29 квітня 2025 року м. Київ
Справа № 760/24328/23
Провадження: № 22-ц/824/5816/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Олійник Ірини Зеновіївни в інтересах Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції,
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2024 року та на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року, ухвалені під головуванням судді Коробенка С. В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до Держави в особі Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до відповідальності,
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 04 грудня 2022 року працівниками патрульної поліції відносно неї було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КпАП України через те, що вона, начебто, відмовилася від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Однак вона наполягала на проведенні такого огляду в закладі охорони здоров'я, а не на місці події. Після складення відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення, вона, ОСОБА_2 , самостійно звернулася до КНП «КМКЛ «Соціотерапія» та пройшла відповідне обстеження, згідно з висновками якого вона не перебувала у стані сп'яніння. В подальшому, Голосіївський районний суд м. Києва розглянув складений відносно неї протокол про адміністративне правопорушення та виніс постанову від 24.03.2023 року в справі №752/838/23, якою її було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 130 КпАП України у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 1 рік. 14.08.2023 року Київським апеляційним судом було скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 24.03.2023 року в справі № 752/838/23 та закрито провадження у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі у зв'язку з відсутністю в її, ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що працівники поліції необґрунтовано склали відносно ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП України. Внаслідок тривалого розгляду справи №752/838/23 та переживання про можливість притягнення її до адміністративної відповідальності за діяння, яке вона не скоювала, вона, ОСОБА_2 , зазнала сильних душевних страждань. Стверджувала, що внаслідок протиправних дій працівника Департаменту патрульної поліції було порушено її нормальні життєві зв'язки, що вплинуло на звичний спосіб життя, оскільки вона була вимушена докладати зусиль для поновлення своїх прав в судах першої та апеляційної інстанцій, а тому вважала, що компенсація в розмірі 30 000 гривень буде достатньою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Крім того, позивачка просила суд відшкодувати понесені нею матеріальні збитки в розмірі 32 000 гривень, понесені нею у зв'язку з необхідністю оплати послуг адвоката під час розгляду справи про адміністративне правопорушення в судах. Також просила відшкодувати їй витрати на правничу допомогу у даній справі, які становлять 30 000 гривень.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з держави за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_2 компенсацію за заподіяну незаконним притягненням до адміністративної відповідальності матеріальну шкоду в розмірі 32000 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн
В іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року стягнуто з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 компенсацію понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 8 951,61 грн.
Не погодившись із такими судовими рішеннями, Олійник І. З. в інтересах Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції подала апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові, змінити додаткове рішення суду першої інстанції в частині визначення суми витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню.
На обґрунтування доводів апеляційних скарги зазначила, що при складанні протоколу у відношенні позивачки працівники поліції діяли в межах наданих їм повноважень відповідно до статей 255, 265-1 КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію», а доказів про визнання їх дій неправомірними позивачкою не надано, як і не доведено факту завдання їй цими діями моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з протиправністю дій і завданням шкоди, відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки у даному випадку відсутні усі обов'язкові складові цивільно-правової відповідальності. Крім цього, сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Такого висновку дійшов Верховний суд у справі №? 312/262/18 від 21.10.2020. Також вказала, що суд першої інстанції не встановив причино-наслідковий зв'язок, не повністю дослідив матеріали справи, не взяв до уваги, що у матеріалах справи відсутні будь-які підтверджуючі документи заподіяння позивачці сильних душевних страждань, не обґрунтував розміру суми компенсації за начебто спричинену моральну шкоду. Поза увагою суду першої інстанції залишились і доводи відповідача про те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу правову допомогу у сумі 32 000 грн. не відповідають критеріям розумності, співрозмірності, розмір таких витрат є необґрунтовано високим, суттєво завищеним та не відповідає рівню складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також відсутня необхідність в обранні тактики захисту у даній справі чи збору якихось доказів.
Оскаржуючи додаткове рішення суду першої інстанції, Олійник І. З. в інтересах Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції посилалась на те, що суд першої інстанції не урахував, що витрати на правничу допомогу, які стягнув суд першої інстанції, могли бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законом, тобто, в рамках справи, у якій вони були понесені, а не шляхом пред'явлення окремого цивільного позову. Поза увагою суду першої інстанції залишилось і те, що ні в договорі про надання юридичних послуг ПОВ № 4 від 21.09.2023 року, ні в акті приймання-передачі наданих послуг не зазначено який час був витрачений адвокатом на аналіз судової практики, вивчення наданих замовником матеріалів справи, складання позовної заяви, участь у судовому засіданні, що позбавило відповідача можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну допомогу. Крім того, аналіз судової практики не відноситься до професійної правничої допомоги. Також суд першої інстанції не урахував, що справа № 752/838/23 відноситься до категорії справ незначної складності, а тому написання позовної заяви не потребувало додаткових зусиль.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзивах на апеляційні скарги адвокат Яровенко О.Ю. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційних скарг, посилаючись на те, що чинним КУпАП не передбачено відшкодування витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, витрати на правову допомогу, що понесені позивачкою у справі № 752/838/23, є матеріальною шкодою, яка підлягає відшкодуванню. При цьому, ці витрати були вимушено понесені ОСОБА_2 для доведення нею своєї невинуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке її могли притягнути до відповідальності. Суд першої інстанції дійшов справедливого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача матеріальної шкоди. Також відмітила, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень інше). Компенсація моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосовувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування позивачці моральної шкоди. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заперечуючи проти апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, адвокат Яровенко О.Ю. в інтересах ОСОБА_2 вказала на те, що сума витрат на правничу допомогу, яка погоджена між позивачкою та її адвокатом, є фіксованою, з огляду на що, в акті не зазначено витрачений час на кожну окрему послугу. Крім того, суд першої інстанції урахував заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу. Разом з тим, вказуючи, що стягнута судом першої інстанції сума витрат на правничу допомогу є завищеною, скаржник не вказує, яка саме сума витрат на правничу допомогу є прийнятною. Оскільки розмір витрат позивачки на правничу допомого є доведеним, суд першої інстанції, урахувавши заперечення відповідача, дійшов правильного висновку про часткове відшкодування таких витрат, а тому просила додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги Олійник І. З. в інтересах Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції піддягають задоволенню.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 04.12.2022 поліцейським Департаменту патрульної поліції відносно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КпАП України.
Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 24.03.2023 у справі №752/838/23 ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КпАП України у вигляді накладення штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на 1 рік.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 24.03.2023 року скасовано, провадження у справі відносно ОСОБА_2 закрито у зв'язку з відсутністю події адміністративного правопорушення в порядку п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки судовим рішенням, яке набрали законної сили, було закрите провадження у справі про адміністративне правопорушення, наявні передбачені законом підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці діями працівників поліції, які полягали у безпідставному складенні протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КпАП України. Враховуючи характер та обставини заподіяння моральної шкоди, обсяг доказів, наданих у підтвердження фізичних та душевних страждань позивачки, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, аргументи, які покладені в основу судового рішення про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, суд вважав, що розмір заявленої та стягнення моральної шкоди є завищеним, а тому, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з держави на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 5000 грн, що є достатньою та адекватною компенсацією.Розмір матеріальної шкоди в сумі 32000 грн суд першої інстанції вважав доведеним, а тому задовольнив такі вимоги.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст. ст. 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
В силу ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як передбачено ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (п. 2 ч.2 ст. 1167 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. ч. 1,2 ст. 1176 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено протокол.
За результатом касаційного перегляду справи № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 22 січня 2025 року, в якій зробила такі висновки про застосування норм права:
«Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.
Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.
У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
З огляду на приписи Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не поширюються правила статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР».
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції вирішив спір виходячи з того, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності в діях позивача складу такого порушення підтверджує незаконність складення працівниками патрульної поліції відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, що свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Однак, з огляду на викладені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції.
Так, суд першої інстанції не врахував, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Вирішуючи питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування моральної шкоди особі, стосовно якої складено протокол, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов'язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюють її права і обов'язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Велика Палати Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до ст. 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Згідно з висновком Верховного Суду, який сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Узагальнюючи висновки у питанні визначення правової природи протоколу про адміністративне правопорушення та функції патрульних поліцейських під час його складання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення матеріалів ДТП покладено обов'язок зафіксувати всі обставини її скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.
Водночас на патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно містять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.
Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.
Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов'язані з розглядом такого протоколу судом.
Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.
Процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за статтею 124 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, схемою місця ДТП, показаннями технічних приладів, засобів фото- та/або відеоспостереження, висновком експертизи тощо, не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КУпАП уповноваженою на те особою та чи діяв патрульний поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.
Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Водночас, в постанові Київського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року у справі № 752/838/23, на яку посилається позивачка в обґрунтування своїх вимог, невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 130 КУпАП, не встановлена.
Так, зі змісту постанови Київського апеляційного суду 14 серпня 2023 року убачається, що суд, закриваючи провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП за відсутності події даного правопорушення, виходив із даних відеозапису події, зробленого за допомогою нагрудної камери поліцейського.
Досліджуючи вказаний доказ, суд дійшов висновку, що дії/бездіяльність ОСОБА_2 , яка на пропозицію поліцейського не вийшла із автомобіля для подальшого проходження огляду на стан сп'яніння, поліцейськими безпідставно було розцінено як відмова останньої від проходження цього огляду, що свідчить про відсутність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Отже, відсутність події адміністративного правопорушення у діях позивачки встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі, що не доводить очевидної протиправності дій працівника поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.
Неправильне трактування поведінки ОСОБА_2 , яка на пропозицію поліцейського не вийшла із автомобіля для проходження огляду на стан сп'яніння, як такої, що відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння не доводить, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були очевидно протиправними чи свавільними, зокрема, що сама вимога поліцейських до позивачки пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння була необґрунтованою (безпідставною) або у працівника поліції були відсутні повноваження на складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Також судовим рішенням у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що складений за результатами ДТП протокол про адміністративне правопорушення не відповідав вимогам закону, зокрема, статті 256 КУпАП.
Оскільки ні в рамках справи про адміністративне правопорушення, ні в рамках даної справи не встановлено очевидної протиправності або свавільності у діях працівників патрульної поліції під час складання стосовно позивачки протоколу про адміністративне правопорушення, або очевидної невідповідності протоколу вимогам закону, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди як моральної, так і матеріальної.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду викладене, рішення суду першої інстанції по суті позову підлягає скасуванню з ухваленням вимог нового судового рішення про відмову в позові.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, колегія суддів ураховує наступне.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з положеннями частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої-четвертої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як убачається із матеріалів справи, в позовній заяві ОСОБА_2 зазначила орієнтовний розмір судових витрат на правничу допомогу у розмірі 32 000 грн, на підтвердження чого долучила копію договору про надання правової допомоги №ПОВ/4 від 21 вересня 2023 року, укладеного між ОСОБА_2 (замовник) та АО «Корт Райдер» (виконавець).
Згідно умов вказаного договору, виконавець зобов'язався надати правову допомогу щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності з Департаменту патрульної поліції.
Згідно з п. 4.2 договору виконавець має право обирати (призначати, уповноважувати) на власний розсуд для виконання обов'язків за цим договором будь-якого помічника адвоката, адвоката, в тому числі залученого на підставі договору.
Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що вартість послуг за цим договором складає 30 000 гривень, половину з яких замовник сплачує протягом 3 днів після підписання договору, а іншу половину - протягом 3 днів з дати складання акту приймання-передачі виконаних робіт.
До заяви про ухвалення додаткового рішення адвокат Яровенко О.Ю. в інтересах ОСОБА_2 на обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу долучила рахунок-фактуру від 28.08.2024 року на суму 15 000 грн, платіжну інструкцію 188491990 від 30.08.2024 про сплату ОСОБА_2 15 000 грн, акт приймання-передачі наданих послуг від 28.08.2024 року на суму 30 000 грн, договір про залучення адвоката від 20.08.2024 року, укладений між АО «Корт Райдер» та адвокатом Манько К.В.
Водночас, зважаючи на те, що за наслідками апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2024 року з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в позові, додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року також підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.
З огляду на викладене, апеляційні скарги Олійник І. З. в інтересах Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції підлягають задоволенню, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2024 року та додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року скасуванню.
Керуючись ст. ст. 367-368, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги Олійник Ірини Зеновіївни в інтересах Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2024 року та додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В.В. Соколова