Іменем України
29 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/3789/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
31.01.2022 ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що викладене у листі від 15.12.2021 року № 2600-0208-8/201528, яке полягає у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком відповідно до Закону України № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням ІІ категорії серії НОМЕР_1 від 14.04.2006.
10.12.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, але 15.12.2021 листом відповідача №2600-0208-8/201528 його повідомлено про відмову у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Не звертаючи увагу на наявність підтвердження встановленим законом способом статусу ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії, з формальних підстав, в порушення вимог законодавства, відповідач відмовив у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.
З посиланням на норми статей 55, 46 Конституції України, статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач зазначив, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.
Згідно зі статтею 65 Закону № 796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
З посиланням на постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 28.03.2018 у справі № 333/2072/17, від 08.05.2018 у справі № 708/1022/17, від 24.07.2018 у справі № 524/2062/17 позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, категорії 2, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 14.04.2006, та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
26.04.2022 відповідачем надано відзив, в якому, з посиланням на норми Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зазначено, що за доданими до заяви документами до страхового стажу зараховано всі періоди, але право на пенсію відповідно до статті 55 Закону згідно поданих документів визначити неможливо, оскільки в довідках 665 від 24.04.1988, видана військовою частиною19772 та № 4/40 від 06.02.1991, видана ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено загальний період роботи, але не зазначено кількість днів та населений пункт чи об'єкт, де проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, згідно постанови Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, довідки не відповідають встановленому зразку. Право на дострокову пенсію зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону відсутнє. Також відповідач послався на наявність в нього дискреційних повноважень в питаннях призначення пенсій. На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
30.05.2022 позивачем надана відповідь на відзив в якій зазначив, що відповідно до посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році, категорії НОМЕР_2 позивач є інвалідом саме ІІІ групи, що є безпосереднім підтвердженням роботи у зоні відчуження, тому вважає, що не зарахування відповідачем періоду роботи у зоні відчуження - є протиправним та незаконним.
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 справу прийнято до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.04.2006.
10.12.2021 позивач звернувся до ГУПФУ в м. Києві (Оболонський район) з заявою № 14086 про призначення пенсії за віком, до якої згідно з розпискою повідомленням додав військовий квиток НОМЕР_4 , довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_5 , диплом (свідоцтво, атестат) про навчання НОМЕР_6 , довідку про відкритий рахунок в банку, довідку №4/40, довідку №665, посвідчення ліквідатора авараї на ЧАЕС НОМЕР_1 , трудову книжку НОМЕР_7 .
Рішенням ГУПФУ в м. Києві від 14.12.2021 № 262540007382 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з відсутністю документів підтверджуючих факт участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Рішення, зокрема, обґрунтоване таким: «…Необхідний страховий стаж визначений статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та з урахуванням статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 20 років. Страховий стаж особи становить 32 роки 00 місяців 20 днів. Згідно поданих документів до загального страхового стажу враховані всі періоди трудової діяльності. До заяви додано, зокрема. Посвідчення серії № НОМЕР_8 від 11.04.2006 учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1987 році. Вік заявника 53 роки. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами період роботи на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зарахувати не можливо, оскільки в довідках 665 від 24.04.1988, видана військовою частиною НОМЕР_9 та № 4/40 від 06.02.1991, видана ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено загальний період роботи, але не зазначено кількість днів та населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, згідно постанови Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, довідки на відповідність встановленому зразку…».
Листом від 15.12.2021 № 2600-0208-8/201528 ГУПФУ в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про відмову в призначенні пенсії за статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, відповідачем зараховано до страхового стажу позивача за даними трудової книжки та за індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування 32 роки 00 місяці 20 днів.
Тривалість страхового стажу, визначену відповідачем, позивач не оспорює.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22.12.2014 №28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі Фонд).
Матеріалами пенсійної справи підтверджується, що заяву позивача розглянуто ГУПФУ в м. Києві (Оболонський район).
У статті 16 Конституції України зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї статті Основного Закону України сформована, зокрема, у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/22160/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/34164/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/22994/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/30220/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/9080/22, від 12 липня 2024 року у справі № 240/16837/22, від 26 липня 2024 року у справі № 460/11256/23 та від 19 вересня 2024 року у справі № 460/3123/23.
Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 зазначив, що набув право на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ. Однак, відповідач, на його думку, протиправно відмовив у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушено гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави".
У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 міститься висновок, згідно з яким, аналіз положень, зокрема, статті 16 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту; за Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов'язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.
Закон України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796) спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно зі статтею 9 зазначеного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1)учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2)потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3)громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4)громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Статтею 10 Закону №796 передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону №796-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.
Згідно із положеннями частини другої статті 14 Закону 796-XII категорія 2 особі, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи.
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.
Водночас законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який не обмежується лише довідкою форми № 122, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами.
Згідно зі статтею 65 Закону № 796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно із частиною першою статті 15 Закону 796 підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році від 1 до 14, у 1988-1990 рокахне менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення. В пункті 10 Порядку уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).
Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1 (далі - Порядок № 22-1).
Порядком № 22-1 визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII).
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 17.05.2021 у справі № 398/494/17.
Згідно із частиною першою статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. 1. Учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів, зменшення віку 8 років.
Відповідно до положень частини другої статті 55 Закону № 796 пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
Судом установлено, що позивач, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії, що підтверджується наявним у нього посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.04.2006, та має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На підтвердження права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії позивачем надано, крім зазначеного посвідчення, копію військового квитка серії НОМЕР_10 від 04.04.1986, копію довідки № 665 від 24.04.1988; копію довідки № 4/40 від 06.02.1991 про підтвердження участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Так, згідно військового квитка серії НОМЕР_10 від 04.04.1986 ОСОБА_1 з 10.04.1986 по 25.04.1988 проходив строкову військову службу та був задіяний для виконування обов'язків у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 03.01.1987 по 25.04.1988.
Згідно із довідкою від 24.04.1988 № 665, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , рядовий ОСОБА_1 з 03.01.1987 по 25.04.1988 виконував службові обов'язки у складі військової частини НОМЕР_9 з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно із довідкою від 06.02.1991 № 4/40, виданою ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 з 03.01.1987 по 25.04.1988 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і користується пільгоми згідно постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС за №325 від 31.03.1990.
Тобто, уповноважений орган 11.04.2006 видав позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно із яким позивач має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в тому числі на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, яке в сукупності з іншими доказами підтверджує участь ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1987 році протягом щонайменш 14 днів.
При цьому, доказів того, що посвідчення позивача є недійсним не визнавалось, а його статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС оспорюється, відповідачем не надано.
Крім того, відповідно до пункту 4.2 Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Тотожні повноваження територіальних органів Пенсійного фонду України визначені у ст. 64 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17, в якій Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Однак, доказів того, що на виконання даних повноважень відповідачем направлялись запити до відповідних органів або архівних установ про надання підтверджуючих документів, відповідачем не надано.
У зв'язку з цим, суд вважає, що подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796.
Оскільки на час звернення із заявою про призначення пенсії (10.12.2021) позивач досяг віку 53 роки, мав страховий стаж понад 15 років і документально підтверджено те, що у 1987 році він брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС протягом щонайменше 14 днів, відповідно до статті 55 Закону № 796 позивач має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на 8 років.
У зв'язку з цим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14.12.2021 № 262540007382, яким відмовлено позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зауважує, що права позивача порушені внаслідок прийняття відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії від 14.12.2021 № 262540007382, тому вважає за необхідне з метою захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та обрати належний та ефективний спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, шляхом:
-визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 14.12.2021 № 262540007382 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 10.12.2021.
При цьому суд зазначає, що задоволення позову у такий спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов слід задовольнити, з обранням належного та ефективного спосібу захисту.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 10 Закону України «Про судовий збір», питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 14.12.2021 № 262540007382 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 10.12.2021.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Тихонов