28 квітня 2025 року Справа № 640/19422/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд:
-визнати бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо нездійснення коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Порядку № 100; невикористання відкоригованої середньої заробітної плати у місяцях, що входять до розрахункового періоду для обрахування середньої заробітної плати для нарахування та виплати грошових коштів на оплачувану відпустку та грошову допомогу, а також здійснення недостовірного розрахунку під час розрахунку розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності;
- зобов'язати відповідача здійснити корегування середньої заробітної плати Позивача у періоді з 01 січня 2015 року по 12 грудня 2019 року;
- зобов'язати відповідача здійснити корегування середньої заробітної плати Позивача у періоді з 01 січня 2015 року по 12 грудня 2019 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 356 351,72 грн в якості суми коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Порядку № 100;
- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрат понесених позивачем внаслідок затримки у виплаті коштів, виплачених відповідачем на картковий рахунок Позивача у травні 2017 року, березні 2019 року та у липні 2020 року та обраховані позивачем за правилами визначеними у Порядку № 159 загальною сумою 26 356,96 грн, що складається з таких сум компенсації:
1) 1253,98 грн. - загальна сума компенсації щодо середньої заробітної плати за грудень 2015 року виплаченої із затримкою у травні 2017 року та у липні 2020 року (у тому числі, за наслідками здійсненого відповідачем перерахунку у 2020 році);
2) 6 107,69 грн. - сума компенсації щодо коштів виплачених у березні 2019 році за період з 01.01.2017 року по січень 2019 року (за наслідками здійсненого інспектування відповідача Держпраці);
3) 18 995,29 грн. - сума компенсації щодо виплачених у липні 2020 року за період з 01.12.2015 року по 12 грудня 2019 року (за наслідками здійсненого відповідачем перерахунку у липні 2020 році);
- стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену частину грошових коштів у серпні 2020 року, як грошової допомоги у сумі 1169,68 грн та частини коштів на оплачувану відпустку у сумі 5175,60 грн всього на загальну суму 6345,28 грн;
- стягнути з відповідача недоотриману суму коштів в сумі 10954,59 грн, які виникли внаслідок бездіяльності відповідача в частині правильності та достовірності здійснення розрахунку при обчисленні середньоденної заробітної плати для розрахунку розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності, та подання до Фонду соціального страхування недостовірних даних;
- стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену частину грошових коштів на оплачувану відпустку за 14 календарних днів у жовтні 2020 року у сумі 2138,78 грн.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що з 17 серпня 2015 року відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року №15/2015 та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року № 1169-УІІ позивач був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України (далі - ЗСУ), яку з жовтня 2016 по грудень 2019 років проходив за контрактом. Згідно з частиною третьою статті 119 Кодексу Законів про Працю від 10.12.1971 №322-VII надалі - КЗпП) упродовж військової служби у лавах ЗСУ за мобілізацією та у подальшому продовженою за контрактом за позивачем зберігалось місце роботи, посада та cеpeдній заробіток.
Проте, в порушення вищезазначеної вимоги коригування відповідачем середньої заробітної плати позивачу взагалі не здійснювалось аж до березня 2019 року, незважаючи на неодноразові звернення позивача до уповноважених представників відповідача, у тому числі телефоном через підрозділ внутрішнього аудиту відповідача, у періоді виконання позивачем бойових завдань в зоні проведення АТО/ООС.
Як зазначає позивач, коригування середньої заробітної за наслідками перерахунку відповідачем у березні 2019 року та у подальшому в липні 2020 року було здійснено позивачу з порушенням вимог законодавства та в не повному обсязі.
Крім того, позивач посилається на те, що у 2020 році йому без коефіцієнта підвищення середнього заробітку, який повинен бути обрахований у відповідності з п. 10 Розділу ІІІ Порядку №100, обрахували та виплатити грошові кошти на оплачувану відпустку з 10.08.2020 по 09.09.2020, грошової допомоги на оздоровлення, виплат при тимчасовій непрацездатності позивача з 31.08.2020 по 02.10.2020 та виплат на оплачувану відпустку у жовтні 2014 року.
Отже, позивач вважає бездіяльність відповідача щодо нездійснення коригування на коефіцієнт підвищення виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати; здійснення виплат позивачу за оплачувану відпустку в меншому розмірі, ніж встановлено законодавством; здійснення недостовірного розрахунку під час розрахунку розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності; які призвели до втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідачем, протиправною.
Згідно відзиву на позов, відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні, зазначає, що у 2014-2015 роках середня заробітна плата мобілізованим працівникам виплачувалась за рахунок і в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті за програмою “Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за 2014-2015 роки», головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми, було Мінсоцполітики. Звіт за грудень 2015 року відповідачем вчасно надано до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (13.01.2016), однак кошти для виплати надійшли на рахунок МОН лише 18 травня 2017 року (копія витягу з виписки ДКСУ додається) та були зараховані в травні 2017 року ОСОБА_1 на картрахунок. Таким чином вимога ОСОБА_1 щодо стягнення з Міністерства компенсації втрат, понесених ним внаслідок затримки у виплаті коштів, виплачених йому на картковий рахунок у травні 2017 року, є безпідставною, оскільки головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми, за рахунок якої здійснювались виплати мобілізованим працівникам, було Міністерство праці та соціальної політики України, а не Міністерство освіти і науки України.
Щодо коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення виплат, відповідач зазначив, що у зв'язку зі зверненням позивача на «Урядову гарячу лінію» інспектором з праці Головного управління Держпраці у Київській області Мазурою О.М. було здійснено інспекційне відвідування Міністерства освіти і науки України в період з 12.03.2019 по 22.03.2019 за результатами якого складено акт від 22.03.2019 № КВ629/611/АВ. В ході інспекційного відвідування було встановлено, що середня заробітна плата, яка зберігалась та вчасно виплачувалась мобілізованому працівнику ОСОБА_1 в 2016-2019 роках, не була відкоригована при підвищені посадових окладів відповідно до Порядку № 100. Як результат дана помилка була виправлена - заробітна плата за 2016-2019 роки відкоригована на коефіцієнти підвищення посадових окладів у 2016 - 2019 роках та донарахована різниця виплачена позивачу. Зазначена вище помилка виникла через збій бухгалтерської програми МОН, що зафіксовано в акті від 22.03.2019 № КВ629/611/АВ.
До того ж, відповідач зазначає, що в травні 2016 року відбулася зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади. Відповідно до Порядку № 100 період до зміни структури заробітної плати було виключено з розрахункового періоду та обчислення середньої заробітної плати було здійснено з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. На підтвердження правильності розрахунку свідчать і роз'яснення департаменту заробітної плати та умов праці Мінсоцполітики (додаються). Так згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку №100 (в редакції до 12.12.2020) в разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати вилучається з розрахункового періоду. Ураховуючи, що з 1 травня 2016 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 р. № 292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» було підвищено посадові оклади з одночасною зміною структури, розрахунковим періодом для проведення нарахувань виходячи із середньої заробітної плати, передбачених пунктом 1 Порядку, має бути період, починаючи з травня 2016 року
Також, головним бухгалтером управління бухгалтерського обліку та звітності було здійснено та надіслано на електронну адресу позивача попередній перерахунок середньої заробітної плати за грудень 2015 - грудень 2019 з урахуванням коефіцієнтів коригування та інформації, наданої ним в усній формі, щодо стажу державної служби, а саме було повідомлено, що йому встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 39 % посадового окладу. Однак при здійсненні фактичного перерахунку було виявлено, що позивач повідомив недостовірну інформацію, насправді йому станом на 01 травня 2016 року відповідно до наказу МОН від 14.06.2016 № 237-а було встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 36 % посадового окладу за стаж державної служби 12 років 1 місяць 10 днів, а не 39 %, як було повідомлено та враховано при здійснені попереднього розрахунку, який було надіслано на його електронну пошту. При безпосередньому здійснені відповідних перерахунків середньої заробітної плати, за відсутності документальних підстав для нарахування надбавки за вислугу років в розмірі 39 % посадового окладу, середня заробітна плата була обчислена згідно з фактичними умовами оплати праці станом на 01.05.2016, і як наслідок виникнення різниці між виплаченою сумою та сумою орієнтовного розрахунку, на яку посилається позивач у своєму позові (10606,98 грн).
Щодо нарахування допомоги з тимчасової втрати працездатності, відповідач зазначив, що оскільки за ОСОБА_1 зберігався середній заробіток, то при розрахунку для оплати за листками непрацездатності від 31.08.2020 та від 18.09.2020 (продовження) було включено виплати за період серпень 2019 - липень 2020, а не січень - липень 2020, як хибно вважає позивач. Також за роз'ясненням Мінсоцполітики від 18.05.2019 № 718/0/204-19 відповідно до пункту 3 Порядку №100 тільки премії включаються в заробіток того місяця, на який припадають згідно з розрахунковою відомістю. Всі інші виплати мають включатись до заробітку того місяця, в якому вони мали бути проведені. Тобто при обчисленні середньої заробітної плати донараховані працівникові суми мають включатися до заробітку тих місяців, в яких вони мали бути нараховані.
Щодо обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за дні щорічної відпустки, відповідач зазначив, що суми нарахованої заробітної плати за серпень 2019 - липень 2020, наведені позивачем, лише частково відповідають фактично нарахованим за даними бухгалтерського обліку Міністерства освіти і науки України, що призвело до неправильного подальшого розрахунку ОСОБА_1 .
Щодо обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплати грошової допомоги при наданні щорічної відпустки, згідно з абзацом першим пункту 3 Порядку №100 премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. У розрахунковому періоді, з якого обчислювалась грошова допомога Позивачу, була нарахована квартальна премія у червні 2020 року за ІІ квартал 2020 року, яку відповідно до Порядку № 100 включено до розрахунку середньої заробітної плати за червень 2020 року в розмірі 1/3 від нарахованої суми за квартал, що не було враховано ОСОБА_1 при здійснені власного розрахунку.
Щодо компенсації втрат, понесених позивачем внаслідок затримки у виплаті коштів, відповідач зазначив, що середня заробітна плата, яка зберігається за працівниками, призваними на військову службу, нараховувалась та виплачувалась в повному обсязі ОСОБА_1 в терміни, встановлені для виплати заробітної плати працівникам Міністерства освіти і науки України. Таким чином, Міністерством освіти і науки України було здійснено коригування середньої заробітної плати, яка зберігається за працівником, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, ОСОБА_1 на коефіцієнт підвищення виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100, та виплачено відповідні донараховані суми в повному обсязі. Також всі виплати ОСОБА_1 за дні щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності, грошової допомоги нараховані відповідно до законодавства з урахуванням відкоригованих виплат.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Законом України від 13.12.2022 № 2825-ІХ "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі Закон № 2825-ІХ) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-1X установлено, що з дня набрання чинності цим Законом, Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2825 "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2825 Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи № 640/19422/21.
28.01.2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 640/19422/21.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025, справу №640/19422/21 передано на розгляд судді Калугіній Н.Є.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 прийнято до провадження справу №340/19422/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Запропоновано сторонам подати до суду заяви, клопотання та пояснення на підтвердження своєї актуальної позиції у цій справі.
Згідно наданих відповідачем пояснень, Міністерство освіти і науки України проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні, навело доводи ідентичні тим, що викладені у відзиві на позов.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Згідно наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 20.08.2015 №82, солдата ОСОБА_1 вважати призваним з 17.08.2015 на направлено до в/ч п.п. НОМЕР_1 АДРЕСА_1 .
Згідно наказу Міністерства освіти та науки України від 18.08.2015 №321-а, ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту, звільнено від виконання обов'язків з 18.08.2015 на період проходження військової служби у зв'язку з частковою мобілізацією. Гарантувати збереження на час проходження військової служби у зв'язку із частковою мобілізацією, але не довше ніж на рік, за ОСОБА_1 робоче місце і середню заробітну плату.
Згідно наказу Міністерства освіти та науки України від 12.12.2019 №462-а, ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту, з 13 грудня 2019 року допустити до роботи, у зв?язку із звільненням з військової служби з посадовим окладом згідно зі штатним розписом. Врахувати, що ОСОБА_1 було присвоєно 8 ранг державного службовця. Встановити ОСОБА_1 доплату за 8 ранг державного службовця - 300 грн. та надбавку за вислугу років на державній службі станом на 13 грудня 2019 року у розмірі 45 % від посадового окладу як такому, який має стаж державної служби 15 років 8 місяців 22 дні.
За період проходження військової служби ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась середня заробітна плата, але, як зазначає позивач не у повному розмірі, тобто, без урахування підвищення посадового окладу за посадою позивача.
Відповідні обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України установлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон).
Так, частиною другою статті 39 цього Закону встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Згідно частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З аналізу викладених норм слідує, що за особою зберігається місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток у разі призову на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.
За приписами абзаців третього та четвертого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, тут і далі в редакції від 07.08.2015, (далі - Порядок № 100) збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно абзацу першого пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Щодо позовних вимог стосовно нездійснення коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати при нарахуванні відповідачем середнього заробітку.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами спору, у періоді з 18 серпня 2015 року по 12 грудня 2019 року, за посадою позивача (головного спеціаліста відділу) відбувались зміни посадових окладів із їх підвищенням, зокрема:
з 01 грудня 2015 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 р. № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно- правових актів» за посадою головного спеціаліста встановлено оклад - 2 231,0 грн;
з 01 травня 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» за посадою головного спеціаліста встановлено оклад - 4 308,0 грн;
з 01 січня 2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» за посадою головного спеціаліста встановлено оклад - 5 900,0 грн;
з 01 січня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2018 року № 24 «Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2018 році» за посадою головного спеціаліста встановлено оклад - 9 000,0 грн;
з 01 січня 2019 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 лютого 2019 року № 102 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році» за посадою головного спеціаліста встановлено оклад - 9 600,0 грн.
До підвищення посадового окладу позивача у грудні 2015, середньоденна заробітна плата позивача складала 227,08 грн.
За період з 01.12.2015 по 30.04.2016, коефіцієнт коригування становив 1,249859, про це сторони не заперечують, відповідно середньоденна заробітна плата становила 227,08*1,249859 = 283,82 грн.
У грудні 2015 позивачу сплачено 5222,84, про це сторони не заперечують. Проте, позивач вважає, що відповідач повинен у грудні 2015 сплатити 6527,86 (283,08*23р.д.), тобто, різниця недоплаченої, на думку позивача, у грудні 2015 року суми середнього заробітку складає 1305,02 грн.
Аналогічно за період з 01.01.2016 по 30.04.2016.
За цей період відповідач нарахував позивачу 18847,64 грн, із розрахунку 83р.д. та 283,82 грн середньоденної заробітної плати. Тоді як на думку позивача, за цей період відповідач повинен був сплатити 23557,06 грн (283,82*83).
Як зазначає відповідач, у грудні 2015 року позивач отримав 5222,84 грн середнього заробітку з вирахуванням із суми 6527,86 грн сум 18% ПДФО та 1,5% військового збору, та за період з 01.01.2016 по 30.04.2016 позивач отримав 18847,64 грн, з вирахуванням із суми 23557,06 грн сум 18% ПДФО та 1,5% військового збору.
Разом з тим, суд зазначає, що дохід у вигляді середньої заробітної плати включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як заробітна плата, за умови перебування такого платника у трудових відносинах з роботодавцем, або як інший дохід у разі його нарахування (виплати) після звільнення платника.
Відповідно до статті 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування резидента є: 163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; 163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); 163.1.3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПКУ) платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ПКУ: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
При цьому, згідно абзацу 3 пункту 3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Враховуючи, що середній заробіток в контексті наведених норм є загальний місячний дохід позивача, та нараховувався відповідачем без виключення податків і зборів, Міністерством правомірно здійсненні відрахування сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору із нарахованої за грудень 2015 та за період з 01.01.2016 по 30.04.2015 суми середнього заробітку.
Відповідно в цій частині позовних вимог суд відмовляє у зв'язку з їх необгрунтованістю.
Щодо періоду травень 2016 року.
Як зазначає позивач, відповідач під час нарахування середнього заробітку у травні 2016 повинен був застосовувати коефіцієнт підвищення - 1,9309727 (4308 грн, оклад, що встановлений у травні 2016 /2231 грн, оклад, що встановлений у грудні 2015), оскільки з 01.05.2016 року його посадовий оклад змінено у бік збільшення, відповідно, середньоденна заробітна плата повинна становити 548,05 грн (283 р.д. у період з 01.05.2016 по 31.12.2016 * 1,9309727).
Проте відповідач зазначає, що у травні 2016 року, відповідно до постанови КМУ від 06.04.2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» було підвищено посадові оклади з одночасною зміною структури заробітної плати, тому розрахунковим періодом для проведення нарахувань виходячи із середньої заробітної плати має бути період, починаючи з травня 2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 31,32 т.1), за період з 01.05.2016 по 31.12.2016 позивачу нараховано 54715,92 грн, виходячи із 168 р.д. та середньоденної заробітної плати - 325,69 грн, та фактично виплачено 38149,44 грн, з вирахуванням 18% ПДФО та 1,5% військового збору.
У розрахунку позовних вимог (а.с. 35 т. 1) позивач вказує, що середній заробіток повинен нараховуватись із коефіцієнтом підвищення 1,9309727, та сума середнього заробітку за цей період повинна становити 92072,40 грн, з урахуванням розміру середньоденного середнього заробітку - 548,05 грн та 168 р.д.
Проте, суд зазначає, що згідно абзаців сьомого та восьмого пункту 2 Порядку №100, у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду. У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Як вбачається постановою КМУ від 06.04.2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році», не просто підвищені посадові оклади працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а змінено структуру заробітної плати із встановленням нової схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів, з одночасним встановленням нових розмірів надбавок до посадових окладів за ранги державних службовців.
Згідно інформації (а.с. 31 т.1) відповідачем у травні 2016 нараховано позивачу новий розмір середнього заробітку - 6188,10 грн без застосування коефіцієнту підвищення та який визначений виходячи із встановлення позивачу 39 % надбавки за вислугу років на державній службі та 19 робочих днів у місяці.
Отже, суд вважає, що відповідачем у травні 2016 року правомірно встановлено позивачу новий розмір середньоденного заробітку на рівні 325,69 грн, без встановлення коефіцієнту підвищення, оскільки з 01.05.2016 відбулось підвищення посадових окладів працівників органів державної служби на підставі актів законодавства, тому період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду, а обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Тому, і подальші нарахування за червень-грудень 2016 року здійсненні відповідачем із урахуванням середньоденної заробітної плати у розмірі 325,69 грн та з відрахуванням відповідних сум ПДФО та військового збору, що відповідає положенням Порядку №100.
Отже, доводи позивача щодо необхідності встановлення коефіцієнту підвищення на рівні 1,9309727 та розрахунку середнього заробітку за період з 01.05.2016 по 31.12.2015 виходячи із розрахунку розміру середньоденного середнього заробітку - 548,05 грн, спростовуються наведеними вище висновками суду, а тому є необгрунтованими.
Що стосується періоду 2017 року.
Як встановлено судом з 01.01.2017 позивачу збільшено посадовий оклад до 5900,00 грн, відповідно коефіцієнт збільшення середнього заробітку становить 1,3695 (5900/4308), про що не заперечується сторонами.
За 2017 рік відповідачем нараховано позивачу середнього заробітку у розмірі 110615,44 грн, фактично виплачено 56315,84 грн у 2017 році та 20811,68 грн у 2019 році.
Про зазначені обставини сторони не заперечують.
Сума нарахованого середнього заробітку у 2017 році визначена відповідачем виходячи із 248 р.д. та середньоденного заробітку у розмірі 446,03 грн, який, в свою чергу, обрахований відповідачем із застосування коефіцієнту підвищення - 1,3695 (5900/4308).
Разом з тим, позивач у розрахунку позовних вимог (а.с. 36 т.1) наводить власний розрахунок середнього заробітку за 2017 рік, з якого вбачається, що позивачем застосовані такі вихідні дані: 750,58 грн середньоденна заробітна плата, яка розрахована виходячи із 548,05 грн середньоденної заробітної плати за попередній період (червень - грудень 2016 року) та коефіцієнту підвищення на рівні 1,3695.
Тим самим позивач вважає, що сума середнього заробітку у 2017 році повинна становити 186143,84 грн (750,58 * 248 р.д.).
Проте, враховуючи помилкові висновки позивача про те, що у періоді з 01.05.2016 по 31.12.2016 коефіцієнт збільшення середнього заробітку становить 1,9309727, а середньоденна заробітна плата становить 548,05, розрахунки позивача середньої заробітної плати за 2017 рік, суд вважає необгрунтованими, та такими, що не відповідають встановленим судом обставинам справи.
Отже, відповідачем правильно, із дотриманням норм чинного законодавства нараховано позивачу суму середнього заробітку за 2017 рік у розмірі 110615,44 грн, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 446,03 грн та 248 р.д.
Щодо періоду 2018 року.
Як встановлено судом з 01.01.2018 позивачу збільшено посадовий оклад до 9000,00 грн, відповідно коефіцієнт збільшення середнього заробітку становить 1,5254 (9000/5900), про що не заперечується сторонами.
За 2018 рік відповідачем нараховано позивачу середнього заробітку у розмірі 170092,5 грн, фактично виплачено 56770 грн у 2018 році та 61825 грн у 2019 році.
Про зазначені обставини сторони не заперечують.
Сума нарахованого середнього заробітку у 2018 році визначена відповідачем виходячи із 250 р.д. та середньоденного заробітку у розмірі 680,37 грн, який, в свою чергу, обрахований відповідачем із застосування коефіцієнту підвищення - 1,5254(9000/5900).
Разом з тим, позивач у розрахунку позовних вимог (а.с. 36 т.1) наводить власний розрахунок середнього заробітку за 2018 рік, з якого вбачається, що позивачем застосовані такі вихідні дані: 1144,95 грн середньоденна заробітна плата, яка розрахована виходячи із 750,58 грн середньоденної заробітної плати за попередній період (2017 рік) та коефіцієнту підвищення на рівні 1,5254.
Тим самим позивач вважає, що сума середнього заробітку у 2018 році повинна становити 286237,50 грн (1144,95* 250 р.д.).
Проте, враховуючи помилкові висновки позивача про те, що у 2017 році середньоденна заробітна плата становить 750,58 грн, розрахунки позивача середньої заробітної плати за 2018 рік, суд вважає необгрунтованими, та такими, що не відповідають встановленим судом обставинам справи.
Отже, відповідачем правильно, із дотриманням норм чинного законодавства нараховано позивачу суму середнього заробітку за 2018 рік у розмірі 170092,50 грн, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 680,37 грн та 250 р.д.
Щодо періоду 2019 року.
Як встановлено судом з 01.01.2019 позивачу збільшено посадовий оклад до 9600,00 грн, відповідно коефіцієнт збільшення середнього заробітку становить 1,0667 (9600/9000), про що не заперечується сторонами.
За 2019 рік відповідачем нараховано позивачу середнього заробітку у розмірі 172728,50 грн, фактично виплачено 120432,76грн у 2019 році.
Про зазначені обставини сторони не заперечують.
Сума нарахованого середнього заробітку у 2019 році визначена відповідачем виходячи із 238 р.д. та середньоденного заробітку у розмірі 725,75 грн, який, в свою чергу, обрахований відповідачем із застосування коефіцієнту підвищення - 1,0667 (9600/9000).
Разом з тим, позивач у розрахунку позовних вимог (а.с. 36 т.1) наводить власний розрахунок середнього заробітку за 2019 рік, з якого вбачається, що позивачем застосовані такі вихідні дані: 1221,28 грн середньоденна заробітна плата, яка розрахована виходячи із 1144,95 грн середньоденної заробітної плати за попередній період (2018 рік) та коефіцієнту підвищення на рівні 1,0667.
Тим самим позивач вважає, що сума середнього заробітку у 2019 році повинна становити 289443,36 грн (1221,28* 238 р.д.).
Проте, враховуючи помилкові висновки позивача про те, що у 2018 році середньоденна заробітна плата становить 1144,95 грн, розрахунки позивача середньої заробітної плати за 2019 рік, суд вважає необгрунтованими, та такими, що не відповідають встановленим судом обставинам справи.
Отже, відповідачем правильно, із дотриманням норм чинного законодавства нараховано позивачу суму середнього заробітку за 2019 рік у розмірі 172728,50 грн, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 725,75 грн та 238 р.д.
На підставі наведеного суд встановив невідповідність розрахунків позивача в частині нарахованого середнього заробітку за період з 17.08.2015 по 12.12.2019, обставинам справи та нормам чинного законодавства.
Отже, здійсненні відповідачем у періоді з 17.08.2015 по 12.12.2019 нарахування позивачу середньої заробітної плати, відповідають нормам чинного законодавства та обставинам справи, відповідно, судом не встановлено порушень прав позивача в частині коригування відповідачем заробітної плати на коефіцієнт підвищення виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати при нарахуванні середнього заробітку.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Порядку № 100 та зобов'язати провести відповідні коригування задоволенню не підлягають.
Відповідно не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 356351,72 грн суми коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення виплат, оскільки судом встановлено невідповідність розрахунку позивача в частині нарахованого середнього заробітку за період з 17.08.2015 по 12.12.2019 у розмірі 356351,72 грн, обставинам справи та нормам чинного законодавства.
Щодо фактично виплачених позивачу сум середнього заробітку за вказаний період та стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів.
Судом встановлено, що за результатами звернення позивача на Урядову гарячу лінію Головним управлінням Держпраці в Київській області проведено інспекційне відвідування відповідача та складено Акт № КВ 629/611/АВ від 22.03.2019.
За результатами інспекційного відвідування позивачу у 2019 році було донараховано кошти у сумі 94 073,22 гривні.
Крім того, також як встановлено судом із Інформації (а.с. 31 т.1), деякі суми середнього заробітку фактично виплачені позивачу із суттєвим затриманням, зокрема: за грудень 2015 фактично виплачено у 2017 році, за січень-грудень 2017 частину суми у розмірі 56315,84 грн фактично виплачено у 2018 році, за січень-грудень 2018 частину суми у розмірі 61825,00 грн фактично виплачено у 2019 році.
Про зазначені обставини сторони не заперечують.
Відповідач при цьому посилається на помилку, що виникла через збій бухгалтерської програми МОН, про що було зафіксовано в акті № КВ 629/611/АВ від 22.03.2019.
Як також зазначив відповідач у відзиві, та про це не заперечує позивач, що після повернення з лав ЗСУ позивач у 2020 році звертався до відповідача щодо повторного перегляду нарахованої заробітної плати за грудень 2015 по грудень 2019, та за результатами такого звернення позивачу у 2020 році виплачена ще сума середнього заробітку.
Таким чином, судом встановлено, та про це не заперечує сам відповідач, що позивачу невчасно виплачувались суми середнього заробітку у спірному періоді.
Тому, суд дійшов висновку про порушення відповідачем прав позивача щодо своєчасної виплати нарахованого але не виплаченого середнього заробітку за грудень 2015, за січень-грудень 2017, за січень-грудень 2018 та за січень-грудень 2019.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що середній заробіток, який нараховувався позивачу на період проходження військової служби у зв'язку із частковою мобілізацією за період з грудня 2015 року по грудень 2019 року є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Відповідно до п. 4, 5 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Судом встановлено, що позивачу середній заробіток, у зв'язку із проходженням військової служби у зв'язку із частковою мобілізацією за грудень 2015 фактично виплачено у 2017 році, за січень-грудень 2017 частину суми у розмірі 56315,84 грн фактично виплачено у 2018 році, за січень-грудень 2018 частину суми у розмірі 61825,00 грн фактично виплачено у 2019 році, у зв'язку із чим порушено строки його виплати, тому, відповідач зобов'язаний здійснити нарахування позивачеві компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за весь час затримки виплати.
При цьому, згідно правового висновку Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду:, викладеного у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Отже, виплата позивачу компенсації втрати частини доходів повинна була відбуватись із одночасною виплатою різниці середнього заробітку.
Проте, відповідач у відзиві зазначає про вчасну виплату позивачу середнього заробітку, тим самим заперечуючи проти обов'язку виплати компенсації втрати частини доходу, що зумовлює висновок про вчинення протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати компенсації разом із виплатою донарахованих сум середнього заробітку.
Щодо стягнення визначеної позивачем конкретної суми компенсації втрати частини доходу.
Згідно розрахунку позивача, компенсація втрат понесених позивачем внаслідок затримки у виплаті коштів, виплачених відповідачем у травні 2017 року, березні 2019 року та у липні 2020 року, обраховані позивачем та становлять 26 356,96 грн.
При цьому судом встановлено, що за результатами інспекційного відвідування відповідача Держпраці, позивачу було нараховано 94 073,22 гривні, з яких утримано відповідні податки і збори та перераховано грошові кошти у сумі 75 728,94 грн за період з січня 2017 року по грудень 2019 року в березні 2019 року.
Також судом встановлено, що із порушенням строків виплати позивачу було виплачено середній заробіток за грудень 2015 року у сумі 5254,88 грн (двома платежами - 4204,38 у травні 2017 +1050,50 у липні 2020), з урахуванням податків та зборів.
Згідно розрахунку компенсації втрати частини доходів, суми нарахованих у грудні 2015 та виплачених із затримкою коштів у травні 2017, а також виплачених із затримкою у березні 2019 за період з 01.01.2017 року по січень 2019 року та, виплачених із затримкою аж у липні 2020 року за період з 01.12.2015 року по 12.12.2019 року складають:
1 253,98 грн - це загальна сума компенсації щодо середньої заробітної плати грудень 2015 року виплаченої із затримкою у травні 2017 року та у липні 2020 року (за наслідками здійсненого відповідачем розрахунку у липні 2020);
6 107,69 грн - це сума компенсації щодо коштів виплачених у березні 2019 році за період з 01.01.2017 року по 01.01.2019 року (за наслідками здійсненого інспектування відповідача Держпраці);
18 995,29 грн - це сума компенсації, щодо виплачених у липні 2020 року за період з 01.12.2015 року по 12 грудня 2019 року (за наслідками здійсненого відповідачем перерахунку у 2020 році).
При цьому, відповідачем жодних заперечень щодо правильності нарахованих позивачем сум компенсації не наведено, власного контррозрахунку не складено.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що він здійснений із дотриманням норм Порядку №159 та у відповідності до встановлених судом обставин, а тому з відповідача стягненню підлягає компенсація втрати частини середнього заробітку у розмірі 26 356,96 грн.
Отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрат частини доходу у сумі 26 356,96 грн підлягають задоволенню.
Щодо невикористання відповідачем відкоригованої середньої заробітної плати у місяцях, що входять до розрахункового періоду для обрахування середньої заробітної плати для нарахування та виплати грошових коштів на оплачувану відпустку та грошову допомогу та стягнення з відповідача 1169,68 грн недоплаченої частини грошових коштів у серпні 2020 року, як грошової допомоги, та частини коштів на оплачувану відпустку у сумі 5175,60 грн.
Згідно абзацу 1 пункту 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно абзацу 1 пункту 7 Порядку №100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 31.07.2020 № 691-оп, позивачу у серпні 2020 року надавалась відпустка з 10 серпня 2020 року по 09 вересня 2020 року загальною кількістю 30 календарних днів із виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідно до розрахункового листа за 2020 рік, позивачу нараховано відповідно до вищезазначеного наказу грошова допомога у розмірі 100% та грошові кошти двома сумами на оплачувану відпустку, а саме: - грошова допомога - 19 203,34 грн.; оплачувана відпустка двома сумами: - 12 075,21 грн; -5 175,09 грн. Отже, загальна сума грошових коштів на оплачувану відпустку склала - 17 250,30 грн.
Позивач вважає, що відповідачем, внаслідок невідкоригованої середньої заробітної плати у місяцях (серпень - грудень 2019 року, а також з січень - липень 2020), що входять до розрахункового періоду для обрахування грошових коштів на оплачувану відпустку (відпускних) з 10 серпня 2020 року по 09 вересня 2020, не у повному обсязі виплачені кошти на відпустку.
Щодо періоду з серпня по грудень 2019 року, позивач вважає, що йому неправильно нарахована середня заробітна плата без застосування коефіцієнту підвищення, про що ним наведено у його власному розрахунку (а.с. 35).
Однак, судом у цій справі встановлено, що відповідачем у 2019 році правильно, із дотриманням норм чинного законодавства нараховано позивачу середній заробіток за 2019 рік із застосуванням середньоденної заробітної плати на рівні 725,75 грн, тому наведені вище доводи позивача щодо недоплати йому коштів за надану відпустку з 10 серпня 2020 року по 09 вересня 2020 в частині невідкоригованої середньої заробітної плати у місяцях серпень - грудень 2019 року суд вважає необґрунтованими.
Відповідно, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині невикористання відкоригованої середньої заробітної плати у місяцях, що входять до розрахункового періоду для обрахування середньої заробітної плати для нарахування та виплати грошової допомоги.
Відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу», в редакції від 23.07.2020, державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Так, відповідно до абзаців 1, 3 пункту 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзаців 1-3 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Так, згідно з даними розрахункових листів позивача за червень 2020 року та липень 2020 року позивачу у червні 2020 нараховано 20758,00 грн заробітної плати, у липні 2020 - 18850,00 грн заробітної плати.
Згідно доводів позивача, для обчислення розміру середньої заробітної плати для розрахунку та нарахування грошової допомоги у розмірі 100% цієї середньої заробітної плати позивачем, відповідно до визначеної норми, закріпленої в абзаці другому пункту 2 Порядку № 100, взято до обчислення виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто за червень та за липень 2020 року.
При цьому, із розрахунку позивача вбачається, що ним для розрахунку середньоденної заробітної плати за червень та липень 2020 року враховано кількість робочих днів у цьому розрахунковому періоді та здійснюємо розрахунок середньоденної: 20 970,00 грн. / 43 роб. дні = 926,0465116 грн.
Далі, відповідно до визначеної норми закріпленої в абзаці третьому пункту 8 Порядку № 100 позивач розрахував середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді червень - липень 2020 року: 43 роб. дні / 2 місяці = 21,5 ~ 22 (середньомісячне число робочих днів).
Отже, розрахунок грошової допомоги на оздоровлення відповідно до визначеної норми закріпленої в абзаці третьому пункту 8 Порядку № 100 позивачем визначений у наступному вигляді:
926,0465116 грн. х 22 серед, число роб. днів у розрахункову періоді = 20 373,02 грн.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо виплати йому грошової допомоги у зв'язку із перебуванням у відпустці не у повному обсязі.
Отже, різниця, що має бути виплачена відповідачем позивачу, як грошова допомога на підставі наказу відповідача від 31.07.2020 № 691-оп складає: 20 373, 02 грн -19 203,34 грн (фактично виплачених, згідно розрахункового листа за серпень 2020 (а.с. 175 т.1). = 1 169,68 грн.
Тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо невикористання відкоригованої середньої заробітної плати у місяцях, що входять до розрахункового періоду для обрахування середньої заробітної плати для нарахування та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Як встановлено судом, та про це не заперечують сторони, позивач у періоді з 31 серпня 2020 по 2 жовтня 2020 року включно перебував на лікарняному.
Відповідно до абзаців 1, 3 п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженої постановою КМУ від 26.09.2001 №1266, в редакції постанови КМУ від 26.06.2015 №439, середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов'язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).
Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.
Згідно доводів позивача, розрахунковим періодом для обчислення допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю є 13.12.2019 по 31.07.2020, оскільки його було звільнено від виконання обов'язків з 17.08.2015 до 12.12.2019 на період проходження військової служби.
Проте, такі доводи позивача суд вважає хибними, оскільки за період з 17.08.2015 до 12.12.2019 за позивачем зберігався середній заробіток, та відповідачем здійснювались відповідні відрахування податків та зборів, тому розрахунковим періодом для обчислення допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю мають бути останні 12 календарних місяців перед настанням непрацездатності.
Про це також зазначив відповідач у відзиві на позов.
При цьому, випадки невідпрацьованих днів з поважних причин, що наведені у пункті 3 Порядку 1266, не містять випадку звільнення від виконання обов'язків на період проходження військової служби із збереженням середнього заробітку.
Тому, суд вважає хибними висновки позивача щодо неправильного розрахунку відповідачем середнього заробітку для обчислення допомоги у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю позивача з 31.08.2020 по 02.10.2020.
Відповідно, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині невірного розрахунку середньої заробітної плати для обчислення грошових коштів на оплачувану відпустку у жовтні 2020 року.
Згідно абзацу 1 п.3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
За розрахунками позивача, відповідач повинен був нарахувати кошти на оплачувану відпустку за 14 календарних днів у жовтні 2020 у розмірі 10 625,02 грн, а фактично нарахував 8 486,24 грн, тим самим, позивач вважає, що йому недонараховано 2 138,78 грн.
Згідно доводів позивача, середній заробіток за останні 12 календарних місяців перед відпусткою повинен бути обрахований з включенням до щомісячної заробітної плати сум нарахованої допомоги на оздоровлення, яка мала бути виплачена позивачу у розмірі 20373,02 грн за відпустку у серпні 2020 року а також з урахуванням наведеного ним розрахунку середнього заробітку за жовтень - грудень 2019 року.
Однак, суд зазначає, що згідно Порядку №100, до середнього заробітку за останні 12 календарних місяців (що враховується для нарахування коштів на оплачувану відпустку «відпускні»), входять основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії а премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
Отже, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки до середнього заробітку не включаються суми грошової допомоги на оздоровлення, які нараховані за перебування у відпустці у попередніх місяцях.
Також, судом встановлено правильність обрахування відповідачем середнього заробітку у жовтні - грудні 2019 року.
Таким чином, доводи позивача про те, що відповідачем не вірно обчислено середню заробітну плату для обчислення грошових коштів на оплачувану відпустку у жовтні 2020 року є необгрунтованими та такими, спростовуються обставинами справи.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 10954,59 грн.
Згідно змісту позовної заяви, позивачем не наведено доводів щодо порушення його прав невиплатою відповідачем 10954,59 грн. У прохальній частині позову (п. 8), позивачем зазначено, що враховуючи, що внаслідок бездіяльності відповідача в частині правильності та достовірності здійснення розрахунку при обчисленні середньоденної заробітної плати для розрахунку розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності, останнім подано до Фонду соціального страхування недостовірні дані, що призвело до недоотримання позивачем грошових коштів в сумі 10954,59 грн.
Як зазначає відповідач у відзиві на позов, коригування позивачу виплат на суму 10606,98 грн відбулось внаслідок невірного зазначення відсоткового розміру надбавки позивача за вислугу років, при перерахунку його середнього заробітку у 2020 році.
При цьому, суд зазначає, що визначення підстав та предмета позову є виключною компетенцією позивача у справі, а перевірка правомірності заявлених позовних вимог, наявності порушеного права позивача або належності способу захисту прав є повноваженнями суду.
Із матеріалів даної справи судом не встановлено обставин, які в свідчили про порушення прав позивача невиплатою відповідачем 10954,59 грн, позивачем у позові не наведено правову природу цих коштів та подій, за яких відбулось порушення його прав невиплатою йому 10964,59 грн.
Тому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10954,59 грн, у зв'яку із недоведеністю наявності порушеного права.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи встановлені судом обставини, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності при безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасним нарахуванням та виплатою середнього заробітку у повному розмірі за період з 01.12.2015 по 12.12.2019, а також у частині невиплати позивачу у належному розмірі грошової допомоги на оздоровлення у зв'язку з перебуванням у відпустці у серпні 2020 року.
У відповідності до приписів ст. 5, 9 КАС України, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині у такій спосіб:
-визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів внаслідок затримки у виплаті середньої заробітної плати, фактично виплаченої у травні 2017 року, березні 2019 року та у липні 2020 року, та зобов'язати Міністерство освіти і науки України виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у розмірі 26 356,96 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо невиплати ОСОБА_1 у належному розмірі грошової допомоги на оздоровлення у зв'язку із перебуванням у відпустці у серпні 2020 року та зобов'язати Міністерство освіти і науки України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення у зв'язку із перебуванням у відпустці у серпні 2020 року у розмірі 1 169,68 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295, 297 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів внаслідок затримки у виплаті середньої заробітної плати, фактично виплаченої у травні 2017 року, березні 2019 року та у липні 2020 року.
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у розмірі 26 356,96 грн;
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо невиплати ОСОБА_1 у належному розмірі грошової допомоги на оздоровлення у зв'язку із перебуванням у відпустці у серпні 2020 року.
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) донарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову допомогу на оздоровлення у зв'язку із перебуванням у відпустці у серпні 2020 року у розмірі 1 169,68 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 28.04.2025 року.
Суддя Н.Є. Калугіна