28 квітня 2025 року справа №200/7297/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченко І.В., Гайдар А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі № 200/7297/24 (головуючий І інстанції Чучко В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області (надалі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (надалі - відповідач-2), про:
визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, за період з 1 вересня 2024 року по 01 жовтня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2102 гривні; зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди, компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, починаючи з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1січня 2024 року складає 3028, грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів; зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплачену суддівської винагороди, компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, за період з 1 вересня 2024 року по 01 жовтня 2024 року включно; допустити негайне виконання рішення в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач-1 всупереч вимог частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснив нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за період з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 складає 3028,00 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі № 200/7297/24 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно, компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, як судді, що вийшов у відставку, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2102 гривні. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно, компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, як судді, що вийшов у відставку, у відповідності до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежі. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно, компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, як судді, що вийшов у відставку.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_2 ), обрана на посаду судді Красноармійського міського суду Донецької області Указом Президента України від 15 січня 2001 року “Про призначення суддів» строком на п'ять років.
Наказом начальника Донецького обласного управління юстиції № 25 від 24 січня 2001 року наказано приступити до виконання обов'язків судді Красноармійського міського суду з 24 січня 2001 року.
Указом Президента України від 23 березня 2004 року позивача переведено на посаду судді новоутвореного Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.
Наказом в.о. начальника управління державної судової адміністрації в Донецькій області № 318-к від 09 квітня 2004 року позивача переведено на роботу на посаду судді новоутвореного місцевого Красноармійського міськрайонного суду.
Постановою Верховної Ради України № 3329-ІV від 12 січня 2006 року позивача обрано на посаду судді безстроково.
Наказом в.о. начальника територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області № 84-к від 07 лютого 2006 року наказано вважати позивача такою, що приступила до виконання обов'язків судді безстроково.
Наказом начальника Управління державної судової адміністрації в Донецькій області № 384 від 03 жовтня 2006 року наказано ОСОБА_3 , суддю Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, в подальшому іменувати ОСОБА_1 .
Рішенням Вищої ради правосуддя № 2850/0/15-24 від 26.09.2024 року позивача було звільнено з посади судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області в зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області № 5-к/г від 01.01.2024 року ОСОБА_1 було відраховано зі штату суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, та наказано виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки, невикористану частину щорічної додаткової оплачуваної відпустки, та вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Як вбачається з довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-1578 від 04.10.2024 року та довідки-розрахунку №04-1790/24 від 30.10.2024 року, у період з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно позивачу нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, базовий розмір посадового окладу позивача склав 63060,00 грн, що не заперечується сторонами.
Вважаючи, що відповідачем-1 протиправно здійснено розрахунок суддівської винагороди за період з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн замість з 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн, позивач звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту Закон № 1402-VIII), гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
На підставі частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 1 частини 3, частинами 4 - 6 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Тобто, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України від 9 листопада 2023 року № 3460-IX “Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Спірним питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачу у період з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно суддівської винагороди, відповідно до положень статті 7 Закону України від 9 листопада 2023 року № 3460-IX “Про Державний бюджет України на 2024 рік, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.
Так, суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України “Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України “Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Додатково суд вважає за необхідне також зазначити, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів». Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 року № 966-XIV “Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
Так, статтею 1 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн., також передбачений статтею 7 Закону України від 9 листопада 2023 року № 3460-IX “Про Державний бюджет України на 2024 рік».
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Зміни до Закону України “Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): “закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) “закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) “закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закон України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», а в подальшому й інші закони про Державний бюджет України на відповідний рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Разом з тим, Закон України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», як і Закони України “Про Державний бюджет України на 2022 рік», “;Про Державний бюджет України на 2023 рік» та “;Про Державний бюджет України на 2024 рік», не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права “спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
За таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України “Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Отже, Законом України “Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач-1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22.
Оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку щодо протиправного застосування при обчисленні розміру суддівської винагороди позивача розрахункової величини, передбаченої Законом України від 9 листопада 2023 року № 3460-IX “Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.
Також, приймаючи до уваги, що виплачені позивачу компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, як судді, що вийшов у відставку, розраховані виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн, такі виплати підлягають перерахунку.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно, компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, як судді, що вийшов у відставку, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2102 гривні, та зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, за період з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно, компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, як судді, що вийшов у відставку, у відповідності до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежі.
З приводу позовних вимог щодо зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплачену суддівської винагороди, компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, за період з 1 вересня 2024 року по 01 жовтня 2024 року включно, судом першої інстанції зазначено наступне.
Засади та порядок фінансування судів встановлені статтями 148, 149 Закону України “Про судоустрій та статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 148 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частинами третьою, четвертою статті 148 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Згідно частини першою статті 149 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України, відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України ).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Згідно частини першої статті 47 Бюджетного кодексу України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Згідно частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Згідно з пунктом 3 Положення територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.
Таким чином, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону України “Про судоустрій та статус суддів» у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у їх кошторисі на відповідний рік.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
З урахуванням статусу ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі “щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагород.
З огляду на правові висновки Верховного Суду, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання ДСА України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.09.2024 року по 01.10.2024 року включно, компенсації за невикористану частину щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, як судді, що вийшов у відставку, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі № 200/7297/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі № 200/7297/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 28 квітня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді А.В. Гайдар
І.В. Сіваченко