Справа № 331/6469/24
Провадження № 2/331/594/2025
15 січня 2025 року м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Світлицької В.М.,
за участю секретаря - Солов'ян О.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначив, що 25.10.2018 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Р51.13013.004472310, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 13 190,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит разом з процентними платежами і платою за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості. Банк свої зобов'язання за договором кредиту виконав у повному обсязі надавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 13 190,00 грн. в строки визначені умовами договору. 19.12.2023 р. між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» укладено договір факторингу № 19/12-2023, відповідно до умов якого до ТОВ «Оптіма Факторинг» перейшло право вимоги до боржників, визначених в реєстрі боржників. 22.12.2023 р. між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» був укладений договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 р. У зв'язку з неповерненням заборгованості за договором кредиту сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 19.12.2023 р. становить 29 323,08 грн., яка складається з: 10 555,43 грн. - заборгованість за основним боргом; 6949,16 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками; 11 818,49 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями. Посилаючись на зазначені обставини, просили суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 28.10.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом з повідомленням сторін.
20.11.2024 року відповідачем подано відзив на позов, в якому зазначено, що вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач за межами спливу позовної давності звернувся до суду, що відповідно до ч. 4 ст. 257 ЦК України є підставою для відмови у позові. Взяті на себе зобов'язання відповідач виконував вчасно та сплатив за кредитним договором 9670,00 грн. Сума відсотків, а також штрафів не можуть перевищувати тіло кредиту. До відома відповідача у передбачений законом спосіб не було доведено про зміну кредитора, а тому у ОСОБА_1 не виникло жодних обов'язків перед позивачем. Посилаючись на зазначені обставини, просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
27.11.2024 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідно до умов кредитного договору № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 р. строк його дії до 25.10.2021 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. З 12.03.2020 р. на всій території України було встановлено карантин, у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19, який в подальшому неодноразово продовжено та діяв до 01.07.2023 р. Під час дії карантину строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Також, з 24.02.2022 р. було введено воєнний стан по всій території України, який в подальшому неодноразово продовжено та діє по теперішній час. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Отже, строк позовної давності в даному випадку слід вираховувати щодо кожного окремого платежу. Крім того, строк позовної давності продовжується на період дії карантину та на період дії воєнного стану перебіг такого строку зупиняється, а тому строк позовної давності по даній справі не є пропущеним. Факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань. Відповідачем не було заявлено заперечень щодо суми заборгованості, не надано контррозрахунку. Всі аргументи відповідача являються безпідставними та мають на меті уникнення від цивільно-правової відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника, під час винесення рішення просив врахувати позицію, викладену у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 25.10.2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Р51.13013.004472310.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 13 190,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Згідно із п. 1.2 кредитного договору, банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 36 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника.
Відповідно до п. 1.3 кредитного договору, за користування кредитом позичальник слачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 10% (Маржу Банку).
Згідно із п. 1.4 кредитного договору, станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена Рішенням Правління Банку, становить 9,5%, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 19,5%.
Відповідно до п. 1.10 кредитного договору, позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.
Згідно із п. 1.12 кредитного договору, позичальник надає свою згоду на укладення за рахунок позичальника як страхувальника та застрахованої особи договору добровільного страхування життя.
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 36 щомісячних внесках включно до 2 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів. Платіжі здійснюватимуться на транзитний рахунок № НОМЕР_1 в Банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості за договором у такій черговості: 1) для оплати простроченої заборгованості кредиту за договором; 2) для погашення нарахованої заборгованості за договором, строк сплати якої не минув; 3) для сплати штрафних санкцій (пені) згідно п. 3.3.1 цього договору; 4) для погашення іншої заборгованості (в т.ч. дострокове погашення заборгованості за кредитом).
Згідно із п. 2.5 кредитного договору, нарахування процентів здійснюється 2 рази на місяць за методом «факт/факт», а плата за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати видачі кредиту.
Відповідно до п. 5.2 кредитного договору, цей договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Реальна річна процентна ставка складає 122,10688782% (п. 5.7 договору кредиту).
В пункті 6 кредитного договору визначений графік щомісячних платежів за кредитним договором.
25.10.2018 року між ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку.
Відповідно до ордеру-розпорядження № 1 про видачу кредиту та ордеру-розпорядження № 2 про сплату страхового платежу від 25.10.2018 р., АТ «Ідея Банк» виконало свої зобов'язання, надавши відповідачу кредит (підстава договір № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018) та сплативши страховий платіж.
19.12.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» було укладено договір факторингу № 19/12-2023, відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Оптіма Факторинг» права вимоги до боржників, що визначені в друкованому Реєстрі боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 р., що підтверджується друкованим реєстром боржників № 3 до цього договору.
22.12.2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» було укладено договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» відступив, а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» прийняв права вимоги до боржників, що визначені в друкованому Реєстрі боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 р., що підтверджується друкованим реєстром боржників № 3 до цього договору.
Згідно із наданої довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 р., заборгованість ОСОБА_1 станом на 19.12.2023 р. становить: 29 323,08 грн., з яких: 10 555,43 грн. - заборгованість за основним боргом; 6949,16 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками; 11 818,49 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.
Частинами 1 та 2 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 р.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якшо поведінка сторін засвідчує їхню волю настання відповідних правових наслідків.
За нормами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, а також сплати процентів, належних йому, якщо інше не передбачено договором.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається з виписки по рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 р. за період з 25.10.2018 р. по 19.12.2023 р., відповідач періодично вносив кошти на погашення кредитної заборгованості, при цьому з долучених відповідачем до матеріалів справи квитанцій також встановлено, що ОСОБА_1 внесено на погашення кредиту загальну суму в розмірі 9670,00 грн.
Оскільки відповідач частково виконував свої зобов'язання за договором кредиту, відтак заборгованість ОСОБА_1 за основним боргом складає 3520,00 грн. (13 190,00 грн. - 9670,00 грн.), яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до усталеної судової практики, зокрема викладеної у Постанові ВП ВС від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постанові ВП ВС від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Із дослідженого судом кредитного договору вбачається, що його сторони передбачили строк виконання зобов'язання - до 25.10.2021 р. включно та термін дії договору - протягом строку кредитного договору, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за цим договором.
Так, зі змісту кредитного договору № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 року судом встановлено, що позивач отримав кредитні кошти в розмірі 13 190,00 грн. (п. 1.1) та згідно ч. 6 вказаного договору графіку щомісячних платежів за кредитним договором процент за користування кредитом з 02.12.2018 р. по 25.10.2021 р., тобто в межах кредитування складає 5249,05 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за вказаним договором в межах кредитування в розмірі 5249,05 грн.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями, проте позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 183/2122/15 зробив висновок про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 740/4328/14.
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.
З урахуванням вимог ст.ст. 549-552, 625, 1046, 1048, 1050 ЦК України, належить зробити висновок, що наслідками укладення договору позики є: зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві суму грошових коштів (суму позики); одержання позикодавцем від позичальника процентів від суми позики; сплата позичальником позикодавцю інфляційних втрат за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми; сплату позичальником позикодавцю неустойки (штрафу, пені) у разі порушення боржником зобов'язання.
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд прийшов до висновку, що положення договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки банком у кредитному договорі була встановлена плата послуги (кредитне обслуговування), які повинні надаватися безоплатно, то з відповідача не підлягає стягненню заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями в розмірі 11 818,49 грн. за договором № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 р.
Щодо заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.
У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до п. 5.2 кредитного договору № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 року, цей договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування (до 25.10.2021 року), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Верховний Суд України в постанові від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13) сформував правову позицію, згідно з якою перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається, стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики разом з нарахованими процентами, що підлягає сплаті.
У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання 1 неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічна: гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України: метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричини коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенні, території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено.
За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Так, судом встановлено, що строк кредитування за кредитним договором № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 року становить 36 місяців. При цьому, за умовами підпункту 2.1 кредитного договору, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 36 щомісячних внесках включно до 02 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів.
Підпунктом 5.5 кредитного договору, сторони погодили, що строк позовної давності за цим договором, у тому числі для стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється сторонами тривалістю у 3 (три) роки. Позовна давність щодо стягнення заборгованості по кредиту, процентах, платі за обслуговування кредитної заборгованості, інших грошових внесків, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Відповідно до виписки з рахунку ОСОБА_1 , останній платіж за кредитним договором № Р51.13013.004472310 відповідач здійснив 05.09.2019 року.
Відтак, врахувавши, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 05.09.2022 року, при цьому, у вказаний період на всій території України було запроваджено карантин, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину, а також враховуючи введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду справи, а перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду із позовом у межах продовженого Законом строку позовної давності.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 02-24 від 01.07.2024 р.; додаткову угоду № 1/1 до договору про надання правничої допомоги № 02-24 від 01.07.2024 р.; акт прийому-передачі наданої правової допомоги від 05.09.2024 р.; платіжну інструкцію в національній валюті № 918 від 05.09.2024 р., відповідно до якої ТОВ «ФК «Профіт Капітал» перерахував АО «Правовий курс» 182 000,00 грн. по договору № 02-24 від 01.07.2024 р.
Однак, з огляду на складність справи та виконані роботи, розмір задоволених вимог позивача, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, на збирання б яких було витрачено значний час, крім того у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а тому суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 1 500,00 грн., що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору, пропорційно частці задоволених позовних вимог, в розмірі 905,52 грн. та 1 500,00 грн. - за надання професійної правничої допомоги.
Керуючись ст. 3, 6, 11, 15, 16, 526, 530, 610, 627, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ 39992082, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8, рахунок: IBAN № НОМЕР_3 в АТ «Універсал Банк» код банку 322001) заборгованість за кредитним договором № Р51.13013.004472310 від 25.10.2018 року в розмірі 8 769 (вісім тисяч сімсот шістдесят дев'ять) гривень 05 копійок, яка складається з: 3 520,00 грн. -заборгованість за основним боргом; 5249,05 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ 39992082, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8, рахунок: IBAN № НОМЕР_3 в АТ «Універсал Банк» код банку 322001) судовий збір у розмірі 905 гривень 52 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ 39992082, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8, рахунок: IBAN № НОМЕР_3 в АТ «Універсал Банк» код банку 322001) суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: В.М. Світлицька