справа № 619/840/25
провадження № 1-і/619/3/25
іменем України
29 квітня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_2
прокурораОСОБА_3
обвинуваченогоОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42024222750000668 від 30.12.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
установив:
У провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
23 квітня 2025 року прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб щодо обвинуваченого ОСОБА_4 . В обґрунтування клопотання прокурор посилався на продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:можливість обвинуваченим переховуватися від суду, що підтверджується, тим що він обвинувачується у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, у зв'язку з чим є усі підстави вважати, що ОСОБА_4 з метою уникнення від даного покарання буде переховуватись від суду. Крім того, обвинувачений може незаконно впливати, свідків у цьому ж кримінальному провадженні шляхом їх умовлянь з метою давати показання на свою користь, так як більшість із свідків є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України та разом проходили військову службу в одній і тій же військовій частині разом з обвинуваченим. Зазначене свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив продовжити строк дії тримання обвинуваченого під вартою посилаючись на вимоги ч. 8 ст. 176 КПК України, відповідно до якої під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував проти клопотання.
Заслухавши клопотання прокурора та думку обвинуваченого, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі передбачені п.п. 1-11 ч. 1 ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження тримання під вартою обвинуваченого з таких підстав.
Судом установлено, що ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 05 березня 2025 року продовжено ОСОБА_4 строк тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до 02.05.2025 включно.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим ОСОБА_4 переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах справи, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем призваним під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, на посаді командир відділення - командир машини 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 9 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину у сфері злочинів проти встановленого порядку несення військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, що об'єктивно свідчить про продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
У п. 36 рішення «Москаленко проти України» № 37466/04 від 20.05.2010 Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, пункти 80-81, рішення від 26.07.2001).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_4 умисного тяжкого злочину свідчить про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також відомостями про особу обвинуваченого, вказують на обґрунтованість заявленого прокурором клопотання.
Відповідно ч. 1 ст. 183 КК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 КПК України.
Згідно з ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Таким чином, з огляду на введення воєнного стану в Україні та відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_4 під вартою, оскільки застосувати до військовослужбовця, який підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, інший запобіжний захід, окрім такого виняткового запобіжного заходу, як тримання під вартою, КПК України не передбачено.
Вищенаведені обставини вказують на неможливість в цьому конкретному випадку застосування до обвинуваченого іншого менш суворого запобіжного заходу.
Отже, суд вважає, що наявні обставини, передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України, для продовження тримання під вартою ОСОБА_4 , оскільки є достатньо підстав вважати, що обвинувачений з огляду на його моральні якості може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).
До того ж, судове провадження не завершено, не досліджені всі докази, при цьому суд вважає, що існують ризики, які передбачені ст. 177 КПК України, у зв'язку з цим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому необхідно продовжити.
Разом з тим, при постановленні ухвали, з урахуванням ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Отже, з огляду на фактичні обставини цього кримінального провадження, ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_4 злочину, а також, ураховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, суд не вбачає підстав для визначення застави як альтернативного запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Частиною 2 статті 400 КПК України визначено, що подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями394, 400 ч. 2 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 до 27 червня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду захисником, прокурором протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1