28 квітня 2025 року справа №200/7036/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченко І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача - Дудчак Поліни Вікторівни на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 200/7036/24 (головуючий І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
08.10.2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - підповідач), в якому просив суд: визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України військова частина НОМЕР_3 щодо ненадання Позивачу частини щорічної основної відпустки за 2024 рік; зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України, військова частина НОМЕР_3 , вирішити питання щодо надання Позивачу частини щорічної оплачуваної відпустки за 2024 рік тривалістю 15 календарних днів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 24.06.2021р. по теперішній час проходить військову службу за контактом у військовій частині НОМЕР_2 НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України. На протязі 2024 роки Позивач жодного разу не був у щорічній основній відпустці. На протязі 2024 року Позивач неодноразово звертався до Відповідача з рапортами про надання йому щорічної основної відпустки. Без будь-яких правових обґрунтувань Позивачу у наданні відпусток було відмовлено. Так, Позивач звертався до командування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з проханням надати йому частину щорічної основної відпустки рапортом від 10.05.2024р. та від 01.07.2024р. за 2024р. листами від 28.05.2024р. та від 05.07.2024р. відповідачем було зазначено, що у період дії воєнного стану та у зв'язку з його настанням, військовослужбовцям може бути обмежено надання щорічної основної відпустки. В подальшому, Позивач знов звернувся до Відповідача з рапортом від 25.08.2024р. з проханням надати йому частину щорічної основної відпустки. На даний рапорт відповіді, як встановлено чинним законодавством України Відповідачем Позивачу не надано. Між тим, 16.09.2024р. в месенджер whatsapp відповідальним працівником Позивачу направлено електронного листа, з якого вбачається, що рапорт Позивача про надання йому відпустки розглянути негативно.
Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся з цим позовом до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 200/7036/24 у задоволенні позову - відмовлено.
Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на момент розгляду рапортів позивача не було потреби у отриманні погодженням органів досудового розслідування чи суду на надання відпустки. Також, в апеляційній скарзі зазначено, що висновок суду першої інстанції суперечить нормам матеріального права оскільки законодавець визначив лише певні обмеження, щодо реалізації права позивача на отримання частини щорічної відпустки у період дії воєнного стану, а не позбавив його вказаного права прив'язуючи його реалізацію до волі командира (начальника).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Представником позивача надано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та просить апеляційну скаргу задовольнити.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_4 .
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24 червня 2021 року № 237-ОС ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії 2 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б).
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09 вересня 2022 року № 372-ОС ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - оператор секції станкових протитанкових гранатометів 3 протитанкового відділення протитанкової прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування №1.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01 серпня 2024 року № 790-ОС ОСОБА_1 призначено на посаду молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії - робітником підсобним групи тилового забезпечення прикордонної застави логістичного забезпечення прикордонної комендатури інженерного облаштування, який перебуває у розпорядженні начальника НОМЕР_1 прикордонного загону.
Відповідно до витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань відкрито кримінальне провадження: 62023050010004847 за ч. 4 ст. 409 КК України, інспектор прикордонної служби 2 категорії - оператор секції СПГ 3 протитанкового відділення протитанкової прикордонної застави комендатури швидкого реагування № НОМЕР_5 прикордонного загону сержант ОСОБА_1 , в умовах воєнного стану, ухилився від виконання обов'язків військової служби, зокрема у несенні бойового чергування в районі н. п. Семенівка, Донецької області відповідно до бойового наказу 3 МБ 28 ОТБр від 18.10.2023 року №146 (гриф) та заступника начальника загону - коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування №1 від 18.10.2023 року №1(гриф).
Позивач 10.05.2024 року звернувся до командування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з проханням надати йому частину щорічної основної відпустки за 2024р. з 23 травня 2024 року тривалістю 15 календарних днів.
Листом від 28.05.2024р. за № 08/4105-24 на адвокатський запит було повідомлено, що 10.05.2024 Позивач звернувся з рапортом до керівництва прикордонного загону щодо надання частини щорічної основної відпустки за 2024 рік.
Відповідно до абзацу 1 пункту 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Згідно з абзацом 1 пункту 21 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі ненадання військовослужбовцям щорічної основної відпустки у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, така відпустка надається після закінчення таких періодів. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Аналіз зазначених норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дає підстави вважати, що у період дії воєнного стану та у зв'язку із його настанням, військовослужбовцям може бути обмежено надання щорічної основної відпустки. Також, Позивачу було повідомлено, що НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України виконує завдання з відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Рішення про надання відпусток особовому складу приймається, виходячи з обстановки та завдань, які покладені та виконуються прикордонним загоном.
Позивач звертався до командування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з проханням надати йому частину щорічної основної відпустки рапортом від 01.07.2024р. з 24 липня 2024 року тривалістю 15 календарних днів.
Згідно листа від 05.07.2024р. за № 08/5158-24 про результати розгляду рапорту від 01.07.2024 року, Позивачу повідомлено, що відповідно до абзацу 1 пункту 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Згідно з абзацом 1 пункту 21 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі ненадання військовослужбовцям щорічної основної відпустки у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, така відпустка надається після закінчення таких періодів. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Аналіз зазначених норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дає підстави вважати, що у період дії воєнного стану та у зв'язку із його настанням, військовослужбовцям може бути обмежено надання щорічної основної відпустки. Також, Позивачу було повідомлено, що НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України виконує завдання з відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Рішення про надання відпусток особовому складу приймається, виходячи з обстановки та завдань, які покладені та виконуються прикордонним загоном.
В подальшому, Позивач знов звернувся до Відповідача з рапортом від 25.08.2024р. з проханням надати йому частину щорічної основної відпустки з 09 вересня 2024 року тривалістю 15 календарних днів. На даний рапорт відповіді, як встановлено чинним законодавством України Відповідачем Позивачу не надано. Між тим, 16.09.2024р. в месенджер whatsapp відповідальним працівником Позивачу направлено електронного листа, з якого вбачається, що рапорт Позивача про надання йому відпустки розглянути негативно.
Згідно довідки від 12.12.2024 року №08/3364 зазначено, що станом на 15 серпня 2024 року прикордонна комендатура інженерного облаштування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України була укомплектована на 29%. Станом на 15 вересня 2024 року - 29%.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022р. № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено військовий стан, строк дії якого в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 р. № 69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, строк дії якої в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Частинами 3, 4, 14 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 40 Закону № 2232-ХІІ гарантії ї правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Відповідно до частини 1,2 пункту 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Щорічна основна відпустка, зазначена в абзаці першому цього пункту, надається частинами протягом календарного року, за умови що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів та одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу.
Пунктом 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).
Згідно зі ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1932-XII особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно зі ст. 1 Закону № 3543-XII мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, відповідно до змісту наведених норм, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
У пункті 21 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зазначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічної основної відпустки у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, така відпустка надається після закінчення таких періодів. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів. Зазначені відпустки можуть бути надані декількома частинами (більше двох), без обмеження тривалості кожної з них.
Проходження військової служби в Державній прикордонній службі України врегульовано спеціальним законодавством, до якого відноситься, зокрема, Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі Положення № 1115/2009).
Відповідно до п. 203 та абз. 1 п. 204 Положення № 1115/2009, військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
У мирний час військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються:
1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, яке пов'язане з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я; інші додаткові відпустки, передбачені законом;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
3) творчі відпустки;
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; відпустка для лікування у зв'язку з хворобою;
5) відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 років - 45 календарних днів. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Положенням № 1115/2009 визначено порядок надання відпусток, який наведено в пунктах 212-229.
Відповідно до п. 212, 213 Положення № 1115/2009 черговість надання військовослужбовцям щорічних основної та додаткових відпусток визначається графіками, які затверджуються начальниками органів Держприкордонслужби, в яких проходять службу військовослужбовці, і доводиться до відома кожного з них у частині, що його стосується, під підпис. При складанні графіків ураховуються інтереси військової служби (забезпечення виконання покладених на орган Держприкордонслужби чи його підрозділи завдань), особисті інтереси військовослужбовців, наявність у військовослужбовця переваг щодо використання відпустки у зручний час. Графік відпусток на наступний рік затверджується щороку до 1 грудня.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються військовослужбовцю з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення календарного року, за який вони надаються. В особливих випадках за погодженням з прямим начальником військовослужбовця від начальника регіонального управління, прирівняної до нього посадової особи та вище, начальником розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби щорічна основна відпустка за минулий рік чи її невикористана частина надається у першому кварталі наступного року.
За бажанням військовослужбовців, крім курсантів (слухачів) вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, щорічна основна відпустка може надаватися їм частинами, не більше двох, за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів.
Відповідно до п. 216 Положення № 1115/2009, облік відпусток та контроль за їх наданням згідно із затвердженими графіками здійснюються кадровими підрозділами органів Держприкордонслужби.
Наказ органу Держприкордонслужби про надання щорічної основної відпустки видається не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку відпустки.
Відповідно до п. 221 Положення № 1115/2009, військовослужбовцям, щодо яких провадиться досудове розслідування або судове провадження, відпустка надається за погодженням із відповідними органами досудового розслідування чи судом.
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. № 548-XIV, встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно п.2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 р. № 124 (далі - Інструкція № 124), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Рапорт має бути зареєстрований в службі діловодства військової частини.
Пунктом 3.9.1 Інструкції № 124 передбачено, що реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації.
Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.
Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.
З аналізу даних правових норм слідує, що військовослужбовцям під час дії воєнного стану надано право на отримання частини щорічної основної відпустки та відпустки за сімейними обставинами, яке реалізується шляхом подання рапорту командиру військової частини. Такий рапорт реєструється, після чого передається на розгляд командиру.
Судом встановлено, що позивач на протязі 2024 року звертався з рапортами від 10.05.2024 року, 01.07.2024 року, 25.08.2024 року до Відповідача про надання йому частини щорічної відпустки за 2024 рік.
Вказані рапорти було розглянуто Відповідачем, за результатом розгляду яких, Позивачу було відмовлено у наданні частини щорічної основної відпустки. Вказана обставина не є спірною та не заперечується сторонами.
Як на підставу для відмови у наданні частини щорічної основної відпустки Відповідач посилався на пункти 17, 18, 21 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та на те, що у період дії воєнного стану та у зв'язку із його настанням, військовослужбовцям може бути обмежено надання щорічної основної відпустки. Також, Позивачу було повідомлено, що НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України виконує завдання з відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Рішення про надання відпусток особовому складу приймається, виходячи з обстановки та завдань, які покладені та виконуються прикордонним загоном.
Відповідно до Указів Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" та "Про загальну мобілізацію" з 24.02.2024 року, для надання щорічної відпустки військовослужбовцю застосуванню підлягають пункти 17-19, 21 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
З вищевикладеного вбачається, що надання військовослужбовцю щорічної відпустки під час оголошення мобілізації та введення воєнного стану відбувається з урахуванням певних умов, які дають таке право на відпустку. Також суд зазначає, що надання відпусток є правом командира (начальника) і аж ніяк не обов'язком, що означає те, що дане питання вирішується на суб'єктивний розсуд командира (начальника).
Згідно наданої відповідачем довідки від 12.12.2024 року №08/3364 зазначено, що станом на 15 серпня 2024 року прикордонна комендатура інженерного облаштування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України була укомплектована на 29%. Станом на 15 вересня 2024 року - 29%.
Вказана інформація дає підстави дійти висновку, що на момент подання позивачем рапортів про надання йому частини щорічної основної відпустки, були відсутні умови визначені у пункті 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу), оскільки чисельність прикордонної комендатури інженерного облаштування становить лише 29% від загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу, що є значно меншою від встановленого мінімуму, визначеного відповідним пунктом.
При цьому, суд зазначає, що пунктом 21 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було зазначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічної основної відпустки у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, така відпустка надається після закінчення таких періодів.
Тобто, законодавцем на період оголошення мобілізації та введення воєнного стану, відповідачу було надано право у відмові надання щорічної відпустки військовослужбовцю.
Стосовно доводів апеляційної скарги, а також доводів, якими обгрунтовано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, дійсно на момент розгляду рапортів позивача кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 62023050010004847 від 10.12.2023 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 409 КК України, за фактом ухилення від виконання бойового розпорядження, в умовах військового стану, інспектором прикордонної служби 2 категорії - оператором секції СПГ 3 протитанкового відділення протитанкової прикордонної застави комендатури швидкого реагування №1 11 прикордонного сержантом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, відповідно до Постанови про закриття кримінального провадження в частині вчинення кримінального правопорушення від 16 травня 2024 року.
Таким чином на момент розгляду рапортів позивача не було потреби у отриманні погодженням органів досудового розслідування чи суду на надання відпустки.
Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є слушними, проте помилковість висновку суду першої інстанції в зазначеній частині не є безумовною підставою для скасування судового рішення, оскільки доводи апелянта спростовуються наведеною судом першої інстанції іншою підставою для відмови у задоволенні позову, а саме відсутність умов визначених у пункті 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на момент подання позивачем рапортів про надання йому частини щорічної основної відпустки. Зазначені висновки суду першої інстанції підтверджуються довідкою від 12.12.2024 року №08/3364.
Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача - Дудчак Поліни Вікторівни на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 200/7036/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 200/7036/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 28 квітня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко