_1 виданого ТСЦ1242 від 22 вересня 2024 року на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на відкриту категорію права керування А,В,С - знищити.
На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду через Івановський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно вручити сторонам судового провадження.
Суддя ОСОБА_6