Справа № 930/2546/24
Провадження № 22-ц/801/761/2025
Провадження № 22-ц/801/760/2025
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шелюховський М. В.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
29 квітня 2025 рокуСправа № 930/2546/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Стадника І. М., Матківської М. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз»
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року, до якої включені заперечення на ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року про відкриття провадження, та додаткове рішення цього ж суду від 27 грудня 2024 року, ухвалені під головуванням судді Шелюховського М. В.,
у цивільній справі № 930/2546/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» до ОСОБА_1 , з участю третьої особи Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз» про стягнення заборгованості за послуги з постачання природного газу,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» (далі - ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання природного газу за період з 01.09.2021 по 30.04.2022 у розмірі 9 821,83 грн.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» має ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України та вказане підприємство надавало послуги ОСОБА_1 з поставки природного газу за адресою: АДРЕСА_1 . З метою здійснення обліку всіх операцій щодо нарахувань за спожитий природний газ, оплат та інших операцій, на ім'я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за вищевказаною адресою.
При цьому, постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, який затверджено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2500, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за № 1386/27831) та оприлюднюється в установленому порядку.
Ураховуючи те, що протягом тридцяти днів з дня опублікування позивачем у засобі масової інформації договору відповідач про свою відмову укласти договір постачання природного газу побутовим споживачам чи про свою незгоду із умовами опублікованого договору до ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» у письмовому вигляді не направив, продовжив фактичне споживання природного газу, а відтак відповідач вважається таким, що прийняв пропозицію ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» щодо укладення договору постачання природного газу побутовим споживачам, положення якого затверджені постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2500.
Крім того, що відсутні дані того, що відповідач не користується послугами ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» з постачання природного газу до його домоволодіння, або уклав договір постачання природного газу з іншим виконавцем послуг, а тому відповідач вважається таким, що прийняв оферту позивача.
За таких обставин, відповідач зобов'язаний сплачувати вартість послуг, пов'язаних із постачанням природного газу, які надає ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ», якщо він фактично користувався ними.
Отже, у відповідача перед позивачем виник обов'язок щодо сплати послуг з постачання природного газу та збитків завданих несвоєчасним розрахунком за вказані послуги попри відсутність двосторонньої підписаної письмової форми договору про надання послуг з постачання природного газу.
Факт надання послуг ОСОБА_1 за вказаною адресою підтверджується, зокрема, заявою відповідача від 13.01.2021 щодо укладення угоди на поетапне погашення заборгованості за спожитий природний газ та листом-відповіддю АТ «ВІННИЦЯГАЗ» (вих.№210Сл-1325-0123 від 25.01.2023) на запит ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» щодо надання інформації стосовно споживача ОСОБА_1 .
Відповідач, використовуючи природний газ для побутових потреб, в період з 01.09.2021 по 30.04.2022 здійснював оплати за постачання природного газу несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 9 821,83 грн.
Позивач також вказує, що перед зверненням до суду з даним позовом ТОВ «ВІННИИЦЯГАЗ ЗБУТ» зверталося до Немирівського районного суду Вінницької області із позовною заявою до відповідача (від 20.08.2021 року за вих. № 217007.2-СК-4712-0821) про стягнення заборгованості за послуги постачання природного газу, за період з 01.12.2020 по 01.08.2021, у розмірі 9 683,58 грн., яка на даний час перебуває на розгляді Липовецького районного суду Вінницької області.
Отже, у відповідача перед позивачем виник обов'язок щодо сплати послуг з постачання природного газу та збитків завданих несвоєчасним розрахунком за вказані послуги попри відсутність двосторонньої підписаної письмової форми договору про надання послуг з постачання природного газу.
З урахуванням викладеного позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за послуги з постачання природного газу в сумі 11 313,79 грн., з яких: сума основного боргу - 9 821,83 грн., три відсотки річних - 170,33 грн., інфляційні втрати - 1 321,63 грн., а також витрати зі сплати судового збору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» заборгованість за послуги з постачання природного газу в сумі 11 313,79 грн., з яких: сума основного боргу - 9 821,83 грн; три проценти річних - 170,33 грн; інфляційні втрати - 1 321,63 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
Вказане рішення мотивоване тим, що судом встановлено факт отримання відповідачем послуг по постачанню природнього газу та нездійснення останнім оплати за вказані послуги в повному розмірі. При цьому, невиконання відповідачем зобов'язання щодо належної і своєчасної оплати житлово-комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу обґрунтовано письмовими доказами позивача, їх достовірність стороною відповідача не спростована, в тому числі і розмір заборгованості.
Додатковим рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року частково задоволено заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» адвоката Мосьондза Сергія Андрійовича про ухвалення додаткового рішення у вказаній цивільній справі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Частково задовольняючи заяву представника позивача ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ», суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням категорії спору, що розглядався в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року, до якої включені заперечення на ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року про відкриття провадження, та додаткове рішення цього ж суду від 27 грудня 2024 року, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 23 жовтня 2024 року, рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 27 грудня 2024 року, провадження у справі № 930/2546/24 закрити.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20.02.2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Войтко Ю. Б., судді: Стадник І. М., Матківська М. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року витребувано з Іллінецького районного суду Вінницької області матеріали цивільної справи 930/2546/24.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині вимог щодо скасування ухвали Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №930/2546/24 повернуто особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року та поданих заперечень на ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року про відкриття провадження у вказаній справі.
Цією ж ухвалою апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року, до якої включені заперечення на ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року про відкриття провадження у вказаній справі, залишено без руху, та надано скаржнику строк п'ять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 27 грудня 2024 року, відкрито апеляційне провадження в частині оскарження додаткового рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 27 грудня 2024 року у цій справі.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 березня 2025 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження додаткового рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 27 грудня 2024 року призначено до розгляду, який постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2025 року, після усунення недоліків, відкрито апеляційне провадження в частині оскарження рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року та поданих заперечень на ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року, до якої включені заперечення на ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року про відкриття провадження у справі, призначено до розгляду, який постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що рішення Іллінецького районного суду від 12 грудня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 27 грудня 2024 року у справі № 930/2546/24 заперечує повністю як такі, що ухвалені з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права на підставі неправильно встановлених фактичних обставин справи, а також є завідомо неправосудними, оскільки ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 23 жовтня 2024 року прийнята всупереч частині четвертій статті 175 ЦПК України, а саме суперечить способу захисту, встановленому Законом України №2479-ІХ від 29.07.2022 «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (далі - Закон №2479-ІХ).
Свої заперечення щодо постановлення судом ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 23 жовтня 2024 року обґрунтовує тим, що на момент подання позовної заяви діяв Закон України №2479-ІХ від 29.07.2022, яким постачальникам природного газу встановлений порядок відшкодування (врегулювання) заборгованості побутових споживачів за постачання природного газу.
Вказує, що з підстав відшкодування (врегулювання) заборгованості відповідно у позивача відсутнє порушене право та відповідно відсутнє право грошової вимоги.
Апелянт вважає, що саме з підстави відшкодування (врегулювання) заборгованості та відповідно відсутності права грошової вимоги законом встановлено заборону на період дії воєнного стану постачальникам природного газу примусово стягувати заборгованість побутових споживачів.
Звертає увагу, що Законом №2479-ІХ встановлено мораторій для постачальників природного газу на подання до суду позовних заяв згідно з останнім абзацом частини другої статті 1: протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, постачальнику природного газу забороняється здійснювати будь-які дії щодо примусу побутового споживача до оплати заборгованості (у тому числі включати заборгованість у рахунок на оплату, подавати судові позови, проводити стягнення заборгованості у примусовому порядку, вчиняти заходи з припинення газопостачання у зв'язку з наявністю заборгованості тощо), яка врегульовується відповідно до абзацу другого частини третьої статті 2 цього Закону.
Зауважує, що законодавець наклав мораторій на стягнення з тих підстав, що держава захистила право позивача в інший спосіб, а саме гарантував компенсацію заборгованості побутових споживачів згідно з абзацом другим частини третьої статті 2 Закону №2479-ІХ: постачальникам природного газу компенсується різниця між вартістю послуг з постачання природного газу побутовим споживачам з урахуванням втрат, понесених внаслідок воєнних дій та з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій, за період з 1 березня 2022 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, та фактичним рівнем оплати побутовими споживачами послуги з газопостачання.
Ураховуючи прямі приписи Закону №2479-ІХ та включення позивача до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу» відповідно до постанови НКРЕКП від 06.09.2022 року №1079, відповідач вважає, що позовна заява не відповідала пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, а отже ухвала суду першої інстанції про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 23 жовтня 2024 року є незаконною, такою, що прийнята з істотним порушенням норм процесуального права та всупереч імперативним нормам Закону №2479-ІХ.
Апелянт також вказує на той факт, що він не має відношення до будинку АДРЕСА_1 , ніколи в ньому не проживав, не отримував комунальних послуг, в тому числі по споживанню газу, про що він надав докази у відзиві на позовну заяву.
Стосовно висновку суду про те, що він акцептував умови публічного договору з постачання природного газу у 2015 році, у відзиві він теж надав доказ, що не проживав у 2015 році у селі Велика Бушинка та не мав майна (домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 ) і жодним чином не міг ніяк акцептувати договір.
Вказує, що позивач ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» проявляючи крайню недобросовісність по відношенню до держави, так і по відношенню до нього, подав у незаконний спосіб позовну заяву і нахабно переконує суд, що відповідач є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 , замість того, щоб визнати, що він проживає за іншою адресою, є власником іншого домоволодіння - АДРЕСА_2 .
Звертає увагу, що Липовецький районний суд Вінницької області у справі №930/1979/21 встановив, що його місце реєстрації з 2019 року - АДРЕСА_3 та відрізняється від вказаної адреси позивачем, куди за твердженням останнього він здійснив постачання природного газу.
Зауважує, що суд хибно зробив висновок, що він є споживачем природного газу за адресою АДРЕСА_1 з підстав написання ним заяви на реструктуризацію боргу, оскільки він такої заяви не писав. Також зазначає, що угода про реструктуризацію боргу ним не підписувалась. До того ж вона містить дописи і виправлення та не містить підтвердження, що взагалі стосується саме його: відсутні у полях, що підлягають заповненню його паспортні дані і відсутній сам його підпис, тому вважає дану угоду нікчемною.
Також вважає помилковим висновок місцевого суду про те, що він є боржником на підставі виписки з фінансового стану по особовому рахунку № НОМЕР_1 , оскільки первісних бухгалтерсько-облікових документів позивачем суду не було надано.
Ураховуючи вказані вище істотні порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, відкриття провадження всупереч статті 175 ЦПК України та ухвалення незаконного та неправосудного рішення, апелянт зазначає, що додаткове рішення суду місцевого суду також підлягає скасуванню.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
10.03.2025 представник позивача ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» - Макеєв А. С. направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 27 грудня 2024 року, в якому він заперечує проти доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду, просить її залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
21.03.2025 відповідач ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких просить долучити до матеріалів справи додаткові докази, зокрема, копію запиту ОСОБА_1 від 11.03.2025 до Немирівської міської ради, копію відповіді Немирівської міської ради від 14.03.2025, а також інформаційну довідку № 419036584 від 21.03.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна: АДРЕСА_1 .
28.03.2025 представник позивача ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» - Макеєв А. С. направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в частині оскарження рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року, вказавши, що вона не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства України. При цьому вважає, що судом першої інстанції враховані всі фактичні обставини справи, правильно застосовано норми як процесуального так і матеріального права в повному обсязі, з'ясовано обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору та всебічно обґрунтовано та детально описано їх в рішенні, тому просить залишити його без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Із матеріалів справи судом встановлено, що згідно з Витягом №9738 з реєстру територіальної громади, відповідно до якого з 20.06.2019 місце реєстрації відповідача ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 та відповідно до Інформаційної довідки №359835335 від 25.12.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстр прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 , є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач також є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується заявою ОСОБА_1 від 13.01.2021 щодо укладення угоди на поетапне погашення заборгованості за спожитий природний газ та листом-відповіддю АТ «Вінницягаз» (вих.№210Сл-1325-0123 від 25.01.2023) на запит ТОВ «Вінницягаз Збут» щодо надання інформації стосовно споживача гр. ОСОБА_1 .
Відповідно до виписки з фінансового стану по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , який є споживачем послуг з постачання природного газу, останній їх отримував в період з 11.2020 по 04.2022, проте здійснював оплату за постачання природного газу несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 19 505,41 грн.
Крім цього, обставина відповідно до якої ОСОБА_1 являвся споживачем природного газу в будинку АДРЕСА_1 підтверджується доказами, які знаходяться в матеріалах справи №930/1979/21, а саме: зустрічною позовною заявою; поштовим конвертом; клопотанням від 24.09.2021; відповіддю на відзив; клопотанням про посвідчення довіреності від 26.10.2021; довіреністю ОСОБА_1 від 26.10.2021; клопотанням про витребування доказів від 26.10.2021; довіреністю ОСОБА_1 від 23.11.2021; заявою про дотримання суддею Конституції України та м/н договорів від 23.11.2021; клопотанням про витребування доказів від 23.11.2021; запитом на інформацію від 28.09.2021; клопотанням про відкладення розгляду справи від 20.12.2021; заявою про відвід судді від 18.02.2022; запитом про надання публічної інформації від 20.12.2021; довіреністю від 30.05.2022; заявою про відвід судді від 21.06.2022; поштовим конвертом; заявою про витребування протоколу судового засідання від 29.06.2022; заявою про ознайомлення з матеріалами справи від 29.06.2022; заявою про відкладення розгляду справи від 27.06.2022; описом вкладення до рекомендованого листа; повідомленням-вимогою офертою щодо одержання інформації та про надання доказів надання послуг від 30.01.2023, в яких зазначено саме цю адресу, за якою ОСОБА_1 отримував судову кореспонденцію.
Згідно з випискою про фінансовий стан особового рахунку ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 (т. 1 а.с.8).
Відповідно до вказаної вище виписки, у ОСОБА_1 за період з 11.2020 року по 04.2022 року наявна заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 19 505,41 грн.
Крім того, як встановлено з вказаної виписки оплата боргу здійснювалась особисто ОСОБА_1 12.05.2021 в сумі 1 000,00 грн, Банк Укргазбанк, Немирів УГГ - Плата за газ О/Р 0100265884, с. Велика Бушинка.
Згідно з інформацією стосовно споживача ОСОБА_1 по ЕІС-коду 56ХМ01В64964415М визначено об'єм спожитого природного газу за період 01.10.2021 по 01.05.2022 (т. 1 а.с.71).
Позиція суду апеляційної інстанції
Справа розглядається без виклику сторін в порядку частини першої статті 369 ЦПК України.
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції вважав доведеним обов'язок відповідача перед позивачем щодо сплати послуг з постачання природного газу та збитків завданих несвоєчасним розрахунком за вказані послуги попри відсутність двосторонньої підписаної письмової форми договору про надання послуг з постачання природного газу.
При цьому місцевим судом встановлено, що між сторонами на підставі публічного договору склалися фактичні договірні відносини щодо послуг з приводу постачання природного газу.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» надає послуги з постачання природного газу, а ОСОБА_1 є споживачем цих послуг за адресою: АДРЕСА_1 , з відкритим особовим рахунком № НОМЕР_1 .
При цьому, заперечуючи обставини, наведені позивачем, відповідач не надав доказів, які свідчили б про те, що він не є користувачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач, використовуючи природний газ для побутових потреб, в період з 01.09.2021 по 30.04.2022 здійснював оплати за постачання природного газу несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 9 821,83 грн.
Таким чином, заборгованість за надані послуги з постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 становить 11 313,79 грн, з яких: сума основного боргу - 9 821,83 грн, три відсотки річних - 170,33 грн, інфляційні втрати - 1 321,63 грн, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Позивач також вказував, що перед зверненням до суду з цим позовом ТОВ «ВІННИИЦЯГАЗ ЗБУТ» зверталося до Немирівського районного суду Вінницької області із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за послуги постачання природного газу, за період з 01.12.2020 по 01.08.2021, у розмірі 9 683,58 грн, яка перебувала на розгляді Липовецького районного суду Вінницької області.
Отже зверненню до суду з позовною заявою у справі № 930/2546/24 передував розгляд справи № 930/1979/21 за позовом ТОВ «Вінницягаз Збут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ за попередній період.
Так, постановою Вінницького апеляційного суду від 06.03.2025 у справі № 930/1979/21 рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 грудня 2024 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову ТОВ «Вінницягаз Збут» та в цій частині ухвалено нове судове рішення. Позов ТОВ «Вінницягаз Збут» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вінницягаз Збут» 9 683,53 грн заборгованості за послуги з постачання природного газу за період з 01 грудня 2020 року по 01 серпня 2021 року, 583,53 грн інфляційних втрат та 168,88 грн - 3 % річних, а всього 10 435, 99 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вінницягаз Збут» 5 675 грн судових витрат (т. 2 а.с.11-14).
Щодо заперечень відповідача на ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги відповідач стверджує, що у позивача відсутнє право на звернення до суду з цим позовом, оскільки на ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» поширюється заборона подавати позов, зокрема, про стягнення заборгованості за природний газ.
Стверджуючи викладене, відповідач посилається на абзац 5 частини другої статті 1 Закону України № 2479-ІХ від 29.07.2022 «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (далі - Закон №2479-ІХ) .
Так, згідно з положенням абзацу п'ятого частини другої статті 1 Закону №2479-ІХ передбачено, що протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, постачальнику природного газу забороняється здійснювати будь-які дії щодо примусу побутового споживача до оплати заборгованості (у тому числі включати заборгованість у рахунок на оплату, подавати судові позови, проводити стягнення заборгованості у примусовому порядку, вчиняти заходи з припинення газопостачання у зв'язку з наявністю заборгованості тощо), яка врегульовується відповідно до абзацу другого частини третьої статті 2 цього Закону.
Отже відповідач вважає, що у позивача було відсутнє право на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за постачання природного газу, що встановлено імперативною нормою Закону та унеможливлює задоволення позовних вимог.
Разом з тим, відповідач не звернув уваги, що абзац другий частини третьої статті 2 цього Закону, в свою чергу передбачає, що постачальникам природного газу компенсуються: різниця між вартістю послуг з постачання природного газу побутовим споживачам з урахуванням втрат, понесених внаслідок воєнних дій та з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій, за період з 1 березня 2022 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, та фактичним рівнем оплати побутовими споживачами послуги з газопостачання.
Тобто, абзац п'ятий частини другої статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» та абзац другий частини третьої статті 2 цього Закону, вказують, що забороняється вчиняти дії щодо примусу стягнення заборгованості, яка підлягає компенсації як різниця між вартістю послуг з постачання газу з врахуванням втрат, які понесло підприємство внаслідок воєнних дій та фактичним рівнем оплати побутовими споживачами послуги з газопостачання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2022 року № 1364 Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджувався Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004 був затверджений перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Вінницька область до такого переліку не включена. Крім цього факт, що на території Вінницької області бойові дії з початку вторгнення росії на території України не проводились, є загальновідомим фактом.
У липні 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» № 1639-ІХ. Цей закон передбачає отримання компенсації за негативну різницю між фактичними тарифами на тепло та їх економічно обґрунтованим рівнем для теплогенеруючих підприємств і подальше погашення їх простроченої заборгованості перед Нафтогазом.
З метою забезпечення захисту споживачів України від підвищення цін на природний газ, теплову енергію та супутні послуги в умовах військової агресії проти України та забезпечення сталого проходження опалювального періоду 2022/2023 року прийнято Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (Закон 2479-ІХ від 29.07.2022).
Законом передбачається, зокрема: запровадження мораторію на підвищення цін на природний газ і тарифів на теплову енергію та супутні послуги; компенсація за різницю між визначеними державою та економічно обґрунтованими тарифами; компенсація за різницю між вартістю природного (в т. ч. імпортованого) газу та визначеною державою ціною реалізації цього газу; компенсація за неплатежі споживачів, «спеціальні обов'язки» щодо постачання газу яким накладає держава; компенсація «воєнних втрат» операторів газорозподільних мереж та підприємств ТКЕ.
12 жовтня 2022 року Постановою КМУ № 1179 затверджено Порядок розрахунків для підприємств газопостачання та операторів газорозподільних систем з метою реалізації Закону № 2479 .
Отже, з метою реалізації статті, на яку посилається відповідач, затверджено вищевказаний Порядок. Заборона постачальникам вчиняти примусові дії по стягненню із споживачів поширюється на заборгованість, яка підлягає компенсації державою, як така, що виникла внаслідок втрат підприємства через неспіврозмірність наданих послуг споживачам здійсненим ними оплат за такі послуги.
Таким чином, доводи відповідача щодо залишення поза увагою суду першої інстанції факту, що на позивача поширюється встановлена Законом № 2479 заборона подавати позов до суду, є помилковими та до уваги не беруться.
Аналізуючи вищевказані норми законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що чинне законодавство установило особливі передумови застосування положень Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», а його дія у даному випадку на виниклі між сторонами у цій справі правовідносини не поширюється.
Як визначено у статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим; 5) є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Ураховуючи викладене та положення статті 186 ЦПК України, у Іллінецького районного суду Вінницької області були відсутні підстави для відмови у прийнятті позовної заяви та відкритті провадження у цій справі.
Стаття 526 ЦПК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язковість договору.
Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Відносини сторін щодо надання послуг постачання природного газу регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII); Законом України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 року № 329-VIII (далі-Закон № 329-VIII), Правилами постачання природного газу, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827 (далі - Правила № 2496), Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2494 (далі - Кодекс ГРМ), та Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2500 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1386/27831.
Відповідно до пункту 22 розділу ІІ Правил постачання природного газу, побутовий споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу, згідно з умовами договору.
Пунктом 2.1 Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам визначено, що постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом ( частина перша статті 611 ЦК України).
Пункт 2 розділу ІІІ Правил постачання природного газу передбачає, що постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України. За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України, шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
За відсутності зауважень до персоніфікованих даних у заяві-приєднанні та її змісту побутовий споживач зобов'язаний підписати заяву-приєднання та повернути один її примірник постачальнику. Якщо споживач не повернув постачальнику заяву-приєднання, фактом згоди споживача про приєднання до умов договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов'язками - і факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог цих Правил, що має підтверджуватися документально, за умови, що у споживача відсутній інший діючий постачальник (п. 4 розділу ІІІ Правил постачання природного газу).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належить: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (пункт 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Споживач газу зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів (пункт 2 частини другої статті 13 Закону № 329-VIII).
Побутовий споживач, який за умовами договору розподілу природного газу розраховується за лічильником газу, зобов'язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п'яти діб (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ у спосіб, визначений договором розподілу природного газу (пункт 4 розділу IV Кодексу ГРМ).
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, така позиція Верховного Суду залишається незмінною.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17 зроблено правовий висновок про те, що для виникнення правовідносин на підставі публічної оферти не потрібно інших доказів ніж публікація публічного договору та відсутність заперечень з іншої сторони.
Крім цього, фактом згоди споживача про приєднання до умов договору (акцептування заяви-приєднання) є споживання природного газу, поставленого позивачем та часткова сплата споживачем рахунків постачальника за поставлений природний газ.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 638/11589/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладеного та встановлених у справі обставин, зокрема виконання ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» своїх зобов'язань по наданню послуг з постачання природного газу ОСОБА_1 , проте невиконання останнім зобов'язання щодо належної і своєчасної оплати цих послуг, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідач в порушення своїх зобов'язань ухиляється від сплати послуг за користування природним газом, що в свою чергу є порушенням вимог статті 526 ЦК України, пункту 22 Правил постачання природного газу, отже з нього необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за надані послуги за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року в розмірі 9 821,23 грн, інфляційні втрати - 1 321,63 грн, 3% річних - 170,33 грн.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує на той факт, що він не має відношення до будинку АДРЕСА_1 , ніколи в ньому не проживав, не отримував комунальних послуг, в тому числі по споживанню газу, про що він надав докази у відзиві на позовну заяву.
Апелянт звертає увагу, що Липовецький районний суд Вінницької області у справі №930/1979/21 встановив, що його місце реєстрації з 2019 року - АДРЕСА_3 та відрізняється від вказаної адреси позивачем, куди за твердженням останнього він здійснив постачання природного газу.
Правомірність рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 грудня 2024 року, на яке посилається апелянт, становила предмет дослідження Вінницького апеляційного суду, який при ухваленні постанови від 06 березня 2025 року у справі №930/1979/21, вказане рішення суду першої інстанції скасував в частині відмови в задоволенні позову ТОВ «Вінницягаз Збут» та в цій частині ухвалив нове судове рішення, яким позов ТОВ «Вінницягаз Збут» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вінницягаз Збут» 9 683, 53 грв заборгованості за послуги з постачання природного газу за період з 01 грудня 2020 року по 01 серпня 2021 року, 583,53 грн інфляційних втрат та 168,88 грн - 3 % річних, а всього 10 435, 99 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вінницягаз Збут» 5 675 грн судових витрат.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Вінницького апеляційного суду від 06.03.2025 у справі № 930/1979/21:
«Аргументи відповідача ОСОБА_1 про те, що позивачем не надано доказів, що він є споживачем газу за адресою АДРЕСА_1 , адже він зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , суд апеляційної інстанції відхиляє, виходячи з наступного:
- позивачем надано суду докази відкриття особового рахунку на споживача № НОМЕР_1 , ЕІС-код НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 ;
- відповідачем ОСОБА_1 здійснювалась часткова оплата за вказаним особовим рахунком, що підтверджується як Довідкою про фінансовий стан споживача (а. с. 9, т.1, а. с. 240, т.2), так і наявними в матеріалах справи на аркушах справи 37 та 38, том 4 копіями квитанцій про оплату газу, з яких вбачається, що оплата здійснена ОСОБА_1 , по особовому рахунку № НОМЕР_1 на рахунок ТОВ «Вінницягаз Збут», а в квитанції на а. с. 37 зазначено «за дог. № 8 від 01.07.2015»;
- 13 січня 2021 року ОСОБА_1 на ім'я директора ТОВ «Вінницягаз Збут» була надана заява з проханням укласти угоду про поетапне погашення заборгованості за спожитий природний газ (а.с.86, т.1);
- 13 січня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Вінницягаз Збут» було укладено Угоду № 2 на поетапне погашення заборгованості, в якій зазначено особовий рахунок № НОМЕР_1 та показник лічильника 8 833, поетапне погашення заборгованості протягом 4 місяців: з лютого 2021 по травень 2021 року (а.с.87, т.1) (надалі - Угода)».
«Як вбачається зі змісту Угоди, вона містить дату укладення (13.01.2021), назву сторін (ТОВ «Вінницягаз Збут» в особі начальника Тульчинського територіального відділу реалізації з одного боку та ОСОБА_1 з іншого боку), особовий рахунок споживача послуги (№ НОМЕР_1 ), період, впродовж якого відбуватиметься поетапне погашення заборгованості (4 місяці), показник лічильника, на який зафіксовано заборгованість (8833), графік платежів із зазначенням періоду та суми (З лютого 2021 року по травень 2021 року), загальну суму заборгованості (5 201 грн), підписи постачальника та споживача.
Отже, Угода містить усі істотні умови та є укладеною, а сторона, яка заперечує укладення правочину, має спростувати його дійсність, самого лише заперечення підписання правочину як то має місце в цій справі, недостатньо».
«Не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за постачання газу і та обставина, що будинок АДРЕСА_1 не внесений до Єдиного державного реєстру об'єктів нерухомості, оскільки обов'язок по сплаті виникає з підстав споживання газу, а не з підстав наявності чи відсутності зареєстрованого права власності на будівлю.
Довідка про фінансовий стан містить розрахунок заборгованості, здійснений на підставі інформації, отриманої від оператора ГРМ ПТ «Вінницягаз», будь-яких розбіжностей щодо обсягу спожитого газу між постачальником та оператором ГРМ немає (а. с. 9, т.1, а.с.240, т.2 та а. с. 241, т.2;), відповідач здійснював часткову оплату за спожитий газ.
Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 з 20.06.2019 р. по АДРЕСА_2 не звільняє його від обов'язку сплати за постачання природнього газу, використаного ним за адресою АДРЕСА_1 , за якою саме на нього відкрито особовий рахунок як на споживача газу, за якою він здійснював оплату газу, укладав Угоду про поетапне погашення заборгованості, законодавство пов'язує обов'язок сплати за комунальні послуги з реєстрацією місця проживання, а лише з фактом їх отримання».
Отже Вінницький апеляційний суд у постанові від 06 березня 2025 року виснував, що наявність особового рахунку, фактичне споживання газу, часткова оплата, написання заяви та укладення Угоди на поетапне погашення заборгованості свідчить про те, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 є, не зважаючи на відсутність письмового договору чи заяви-приєднання, споживачем природного газу, а між сторонами склалися фактичні договірні відносини щодо послуг з постачання природного газу.
За таких обставин ОСОБА_1 зобов'язаний здійснювати оплату за послуги з постачання природного газу по відкритому на його ім'я особовому рахунку № НОМЕР_1 , не зважаючи на те, що особовий рахунок закріплений за будинком по АДРЕСА_1 , а відповідач має зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_2 .
За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Заперечуючи встановлені судом обставини відповідач не надав доказів, які свідчили б про те, що він не є користувачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до виписки про фінансовий стан особового рахунку ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 8).
Відповідно до вказаної вище виписки, у ОСОБА_1 за період з 11.2020 року по 04.2022 року наявна заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 19 505,41 грн.
Крім того, як встановлено з виписки оплата боргу здійснювалась особисто ОСОБА_1 12.05.2021 року в сумі 1 000,00 грн, Банк Укргазбанк, Немирів УГГ - Плата за газ О/Р 0100265884, АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.8).
Згідно з інформацією стосовно споживача ОСОБА_1 по ЕІС-коду 56ХМ01В64964415М визначено об'єм спожитого природного газу за період 01.10.2021 по 01.05.2022 року (т. 1 а.с.71).
З огляду на викладене, судом правильно встановлено факт отримання відповідачем послуг по постачанню природнього газу та не здійснення ним оплати за вказані послуги в повному розмірі.
Як вбачається з додаткових пояснень до апеляційної скарги відповідач просить долучити до матеріалів справи додаткові докази, зокрема, копію запиту ОСОБА_1 від 11.03.2025 до Немирівської міської ради, копію відповіді Немирівської міської ради від 14.03.2025 та інформаційну довідку № 419036584 від 21.03.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру іпотек, Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна: АДРЕСА_1 .
З відповіді Немирівської міської ради від 14.03.2025 вбачається, що в погосподарській книзі по Великобушинському старостинському окрузі відомості про наявність нерухомого майна за запитуваною ОСОБА_1 адресою відсутні та згідно листа КП «Немирівське БТІ» № 23 від 12.03.2025 по даним архіву КП «Немирівське БТІ» інвентарна справа на нерухоме майно за запитуваною адресою відсутня.
Водночас, Немирівська міська рада у своїй відповіді зазначила, що оскільки ОСОБА_1 не підтверджено, що будинок належить йому на праві приватної власності, відповідно інформація щодо присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна, що знаходиться в АДРЕСА_1 не відноситься до публічної інформації та не може бути надана у відповідь на запит.
Таким чином, враховуюче зазначене вище, зокрема докази, якими підтверджуються обставини, на які посилається позивач, відсутність інвентарної справи, відомостей в погосподарській книзі, як і інформації в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, не доводять належним чином відсутність існування будинку АДРЕСА_1 .
Крім того, згідно з положеннями, закріпленими розділом ІІІ Правил постачання, побутовий споживач зобов'язаний повідомити діючого постачальника як про зміни персоніфікованих даних, так і про звільнення займаного приміщення (остаточного припинення користування природним газом).
Однак, з моменту укладання договору на постачання природного газу (2015 рік), як і після подання заяви та укладання угоди на поетапне погашення заборгованості (13.01.2021) в будинку АДРЕСА_1 , від ОСОБА_1 повідомлення про припинення користування природним газом, або про зміну персоніфікованих даних за вказаною ним же особисто адресою до ТОВ «Вінницягаз Збут» не надходило.
Положеннями статті 356 ЦПК України визначено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Однак, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, аргументи щодо відсутності інвентарної справи та відомостей у погосподарській книзі по Великобушинському старостинському окрузі, апелянтом не наводились.
Щодо оскарження ОСОБА_1 додаткового рішення Іллінецького районного суду від 27 грудня 2024 року.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За приписами частин третьої, четвертої зазначеної вище норми Закону, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Статтею 141 ЦПК України унормовано розподіл судових витрат, зокрема, судового збору та інших судових витрат пов'язаних із розглядом справи.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited" проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, судом першої інстанції під час детального дослідження поданих процесуальних документів та перерахунку годин, витрачених позивачем, враховуючи відсутність заперечень зі сторони відповідача, частково задоволено заяву та стягнуто з ОСОБА_1 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19 суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, у разі недотримання заявником вимог щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, лише за клопотанням сторони.
Відповідного клопотання відповідачем не заявлено та не спростовано вимог позивача в цій частині.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з принципу пропорційності та критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Суд першої інстанції, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини шостої статті 19 ЦПК України, дійшов правильного висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява представника позивача ТОВ «Вінницягаз Збут» адвоката Мосьондза С. А. про ухвалення додаткового рішення відповідно до вимог статей 11, 141 ЦПК України підлягає частковому задоволенню, та співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема, у тому контексті, який на думку відповідача свідчить про визнання його боржником протиправно, тобто стосуються переоцінки доказів.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалені у справі рішення є законними та обґрунтованими і підстав для їх зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 27 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. М. Стадник
М. В. Матківська