29 квітня 2025 року справа № 580/3765/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді: Янківської В.П.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
встановив:
07 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 11574,12 грн від 28.03.2025 ВП №49211514.
В обгрунтування позовної заяви позивач зазначив, що оскаржувана постанова винесена протиправно без врахування внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою суду від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позовну, в якому в задоволенні позову просить відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
На виконанні в Другому відділі державної виконавчої служби міста Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 49211514 з примусового виконання виконавчого листа № 711/7593/14-ц виданий 30.06.2015 Придніпровським районним судом м. Черкаси про: Стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Альянс Україна» 77996,06 грн боргу по тілу кредиту, 55748,72 грн. боргу по процентам, 2006,23 грн. судових витрат, а всього 135751,01 грн.
03.11.2015 державним виконавцем Придніпровського ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 49211514.
28.03.2025 винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі: 11574,12 грн.
28.03.2025 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у звязку надходження заява від стягувача № 50 від 26.03.2025 з проханням повернути виконавчий документ відповідно до п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Заборгованіть станом на 28.03.2025 становить 115 747,71 грн. Залишок нестягненої суми за виконавчим документом 115747,71 гривня (UAH); сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 2000.98 гривня (UAH).
Не погоджуючись з постановою про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі: 11574,12 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до положень частини 5 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції чинній на момент винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Водночас слід вказати, що на момент відкриття виконавчого провадження № 41335156 був чинним Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).
Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
За приписами частин першої, третьої статті 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні (частина 3 статті 28 Закону № 606-XIV).
Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 49211514, яке відкрито на час дії Закону № 606-XIV.
При цьому, спірну постанову винесено 28.03.2025 у зв'язку з тим, що того ж дня відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою.
Суд зазначає, що в аспекті спірних у цій справі правовідносин, Верховний Суд вже надав відповідь на питання щодо визначення порядку і суми стягнення виконавчого збору, за обставин, коли виконавче провадження було розпочате під час дії Закону № 606-XIV, а наступні дії державного виконавця вже відбувались в період дії Закону № 1404-VIII.
Так, у постанові від 22.01.2025 у справі № 580/11774/23 Верховний Суд вказав, що враховуючи «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ, приписи попереднього Закону № 606-ХІV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону № 606-ХІV. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.
З аналізу наведених правових норм Закону № 1404-VІІІ, що регулює питання виконавчого збору, висновується, що цим Законом по суті визначений можливий порядок вирішення цього питання державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов.
У першому випадку, зміст положень статей 26, 27 Закону № 1404-VIII свідчить, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
В іншому випадку, таке питання вирішується в порядку встановленому частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.
Тобто, Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, зокрема, постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження. До того ж, постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 580/1328/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 802/848/18-а, від 30 червня 2020 року у справі № 823/1824/17, від 27 квітня 2023 року у справі № 640/26475/21.
Отже враховуючи, що у справі № 580/11774/23, що розглядалась Верховним Судом виконавче провадження було відкрито у період дії положень Закону № 606-XIV, Суд констатував, що при вирішенні питання про розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню з боржника за такою постановою, враховуючи, що виконавче провадження було відкрито за правилами, передбаченими Законом № 606-XIV, то при визначенні розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, треба керуватися положеннями статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час). Ці положення, зміст яких вказано вище, передбачають, з-поміж іншого, стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
При цьому, вказані 10 відсотків вираховуються саме від суми, зазначеної у виконавчому документі, а не від суми, яка не стягнута станом на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 400/6302/23.
Повертаючись до обставин даної справи, що розглядається слід вказати, що державний виконавець 28.03.2025 виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу з підстав пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Цього ж дня, після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу державним виконавцем прийнято спірну постанову про стягнення виконавчого збору, що відповідає зазначеному вище.
До того ж слід вказати, що як станом на момент відкриття виконавчого провадження № 49211514, так і станом на момент винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору, норми законодавства про виконавче провадження містили фактично схожі вимоги до розміру виконавчого збору, а саме визначали його як 10 відсотків суми, що підлягає стягненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Отже, державний виконавець, визначаючи розмір виконавчого розбору, що підлягає стягненню з позивача, та приймаючи спірну постанову діяв у спосіб та на підставі законодавства, а також в межах своїх повноважень.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено неправомірності дій (рішень) відповідача.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.
Щодо судових витрат в цій справі суд зазначає, що за правилами статті 139 КАС України у випадку відмови в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи, покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. 242-246, 250, 255, 268, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА