17 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 336/12208/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Олефіренко Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції
на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 31.01.2025 року (головуючий суддя Звєздова Н.С.)
в адміністративній справі №336/12208/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, Інспектора 2-го взводу 2-ї роти батальйону патрульної поліції в м. Кременчук УПП в Полтавській області Хитрої Яни Олегівни про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 09.12.2024 до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя з позовом до відповідачів Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, Інспектора 2-го взводу 2-ї роти батальйону патрульної поліції в м. Кременчук УПП в Полтавській області Хитрої Яни Олегівни, в якому просила:
- скасувати постанову ЕНА №3625369 від 08.12.2024 року щодо накладання адміністративного стягнення та закрити провадження даної справу про адміністративне правопорушення.
Також просила стягнути понесені витрати зі сплати судового збору та на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що в постанові зазначено, що позивач керуючи ТЗ перевищила встановлені обмеження руху більше як на 20 км/год, а саме рухався зі швидкістю 102 км/год в населеному пункті с. Андрійки, чим порушила п. 12.4. ПДР. Позивачу поставлено в обов'язок сплатити грошовий штраф у розмірі 340 грн. Вважає вказану постанову безпідставною, атому просить її скасувати.
В частині розподілу витрат на правничу допомогу рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 31.01.2025 року позов задоволено частково.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3625369 від 08.12.2024, винесену інспектором взводу №2 роти №2 батальйону патрульної поліції в м.Кременчук УПП в Полтавській області ДПП лейтенантом поліції Хитрю Яною Олегівною, якою ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції судовий збір у сумі 484 грн. 50 коп. на користь ОСОБА_1 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції витрати на правничу допомогу у сумі 1 000 грн. на користь ОСОБА_1 .
В іншій частині позову - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів щодо закріплення приладу TruCAM, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля, яким керував позивач. При цьому, спосіб використання приладу TruCAM допускається в мобільному режимі (з руки), однак це може збільшити похибку вимірювання швидкості руху транспортного засобу та викликати сумнів у коректності показників вимірювання швидкості руху. Зауважив, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону №580-VIII.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управлінням патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції (відповідачем-1) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вказує, що винесена постанова є правомірною, оскільки позивач керуючи ТЗ перевищила встановлені обмеження руху більше як на 20 км/год, а саме рухався зі швидкістю 102 км/год в населеному пункті с. Андрійки, чим порушила п. 12.4. ПДР. Зазначає, що вказані обставини зафіксовані на прилад Трукам ТС 003091. Фото і відео записані на диск та додані як докази по справі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 08.12.2024 року інспектором взводу №2 роти №2 батальйону патрульної поліції в м.Кременчук УПП в Полтавській області ДПП лейтенантом поліції Хитрю Яною Олегівною було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3625369, якою притягнуто позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340,00 грн., за порушення п.12.4 ПДР України (у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.).
Позивачка вважає протиправною вказану постанову, оскільки відсутні належні докази вчинення правопорушення.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353-XII, Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII, норми Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 р. №1306.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), поліція відповідно до покладених на неї завдань зокрема регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Стаття 122 КУпАП регулює перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху.
Зокрема, частиною 1 вказаної норми визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пункт 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Приписи частини 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти.
В разі відсутності посилань на певні докази, що підтверджують факт порушення, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Статтею 31 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII передбачено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Також статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:
1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що положення Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
У постанові серії ЕНА №3625369 вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam.
При цьому, контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70, 5.76 ПДР), оскільки вимоги ч.2 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII, передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» інформують про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) електронних засобів.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху.
Отже, відповідно до наведеної норми працівники поліції можуть розміщувати автоматичну фото та відеотехніку по периметру доріг, зокрема стаціонарно встановлювати вимірювальний пристрій, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати із використанням в інший спосіб, зокрема тримати в руках.
Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70, 5.76), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.
Зокрема, вимірюючи швидкість в ручному режимі можливий (умисний або випадковий) рух рукою, що надає збільшення швидкості транспортного засобу на кілька км/год.
Зокрема, вібрація руки та, як наслідок, вібрація приладу TruCam може дати більшу похибку, ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля.
Таким чином не виключається сумнів щодо коректності вимірювання швидкості руху в ручному порядку.
Крім того на збільшення похибки приладу вимірювання може вплинути наявність транспортних засобів, що рухаються поряд.
При цьому, будь які сумніви трактуються на користь особи.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Матеріали справи не містять (відповідачем не надано) доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70, 5.76.
Тобто, з матеріалів справи неможливо встановити об'єктивну сторону вказаного вище правопорушення, оскільки відсутні належні докази вчинення такого правопорушення.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що імперативними положеннями частини 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, ні постанова серії ЕНА №3625369, ні матеріали справи не містять достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення належно встановленим технічним приладом.
Натомість притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відтак, з огляду на відсутність належних доказів допущення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП, притягнення позивача до адміністративної відповідальності є неправомірним.
Наведене свідчить про те, що відповідачем при прийнятті цієї постанови неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Так, прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим.
При цьому, контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону «Про Національну поліцію», згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідач вважає, що факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується матеріалами справи, оскільки вимірювач, яким здійснювався замір швидкості транспортного засобу ТгuСаm призначений для вимірювання швидкості руху транспортних засобів (ТЗ) в ручному або автоматичному режимах. Вимірювач відноситься до мобільних або ручних (залежно від ступеню участі оператора у процесі роботи вимірювача) дистанційних приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху.
Натомість, колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи зазначає, що вони не містять доказів, які б відповідали вимогам статей 73 - 76 КАС України та належно підтверджували факт допущення позивачем порушення ПДР, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки використання приладу TruCam з рук ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля.
Матеріали справи не містять доказів щодо закріплення приладу TruCAM, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля, яким керував позивач.
При цьому, спосіб використання приладу TruCAM допускається в мобільному режимі (з руки), однак це може збільшити похибку вимірювання швидкості руху транспортного засобу та викликати сумнів у коректності показників вимірювання швидкості руху.
Враховуючи положення ст. 40 Закону «Про Національну поліцію» № 580-VIII, при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото - і відеотехніка повинна бути розміщена в порядку, визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону № 580-VIII.
Крім того відповідачем не надано маршрутний лист згідно якого можна підтвердити несення служби старшим інспектором поліції Хитрої Я.О. саме в час фіксації транспортного засобу на відповідній ділянці дороги.
Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 11.10.2016 року у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства у справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 року - суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3625369 від 08.12.2024 підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 122 КУпАП - закриттю.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачкою доведені обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги.
При цьому, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, не доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Ураховуючи те, що в частині розподілу витрат на правничу допомогу рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржувалося, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.
В силу ч. 3 ст. 272 КАС України справи, визначені статтею 286 КАС не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 286, 311, 317, 321, 322, 372 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 31.01.2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття 17.04.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова
суддя Н.А. Олефіренко