28 квітня 2025 року № 320/9670/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням уточнення, просить суд визнати протиправним та скасувати як незаконний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) ОСОБА_2 № 9 від 20.02.2023 «Про результати службового розслідування» та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) ОСОБА_2 № 199 від 10.07.2023 «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) ОСОБА_2 № 9 від 20.02.2023 «Про результати службового розслідування».
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 30.12.2022 по 16.02.2023 він перебував на лікуванні, тому не зміг вчасно повернутися до ВЧ НОМЕР_1 вчасно після відпустки з 28.12.2022 по 29.12.2022. Знаходження на лікуванні підтверджується випискою з медичної картки. Також позивач за допомогою месенджера «Viber» повідомив начальника з морально-психологічного стану ОСОБА_3 .
Також позивач зазначає, що про наслідки службового розслідування та накладення на нього стягнення він повідомлений не був, що порушує статтю 97 Дисциплінарного статуту ЗСУ, а дізнався лише з відповіді на адвокатський запит.
Таким чином, позивач вважає, що ним не було допущено порушення військової дисципліни під час воєнного стану, а оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджує, що під час проведення службового розслідування позивачем не надано доказів підтвердження поважних причин відсутності на військовій службі з 30.12.2022 по 19.01.2023. Листок не працездатності та переписка через месенджер «Viber» не є такими доказами. Також, під час проведення службового розслідування позивач надавав пояснення та докази, що спростовує доводи позивача про його не обізнаність.
Крім того, відповідач вказує, що матеріали службового розслідування, у зв'язку із наявністю в діях солдата ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, направлені до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, Територіального управління Державного бюро розслідувань для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та проведення досудового розслідування.
Слідчим відділом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому після розгляду акту службового розслідування та направлених матеріалів стосовно вчиненого солдатом ОСОБА_1 правопорушення підтверджено факт відсутності на військовій службі без поважних причин і тому відкрито кримінальне провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною п'ятою статті 407 КК України, про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження: 62023240020000287, зареєстроване: 17.03.2023.
Позивачем було подання уточнення позовних вимог, в яких позивач зазначає, що після отримання відзиву йому стало відомо про існування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) ОСОБА_2 № 199 від 10.07.2023 «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) ОСОБА_2 № 9 від 20.02.2023 «Про результати службового розслідування».
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 613 від 30.12.2022 призначено службове розслідування з метою з'ясування причин та обставин щодо нез'явлення до військової частини після звільнення у відпустку стрільця 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти солдата ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 9 від 20.02.2023 «Про результати службового розслідування» солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, ухилення від виконання обов'язків військової служби під час дії воєнного стану та порушення статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, статей 11, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та накладено стягнення у вигляді суворої догани на підставі пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону № 2232-XII).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового складу.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), відповідно до абзацу 1 пункту 1 якого Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначено Статутом внутрішньої безпеки, затвердженим Законом України № 548-XIV від 24.03.1999 (далі - Статут).
Разом з тим, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, що затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), частиною третьою статті 5 розділу І якого визначено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту (стаття 7 розділу І Дисциплінарного статуту).
Відповідно до частини першої статті 45 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Статтями 83 - 85 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби (стаття 86 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 91 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість притягнення до дисциплінарної відповідальності безпосередньо винних осіб.
Статтею 48 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Предметом даного публічно-правового спору є законність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, ухилення від виконання обов'язків військової служби під час дії воєнного стану та порушення статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, статей 11, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та накладення на позивача стягнення у вигляді суворої догани.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №312 від 27.12.2022 солдат ОСОБА_1 вибув із військової частини у відпустку з інших поважних причин з 28.12.2022 по 29.12.2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 613 від 30.12.2022 призначено службове розслідування з метою з'ясування причин та обставин щодо нез'явлення до військової частини після звільнення у відпустку стрільця 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти солдата ОСОБА_1 .
За наслідками проведення службового розслідування складено Акт проведення службового розслідування по факту відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 9 від 20.02.2023 «Про результати службового розслідування» солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, ухилення від виконання обов'язків військової служби під час дії воєнного стану та порушення статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, статей 11, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та накладено стягнення у вигляді суворої догани на підставі пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 199 від 10.07.2023 внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 9 від 20.02.2023 «Про результати службового розслідування» у зв'язку з допущеними технічними описками.
Як вбачається з оскаржуваного наказу № 9 від 20.02.2023 згідно матеріалів службового розслідування, проведеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №613 від 30.12.2022 встановлено, що позивач був відсутній у тимчасовому пункті розташування військової частини з 30.12.2022 року по 16.02.2023 року, тобто 49 днів. Таким чином позивача самовільно залишив місце тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 .
Згідно матеріалів службового розслідування стрілець 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти солдат ОСОБА_1 , перебуваючи у відпустці для вирішення соціально-побутових питань з 28.12.2022 по 29.12.2022 до місця тимчасової дислокації підрозділу військової частини на території Словечанської ТГ (в АДРЕСА_1 ) станом на 30.12.2022 не повернувся. До місця тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 самостійно повернувся лише 17.02.2022 о 18-30 надавши документи про перебування на лікуванні.
Як вказує позивача в позовні заяві перебуваючи у звільненні 28.12.2022 року у м. Ірпінь він вимушений звернутися до лікаря-інфекціоніста у комунальне некомерційне підприємство «Ірпінська центральна міська лікарня» з приводу харчового отруєння. Під час консультації, лікарем було поставлено діагноз: гострий гастроентероколіт невстановленої етіології, перебіг середнього ступеня тяжкості. Також, лікарем було рекомендовано стаціонарне лікування. Зазначене підтверджується довідкою чергового лікаря інфекціоніста від 28.12.2022.
Позивач вказує, що це унеможливлювало йому здійснити переїзд до військової частини, яка знаходилась на відстані близько 200 км. від його місця знаходження та відповідно своєчасно прибути до місця несення служби. 28.12.2022 року він доповів начальнику з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 про свій стан з надісланням йому підтверджуючих медичних документів. ОСОБА_4 не відреагував на хворобливий стан ОСОБА_1 та повідомив за допомогою месенджера «Viber» про те, що йому 29.12.2022 року необхідно повертатися до військової частини.
Вказані обставини були зазначені позивачем в бланку отримання пояснень від 20.02.2023, під час проведення службового розслідування.
В підтвердження наведених вище обставин позивачем до позовної заяви було додано ксерокопію медичної книжки та роздруківку переписки з месенджера «Viber».
Проте суд приходить до висновку, що вказана ксерокопія медичної книжки та роздруківка переписки з месенджера «Viber» не можуть бути належними доказами поважності відсутності позивача у період з 30.12.2022 по 19.01.2023, наступних причин.
Військовослужбовці Збройних Сил України є громадянами України на яких поширюється законодавство України в галузі охорони здоров'я (Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).
Водночас військовослужбовці мають обов'язки щодо реалізації громадянських прав, які визначені Законом № 2232-XII та Статутом.
Відповідно до п. 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Згідно з статтею 254 Статуту військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби (стаття 255 Статуту).
Відповідно до статті 259 Статуту у медичному пункті військової частини проводиться 14-денне стаціонарне лікування хворих, а також військовослужбовців, направлених з лікувальних закладів (частин) на лікування та реабілітацію.
Згідно статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини.
До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора). У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.
Військовослужбовці мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. За відсутності за місцем проходження військової служби військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
У випадках, коли військовослужбовець потребує екстреної (невідкладної) медичної допомоги, він має право самостійно звернутися за медичною допомогою до найближчих закладів охорони здоров'я, в тому числі зателефонувавши до служби екстреної медичної допомоги за телефоном 103. При цьому військовослужбовець повинен повідомити медичним працівникам про те, що він перебуває на військовій службі у Збройних Силах України та доповісти безпосередньому командиру (начальнику).
Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються військовими комендантами або військовими комісарами.
Згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України № 455 від 13.11.2001 (далі - Інструкція №455) тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.
Пунктом 2.19 Інструкції №455 визначено, що особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов'язковим зазначенням часу проведеної консультації.
Пунктом 2.2 Інструкції №455 визначено, що при втраті працездатності внаслідок захворювання або травми лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів з наступним продовженням його, залежно від тяжкості захворювання, до 15 календарних днів. Якщо непрацездатність триває понад 15 календарних днів, продовження листка непрацездатності до 30 днів проводиться лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення, а надалі - ЛКК, яка призначається керівником лікувально-профілактичного закладу, після комісійного огляду хворого, з періодичністю не рідше 1 разу на 10 днів, але не більше терміну, встановленого для направлення до МСЕК.
Згідно вимог Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406/, листок непрацездатності (далі - ЛН) - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів. Лицьовий бік бланка ЛН заповнюється лікуючим лікарем або молодшим медичним працівником з медичною освітою. Зворотний бік бланка ЛН заповнюється за місцем роботи застрахованої особи. Записи в ЛН здійснюються розбірливим почерком, без помарок, синім, фіолетовим або чорним чорнилом.
Як вбачається з матеріалів справи, під час відпустки позивач звертався до чергового лікаря інфекціоніста за місцем своєї реєстрації в Ірпінській центральній міській лікарні.
Позивач вказує, він перебував на лікуванні, проте запис в медичній книжці свідчить лише про відвідування лікаря 28.12.2022 року.
Окрім того, після огляду позивачу було рекомендовано стаціонарне лікування, від якого він відмовився.
Позивач звертався до лікаря інфекціоніста за місцем своєї реєстрації в Ірпінській центральній міській лікарні 08.01.2023, про що свідчить запис в медичній книжці, проте позивач знову відмовився від госпіталізації.
Довідок про те, що ОСОБА_1 перебував під наглядом лікаря до матеріалів службового розслідування та до позовної заяви не надано, вказані записи свідчать лише про звернення позивача за лікарською допомогою, проте дані записи також свідчать і про відмову позивача від стаціонарного лікування.
Згідно виписки з медичної картки стаціонарного хворого та листка звільнення від службових обов'язків по тимчасовій непрацездатності № 21 від 16.02.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Ірпінській центральній міській лікарні з 20.01.2023 по 16.02.2023.
Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що надані позивачем довідки не можуть свідчити про поважність відсутності позивача на службі в період з 30.12.2022 по 19.01.2023.
Листок непрацездатності №21 від 16.02.2023 наданий позивачем щодо перебування на стаціонарному лікуванні у період з 20.01.2023 по 16.02.2023 врахований під час проведення службового розслідування.
Аналіз наведеного вище дає підстави суду дійти висновку, що позивачем порушено порядок звернення військовослужбовця за медичною допомогою передбачену Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, а записи в медичній книжці не відповідають вимогам 2.19 Інструкції № 455 встановленим для листків непрацездатності (не містять часу звернення за допомогою, не містять періоду перебування під наглядом).
Вказані обставини були вірно встановлені відповідачем під час проведення службового розслідування.
Щодо подання позивачем, в якості доказів, роздруківки його переписки з заступником командира 3-ї стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_4 за допомогою месенджера «Viber», суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Аналіз наведеної норми законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21, від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19.
Також позивач у своїй позовній заяві зазначає, що був необізнаний з результатами службового розслідування та наказом командира №9 від 20.02.2023 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Як стверджує позивач, про накладення дисциплінарного стягнення він дізнався з відповіді на адвокатський запит.
З цього приводу судом встановлено наступне.
Підстави та механізм проведення службових розслідувань відносно військовослужбовців Збройних сил України, які не виконали (неналежним чином) виконали свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби, а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначено Порядком проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Згідно пункту 2 розділу І Порядку № 608 виконавська дисципліна - належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями службових обов'язків, наказів Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, командирів (начальників), доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Службова перевірка - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з'ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення.
Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Відповідно до пунктів 1 - 3 розділу ІІІ Порядку № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.
Міністр оборони України, Головнокомандувач Збройних Сил України, начальник Генерального штабу Збройних Сил України, командувачі видів (сил), окремих родів військ Збройних Сил України, інших органів військового управління можуть призначати службові розслідування безпосередньо або доручати їх проведення (призначення) підпорядкованим посадовим (службовим) особам.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Як вбачається з матеріалів справи відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №613 від 30.12.2022 було призначено службове розслідування за порушення солдатом ОСОБА_5 вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме: несвоєчасне повернення з відпустки до місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 .
В свою чергу пунктом 3 розділу ІV Порядку № 608 визначено, що особа стосовно якої проводиться службове розслідування має право знати підстави проведення службового розслідування, надавати усні, письмові пояснення, подавати документи, що стосуються службового розслідування та ознайомлюватись з актом службового розслідування (у частині, що його стосуються) після розгляду командиром та інше.
Згідно пунктів 5, 6 розділу ІV Порядку № 608 акт службового розслідування підписується особам, які його проводили. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру, який призначив службове розслідування. До акту долучаються всі матеріали службового розслідування.
Як вбачається з матеріалів справи під час проведення службового розслідування після повернення до пункту тимчасової дислокації підрозділу позивач надавав пояснення та документи, які вважав, як докази правомірності його відсутності у військовій частині.
Також після підписання акту службового розслідування позивач був ознайомлений з результатами службового розслідування, про що свідчить його власноручний підпис на Акті.
За результатами акту службового розслідування, командиром було видано наказ № 9 від 20.02.2023 «Про результати службового розслідування» від підпису якого, солдат ОСОБА_1 відмовився.
Отже посилання позивача про необізнаність з результатами службового розслідування та підставами притягнення до дисциплінарної відповідальності не знайшли свого документального підтвердження.
Стосовно доводів позивача про те, що у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення позивача було позбавлено додаткової грошової винагороди в розмірі 30 000 гривень та премії за грудень 2022 року, січень, лютий 2023 року, суд зазначає наступне.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 ( надалі - Порядок № 260).
Вказаний Порядок № 260 визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Відповідно до пункту 1 розділу XVI Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил країни мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Згідно пункту 5 розділу XVI Порядку №260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення;
Також пунктом 14 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які: самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що до наказів про виплату премії та додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували) - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
В свою чергу оскільки позивач у період з 30.12.2022 року по 16.02.2023 був відсутній на військовій службі (із них з 30.12.2022 по 19.01.2023 без поважних причин), повернувся до військової частини 17.02.2023 року, наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 9 від 20.02.2023 «Про результати службового розслідування» в частині позбавлення позивача премії та додаткової винагороди на період дії воєнного стану за весь період самовільного залишення військової частини включаючи місяць повернення є правомірними.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже позивачем під час проведення службового розслідування не надано доказів в підтвердження поважних причин відсутності на військовій службі 30.12.2022 по 19.01.2023, не надано доказів попередження своїх керівників про причини відсутності, порушено порядок звернення за медичною допомогою.
Тобто позивач допустив порушення військової дисципліни, а саме вимоги статей 1 та 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, .49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 199 від 10.07.2023 «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) ОСОБА_2 № 9 від 20.02.2023 «Про результати службового розслідування» є похідною від основної вимоги та не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевказане, притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності передбаченої Дисциплінарним статутом та накладення дисциплінарного стягнення «сувора догана» згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 9 від 20.02.2023 є правомірним.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.