Справа № 357/12405/24
Провадження № 2/357/2949/25
30 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Ільницька І. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
30 липня 2024 року через засоби поштового зв'язку представник позивача ТОВ «ФК «Профіт Капітал» Павленко С.В. звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою, в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 99985,89 грн, також позивач просить стягнути судовий збір у розмірі 3028,00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
В обґрунтування позову вказано, що 24.07.2019 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № P24.24305.005515280, за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти на поточні потреби в сумі 49999,00 грн, а позичальник зобов'язався повернути кредит разом з процентними платежами згідно з умовами цього договору. Банк на виконання умов Договору кредиту надав позичальнику грошові кошти в сумі 49999,00 грн строком до 24.07.2022, а позичальник відповідно зобов'язався повернути його разом з іншими платежами. Згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна процентна ставка складає 0,8295%. В зв'язку з не поверненням отриманих коштів за Договором кредиту та відповідно до Довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за Договором станом на 19.12.2023 заборгованість становить 99985,89 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом - 42964,19 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 19269,38 грн та заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту - 37752,32 грн.
19.12.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» укладено договір факторингу № 19/12-2023, згідно якого ТОВ «Оптіма Факторинг» набуло право грошової вимоги, в тому числі до відповідача.
22.12.2023 між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» було укладено договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Профіт Капітал» прийняв права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» суму заборгованості за кредитним договором № Р24.24305.005515280 від 24.07.2019 в розмірі 99985,89 грн, судовий збір в розмірі 3028,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу 7000,00 грн.
13 березня 2025 року на адресу суду надійшла заява від відповідача про перегляд заочного рішення яка прийнята до свого провадження ухвалою суду від 17 березня 2025 року.
Ухвалою суду від 28 березня 2025 року скасовано заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2025 року у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 30 квітня 2025 року.
02 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача - Сироти Дмитра Івановича, в якому позовні вимоги визнали частково, просили стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом в розмірі 26933,28 грн. Відзив обґрунтовано тим, що Банк незаконно встановив та нарахував плачу за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 37752,32 грн, банк та позивач не врахували, що ОСОБА_1 частково сплатив заборгованість за кредитом в розміні 30853,07 грн, банк штучно на 4447,22 грн збільшив розмір процентів за користування кредитними коштами. Відтак розмір заборгованості в сумі 99 985,89 є необґрунтованим. Крім того, позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, клопотання про його поновлення не заявляв. Банк незаконно встановив та нарахував плату за щомісячне обслуговування кредитної заборгованості, позаяк, ані у кредитному договорі, ані в додатку № 1 до договору (паспорті споживчого кредиту) не зазначено конкретний перелік послуг банку, за надання яких має сплачувати позичальник.
За умовами пункту 1 кредитного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 49 999,00 грн під змінювану проценту ставку 15 % річних на строк 36 місяців. Відповідно до підпункту 1.5 кредитного договору під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги із щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. За надання цих послуг встановлена плата у пункті 5 Додатку № 1 до кредитного договору і визначена там як «інші послуги банку». У Додатку № 1 до договору № Р20.24035.005515280 підраховано, що інші послуги банку усього коштують 38 306, 84 грн.
У постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 Верховний Суд виснував: що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунковокасове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Ані в кредитному договорі Р20.24035.005515280 від 24.07.20219 року, ані Додатку № 1 до кредитного договору (паспорт споживчого кредиту) не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Враховуючи, що банк та/або позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення підпункту 1.5 кредитного договору Р20.24035.005515280 від 24.07.20219 року та Додатку № 1 до Договору кредиту та страхування (паспорт споживчого кредиту) щодо обов'язку ОСОБА_1 щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". За таких обставин, розмір заборгованості за кредитним договором у цій справі має обчислюватись без урахування щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості. Відтак заявлення до стягнення з відповідача 37 752,32 грн заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту є безпідставним. Також вказав, що ОСОБА_1 частково сплатив заборгованість за Договором кредиту та страхування № Р20.24035.005515280 в розмірі 30853,07 грн, що підтверджується випискою по рахунку НОМЕР_1 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 .
Довідка - розрахунок заборгованості (аркуш справи 14) є необґрунтованою та некоректною. Обчислена заборгованість не відповідає закону, не збігається, ані з випискою по рахунку НОМЕР_1 , ані з Додатком № 1 до кредитного договору № Р20.24035.005515280 Так, у довідці значиться заборгованість за основним боргом - 42 964,19 грн. Як обчислена ця сума позивач у позові не пояснює. Далі значиться заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 19 269,36 грн. Однак, у колонці 5 Додатку № 1 до Договору кредиту та страхування (паспорт споживчого кредиту) значиться сума загальна сума процентів - 14 822,16 грн. Слід врахувати, що після закінчення строку кредитування проценти за користування кредитними коштами не нараховуються. Відтак заборгованість за несплаченими процентами не може перевищувати 14 822,16 грн, а тому штучно збільшена позивачем на 4 447, 22 грн
Отже із загальної суми заборгованості 99 985,89 грн, заявленої до стягнення слід відняти: - 37 752,32 грн заборгованості по оплаті за обслуговування кредитної заборгованості; - 30853,07 грн сплачених ОСОБА_1 коштів в рахунок погашення кредиту; - 4 447,22 грн штучно збільшених процентів за користування кредитними коштами. 99 985,89 грн - 37 752,32 грн - 30853,07 грн - 4 447,22 грн = 26 933,28 грн Таким чином, дійсна сума загальної заборгованості за Договором кредиту та страхування № Р20.24035.005515280 становить 26 933,28 грн.
Також зазначили, що відповідно до підпункту 1.6 кредитного договору № Р20.24035.005515280 - датою повернення кредиту є 24.07.2022 року. Повернення заборгованості за Договором здійснюється через рахунок № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_1 ), відкритий у Банку відповідно до Графіку платежів, викладеного в Додатку № 1 до даного Договору. З Додатку № 1 вбачається, що платіж по кредиту Позичальник має вносити 24 числа кожного місяця починаючи від 24.08.2019 року по 24.07.2022 року. До складу платежу входить погашення суми кредиту, процентів за кредитом та платежі за «інші послуги банку». Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у Постанові від 23 жовтня 2019 року по справі № 727/8518/15-ц виснував, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. З урахуванням пропущеного строку позовної давності позовні вимоги ТОВ «ФК «Профіт Капітал» не можуть перевищувати 28 806,82 грн, у тому числі сума кредиту - 26 507,15 грн та проценти - 2 299,67 грн. У стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн. слід відмовити повністю. Ці кошти начебто сплачені ТОВ «ФК «Профіт Капітал» на рахунок Адвокатського об'єднання «Правовий діалог». Проте, адвокат Павленко С.В. представляв інтереси позивача у цій справі не на підставі цього договору, а на підставі довіреності ТОВ «ФК «Профіт Капітал» від 10.11.2023 року (арк. справи 55) із строком дії до 31.12.2024 року. Будь-яких документів про обсяг та вартість надання правничої допомоги адвокатом Павленко С.В. у справі немає.
В судове засідання 30 квітня 2025 року сторони не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.
В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 24.07.2019 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «Нью Файненс Сервіс» (Страховий агент) та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування № Р24.24305.005515280 (а.с. 5), відповідно до п. 1.1 якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 49999,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості), згідно з умовами цього договору.
Згідно п. 1.2 Банк надає кредит в день підписання даного Договору строком на 36 місяців. За користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 15 % річних від залишкової суми кредиту.
Відповідно до п. 1.5 Договору під час користування кредитом Банк надає Позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим Договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата відповідно до п. 5 Додатку № 1 як «Інші послуги Банку». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в Банку сплачується згідно діючих тарифів Банк. Тарифи є невід'ємною частиною Договору, та розміщені на веб-сайті Банку.
Відповідно до п. 3.12 Банк відкриває позичальнику банківський рахунок № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) в гривні на ім'я ОСОБА_1 .
Згідно п. 4 Договору сторони дійшли згоди про те, що в Додатку № 1, що є невід'ємною частиною Договору зрозуміло та доступно викладено детальний розпис складових загальної вартості Кредиту та реальної річної відсоткової ставки, графік платежів за Договором.
Відповідно до Графіку щомісячних платежів за кредитним договором загальна вартість кредиту становить 103128,00 грн. Реальна річна процентна ставка 82,95783998% річних. Плата за обслуговування кредиту (інші послуги банку) становить 38306,84 грн, проценти за користування кредитом - 14822,16 грн, тіло кредиту - 49999,00 грн (а.с. 6).
Вищенаведені умови кредитного договорі відображені в паспорті споживчого кредиту (а.с. 6).
Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти в розмірі 14724,17 грн, що вбачається з ордеру-розпорядження № 1 про видачу кредиту на суму 43477,39 грн та ордеру-розпорядження № 2 про сплату страхового платежу на суму 3642,26 грн (а.с.7) та випискою по особовому рахунку відповідача за період з 24.07.2019 по 19.12.2023 (а.с. 8-13).
Згідно Довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № Р24.24305.005515280 від 24.07.2019 загальна заборгованість становить 99985,89 грн, в тому числі заборгованість за основним боргом - 42964,19 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 19269,38 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 37752,32 грн (а.с. 25).
19 грудня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» було укладено договір факторингу № 19/12-2023, згідно умов якого Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає Права Вимоги та їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором (а.с.19-25).
Згідно п. 2.2 Права Вимоги, які Клієнт відступає Фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі Заборгованості Боржників перед Клієнтом, та визначені в друкованому Реєстрі Боржників (Додаток № 2), що підписується Сторонами в день укладання цього Договору та в Реєстрі Боржників в електронному вигляді (Додаток № 1), що надсилається разом з Актом приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді (Додаток № 3) Клієнтом Фактору в електронному вигляді засобами корпоративного зв'язку в день укладання цього Договору. Друкований Реєстр Боржників після належного його підписання вважається невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно Реєстру боржників № 1 від 19.12.2023 ТОВ «Оптіма Факторинг» набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Р24.24305.005515280 від 24.07.2019 (а.с. 26-28).
22 грудня 2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» було укладено договір Факторингу № 22/12-2023 згідно умов якого Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає Права Вимоги та їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором (а.с.31-35).
Згідно п. 2.2 Права Вимоги, які Клієнт відступає Фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі Заборгованості Боржників перед Клієнтом, та визначені в друкованому Реєстрі Боржників (Додаток № 2), що підписується Сторонами в день укладання цього Договору та в Реєстрі Боржників в електронному вигляді (Додаток № 1), що надсилається разом з Актом приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді (Додаток № 3) Клієнтом Фактору в електронному вигляді засобами корпоративного зв'язку в день укладання цього Договору. Друкований Реєстр Боржників після належного його підписання вважається невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно Реєстру боржників № 1 від 22.12.2023 ТОВ «Фінансова команія «Профіт Капітал» набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Р24.24305.005515280 від 24.07.2019 (а.с. 36-38).
При вирішенні справи суд виходить з наступного:
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі змісту ст. ст. 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. З огляду на ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач отримав кредитні кошти, однак не виконав свої зобов'язання щодо їх повернення та сплати процентів і комісії за обслуговування кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість, що підтверджується випискою по рахунку відповідача (а.с. 8-13) та розрахунком заборгованості (а.с. 14).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказав, що банком незаконно було встановлено плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 38306,84 грн, оскільки договором про надання кредиту, паспортом споживчого кредиту не наведено перелік послуг, за які встановлено плату.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення п.1.5 Договору додатку кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.5 кредитного договору та п. 2 Додатку № 1 до договору кредиту та страхування щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором кредиту та страхування № Р20.24305.005515280 від 24.07.2019 року станом на 19.12.2023 в розмірі 99985,89 грн, що включає в себе прострочену заборгованість за основним боргом в розмірі 42964,19 грн, прострочену заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 19269,38 грн, заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту - 37752,32 грн.
Відповідачем за кредитним договором було сплачено 27.08.2019-2000,00 грн, 27.08.2019- 1000,00 грн, 29.08.2019- 1000,00 грн 08.10.2019- 1990,00 грн 31.10.2019-2940,00 грн 21.12.2019- 1000,00 грн 21.19.2019-490,27 грн, 24.12.2019- 1100,00 грн 13.01.2020-500,00 грн 15.01.2020- 1000,00 грн 16.01.2020- 1000,00 грн 17.01.2020-330,00 грн 10.02.2020- 1000,00 грн 24.02.2020- 1800,00 грн 11.03.2020-500,00 грн 23.03.2020- 1000,00 грн 27.03.2020- 1000,00 грн 13.05.2020- 1000,00 грн 18.06.2020-999,60 грн 06.07.2020 - 999,60 грн 17.08.2020- 1000,00 грн 17.08.2020- 1000,00 грн 25.08.2020 - 500,00 грн 03.09.2020 - 999,60 грн 01.10.2020- 1176,00 грн 20.10.2020-3038,00 грн 05.11.2020-490,00 грн. Разом сплачено 30853,07 грн, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_5 за період з 24.07.2019 до 19.12.2023 (а.с. 8-13)
З урахуванням того, що умови кредитного договору в частині щомісячних комісій є нікчемними, суд вважає за доцільне визнати незаконною нарахування комісії в сумі 37752,32 грн та сплату боргу відповідачем на суму
Таким чином суд зараховує платіж, здійснений відповідачем в сумі 30853,07 грн в рахунок заборгованості за тілом кредиту.
За таких обставин суд вважає підтвердженим заборгованість за тілом кредиту в сумі 19145,93 грн (49999,00 грн - 30853,07 грн).
Заборгованість за комісією в сумі 37752,32 грн суд вважає такою, яка нарахована за нікчемною умовою договору, а тому такою, яка не підлягає до стягнення на користь ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал».
Щодо вимоги позивача про стягнення відсотків за кредитним договором в розмірі 19269,38 грн суд зазначає наступне.
Суд при вирішенні справи користується правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду.
У постановах великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 2024494/16-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446\15 зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правом на нарахування компенсаційних втрат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, позивач не скористався.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Згідно договору кредиту та страхування № Р20.24305.005515280 від 24.07.2019 строк кредиту становить 36 місяців, процентна ставка змінювана - 15% річних. Додатком № 1 до Договору встановлено Порядок повернення кредиту, кількість та розмір платежів, згідно якого за весь строк кредиту загальний розмір процентів становить 14822,16 грн. Суд приходить до висновку, що позивачем донараховано проценти за кредитом в розмірі 4447,22 грн поза строком кредитування. Отже, стягненню підлягають проценти в розмірі 14822,16 грн, що відповідає графіку повернення кредиту, встановленого Додатком № 1 до договору (а.с. 6).
Щодо позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.256, 257, 258, 259, 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по цивільній справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18), якщо кредитний договір передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, то перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Відповідно до Постанов Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-31-цс15 та від 23 листопада 2016 року у справі № 2104цс16 зазначено, що у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження направлення відповідачем банку заяв про припинення дії кредитного договору суду не надано.
Крім того, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Зазначений карантин введеного з 12.03.2020 Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), який тривав до 30 червня 2023 року.
Разом з тим, згідно з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, з урахуванням введення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) 12.03.2020, а також введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, строк дії якого продовжено по даний час, 3-річний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України, не сплив та був продовжений на строк дії такого карантину, а в подальшому зупинений у зв'язку із введенням воєнного стану, то позивачем позов пред'явлено у межах строку позовної давності.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Отже, враховуючи те, що суд дійшов до висновку про нікчемність умови договору про встановлення плати за обслуговування кредитного договору, зарахувавши погашення за кредитним договором в тіло кредиту, та розмір відсотків в межах строку кредитного договору суд дійшов до висновку про стягнення заборгованості в розмірі 33968,09 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту -19145,93 грн та заборгованості за відсотками - 14822,16 грн. В задоволенні решти позовних вимог суд дійшов висновку про необхідність відмови.
При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
При зверненні до суду позивачем було сплачено 3028,00 грн судового збору за подання позову (а.с. 4).
Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. до матеріалів справи надано копію Договору про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 (а.с. 40-43), копію додаткової угоди № 11 від 23 травня 2024 року з фіксованою винагородою в розмірі 7 000 грн (а.с. 44), копію акту № 19 прийому-передачі реєстру боржників за договором про надання правової допомоги від 23.05.2024 (а.с. 45), копію акту № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 12.06.2024 (а.с. 46), копію платіжного доручення № 760 від 13.06.2024 (а.с. 51).
Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 7000,00 грн.
Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п'ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Відповідач у відзиві зазначив, що в стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн. слід відмовити повністю. Ці кошти начебто сплачені ТОВ «ФК «Профіт Капітал» на рахунок Адвокатського об'єднання «Правовий діалог». Проте, адвокат Павленко С.В. представляв інтереси позивача у цій справі не на підставі цього договору, а на підставі довіреності ТОВ «ФК «Профіт Капітал» від 10.11.2023 року (арк. справи 55) із строком дії до 31.12.2024 року. Будь-яких документів про обсяг та вартість надання правничої допомоги адвокатом Павленко С.В. у справі немає.
Суд відхиляє зазначені доводи представника відповідача, оскільки позивачем надано належні докази надання правової допомоги АО «Правовий діалог», той факт, що представником позивача за довіреністю Павленком С.В. було подано позовну заяву безпосередньо до суду не суперечить тому, що позивач отримав правову допомогу від АО «Правовий діалог» для підготовки звернення до суду в даній справі.
Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір у справі, відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 33,97 % від розміру задоволених судом позовних вимог, отже, судовий збір становить 1028,69 грн та витрати на правову допомогу - 2377,90 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» суму заборгованості за кредитним договором № Р24.24305.005515280 від 24.07.2019 в розмірі 33968,09 грн, судовий збір в розмірі 1028,69 грн та витрати на професійну правничу допомогу 2377,90 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Профіт Капітал», місце знаходження: пр-т Ю.Гагаріна, 23 а/с 57, м. Київ, 02094. Код ЄДРПОУ: 39992082.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_6 .
Суддя М. М. Бебешко