Справа 556/3674/24
Номер провадження 2/556/21/2025
29.04.2025 року. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Котик Л.О.,
при секретарі Басик Г.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики №1189259 від 30.04.2021.
Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що що між ОСОБА_1 та Товариством зобмеженою відповідальністю"1Безпечне Агенство необхідних кредитів" було укладено договір позики №1189259 від 30.04.2021.
Згідно п. 1 договору Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк надалі-«Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (Проценти) від суми позики.
Відповідно до п.2 Договору про надання позики: сума позики - 7000 грн.; строк позики - 30 днів; процентна ставка (базова, фіксована) становить 1, 99 % яка нараховується за кожен день користування Позикою.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписания Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору. Відповідач не виконав свої зобов'язання, грошові кошти не повернув, проценти за користування коштами не сплачує.
22.02.2022 було укладено договір №22/02/2022 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" відступило на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №1189259.
10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №1189259.
Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №1189259.
Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі - 19545,75 грн., витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 9000 грн.
Вказаний позов надійшов до суду 25 грудня 2024 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження , з викликом сторін.
17.03.2025 від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що позивачем заявлено вимогу про стягнення за договором позики - тіла кредиту на суму 7000,00 грн. та 12544,60 грн. - процентів за користування кредитом (що нараховані станом на 22.02.2022) та 1,15 грн.- 3 % річних.
З аналізу положень договору (п.2 договору) та враховуючи надані позивачем докази слідує, що строк дії підписаного позикодавцем та позичальником договору складав 30 днів, та діяв до 30.05.2021. Умови даного договору не містять положень про продовження його дії.
При тому, надані позивачем Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», є неналежним доказом у справі, так як даний документ не містить підпису позичальника та відповідачка з ними не ознайомлена.
Дані правила є роздруківкою із сайту позикодавця, які не можуть виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначені доводи узгоджуються з правовою позицією Верхованого Суду, викладеною ним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та Постанові від 24.10.2019 року в справі № 591/1325/17 (провадження 61-26267ск18).
Відтак, позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження обставин продовження дії договору.
Однак позивач вказує на продовження нарахування процентів за користування позикою після закінчення його дії, тобто після 30.05.2021 року, що слідує з наданого позивачем розрахунку суми заборгованості, який приєднаний до позову.
При цьому, з урахуванням позовних вимог та їх обґрунтувань, можна зробити обґрунтований висновок в тому, що позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих на підставі ст. 1048 ЦК України, а не процентів за неналежне виконання умов договору на підставі ст. 625 ЦК України, в т.ч. після 30.05.2021, тобто після закінчення 30 днів дії договору.
Таким чином, станом на 30.05.2021, тобто на дату закінчення строку дії договору, сума нарахованих процентів за ставкою 1,99 % на день повинна була скласти 4179,00 грн. (7000,00*1,99% = 139,30 грн. за 1 день * 30 днів).
Отже, станом на 30.05.2021 року сума непогашених процентів склала 4179,00 грн.
Відтак, з урахуванням викладеного, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем пред'явлено вимогу про стягнення процентів саме за користування кредитом на підставі ст. 1048 ЦК України, а за невиконання зобов'язань з повернення кредиту на підставі ст. 625 ЦК України, як міра відповідальності до позичальника, проценти не нараховані та не стягуються (при цьому умовами договору від 30.04.2021 взагалі не передбачено право на нарахування процентів на підставі ст. 625 ЦК України).
Отже, на підставі викладеного, відповідач вважає, що вимога про стягнення з неї заборгованості за простроченими відсотками, що нараховані після закінчення дії договору не може бути задоволена.
Таким чином, у разі, якщо суд візьме до уваги вказані доводи відповідача щодо неможливості стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом після закінчення строку договору, то задоволенню може підлягати лише вимога про стягнення процентів за користування позикою в сумі 4179,00 грн., що нарахована за 30 днів користування позикою.
Окрім того, відповідач вважає необгрунтованими доводи позивача про стягнення правових витрат на суму 9000,00 грн., розмір яких перевищує суму позики. А також при вирішенні питання про їх розподіл просить врахувати обставину необгрунтованості позовних вимог позивача по суті спору, яка може призвести до часткового задоволення позову, що впливає на пропорційність задоволення вимог про стягнення всіх видів судових витрат.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 19 березня 2025 року клопотання представника відповідача - адвоката Савенко Т.М. про поновлення строку на подання відзиву на позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, задоволено. Прийнято відзив на позов «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
21.03.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначено, що відповідач не заперечує факт укладення договору та видачі коштів, проте не погоджується з розміром нарахованих відсотків за користування кредитом та витрат на правничу допомогу.
З приводу нарахування відсотків.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).
Згідно ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.
При цьому, перевірити правильність розрахунків можливо за допомогою елементарних математичних операцій множення, ділення та додавання.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку.
Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору.
Відповідно до п.2 Договору сума Позики 7 000,00 грн. Строк позики 30 днів. Знижена процентна ставка - 0,79%, процентна ставка за понадстрокове користування Позикою за день становить 2,70%.
Відповідно до п.4 Договору Проценти за цим Договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та погашення, на залишок Позики та, у випадку дострокового її повернення, підлягають відповідному перерахунку.
До матеріалів справи додано Правила надання грошових коштів у позику ТОВ "1Безпечне агенство необхідних кредитів" ( на умовах повернення позики в кінці строку позики) , затверджені Протоколом №11/02/2021 від 11.02.2021. Доказів того, що на дату укладення договору були наявні Правила в іншій редакції, які мають відмінні умови, матеріали справи не містять.
Відповідно до п.6.5 Правил у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/ несвоєчасного повернення позики та процентів, Позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) нараховуються проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.
Відповідно до п. 6.8 Правил Позичальник надає свою згоду, що у період з першого дня понадстрокового користування позикою (її частиною) і до дати повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором позики, на суму позики ) її частину) нараховуютсья проценти у розмірі, встановленому договором позики.
У розділі 7 Правил визначено порядок продовження строку користування позикою. Так, згідно п. 7.1 Правил позичальник має право продовжити строк користування позикою (далі - Пролонгація). За продовження строку користування позикою, позичальник сплачує товариству проценти на умовах, обраних позичальником для здійснення певного виду пролонгації.
Пунктом 7.2 встановлено, що умови пролонгації вказуються в Особистому кабінеті позичальника на сайті. При цьому, розмір процентів, що сплачує позичальник для оформлення пролонгації визначається виходячи з процентної ставки, зазначеної у Договорі позики та кількості днів, на яку позичальник бажає оформити пролонгацію.
Пунктом 7.5. Правил передбачено, що Позичальник має право продовжити строк користування позикою необмежену кількість разів.
Відповідно до п. 7.8. Правил Позичальник погоджується, що при обранні виду Пролонгації в Особистому кабінеті та виконанні умов, встановлених Товариством для оформлення Пролонгації та продовження строку (терміну) дії Договору позики, таке оформлення та продовження відбувається автоматично, а згода Позичальника проявляється у здійсненні дій по внесенню грошових коштів на ім'я Товариства та без будь-якого додаткового документального оформлення. У такому випадку вчинена Позичальником сукупність дій, спрямованих на оформлення Пролонгації, в тому числі внесення Позичальником грошових коштів на ім'я Товариства, є діями, які виражають намір Позичальника здійснити подовження.
Відповідно до п. 7.12 Правил якщо позичальник під час внесення платежу не бажає оформлювати пролонгацію, позичальник зобов'язаний повідомити про це товариство протягом 24 годин з моменту внесення платежу.
Згідно п. 9.7 Правил, якщо під час дії особливих умов виконання договору позики, встановлених для позичальника в рамках програми лояльності, позичальником буде допущено порушення умов, визначених правилами програми лояльності, особливі умови виконання договору позики для позичальника втрачають силу, а нараховані згідно умов договору позики проценти підлягають перерахуванню за базовою процентною ставкою, розмір якої зазначається в договорі позики, та оплаті позичальником в повному обсязі на загальних умовах за весь період дії договору позики і незалежно від запропонованих особливих умов програми лояльності.
Із вищезазначеного слідує, що умовами договору та Правилами передбачено нарахування відсотків за фактичний строк користування позикою поза межами 30-__ денного (пільгового) строку користування позикою.
Отже, продовження строку кредитування та автопролонгація договору передбачені розділом 7 Правил.
З розрахунку заборгованості вбачається, що Відповідач сплачував відсотки за користування кредитом та продовжував строк кредитування, а надалі - строк кредитування було автоматично продовжено у зв'язку із наявною заборгованістю. Доказів того, що Відповідач повідомляв кредитора про небажання продовжувати строк кредитування згідно з п. 7.12 Правил, матеріали справи не містять.
Відповідачем було укладено Кредитний договір за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням кредитного договору Позичальник отримав від Кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами Договору та правильно зрозумів суть фінансової послуги. Під час укладання Договору, Відповідач усвідомлював всі ризики, пов'язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору. Зокрема, Відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків.
Відповідно до правового висновку, викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.
Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь Позивача
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, Відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Не заслуговують на увагу посилання відповідача на досвід адвоката та обсяг складеного документу, оскільки сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги. Заперечення Відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою думкою Відповідача. Отже, такі твердження є припущеннями.
А тому просять позов задоволити в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. У позовній заяві представник позивача Ткаченко М.М. просить розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, у відзиві просили про розгляд справи у їх відсутності.
Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов до такого висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1ст. 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "1Безпечне Агенство необхідних кредитів" було укладено договір позики №1189259 від 30.04.2021.
Договір позики №1189259 від 30.04.2021 було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно п. 1 договору Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк надалі-«Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (Проценти) від суми позики.
Відповідно до п.2 Договору про надання позики: сума позики - 7000 грн.; строк позики - 30 днів; процентна ставка (базова, фіксована) становить 1, 99 % яка нараховується за кожен день користування Позикою.
30 квітня 2021 року ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" через ТОВ "ФК "Фінекспрес" здійснив переказ коштів в сумі 7000 грн на картку відповідача НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес» № КД-000002594/ТНПП від 19 листопада 2024 року.
Факт отримання кредитних коштів в сумі 7000,00 грн. відповідачкою не заперечується.
22 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" укладений договір факторингу № 22/02/2022, за умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги до, серед інших, боржника ОСОБА_1 за договором №1189259 від 30.04.2021 на загальну суму заборгованості 19545,75 грн, що підтверджується договором факторингу № 22/02/2022 від 22 лютого 2022 року, актом приймання-передавання реєстру боржників в електронному вигляді за договором факторингу № 22/02/2022 від 22 лютого 2022 року, актом приймання-передавання реєстру боржників за договором факторингу № 22/02/2022 від 22 лютого 2022 року, платіжним дорученням № 33374001 від 23 лютого 2022 року про оплату лоту згідно договору факторингу № 22/02/2022 від 22 лютого 2022 року, реєстром боржників № 1 до договору факторингу № 22/02/2022 від 22 лютого 2022 року.
10 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" укладений договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого позивач набув право вимоги до боржників, зокрема ОСОБА_1 за договором позики №1189259 від 30.04.2021 на загальну суму заборгованості 19545,75 грн, що підтверджується договором № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року, актом прийому-передачі реєстру боржників за договором № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року, актом зарахування зустрічних однорідних вимог, реєстром боржників до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року, витягом з додатку № 3 до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року.
Таким чином, ТОВ «Коллект центр» набуло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Договором позики №1189259 від 30.04.2021 .
За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за спірним договором позики становить 19545,75 грн та складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7000 грн, заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги в сумі 12544,60 грн, 3 % річних в сумі 1,15 грн.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту.
Згідно ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
У статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
ПоложенняЗакону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис, як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, у якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договорами, надавши позичальнику кредитні кошти, у порядку передбаченому умовами договорів, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви.
За змістом ст.ст. 626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1ст. 1054 ЦК Українизакредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1ст. 1048 ЦК Українипередбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зіст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За приписом статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.
Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Положеннями ст.ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
За приписами ст.ст.526,527,530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
З наданих позивачем розрахунків вбачається, що станом на час звернення до суду відповідачка має заборгованість перед позивачем за Договором позики № 1189259 від 30.04.2021 в сумі 19 545, 75 грн., з яких:
- заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту)- 7000,00 грн.;
-заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 12 544,60 грн.;
- нараховані 3% річних 1,15 грн.
Згідно з умовами Договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Разом з тим, станом на день звернення до суду заборгованість за Договором позики в частині повернення тіла кредиту відповідачкою у добровільному порядку не сплачена, а тому позовна вимога про стягнення із відповідачки на користь позивача тіла кредиту в сумі 7000,00грн підлягає задоволенню повністю.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками на дату формування позовної заяви, в розмірі 12 544,60 грн.
Як вбачається з умов Договору позики № 1189259 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 30.04.2021, відповідачка отримала кредит в розмірі 7000,00 грн. зі сплатою процентів, строком на 30 днів.
Згідно пункту 2. Договору, процентна ставка (базова) в день 1,99 % (фіксована).
Таким чином, за умовами Договору позики № 1189259 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 30.04.2021 сторони погодили строк його дії - 30 днів, тому саме із зазначеної дати кредитодавець не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.
З відомостей про щоденні нарахування та погашення судом встановлено, що після закінчення строку дії Договору позики № 1189259 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) 30.04.2021, кредитором нараховувалися проценти після закінчення строку дії договору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Подібні правові висновки викладено також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4статті 263 ЦПК України).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно зст. 1050 ЦК України.
Відтак, суд вважає безпідставним нарахування процентів після спливу терміну кредитування, передбаченого умовами Договору позики №1189259 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 30.04.2021.
Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання відповідно до умов Договору позики належним чином не виконувала, не повернула Кредитодавцю отриманої суми у вигляді тіла кредиту в розмірі 70000 грн., в зв'язку з чим згідно умов договору нараховується за кожний день користування позикою процентна ставка (базова, фіксована), що становить 1,99% упродовж строку дії договору позики.
Тобто, сума заборгованості за процентами за користування позикою, отриманою ОСОБА_1 від ТОВ «1 Безпечне агенство необхідно кредитів» згідно Договору позики №1189259 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від від 30.04.2021, на дату закінчення строку дії договору, сума нарахованих процентів за ставкою 1,99 % на день повинна була скласти 4179,00 грн. (7000,00*1,99% = 139,30 грн. за 1 день * 30 днів).
Окрім цього, як вбачається з позовних вимог, позивач в порядку ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідачки 3% річних за порушення зобов'язання з повернення заборгованості за договором позики, що складає 1,15 грн.
Так, частинами 1, 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідност. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Зі змісту ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання не виконані з вини відповідача.
За ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зі змістуст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої та другої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що отримані та використані відповідачкою кошти у добровільному порядку та в повному обсязі нею не були повернуті, суд стягує з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «Коллект Центр» загальну заборгованість за договором позики № 1189259 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 30 квітня 2021 року у розмірі 11180,15 грн., що складається з: 7000 грн. заборгованості за тілом кредиту; 4179,00 грн - заборгованості за процентами, 1,15 грн. - 3% річних.
Щодо судових витрат, то судом встановлено наступне.
Стосовно вимоги про стягнення 9000,00 грн витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Так, згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження факту понесених судових витрат та підтвердження повноважень адвоката, стороною позивача були надані для суду такі докази: договір про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2024 року №01-07/2024; прайс-лист про вартість послуг, затверджений рішенням загальних зборів №01-11/2023 від 01.11.2023; заявку на надання юридичої допомоги №43 від 01.11.2024; Витяг з Акту №1 про надання юридичної допомоги від 29.11.2024.
Так, у Витягу з Акту №1 про надання юридичної допомоги від 29.11.2024 вказано, що адвокатом надано позивачу правову допомогу (послуги), які складаються з: 3000 гривень - надання усної консультації ( за дві години); 6000 гривень - складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду ( за дві години). Загальна сума, яку позивач мав сплатити за надані адвокатом послуги становить - 9000 гривень.
Згідно із ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited про ти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги,входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 21 грудня 2001 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертоюстатті 137 ЦПК України.
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Між тим, надані позивачем до суду докази не були безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, є непропорційним до складності справи для адвоката і виконаних ним робіт.
Справа, незважаючи на ціну позову, є нескладною, обрання способу захисту порушеного права, аналіз адвокатом законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вимагало лише незначного обсягу юридичної й технічної роботи.
Також суд зважає на те, що такі послуги в Акті №1 про надання юридичної допомоги від 29.11.2024: надання усної консультації; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - це сукупність адвокатської роботи, вчиненої на досягнення лише однієї процесуальної дії, тобто подання позовної заяви. Натомість адвокат для безпідставного збільшення вартості послуг зайво деталізував кожну дію, яка пов'язана виключно з пред'явленням позову.
Зважаючи на це, суд вважає, що вказана сума в розмірі 9000 гривень є неспівмірною до витраченого адвокатом часу, а тому підлягає зменшенню, оскільки судових засідань у справі не було, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, а подання позову, не потребували від адвоката значних зусиль та витрат значної кількості часу.
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, ціну позову, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, а також часткове задоволення позовних вимог, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 3 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн та заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 19545.75 грн.
Судом задоволено позовні вимоги на суму 11180.15 грн., що становить 57,20 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1385,61 грн., що складає 57.20 % від 2422,40 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.10, 12, 89, 141, 258, 264-265, 273, 280-282, 353, 354 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306) заборгованість за договором позики №1189259 від 30.04.2021 в розмірі 11180 (одинадцять тисяч сто вісімдесят) гривень 15 копійок
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 1385 (одна тисяча триста вісімдесят п'ять) гривень 61 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306) понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У відповідності до п.15.5) розділу Х111 Прикінцеві положення, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до або через Володимирецький районний суд Рівненської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Котик Л.О.
Учасники процесу:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м.Київ, вул.Мечнікова, 3, офіс 306;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання згідно відомостей АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .