Справа № 636/10644/24 Провадження № 2/636/1233/25
Дата
24 березня 2025 року м. Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Карімова І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Ріпи І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
03 грудня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 35690,97 грн., а також понесених судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.08.2017 року між Акціонерним товариством (АТ) «Альфа-Банк» та відповідачкою укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії для особистих потреб позичальника. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200000 грн., фіксована процентна ставка 26 % річних. Обов'язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. АТ «Альфа банк» прийняв пропозицію відповідачки на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», та погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання. Позивач вказує, що банк взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачці у розпорядження кредитні кошти. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору та порушенням зобов'язань за кредитним договором у відповідачки станом на 20.09.2021 року виникла заборгованість у розмірі 35690,97 гривень. Між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» 20.09.2021 року укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором від 10.08.2017 року, укладеним між АТ «Альфа-банк» та відповідачкою. Посилаючись на те, що відповідно до приписів ст.ст.512, 514 ЦК України до ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» перейшло право вимоги за електронним кредитним договором, укладеним 10.08.2017 року між АТ «Альфа банк» та відповідачкою в розмірі 35690,97 гривень, позивач просить стягнути з відповідачки зазначену кредитну заборгованість та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн. та витрати на професійну правову допомогу в сумі 9200,00 грн.
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 06 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, яку визначено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
24 грудня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідачки адвоката Погрібної Т.С. надійшов відзив на позовну заяву ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності та відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог. Вказує, що з виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 10 серпня 2017 року по 20 вересня 2021 року встановлено, що відповідач періодично вносила кошти на погашення кредитної заборгованості, зокрема 20 вересня 2021 року- списання процентів за овердрафт в сумі 1,50 грн., 17 вересня 2021 року- списання процентів за користування кредитом в сумі 39,72 грн.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості кінець розрахункового періоду закінчується 09 вересня 2021 року, в якому відповідачкою було сплачено 412,64 грн. Тобто, не заперечуючи проти факту та обставин ухвалення між відповідачкою та АТ «Альфа- Банк» кредитного договору, адвокат Погрібна Т.С. посилається на те, що позивачем пропущені строки позовної давності звернення до суду, так як за кредитним договором № 630709680 від 10.08.2017 перебіг позовної давності розпочався з 21.09.2021 згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості (09.09.2021р.) та банківської виписки (20.09.2021 р.), а позивач звернувся з позовом до суду тільки 03.12.2024, тобто через 3 роки, 2 місяці та 14 днів. Вважає, що у задоволенні позову суду слід відмовити на підставі ст.ст. 256,267 ЦК України. Також представник відповідачки посилається й на те, що позивачем виставлені вимоги на професійну правничу допомогу в розмірі 9200 грн. не відповідають вимогам чч.3 та 4 ст.137 ЦПК України та критеріям визначення та розподілу судових витрат, є надмірно завищеними, не співмірними зі складністю та обсягом виконаних робіт.
30.12.2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» надало відповідь на відзив з посиланням на те, що строк позовної давності позивачем не пропущений, що відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування позовної давності та вимогам пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ про його продовження на час дії карантину (карантин було запроваджено 12.03.2020 року, а завершено 30.06.2023 року) та вимогам п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Вказує, що поданням заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, відповідач черговий раз підтверджує факт порушеного права позивача, так як позовна давність може бути застосована виключно за наявності порушеного права.
У запереченнях на відповідь на відзив, які надійшли від адвоката Погрібної Т.С. до суду через підсистему «Електронний суд» 15.02.2025 року, представник відповідачки підтримала свою позицію щодо пропуску позивачем строку позовної давності та зазначила, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19)» від 18 червня 2020 року №731-ІХ, який набрав чинності 17 липня 2020 року, передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені у зв'язку зі встановленням карантину (відповідно Закону № 540- ІХ від 30 березня 2020 року) закінчуються через 20 днів, тобто 06 серпня 2020 року). Однак і після цього позивач не скористався можливістю звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк позовної давності, однак в цей же період неодноразово подавав до суду позовні заяви в інших справах, та не зазначив поважності причин пропуску вказаного процесуального строку. Також в цих запереченнях міститься прохання про розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_1 та її представника адвоката Погрібної Т.С.
24.03.2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» надало до суду заяву про розгляд справи за відсутності свого представника, та у разі неявки відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 10.08.2017 року міжАТ «Альфа-Банк» та відповідачкою
шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії (№630709680) для особистих потреб позичальника. Відповідно до змісту вказаної оферти, яка підписана власноручним підписом ОСОБА_1 , остання пропонуєАТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» із зазначеними умовами: Тип кредиту- кредитування рахунку на встановлення відновлюваної кредитної лінії; найменування продукту- «Максимум-готівка», мета кредиту -для особистих потреб. Умови обслуговування кредитної картки. Відповідачкою запропонована банку відкрити їй поточний рахунок з електронним платіжним засобом у гривні з повідомленням реквізитів рахунку; випустити міжнародну платіжну карту МС DEBIT WORLD строком дії 3 (три) роки з моменту випуску. Умови надання Кредитної лінії: Ліміт кредитної лінії у розмірі 200000 грн., процентна ставка за користування коштами кредитної лінії - 26 % річних, тип процентної ставки - фіксована. Умови сплати платежів, визначених цією угодою: обов'язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. Платежі з повернення кредиту запропоновано здійснювати відповідно до договору, Примірний графік та розрахунок сукупної вартості запропоновано навести в тарифах, які є невід'ємною частиною договору. Всі відносини між відповідачкою та банком та істотні умови надання та користування кредитом, які не врегульовані угодою, запропоновано врегулювати договором, діюча редакція якого розміщена за електронною адресою www.alfabank.com.ua. Гарантії клієнта- зазначено, що відповідачка беззаперечно підтверджує, що попередньо ознайомлена у письмовій формі: зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; з інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про споживче кредитування та нормативними актами НБУ. АТ «Альфа-Банк» акцептував вказану оферту відповідачки та погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.
З копії паспорту споживчого кредиту, підписаного представником банку та відповідачкою, містяться аналогічні умови кредитування, в тому числі, зазначений строк кредитування -12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлюваної кредитної лінії.
Банк взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачці у розпорядження кредитні кошти.
Факт отримання кредитних коштів та активного користуванням цими коштами тривалий час відповідачкою підтверджено випискою по рахунку з кредитною карткою WORLD DEBIT MASTERCARD за період з 10.08.2017 по 20.09.2021. Згідно вказаної виписки по рахунку станом на 20.09.21 залишок заборгованості відповідачки (після згортання активу у зв'язку з продажем згідно з дог. Факторингу № 3 ФК «Еліт Фінанс» від 20.09.2021) складає 31994,00 грн.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) «доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами».
Крім того, факт укладеного кредитного договору та його умови, а також користування наданими кредитними коштами у зазначені строки, не оспорювалось стороною відповідача.
У зв'язку із зазначеним суд вважає, що між АТ «Альфа-Банк» та відповідачкою був укладений кредитний електронний договір - угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії, де його сторонами погоджено основні умови кредитування, які виконувались позичальницею.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі N 524/5556/19, провадження N 61-16243 св 20 «У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору».
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).
Зазмістом ч 2. ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19).
Судом встановлено, що між АТ «Альфа-Банк» та відповідачкою виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами. Як зазначено в розрахунку заборгованості за кредитом, наданим позивачем на підтвердження заявлених вимог, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору та порушенням зобов'язань за кредитним договором у відповідачки станом на 20.09.2021 року виникла заборгованість у розмірі 35690,97 гривень.
20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» (Фактор) укладено договір факторингу №3, відповідно до п.2.1 якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведений в додатку №1-1 до договору. Пунктом 2.3 договору факторингу визначено, що право вимоги вважається відступленим фактору з дня оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п.4.2 цього договору. В дату здійснення оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п.4.2 цього договору сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру боржників за формою, встановленою в Додатку № 1-2. Відповідно до п. 4.2 фактор зобов'язаний передати в розпорядження клієнту грошові кошти і сплатити клієнту ціну прав вимоги в розмірі 12 844 800 гривень шляхом перерахування на рахунок клієнта № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Альфа-Банк», в дату підписання договору. Згідно п. 9.1. договору факторингу цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
На підтвердження укладеного договору факторингу № 3 від 20.09.2021року позивачем надано копію Акту приймання-передачі Реєстру боржників від 20 вересня 2021 року до цього договору факторингу, копію платіжного доручення №559 від 20 вересня 2021 року про сплату ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» отримувачу АТ «Альфа-Банк» на рахунок клієнта № НОМЕР_1 ціну прав вимоги в розмірі 12 844 800 гривень.
Відповідно до виписки з додатку до договору факторингу № 3 від 20.09.2021року (Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами) ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 за кредитним договором №630709680 від 10.08.2017 року у розмірі 35690,97 гривень, з яких: 31994,00 грн.- залишок по тілу кредиту, 3696,97 грн. - залишок заборгованості за штрафними санкціями.
Зазначені Акту приймання-передачі Реєстру боржників від 20 вересня 2021 року та витяг з Додатку № 1-1 до договору факторингу № 3 від 20.09.2021року засвідчені печатками позивача та АТ «Альфа-Банк».
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
За змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов'язку не звільняє боржника від виконання обов'язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов'язку перед первісним кредитором.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно із приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом на підставі наданих учасниками справи доказів встановлено, що відповідачка була ознайомлена з умовами угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії і отримала кредит, однак, всупереч умовам кредитного договору, не виконала своїх зобов'язань щодо повернення наданого їй кредиту в установлені строки, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором, яка визначена позивачем станом на 20.09.2021року у розмірі 35690,97 гривень.
Між тим суд не може у повному обсязі погодитись з наданим позивачем розрахунком заборгованості, виходячи з наступного.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором заборгованість відповідачки в сумі 3696,97 грн. - є відсотками за користування кредитом. Однак зазначена сума заборгованості не доведена позивачем належними та допустимими доказами та спростовується даними, що містяться у виписці по рахунку ОСОБА_1 на час згортання активу у зв'язку з продажем згідно договору факторингу №3 від 20.09.2021, де несанкціонована заборгованість визначена в розмірі 31994,00 грн.
Відповідно до наданої позивачем виписки з додатку до договору факторингу № 3 від 20.09.2021року (Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами) ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №630709680 від 10.08.2017 року у розмірі 35690,97 гривень, з яких: 31994,00 грн.- залишок по тілу кредиту, 3696,97 грн. - залишок заборгованості за штрафними санкціями.
Між тим , відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення
Таким чином, суд вважає, що доведеною та обґрунтованою є заборгованість відповідачки в розмірі 31994,00 грн.- залишок по тілу кредиту(прострочений кредит).
Щодо поданої стороною відповідача заяви про застосування до виниклих правовідносин наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.
Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб'єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).
Оскільки за умовами оферти заборгованості погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами - платежами кожного календарного місяця, починаючи з 10.08.2017 року, в рахунок якого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначається представником відповідачки адвокатом Погрібною Т.С. (у відзиві на позовну заяву ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» та у запереченнях на відповідь на відзив ) відповідач періодично вносила кошти на погашення кредитної заборгованості, зокрема 20 вересня 2021 року- списання процентів за овердрафт в сумі 1,50 грн., 17 вересня 2021 року- списання процентів за користування кредитом в сумі 39,72 грн., 09 вересня 2021 року, в якому відповідачкою було сплачено 412,64 грн.
Тобто, перебіг позовної давності розпочався з 21.09.2021 року, а позивач звернувся з позовом до суду тільки 03.12.2024, тобто через 3 роки 2 місяці та 14 днів, тому сторона відповідача вважає, що у задоволенні позову слід відмовити на підставі ст.ст. 256,267 ЦК України.
Суд не погоджується з такою позицією сторони відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до ст.ст.256,257, 261 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 3, 4ст.267ЦК Українивстановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як визначено Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначеністаттями 257-259,362,559,681,728,786,1293цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (п.19) (у редакції на момент звернення до суду).
Як регламентовано ст.2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правовою основою введення воєнного стану єКонституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 рокуза № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який згодом неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку і є чинним на даний час.
При застосуванні норм права Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 727/4133/22 сформував правову позицію про те, що загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що позивач відповідно до вимог ч.6 ст.124 ЦПК України подав свою позовну заяву на пошту 22.11.2024 року, і яка надійшла поштою до суду згідно реєстрації 03.12.2024 року, трирічний строк позовної давності, який продовжується у зв'язку із воєнним станом, не сплив, а тому доводи представника відповідача проте, що у задоволенні позову слід відмовити на підставі ст.ст. 256,267 ЦК України, суд вважає безпідставними.
Суд вважає некоректними посилання представника відповідача щодо пропущення строку позовної давності на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, провадження № 11-107заі22, оскільки така справа розглядалась у порядку адміністративного судочинства, де досліджувалось питання пропуску строку звернення до адміністративного суду за правилами КАС України в умовах воєнного стану без жодної оцінки положень ЦК України.
У зв'язку з вищенаведеним суд вважає, що позивачем строк позовної давності за виниклими правовідносинами не пропущений.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам, наданих учасниками справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення кредитної заборгованості в розмірі 31994,00 грн.- залишок по тілу кредиту(прострочений кредит) підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення понесених у справі судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з вказаним позовом ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»
сплатило згідно платіжної інструкції №5555 від 18 листопада 2024 року судовий збір у розмірі 3028,00 грн., а тому на підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідачки пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 2714,35 грн. (3028 х 31994 : 35690,97 = 2714,35).
Щодо стягнення витрат на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги в розмірі 9200,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Позивач на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024, укладений між ТОВ ФК «Еліт Фінанс» та адвокатом Литвиненко О.І., згідно з яким сторони погодили, що вартість послуг адвоката встановлюється з розрахунку, що ціна однієї години затраченого адвокатом часу на надання послуг становить 2000 грн.; без ПДВ; конкретні суми до оплати наводяться у Акті приймання-передачі наданих послуг, надісланих адвокатом та погоджених клієнтом; копію свідоцтва серії КВ №9438/10 від 18.09.2020 р. на ім'я Литвиненко О.І. про право на заняття адвокатською діяльністю; копію акту №1 приймання передачі наданих послуг від 15.07.2024, згідно з яким загальна вартість наданих юридичних послуг становить 9200,00 грн. та включає в себе найменування послуг: первинну консультацію (0,5 год.) в сумі 1000,00 грн., правовий аналіз наявних документів у замовника, правової ситуації із застосуванням відповідного законодавства, правових висновків Верховного Суду та Європейського Суду з прав людини (2 год.) в сумі 4000,00 грн. та підготовку та подання позовної заяви (2,1 год.) в сумі 4200,00 грн.; копію платіжної інструкції №4946 від 01.10.2024 про перерахування ТОВ ФК «Еліт Фінанс» на користь адвоката Литвиненко О.І. грошових коштів в сумі 9200,00 грн в якості оплати за виконання договору про надання юридичних послуг.
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказала, що «при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору... Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».
Також у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару інша сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Водночас не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц , у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
При розгляді зазначеної справи по суті до суду від представника відповідачки подані заперечення щодо розміру судових витрат на надання професійної правничої допомоги із зазначенням про їх неспівмірність з позовними вимогами.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що розмір витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, не є співмірним, зокрема, із складністю та категорією даної справи, її значенням для сторін, обсягом наданих послуг адвокатом. У зв'язку із чим суд, виходячи з критерію розумності розміру витрат на правничу професійну допомогу та конкретних обставин справи, вважає достатнім стягнення з відповідачки на користь позивача зазначених витрат в сумі 3000 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 141, 178, 211, 247, 258, 259, 264, 265, 268,279, 353,354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», код ЄДРПОУ 40340222, заборгованість за кредитним договором від 10.08.2017 року в розмірі 31994,00 ( тридцять одна тисяча дев'ятсот дев'яносто чотири) гривні, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2714 (дві тисячі сімсот чотирнадцять) гривень 35 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000(три тисячі) гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене повністю або частково безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (адреса: 03035, м. Київ, площа Солом'янська, буд. 2, код ЄДРПОУ: 40340222).
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Представник відповідачки: адвокат Погрібна Тетяна Сергіївна, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса листування: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 04 квітня 2025 року.
Суддя І.В. Карімов