Справа № 628/261/19
№ 1-кп/183/608/25
29 квітня 2025 року м. Самар
Колегія суддів Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою у кримінальному провадженні № 12018220370001617 стосовно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Богуславка Борівського району Харківської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , внутрішньо переміщеної особи, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 2, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 127 КК України,
У провадженні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018220370001617 стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 2, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 127 КК України.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 подала клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під ватрою на 60 днів, мотивуючи свою позицію тим, що ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані судом при обранні ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися та продовжують існувати, нових обставин для зміни запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не з'явилося, тому продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою необхідне для забезпечення розгляду кримінального провадження.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив суд відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання його підзахисного ОСОБА_7 під вартою, посилаючись на його необґрунтованість, оскільки жодних об'єктивних даних, які би свідчили про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в своєму клопотанні не надано. Вважає доводи, на які посилається прокурор виключно припущеннями.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника, просив не продовжувати йому тримання під вартою.
Колегія суддів, вислухавши думку учасників судового провадження, вирішуючи подане прокурором клопотання, дослідивши матеріали кримінального провадження в частині необхідній для вирішення цього питання, дійшла такого висновку.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
За положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання доцільності продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, суд виходить з того, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 2, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 127 КК України, тобто проти життя та здоров'я особи, а відтак одних з найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень, в результаті вчинення яких настала смерть малолітньої потерпілої. До того ж, кримінальне правопорушення, передбачене п. п. 2, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, у відповідності до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, і за вчинення якого у разі визнання обвинуваченого ОСОБА_7 винуватим, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі. Тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_7 може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.
У зв'язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що після закінчення строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою і відсутності стосовно нього інших запобіжних заходів, з жовтня 2022 року і до 10 березня 2025 року останній, будучи обізнаним про перебування стосовно нього кримінального провадження в суді, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заяв чи інших повідомлень про місце свого проживання, що стало підставою для оголошення його у розшук. Лише в ході оперативно-розшукових заходів працівникам поліції вдалося встановити місце перебування обвинуваченого.
У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
За таких обставин суд вважає, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання останнього винуватим у пред'явленому обвинувачені; ризик незаконно впливати на свідків та потерпілу у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки останні ще не допитані судом; та ризик вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки з урахуванням обставин інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, останній може продовжити злочинну діяльність, й надалі вчиняти аналогічні злочини, що свідчить про соціальну небезпечність особи, яка може загрожувати життю чи здоров'ю осіб.
Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального провадження.
Суд, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім наявності ризиків, зазначених вище, на підставі матеріалів справи, оцінив у сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме, що підтверджень наявності у ОСОБА_7 захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою суду не надано. За таких обставин, суд доходить переконання, що будь-який інший, з передбачених законом більш м'яких запобіжних заходів станом на дату розгляду вказаного питання не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування ОСОБА_7 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є підставою для продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Колегія суддів бере до уваги відомості про наявність в обвинуваченого ОСОБА_7 місця реєстрації та проживання, однак вказані обставини з урахуванням вищевикладеного, не можуть слугувати достатньою підставою для зміни обвинуваченому ОСОБА_7 раніше обраного запобіжного заходу на більш м'який запобіжний захід.
Захисником ОСОБА_6 будь-яких об'єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.
Тому, на переконання суду, оскільки на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».
Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.
Розглядаючи питання щодо застосування застави, суд виходить з того, що ч. 3 ст. 183 КПК України покладає на слідчого суддю, суд обов'язок при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Зокрема, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства, та який спричинив загибель людини (п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 183 КПК України).
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 2, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 127 КК України, пов'язаних з насильством та які спричинили загибель людини - малолітньої дитини, суд не знаходить підстав для визначення обвинуваченому розміру застави.
Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_7 перебуває в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 99. У зв'язку з тим, що через технічні причини та переривання Інтернет зв'язку виникають труднощі у забезпеченні участі обвинуваченого в судовому засіданні в режимі відеоконференції, не можливий розгляд вказаного кримінального провадження. Тому, суд вважає, що є необхідність перевести обвинуваченого з Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для забезпечення його участі у судовому розгляді кримінального провадження.
В судовому засіданні прокурор залишила вирішення вказаного питання на розсуд суду.
Обвинувачений та його захисник, кожен окремо, заперечували проти переведення ОСОБА_7 з Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», посилаючись на відсутність підстав утримання його під вартою.
Колегія суддів, вислухавши думку учасників судового провадження, вирішуючи вказане питання, дослідивши матеріали кримінального провадження в частині необхідній для вирішення цього питання, дійшла такого висновку.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 КПК України, має право вирішувати питання про переведення обвинувачених з однієї Державної установи до іншої у зв'язку з розглядом справи в суді.
Так, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 перебуває в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 99. На теперішній час кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 не розглянуто, запобіжний захід до обвинуваченого застосований у вигляді тримання під вартою, тому забезпечити його участь у судовому розгляді можливо лише у разі його переведення до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4».
Отже, враховуючи те, що участь обвинуваченого у судовому засіданні є обов'язковою, суд дійшов висновку про необхідність переведення обвинуваченого ОСОБА_7 з Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для подальшого конвоювання до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області для забезпечення його участі у судовому розгляді кримінального провадження.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 194, 314, 331, 371, 376 КПК України, колегія суддів
Клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою- задовольнити.
Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою до 27 червня 2025 року.
Перевести обвинуваченого ОСОБА_7 з Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» для подальшого конвоювання до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області для забезпечення його участі у судовому розгляді кримінального провадження № 12018220370001617 стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 2, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 127 КК України.
Повний текст ухвали складено і оголошено 30 квітня 2025 року о 08 годині 10 хвилин.
Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання та не зупиняє судовий розгляд кримінального провадження.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3