справа № 619/3109/24
провадження № 1-і/619/2/25
30 квітня 2025 року,
м. Дергачі,
Дергачівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42023222130000255 від 10.11.2023 щодо:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ща Козача Лопань Харківського району Харківської області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Сторони кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції)
обвинувачений - ОСОБА_3
захисник - ОСОБА_5 .
Суть питання, що вирішується ухвалою.
У провадженні судді Дергачівського районного суду Харківської області ОСОБА_6 перебуває обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 за фактом скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42023222130000255 від 10.11.2023.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 03.03.2025 щодо ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 01.05.2025.
За змістом ч. 3 ст. 35 КПК України визначення судді для розгляду конкретного провадження здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою та/або її окремою підсистемою (модулем) під час реєстрації відповідного клопотання, з урахуванням відсутності у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 30.04.2024 головуючим суддею у справі № 619/3109/24 (провадження № 1-кп/619/280/24) визначено суддю ОСОБА_6 , який з 03.04.2025 по теперішній час перебуває на лікарняному, у зв'язку з чим клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою розподілено судді ОСОБА_1 .
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обґрунтовуючи продовженням існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КК України.
Обвинувачений та захисник проти клопотання прокурора заперечують, вважають його безпідставним та необґрунтованим, зазначені ризики є припущенням, підозра необґрунтованою, справа тривалий час перебуває на розгляді, прокурором не доведено неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Заслухавши клопотання прокурора та думку присутніх осіб, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі передбачені п. п. 1-11 ч. 1 ст. 178 КПК України, суд дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Частина 2 статті 177 КПК України констатує, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Разом із тим, наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Що стосується обґрунтованої підозри, то в силу положень частини 2 статті 42 КПК України, ОСОБА_3 наразі перебуває у статусі обвинуваченого, тому судом не надається оцінка наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення.
У обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у п. 1, 3, 5 ч. 1 КПК України.
Так, у обґрунтування ризику переховування обвинуваченого від суду прокурор (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК) посилається на те, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 відноситься до особливо тяжких, вчинених проти основ національної безпеки України, за який передбачено покарання до 12 років позбавлення волі. Також ризик підсилюється наявністю воєнного стану на території України та тим, що обвинувачений мешкає в населеному пункті, який перебуває в безпосередній близькості до кордону з РФ та при відповідних обставинах у нього може виникнути фактична можливість ухилитися від кримінальної відповідальності та переховуватися від суду.
У розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами, збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року, ЄСПЛ зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Оцінивши доводи, наведені у клопотанні, суд вважає, що сторона обвинувачення у судовому засіданні довела наявність підстав вважати, що існує ризик того, що обвинувачений може вчинити спроби переховуватися від суду, у зв'язку з чим наявність вказаного ризику, на думку суду, є доведеним.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК), як зазначив прокурор, наявність цього ризику підтверджується тим, що на даний час свідки ще не допитані у судовому засіданні і перебуваючи на свободі, обвинувачений може впливати на них.
Оцінюючи можливість впливу на свідків та потерпілу, суд виходить із передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1 та ч. 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Оскільки допит свідків на стадії судового розгляду ще не здійснено, вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу обвинуваченого на них з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні не зменшився та продовжує існувати щодо обвинуваченого.
У обґрунтування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме того, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, прокурором зазначено, що обвинувачений ніде не працює, не має стабільного джерела доходів, підтримує зв'язки з особами, які перебувають на окупованій території України та виїхали на територію РФ, може передавати їм данні, що можуть мати негативні наслідки та становити новий склад кримінального правопорушення.
Суд вважає, що продовжує існувати ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки з огляду на можливу наявність у ОСОБА_3 зв'язків з представниками держави-агресора, в умовах агресії з боку РФ, що продовжується, наявні достатні підстави вважати зазначений ризик таким, що продовжує існувати.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, перелік яких надано у зазначеній статті.
Згідно з вимогами п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Оскільки ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років та який посягає на основи національної безпеки України, що підвищує суспільну небезпечність вчиненого та об'єктивно вказує на наявність встановлених ризиків, враховуючи специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати, отже виправдовують продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а фактичні обставини інкримінованого останньому особливо тяжкого злочину свідчать про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, вказують на обґрунтованість заявленого прокурором клопотання.
Також відсутні підстави, які б спростовували ті вагомі ризики, які обґрунтовують подальше його тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов'язані із звільненням його з-під варти. Крім того, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Водночас слід зауважити, що відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою.
На думку суду, у цьому кримінальному провадженні існує суспільний інтерес, пов'язаний з особливою вразливістю публічних інтересів в період дії воєнного стану та необхідністю захисту національної безпеки держави у зв'язку з невиправданою збройною агресією РФ проти України, її посяганням на суверенітет та територіальну цілісність України. Кримінальне правопорушення, вчинення якого інкримінується ОСОБА_3 відноситься до тих, які посягають на основи національної безпеки України, сфера якої під час воєнного стану та в умовах невиправданої військової агресії РФ проти України, є особливо вразливою.
Суд вважає доведеними обставини, які виправдовують обмеження права обвинуваченого на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу та зазначає, що суспільний інтерес у цьому кримінальному провадженні може бути забезпечений триманням обвинуваченого під вартою, який переважає право обвинуваченого на свободу.
Як установлено абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 КК України.
З огляду на ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому злочину, а також, враховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, суд вважає за необхідне не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід.
Керуючись ст. 176, 177, 183, 194, 197, 199, 392 КПК України, суд
постановив:
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 27 червня 2025 року, без визначення розміру застави.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а обвинуваченим у той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1