Справа № 286/4215/24
29 квітня 2025 року м. Овруч
Овруцький районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Вачко В. І.
з секретарем Деменчук О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», від імені та в інтересах якого діє представник за довіреністю Котишин Ірина Богданівна, звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить на підставі ст.ст.6, 509, 512, 526, 625-629, 638, 1050, 1054 ЦК України стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3883790 від 12.01.2022 року у загальному розмірі 45621,47 грн. та судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 грн.
В обґрунтування позову вказує на те, що відповідач за допомогою електронного сервісу, розміщеного на офіційному сайті позивача, отримав кредит шляхом безготівкового зарахування грошових коштів на картковий рахунок клієнта та не надав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості, таким чином зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв'язку з цим має заборгованість до стягнення в сумі позову.
Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити зокрема за недоведеністю обставин отримання відповідачем кредитних коштів.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників справи не надходило.
Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» та ОСОБА_1 (відповідачем у справі), як споживачем, в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений споживачем в інформаційно-телекомунікаційної системі товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через Інтернет-сторінку з доменним ім'ям: https://money4you.ua , 12.01.2022 року було укладено Договір позики № 3883790 та 01.02.2022 року було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору позики № 3883790 від 12.01.2022 року, згідно з умовами яких відповідач отримала споживчий кредит на споживчі особисті потреби у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту у погодженому розмірі 8000 грн. безпосередньо на картковий рахунок, реквізити якого надані споживачем товариству з метою отримання кредиту, із первинним строком кредитування 20 днів, починаючи з 12.01.2021 року, та продовженим 01.02.2022 року строком кредитування 30 днів, під середньоденну базову процентну ставку 1,99 %, із кінцевим строком повернення кредиту 03.03.2022 року, загальною вартість кредиту 12776 грн. (з яких: 8000 грн. - тіло кредиту, 4776 грн. - проценти за користування кредитом).
Тобто вказаний кредитний договір між сторонами був укладений дистанційно, внаслідок самостійного вчинення позивачем поетапних дій за допомогою реєструючої системи на веб-сайті відповідача в мережі Інтернет https://miloan.ua та його електронної ідентифікації при вході в особистий кабінет на веб-сайті шляхом перевірки товариством правильності введення електронних даних, направлених товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний ним при вході в систему, згідно з закладеним алгоритмом отримання кредиту та підписанням з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Кредитодавець ТОВ «Маніфою» виконав свої договірні зобов'язання та перерахував відповідачу 8000 грн., які 12.01.2022 року о 14:37:54 зараховано на його платіжну картку НОМЕР_1 (номер трансакції в системі іРау.ua 130765836), що стверджується листом ТОВ «Універсальний дата центр» від 20.08.2024 року. Проте відповідач своїх договірних зобов'язань у встановлений строк належним чином не виконав, кредиту в повному обсязі не повернув, внаслідок чого станом на 02.11.2022 року у позивача виникла перед ТОВ «Маніфою» кредитна заборгованість у загальному розмірі 45621,47 грн., яка згідно з розрахунком заборгованості за кредитом складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8000 грн. та заборгованості за процентами в розмірі 37621,47 грн.
02.11.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», позивачем у справі, укладено Договір факторингу № 02-11/2022, у відповідності до умов якого до нового кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» перейшли права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, укладеними між кредитором ТОВ «Маніфою» і боржниками, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру прав вимог до договору факторингу № 02-11/2022 від 02.11.2022 року та Акту прийому-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу № № 02-11/2022 від 02.11.2022 року, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» з 02.11.2022 року набув право грошової вимоги до боржників, в тому числі боржника за договором позики № 3883790 від 12.01.2022 року.
08.11.2024 року позивач звернувся до відповідача із досудовою вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором № 3883790 від 12.01.2022 року, укладеним між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 , в сумі 45621,47 грн., повідомивши при цьому боржника про відступлення права вимоги за договором № 3883790 від 12.01.2022 року до нового кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на підставі договору факторингу № 02-11/2022 від 02.11.2022 року, укладеного останнім з ТОВ «Маніфою». Вказана вимога залишена відповідачем без реагування, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в судовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Частиною 1 статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Судом встановлено, що оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що договори між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений між ним та первісним кредитором, суд дійшов висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Ураховуючи викладені обставини, суд вважає, що кредитний договір укладений відповідачем з первісним кредитором в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору. Відтак, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем від первісного кредитора - ТОВ «Маніфою» кредитних коштів за цим договором в сумі 8000 грн. Виходячи із презумпції вини у цивільному праві, встановленої ст.614 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання вважається винною, якщо не доведе відсутність своєї вини у порядку, встановленому законом, суд вважає, що у даному випадку тягар спростування факту отримання кредиту належними доказами покладається на відповідача. Відповідач наведеного не спростував.
У відповідності до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За змістом наведених положень ст.ст.512, 514, 516, 1082 ЦК України боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц.
Дослідивши та оцінивши наявну в матеріалах справи копію досудової вимоги від 27.09.2023 року, суд вважає, що позивачем надано докази того, що на виконання умов договору факторингу на адресу відповідача позивачем було надіслано повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, яке підтверджує право вимоги позивача, як нового кредитора, за цим кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов'язання та заборгованості перед позивачем, як новим кредитором.
Доказів виконання відповідачем кредитних зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати кредитних платежів на користь, як первісного кредитора, так і нового кредитора, суду не надано.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 1050, частиною другою статті 1054 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок повернути кредит частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредитів, просив у тому числі, крім основної суми боргу по кредиту, яку фактично отримав в борг відповідач від первісного кредитора, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентах за користування кредитом та заборгованість по одноразовій комісії за надання кредиту. При цьому, з моменту отримання права вимоги до відповідача-боржника позивач, як новий кредитор, не здійснював нарахування відсотків та штрафних санкцій.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Розміру заборгованості за кредитним договором відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.
Тому, враховуючи те, що фактично отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку не повернуті, так як належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч частини 1 статті 81 ЦПК України відповідач суду не надав, а також, виходячи з положень частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення кредитних коштів, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника на користь нового кредитора суми непогашеного тіла кредиту і відсотків на підставі вищезазначеного кредитного договору, а відтак, про задоволення позову в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Позивачем понесено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн., які у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України у випадку задоволення позову покладають на відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 13, 19, 81, 141, 263-265, 268, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ідентифікаційний код юридичної особи: 35234236, місцезнаходження: 79018, м.Львів, вулиця Смаль-Стоцького, 1, корпус 28), заборгованість за кредитним договором № 3883790 від 12.01.2022 року у загальному розмірі 45621,47 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У випадку набрання рішенням законної сили відповідач вправі звернутися в суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочення або розстрочення виконання рішення в порядку, передбаченому ст.435 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 29.04.2025 року.
Суддя: В. І. Вачко