28 квітня 2025 року справа № 580/2288/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Янківської В.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
03 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій не бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228»;
2) зобов'язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради зробити перерахунок суми компенсації на транспортне обслуговування за період за другу півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228», а саме 22 відсотки прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць з урахуванням вже виплачених коштів на компенсацію;
3) зобов'язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошову компенсацію на транспортне обслуговування за другу півріччя 2024 року виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228», а саме: 22 відсотки прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць та виплачувати в подальшому до виникнення, зміни чи припинення правовідносин;
4) зобов'язати відповідача виплати позивачу 5000,00 грн в рахунок компенсації моральної шкоди:
5) зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що компенсація нараховується та виплачується відповідачем у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, а тому вважає дії відповідача протиправними щодо непроведення належної виплати грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля, виходячи з розміру встановленого п.2 постанови, викладеного в редакції з 01.01.2014. Компенсація нараховується та виплачується не у розмірі відповідному 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.
Ухвалою суду від 10.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Вказує, що позивачу у повному обсязі нарахована та виплачена грошова компенсація на транспортне обслуговування за період за друге півріччя 2024 року включно, тому вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Позивач відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999 (із змінами та доповненнями), забезпечений з 02.10.2009 автомобілем Pontiac Vibe, 2005 року випуску, як гуманітарна допомога, без права продажу, дарування та передачі.
Згідно з посвідченням від 06.04.2021 серії НОМЕР_1 позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України, для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 №580/2137/22 зобов'язано Департамент соціальної політики Черкаської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду у цьому рішенні та вже виплачених коштів компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля з дати після одержання ним автомобіля Pontiac Vibe, 2005 року випуску.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2024 зобов'язано Департамент соціальної політики Черкаської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за період з 08 серпня 2020 року по перше півріччя 2024 року включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228», у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць з урахуванням вже виплачених коштів на компенсацію, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому суми компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за друге півріччя 2024 року включно, однак відповідач листом повідомив позивача, що йому у повному обсязі нарахована та виплачена грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля, тому відсутні правові підстави для перерахунку сум такої компенсації.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Зокрема, Закон України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, згідно із статтею першою якого особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України від 06.10.2005 № 2961-IV “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV) відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.
Реабілітація осіб з інвалідністю - це система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення (стаття 1 Закону №2961-IV).
Згідно із частиною першою статті 25 Закону №2961-IV основними формами реабілітаційних заходів є: надання реабілітаційних послуг; забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення; матеріальне забезпечення.
Частинами першою та сьомою статті 26 Закону № 2961-IV визначено, що держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.
Облік осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом, у межах повноважень здійснюють місцева державна адміністрація і охорони здоров'я.
Згідно із частинами першою, п'ятою, шостою статті 28 Закону України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV) грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом. Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання наведеної вище норми Закону № 2961-IV Кабінет Міністрів України постановою № 228 затвердив Порядок виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування (далі - Порядок № 228).
Відповідно до пункту 2 Постанови № 228 для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Пунктом 5 Порядку № 228 передбачено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення.
Наведене нормативне регулювання дає підстави стверджувати, що розмір грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, показники, за якими вона визначається, порядок та періодичність її виплати точно встановлені законодавством, яке не передбачає компетенції центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, забезпечує формування та реалізацію здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, давати роз'яснення з питань визначення розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, що виплачуються особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, що мають автомобілі та мотоколяски. Показники і параметр розміру грошової компенсації у нормативному акті виписані достатньо чітко і однозначно для того, щоб визначити і виплати конкретну суму цього платежу. Зокрема, положення пункту 2 Постанови № 228 та пункту 5 Порядку № 228 треба розуміти так, що 22 або 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, є сумою, яка належить до сплати за кожен місяць відповідного півріччя, що виплачується двічі на рік рівними частинами.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2018 у справі № 550/196/16-а, від 28.04.2020 у справі № 611/26/17, та, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховуються при вирішенні цієї справи.
Як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач зазначив, що Департаментом визначено розмір компенсації ОСОБА_1 за період з 08 серпня 2020 року по перше півріччя 2024 року включно, вірно та в порядку передбаченому нормами чинного законодавства, а саме, в розмірі згідно з пунктом 2 постанови кабінету Міністрів України від 14.02.2007 №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування» в редакції постанови КМУ №683 від 05.08.2020.
Під час розгляду справи, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 260/4268/21, які полягають у такому.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 683 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», яка набрала чинності з 08.08.2020, затверджено зміни, що вносяться до постанови №228, зокрема, пункт 2 постанови № 228 викладено в такій редакції:
“ 2. Установити, що для осіб з інвалідністю і законних представників дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.».
З 01.07.2021 набрали чинності зміни до постанови № 228, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 № 283 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», зокрема її пункт 2 викладено у такій редакції:
“ 2. Установити, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.».
Отже, розмір грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів визначено пунктом 2 постанови № 228:
в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», чинній до 08.08.2020: грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;
в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №683 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», чинній з 08.08.2020: розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять 22% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто, з 08.08.2020 Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обрахунку розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, який призвів до зменшення розміру грошової компенсації.
Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №260/4268/21 зазначено, що суди у період чинності пункту 2 в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону №2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 Порядку №228 в редакції Постанови №536, згідно з якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої).
Так, судзазначає, що грошова компенсація на транспортне обслуговування та компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля є аналогічними пільгами (компенсаціями) й гарантованими державою виплатами, однак здійснюються до, та відповідно, після одержання особою з інвалідністю, законним представником дитини з інвалідністю спеціального автотранспорту, оскільки виплачуються особам, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення автомобілями.
При цьому, згідно із статтею 20 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16.12.2009 № 1767-VI “Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї» держави-учасниці взяли на себе зобов'язання вживати ефективних заходів для забезпечення індивідуальної мобільності осіб з інвалідністю з максимально можливим ступенем їхньої самостійності, зокрема шляхом сприяння індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною (пункт “а» частини першої).
До того ж згідно із Європейською соціальною хартією 1996 року (переглянута), яка була ратифікована Україною, Україна взяла на себе зобов'язання з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку (пункт 3 статті 15).
Тобто, держава взяла на себе зобов'язання в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення та утвердження права осіб на соціальний захист, у тому числі соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, зокрема щодо індивідуальної мобільності.
Суд зазначає, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать особи з інвалідністю, які в силу стійкого розладу функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем призводить до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відтак, на думку суду, зменшення розміру компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля через зміну механізму його обчислення з 22 відсотків прожиткового мінімуму на місяць до 22 відсотків прожиткового мінімуму на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов'язань взятих на себе у зв'язку із ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов'язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.
Окрім того, суд враховує те, що у рішеннях Конституційного Суду України неодноразово зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Разом з цим Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Також судом враховано, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Таким чином, суд, дійшов висновку зобов'язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за друге півріччя 2024 року включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228», у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць з урахуванням вже виплачених коштів на компенсацію, з урахуванням раніше виплачених сум..
Одночасно, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про зобов'язання у подальшому здійснювати компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування, оскільки право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.
Отже, вимога про зобов'язання " у подальшому здійснювати нарахування компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування ", є передчасною , адже спір в цій частині фактично не існує.
Вирішуючи заявлену позивачем вимогу про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 815/7401/16.
За висновками Верховного Суду, які були сформульовані у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Суд при вирішенні спору застосовує імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування завданої шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 ЦК вина органу державної влади як обов'язкова підстава відповідальності виключається.
Суд звертає увагу, що з огляду на предмет спору у даній справі, обставинами, які можуть свідчити про заподіяння позивачу моральної шкоди у даному спорі може бути протиправна бездіяльність відповідача при розгляді звернення, та настання відповідних негативних конкретно виражених наслідків в межах спірних правовідносин.
Натомість, позивачем таких обставин не підтверджено, а судом з матеріалів справи не встановлено, оскільки позивач не надав жодного доказу спричинених йому моральних страждань.
Таким чином, сукупність всіх передумов, з якими закон пов'язує можливість відшкодування моральної шкоди, у даному випадку відсутня, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із частинами другою-четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.
У рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до частин першої вказаної статті суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.
Отже, клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення залишається судом без задоволення.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за друге півріччя 2024 року включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій не бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228», у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за друге півріччя 2024 року включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228», у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць з урахуванням вже виплачених коштів на компенсацію, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА