29 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 314/4122/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
секретарі судового засідання Жмуренко В.В.,
за участі представника позивача Асауленка І.О.,
представника відповідача Демянчук А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Асауленка Ігоря Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 лютого 2025 року у справі №314/4122/24 (головуючий суддя першої інстанції - Кононенко І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
Позивач 12.09.2024 року звернувся до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовом до ГУ Національної поліції в Запорізькій області, в якому просив скасувати постанову серії ББА №620327 від 31.08.2024 року у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанова складена у протизаконний спосіб та підлягає скасуванню, оскільки при розгляді справи позивачу відмовлено у реалізації права на юридичну допомогу адвоката та прийняття участі у розгляді справи згідно зі статтею 268 КУпАП, а розгляд адміністративної справи фактично не проводився, оскільки відповідачем не було надано жодного доказу начебто скоєного позивачем правопорушення та не надано можливості скористатися правничою допомогою, тим самим було порушено право на захист. Позивач вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки даний факт не підтверджується жодними доказами, визначеними статтею 251 КУпАП.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про задоволення позовних вимог з підстав, зазначених в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що зумовило прийняття неправильного рішення по справі. Зазначає, що позивач не перебував за кермом транспортного засобу та не вчиняв адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності. Вказує, що постанова про притягнення позивача за вчинення адміністративного правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП винесена не на місці вчинення правопорушення. Крім того, позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про отримання юридичної допомоги та участі представника при розгляді справи, чим порушено вимоги ст.268 КУпАП. З наданих відповідачем доказів неможливо встановити, що саме позивач перебував за кермом транспортного засобу в момент зупинки, адже саме водій транспортного засобу несе відповідальність за порушення ч.1 ст.126 КУпАП. Вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, всупереч вимогам ст.72-77 КАС України, не надав жодних допустимих та належних доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, однак судом першої інстанції вказані обставини до уваги взяті не були.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив у задоволенні скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач в судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови серії ББА № 620327 від 31.08.2024 року о 23 год.58 хв, 30.08.2024 року в м.Вільнянськ вул.Зачиняєва, 16, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 , не пред'явив для перевірки посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб у спосіб, який дає можливість прочитати та зафіксувати дані, чим порушив вимоги п.п.2.1 «а», 2.1 «б» ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП.
Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.. До постанови додано відеозапис з бодікамери поліцейського TECSAR BDS-43GWCP (а.с.9, 54).
Судом першої інстанції досліджено вказаний відеозапис в судовому засіданні, а також допитано свідків зазначених вище обставин та надано в рішенні оцінку відеозапису та поясненням свідків.
Не погодившись з вказаною постановою, позивач оскаржив таку постанови до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Порядок дорожнього руху на території України регулюється Законом України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху України та іншими нормативними актами.
Згідно із пунктом 1.1. Правил дорожнього руху України вказані Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно із пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлені повноваження органів Національної поліції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Так, органи Національної поліції розглядають справи, в тому числі: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (зокрема, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Поліцейський ВРПП Бердянського РВП ГУНП України в Запорізькій області Траут В.А. має спеціальне звання «старший сержант поліції» та має право розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення на території Запорізької області.
Згідно із п.2.4 а ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Підпунктами 2.1.а, 2.1.ґ ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтверджуючі документи (посвідчення).
Адміністративна відповідальність за частиною першою статті 126 КУпАП настає в разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно із частиною другою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Апеляційний суд зазначає, що наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, якими, відповідно до статті 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, відповідачем на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови до матеріалів справи надано відеозапис з бодікамери поліцейського TECSAR BDS-43GWCP, відеозапис з реєстратора автомобіля та рапорт поліцейського ОСОБА_2 .
Крім того, про наявність відеозапису з бодікамери поліцейського зазначено в пункті 7 оскаржуваної постанови, а тому вказані докази у відповідності до вимог ст.ст.72-77 КАС України судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги та надано належну оцінку.
З дослідженого відеозапису вбачається, що доводи позивача на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, в повній мірі спростовуються. Поліцейський діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог закону, натомість з відеозапису чітко вбачається, що керував автомобілем саме позивач, який повідомив поліції, що у нього немає посвідчення водія, інших осіб поряд з автомобілем в момент зупинки немає.
В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що не перебував за кермом транспортного засобу, а лише пересів на місце водія після зупинки, щоб вийняти ключ із замку запалення, оскільки його товариш (ймовірний водій) намагався втекти, оскільки має проблеми з ТЦК.
Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи позивача, оскільки вказані обставини спростовуються наданими відеодоказами, а показання свідків, надані в суді першої інстанції, не підтверджують та не доводять позицію позивача, оскільки мають розбіжності та неточності, а тому суд першої інстанції правомірно зазначив про неврахування таких показань.
Натомість, факт відсутності вказаних вище документів під час керування позивачем транспортним засобом в день, час та місці, вказаних у спірній постанові, та не пред'явлення таких документів для перевірки працівникам поліції, доведено відповідачем та підтверджується наведеними вище відеодоказами.
Вказані обставини позивачем не спростовано.
Будь-яких обмежень процесуальних прав водія, на які посилається позивач, зокрема неможливість реалізувати право на отримання правової допомоги, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не встановлено.
Зазначені посилання позивача свідчать лише про бажання уникнути відповідальності.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що працівник поліції діяв у межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства, а в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, розмір штрафу призначений у межах санкції вказаної статті.
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з частиною третьою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 272, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Асауленка Ігоря Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 лютого 2025 року у справі №314/4122/24 залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 лютого 2025 року у справі №314/4122/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко