30.04.2025
Справа № 497/758/25
Провадження № 2/497/701/25
30 квітня 2025 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кодінцевої С.В.,
за участю секретаря - Мунтянової В.Р.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Василівської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності, -
Позивачі звернулися до суду з даною заявою та просять постановити рішення, яким визнати за ними право власності на 1/3 частку за кожним житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як за членами робочого двору.
В обґрунтування позову, позивачі стверджують, що станом на 14.04.1991 року домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 відносилось до суспільної групи колгоспний двір. Усі вони позивачі були зареєстровані і проживали в цьому домоволодінні як станом на 1991 рік, так і до тепер, а тому є власниками цього домоволодіння в рівних частках відповідно до ст.ст.120, 123 ЦК УРСР 1963 року. Наразі вони звернулись до державного реєстратора з заявою про реєстрацію права власності на належне їм домоволодіння, але їм було відмовлено через відсутність у них правовстановлюючих документів на житловий будинок.
Зазначене стало приводом для звернення до суду
Ухвалою від 02.04.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовчий розгляд на 23.04.2025 року о 10:00 годині (а.с.26), про що були повідомлені сторони (а.с.27).
В підготовчому засідання 23.04.2025 року:
- позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги з урахуванням поданого уточнення до них, наполягав на їх задоволенні. Пояснив, що суду надано усі докази, в тому числі наразі надано довідку Василівської сільської ради Болградського району Одеської області від 22.04.2025 року за № 126/02-17 про статус двору за адресою: АДРЕСА_1 станом на 14.04.1991 року та можливо закрити підготовче провадження і призначити справу до судового розгляду;
- позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в підготовче засідання не з'явилися, в позовній заяві зазначено клопотання про розгляд справи у їх відсутність (а.с.3);
- представник позивачів підтримала заявлені позивачами вимоги з урахуванням поданих уточнень. Стверджувала про те, що позивачами надані усі докази по суті позовних вимог та можливо закрити підготовче засідання, призначити справу до судового розгляду.
- представник відповідача не з'явився. До суду надіслано заяву за підписом старости села Каракурт про визнання позовних вимог та розгляд справи просили здійснювати у відсутність їх представника (а.с.28).
Ухвалою суду від 23.04.2025 було закрите підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду на 30.04.2025 року об 11:00 годині (а.с.38), про що були повідомлені сторони по справі (а.с.39)
В судове засіданні 23.04.2025 року:
- позивачі - не прибули, про час та місце проведення судового розгляду повідомлявся згідно вимог чинного законодавства. На адресу суду, кожен окремо подали заяви про розгляд справи у їх відсутність з підтриманням позовних вимог (а.с.42-47).
- представник відповідача - не прибув, про час та місце проведення судового розгляду повідомлявся згідно вимог чинного законодавства, на адресу суду раніше 02.04.2025 року подавав заяву про розгляд справи у його відсутність та визнання позовних вимог (а.с.28).
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заяви сторін по справі, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Судом встановлено, що станом на 14 квітня 1991 року відповідно до запису в погосподарській книзі за 1991-1995 роки с. Каракурт Болградського району Одеської області, житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належав до суспільної групи «колгоспний двір».
В даному домоволодінні проживали та були зареєстровані:
голова двору - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
його дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2
їх син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначене підтверджується довідкою №248/02-17 від 21.10.2024 року, виданою Василівською сільською радою Болградського району Одеської області (а.с.14) та довідкою від 22.04.2025 року №126/02-17 (а.с.32).
Згідно довідки виданою Василівською сільською радою Болградського району Одеської області від 22.04.2025 № 127/02-17 на ім'я ОСОБА_1 вбачається, те що рішення про виділення земельної ділянки площею 0,38 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 сільською радою не приймалося, технічна документація не затверджувалась (а.с.33).
За даними Комунального підприємства «Болградське бюро технічної інвентаризації» від 12.11.2024 № 244 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 - не зареєстровано (а.с.15).
Відповідно до звіту про незалежну оцінку об'єкта нерухомості визначена ринкова вартість житлового будинку загальною площею 143,5 кв.м за адресою АДРЕСА_1 та складає 104 320.00 гривень (а.с.16-22).
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» до правовідносин, що виникли до прийняття 15.04.1991 року Закону України «Про власність» застосовується чинне на той час? законодавство, зокрема спори щодо майна колгоспного двору, яке було придбане до вказаної дати, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні.?
Відповідно до ст.120 ЦК України в редакції 1963 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснювалося за згодою всіх членів двору. Розмір частки члена колгоспного двору встановлювався з огляду на рівність часток всіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних (ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР).?
Положеннями пп. «а» п. 6 вищезазначеної постанови визначено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку в його майні.
В силу зазначених вимог закону, позивачі фактично є власниками зазначеного домоволодіння в рівних частках як члени колгоспного двору.
Також встановлено, що позивачі, кожен окремо мали намір зареєструвати право власності на свої частки зазначеного домоволодіння, однак державний реєстратор відмовив їм, позивачам у реєстрації права власності в зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують набуття позивачами права власності на свої частки житлового будинку за названою адресою (а.с.32, 33, 34).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV, із подальшими змінами і доповненнями.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 18 названого Закону перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року № 703.
Згідно п.9 Порядку … разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.
У разі коли оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.
У відповідності з п.п.23, 24 Порядку … за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
За результатом розгляду заяви державний реєстратор, уповноважена особа невідкладно повертає заявникові оригінали документів, поданих для державної реєстрації (крім заяви, що долучається до документів, поданих для державної реєстрації прав, інших заяв, що подавалися суб'єкту державної реєстрації прав або нотаріусу, та документа, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав), видає витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав у паперовій формі (у разі його формування у паперовій формі) чи у разі відмови у проведенні державної реєстрації прав - рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав у паперовій формі (за бажанням заявника). На заяві, що долучається до документів, поданих для державної реєстрації прав, заявником у довільній формі зазначаються відомості про отримання документів у повному обсязі та проставляється власний підпис.
Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком … (п.40).
Так, згідно п.42 Порядку ... для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Разом з цим, п.43 Порядку … визначено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані:
1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з по господарської книги;
2) виписка з по господарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.
Враховуючи наявність рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (а.с.41), тобто позивачі реалізували своє право на захист в позасудовому порядку, внаслідок чого звернулися з даним позовом до суду.
Згідно зі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За результатом судового розгляду судом встановлено, що по справі мають місце обставини, передбачені ст.392 ЦК України, оскільки позивачі будучи власниками житлового будинку з господарськими будівлями і дворовими спорудами при ньому за адресою: АДРЕСА_1 , не можуть зареєструвати право власності в зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу, внаслідок чого порушуються їх права як власників, що підлягають захисту в судовому порядку.
З цих підстав, суд дійшов до висновку, що всі члени колгоспного двору фактично володіли домоволодінням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 у рівних частках, тобто кожний з них по 1/3 частці:
голова двору - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
його дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2
їх син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.32).
А відтак вимоги позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання за кожним з них права власності на 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 як за членами колгоспного двору є обґрунтованими, доведеними, та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно ст.82 ч.1 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (стаття 229 ЦПК України).
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.
При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачами відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.
Підсумовуючи усе вище викладене, суд вважає позовні вимоги позивачів цілком обґрунтованими, та приходить до висновку про їх задоволення у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 13, 76-81, 83, 95, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 293-294, 315, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Василівської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності,- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженцем с.Жовтневе (нині с.Каракурт), Болградського району, Одеської області, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Болградським РВ УМВС України в Одеській області від 06.12.2001 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 право власності на:
- 1/3 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як за членом колгоспного двору.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 уродженкою с.Жовтневе (нині с.Каракурт), Болградського району, Одеської області, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Болградським РВ УМВС України в Одеській області від 14.11.2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 право власності на:
- 1/3 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як за членом колгоспного двору.
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженцем с.Жовтневе (нині с.Каракурт), Болградського району, Одеської області, паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Болградським РВ ГУМВС України в Одеській області від 14.12.2006 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_6 право власності на:
- 1/3 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як за членом колгоспного двору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В.Кодінцева