29 квітня 2025 року
м. Київ
справа №600/8117/23-а
адміністративне провадження № К/990/4037/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу адвоката Романюка Валерія Ілліча, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Чернівецької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просив:
- стягнути з Держави Україна в особі Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, завданої пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року, які визнанні неконституційними рішеннями Конституційного Суду України № 60р/2020 від 26 березня 2020 року та № 8-р(ІІ)/2023 від 13 вересня 2023 року, за період з 01 липня 2015 року по 13 вересня 2023 року у сумі - 5060574.07 гривень.;
- визнати протиправною бездіяльність Чернівецької обласної прокуратури, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 14 вересня 2023 року по 16 листопада 2023 року в порядку та в розмірах визначених статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.
- зобов'язати Чернівецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 14 вересня 2023 року по 16 листопада 2023 року, із врахуванням положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року та виплатити різницю між належною до сплати та фактично отриманою заробітною платою.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Чернівецької обласної прокуратури яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 14 вересня 2023 року по 16 листопада 2023 року в порядку та в розмірах визначених статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.
Зобов'язано Чернівецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 14 вересня 2023 року по 16 листопада 2023 року, із врахуванням положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року та виплатити різницю між належною до сплати та фактично отриманою заробітною платою.
В решті позову відмовлено.
03 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Романюка Валерія Ілліча, який діє в інтересах ОСОБА_1 , в якій представник скаржника просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року в частині відмови у стягненні з Держави Україна в особі Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, завданої пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року, які визнанні неконституційними рішеннями Конституційного Суду України № 60р/2020 від 26 березня 2020 року та № 8-р(ІІ)/2023 від 13 вересня 2023 року, за період з 01 липня 2015 року по 13 вересня 2023 року у сумі - 5060574.07 гривень скасувати. Справу № 600/8117/23-а направити на новий судовий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2025 року касаційну скаргу адвоката Романюка Валерія Ілліча, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії залишено без руху.
Надано заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Також, роз'яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у строк, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
05 березня 2025 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху, адвокатом Романюк Валерієм Іллічем, який діє в інтересах ОСОБА_1 надано уточнену касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року продовжено адвокату Романюку Валерію Іллічу, який діє в інтересах ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги у справі № 600/8117/23-а на десять днів з дня отримання копії цієї ухвали суду.
31 березня 2025 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали від 20 березня 2025 року адвокатом Романюкос Валерієм Іллічем, який діє в інтересах ОСОБА_1 надано уточнену касаційну скаргу.
Предметом спору у цій справі є стягнення з Держави Україна в особі Чернівецької обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 13 вересня 2023 року.
Перевіривши матеріали уточненої касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не застосували частину статті 152 Конституції України та статті 1175 Цивільного кодексу України, оскільки позивачу завдана матеріальна шкода у період 01 липня 2015 року по 13 вересня 2023 року та не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у справі № 420/24821/21, № 340/2839/20, № 420/18759/21, № 200/12290/20-а, № 420/7717/21, № 420/9554/20.
Насамкінець в обґрунтуванні підстави касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що він посилається на постанови Верховного Суду у справах 420/24821/21, № 340/2839/20, № 420/18759/21, № 200/12290/20-а, № 420/7717/21, № 420/9554/20. Позивач звертає увагу, що йому завдана шкода актами (пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та 2 реченням абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX), які у подальшому визнанні неконституційними. Тобто, позивачу завдана матеріальна шкода у період з 01 липня 2015 року по 13 вересня 2023 року.
Суд критично оцінює посилання скаржника на неврахування правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 420/24821/21, з огляду на те, що Суд у цій справі зробив висновки про відсутність підстав для обрахування посадового окладу та заробітної плати позивача, який не пройшов атестацію, у спірному періоді у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505 та зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої заробітної плати за період після рішення Конституційного Суду України [у цій справі - після 26 березня 2020 року], не змінює суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі щодо оплати праці і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди. У вказаних справах судами у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У справі № 340/2839/20 предметом оскарження була ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження. Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2022 року у справі № 340/2839/20 дійшов висновку, що категорія спорів щодо відшкодування шкоди у вигляді невиплаченої соціальної виплати, завданої неконституційним актом, належить до адміністративної юрисдикції.
Так, у справах № 420/18759/21, № 200/12290/20-а, № 420/7717/21, № 420/9554/20 Верховний Суд рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції скасував. Справи направив на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами здебільшого вирішувались питання, які не були заявлені позивачем як предмет спору. Зокрема, суди установивши фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, застосували положення інших нормативно-правових актів, фактично розглянувши питання про перерахунок заробітної плати прокурора, а не питання відшкодування матеріальної шкоди за помилку держави.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 420/24821/21, № 340/2839/20, № 420/18759/21, № 200/12290/20-а, № 420/7717/21, № 420/9554/20 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у вказаних постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з цим заявник касаційної скарги посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що на цей час відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування вищевказаних норм права саме в контексті оцінки дискреційних повноважень кадрової комісії щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.
З огляду на викладене, Верховний Суд вбачає невизначеність заявника касаційної скарги щодо зазначення підстав касаційного оскарження, оскільки одночасне посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неврахування висновків Верховного Суду судом апеляційної інстанції щодо застосування, визначених скаржником норм) та на пункт 3 частини четвертої цієї статті (відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування таких самих норм, які визначені скаржником в обґрунтуванні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України), суперечать один одному, тобто є взаємовиключним, що зрештою призводить до невизначеності підстави касаційного оскарження, що своєю чергою унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підстави касаційного оскарження.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також, представник скаржника зазначає, що даний спір має важливе та виняткове значення для позивача, адже стосується справедливої виплати йому заробітної плати за більше ніж дев'ять років його трудової діяльності, у розмірі визначеному частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, дана справа важлива не тільки для позивача, а також і в цілому для органів прокуратури України, її працівників, а також для громадян України, яким була завдана матеріальна шкода.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо особа яка подає касаційну скаргу, обґрунтовано довела, що саме цей випадок стосується його безпосередньо, порушує його права, свободи та інтереси.
У цьому контексті варто зауважити, що сама собою незгода із судовим рішенням не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, рішення у якій не підлягають касаційному розгляду.
Водночас цілком зрозуміло, що кожна сторона, не на користь якої вирішено спір, стверджуватиме про те, що справа має для неї виняткове значення. Це зумовлює потребу навести не лише переконливі мотиви, а й підтвердити їх.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу адвоката Романюка Валерія Ілліча, який діє в інтересах ОСОБА_1 необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу скаргу адвоката Романюка Валерія Ілліча, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько В.М. Соколов