Справа № 212/1112/25
2/212/1589/25
25 квітня 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Майданик М. Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив таке.
До суду звернулась представник позивача Городніщева Є. О. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив розгляд справи на 12.03.2025, а потім - на 31.03.2025, 11.04.2025 та 25.04.2025 року.
В усі судові засідання сторони та/або їх представники не з'явилися, хоча повідомлялися належним чином. Представник позивача у позовній заяві просила проводити розгляд справи за відсутності позивача.
Окрім цього, 31.03.2025 судом було задоволено клопотання позивача про витребування доказів. На виконання ухвали суду АТ «Універсал Банк» 03.04.2025 надіслав витребувані документи. Ухвалою суду від 11.04.2025 докази були витребувані повторно, АТ «Універсал Банк» надіслав витребувані документи.
Оскільки всі учасники справи не з'явилися, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд скористався своїм правом, обумовленим ч. 6 ст. 259 ЦПК України, та відклав складання повного тексту рішення.
Позиції сторін.
Позивач заявив про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4363529 на загальну суму 206 446,42 грн та судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Позов обґрунтував таким. 06.02.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем було укладено кредитний договір № 4363529 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за яким ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало відповідачу кошти у розмірі 22 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності. Відповідач умов кредитного договору не виконував, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість. 25.10.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 25/10/2024, за яким ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передав ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» за плату належні йому права вимоги до відповідача за договором № 4363529 за реєстром боржників; і ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 206 446,42 грн, з яких: 22 499,99 грн - прострочена заборгованість за основним боргом, 131 071,43 грн - сума боргу за відсотками, нарахованих первісним кредитором, 52 875,00 грн - сума боргу за відсотками, нарахованих позивачем за 94 календарних дні після відступлення права вимоги. Відповідач не здійснив заходів для погашення існуючої заборгованості.
Відповідач своїм правом на подання відзиву тощо не скористався.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.
06.02.2024 року об 11:13 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису (одноразового ідентифікатора) було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4363529 (а. с. 23-33), за умовами якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 22 500,00 грн строком на 360 днів. Згідно з п. 1.3. Договору про споживчий кредит № 4363529 періодичність платежів зі сплати процентів становить кожні 30 днів. Згідно п. 1.4.1. Договору стандартна процентна ставка становить 2,50 % за кожен день користування кредитом (застосовується в межах всього строку кредиту). Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 99 923,40 % річних ( п. 1.5.1.), орієнтовна загальна вартість кредиту складає 225 000,00 грн ( п. 1.6.1.). Відповідно до п. 2.1. Договору, Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу НОМЕР_1 .
Можливість укладення кредитного договору в електронній формі передбачена п. 1.1. самого договору (а. с. 23 зворот). Разом з Договором ОСОБА_1 підписав також Таблицю обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а. с. 33 зворот) та Паспорт споживчого кредиту ( а. с. 36-38).
25 жовтня 2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» уклали договір факторингу № 25/10/2024 (а. с. 86-90), відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» права грошової вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 , за договором № 4363529, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до договору факторингу (а. с. 15), в якому зазначено, що заборгованість відповідача становить 164 821,42 грн, з яких: 22 499,99 грн - прострочена заборгованість за основною сумою боргу, 131 071,43 грн - сума боргу за відсотками, 11 250,00 грн - заборгованість за пенею, штрафами. 28.08.2023 ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» сплатило первісному кредитору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» плату за відступлення права вимоги за вказаним договором, що підтверджується платіжною інструкцією (а. с. 55).
Витребувана судом інформація від АТ «Універсал Банк» лише підтверджує обставину емітування Банком на ім'я ОСОБА_1 банківської картки НОМЕР_2 . Також АТ «Універсал Банк» повідомив, що дійсно 06.02.2024 року відбулось перерахування коштів в розмірі 22 500,00 грн на картку НОМЕР_3 (без зазначення про їх цільове призначення; пов'язаність з кредитними відносинами; а. с. 117, 119). Матеріалами справи та будь-якими доказами не доведена належність вказаної «Універсал Банком» картки ОСОБА_1 .
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з п. 1-1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Отже, обов'язок повернення кредиту та сплати процентів пов'язується з обставиною надання такого кредиту та є наслідком отримання позичальником коштів та користування ними. Відповідно, ця обставина має бути доведеною (або визнаною іншою стороною, що звільняє від обов'язку доведення).
Згідно з ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, якою визначено змагальність серед основних засад цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У Постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц міститься такий висновок щодо тягаря доказування: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний… Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс» (п. 81).
Верховний Суд у своїй Постанові від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача; пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В умовах, як у цій справі, коли відповідач не відреагував на позов та не визнав обставину отримання кредитних коштів, тягар доведення цієї обставини покладається на позивача. Позивач на підтвердження цієї обставини жодного належного та допустимого доказу не надав. Ні Довідка провайдера (а. с. 17), ні Розрахунки заборгованості за Кредитним договором (а. с. 41-48) не підтверджують обставини перерахування відповідачу кредитних коштів. Згідно з Довідкою провайдера, наданою позивачем, ТОВ «Платежі Онлайн» було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»: 06.02.2024 11:15:45 на суму 22 500,00 грн. Інформаційна довідка не містить дані про отримувача платежу, цільове призначення коштів, пов'язаність їх з кредитним договором, про який йдеться у цьому спорі; картка зазначена як платіжна (не кредитна). Вона також не є первинним бухгалтерським документом.
Розрахунки заборгованості за кредитним договором не підтверджують обставини перерахування відповідачу кредитних коштів та є аналітичними документами позивача, складеними в односторонньому порядку, тому не є безспірними доказами обставини видачі кредиту та наявності боргу.
Суд також наголошує на тому, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Водночас у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до засади диспозитивності цивільного судочинства, визначеної ст. 13 ЦПК України, суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених самим ЦПК України. У цій справі відсутні підстави для збирання доказів судом, а тягар збирання і подання доказів повністю покладається на позивача.
Наданих суду доказів в їх сукупності - недостатньо для підтвердження обставини отримання відповідачем від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» як первісного кредитора кредитних коштів. Оскільки ця обставина - не доведена (отже, не встановлена судом), не доведені підстави для виникнення у відповідача будь-яких зобов'язань повернути такі кошти та сплатити відсотки за користування ними. Відступлення боргу за договором факторингу, укладеного між позивачем та первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», не має значення, оскільки не доведено обставину виникнення такого боргу. У зв'язку з цим позов не належить до задоволення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача. Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати належить покласти на позивача.
На підставі зазначеного, керуючись статтями 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
ухвалив таке.
Відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код 35234236, юридична адреса: Львівська область, м. Львів, вул. Смаль-Стоцього, 1, корпус 28;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 30 квітня 2025 року.
Суддя: М. В. Швець